8 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 243/10960/19
провадження № 61-16712св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Укрпошта»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_3 , на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 1 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді Мірошніченко Л. Є., та постанову Донецького апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Папоян В. В., Мальованого Ю. М., Тимченко О. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта») в особі Донецької дирекції АТ «Укрпошта» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 2001 року він працював у Публічному акціонерному товаристві «Укрпошта», яке реформовано в АТ «Укрпошта». З 8 вересня 2017 року його переведено на посаду заступника директора філії Донецької дирекції ПАТ «Укрпошта».
Наказом директора Донецької дирекції АТ «Укрпошта» ОСОБА_2. від 29 березня 2019 року № 1051/к він звільнений з роботи у зв'язку зі скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Зазначений наказ позивач вважає незаконним, винесеним без правової підстави, оскільки звільнення проведено до впровадження 16 квітня 2019 року змін в організацію виробництва.
Також позивач вказував на те, що відповідач не запропонував йому всі наявні вакантні посади, зокрема, адміністративно-управлінського персоналу Центрального апарату АТ «Укрпошта» або інших регіональних філій АТ «Укрпошта» за відповідною професією чи спеціальністю, яку б він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
У позовній заяві зазначав, що засідання профспілкового комітету за поданням керівника Донецької дирекції АТ «Укрпошта» проведено за його відсутності та без його згоди; згода на звільнення надана без врахування його кваліфікації, стажу роботи та трирічного строку до настання пенсійного віку.
Позивач вважав, що відповідач позбавив його права розглянути спір щодо незаконного звільнення в досудовому порядку, оскільки його заява про скасування наказу Донецької дирекції АТ «Укрпошта» № 1051/к від 29 березня 2019 року, поновлення на роботі, нарахування і виплату середнього заробітку, яка 24 червня 2019 року направлена генеральному директору АТ «Укрпошта та голові об'єднаної профспілкової організації АТ «Укрпошта» і 25 червня 2019 року - до комісії по трудових спорах АТ «Укрпошта», залишена без розгляду.
З урахуванням зазначеного позивач просив поновити строк звернення до суду, визнати незаконним та скасувати наказ філії Донецька дирекція АТ Укрпошта від 29 березня 2019 року № 1051/к, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 1 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску строку звернення до суду.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення заступника директора філії Донецької дирекції АТ «Укрпошта» ОСОБА_1 здійснено з порушенням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Місцевий суд вважав, що позивачем без поважних причин пропущений строк звернення до суду та правові підстави для його поновлення відсутні.
Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що строк звернення до суду пропущений у зв'язку зі зверненням у червні 2019 року до комісії по трудових спорах з метою досудового врегулювання спору, оскільки така комісія в Донецькій дирекції АТ «Укрпошта» не створювалась, про що позивачу відомо.
Постановою Донецького апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 1 квітня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позову на підставі пропуску строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, оскільки місцевий суд правильно встановив обставини справи та надав належну оцінку доказам.
Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що звернення працівника до комісії по трудових спорах 24 червня 2019 року є підставою для поновлення пропущеного ним строку звернення до суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 1 квітня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 47, 224, 232 КЗпП України.
У касаційній скарзі вказано на необгрунтованість висновку апеляційного суду про те, що положення КЗпП України передбачають право суду застосувати строки звернення до суду без заяви сторони у спорі. Суд першої інстанції безпідставно (за відсутності заяви сторони у спорі), в порушення норм частини третьої статті 267 ЦК України, застосував позовну давність.
Заявник вказує, що в результаті неправильного застосування положень статей 224, 232 КЗпП України апеляційний суд дійшов необгрунтованого висновку щодо відсутності підстав для поновлення пропущеного строку у зв'язку зі зверненням працівника до комісії по трудових спорах. Заявник зазначає про неправильне застосування апеляційним судом статей 223, 225 КЗпП України, відповідно до яких працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а не у місячний.
У касаційній скарзі зазначено, що положення КЗпП України не передбачають право суду відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку, тобто вказані відносини чинним законодавством про працю України не врегульовані. У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На думку заявника, врахування висновків, викладених у постановах Пленуму Верховного Суду України, суперечить вимогам статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», оскільки суди при вирішенні справ повинні враховувати тільки висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Заявник вважає, що вказані аргументи свідчать про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9, застосованих апеляційним судом.
У касаційній скарзі вказано на необгрунтованість висновку суду першої інстанції про його обізнаність щодо відсутності в АТ «Укрпошта» комісії по трудових спорах, оскільки він ґрунтується на припущеннях, що є порушенням норм процесуального права (статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Матеріали справи не містять доказів вручення йому у день звільнення копії наказу про звільнення; наявні докази про отримання копії наказу про звільнення разом з відзивом на позов.
Суди попередніх інстанцій, на думку заявника, порушили норми підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України та не надали належної оцінки обставинам щодо вжиття заявником заходів досудового врегулювання спору згідно з вимогами статті 16 ЦПК України та обставинам, які з об'єктивних, незалежних від нього підстав унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
Суди першої та апеляційної інстанцій, як він вважає, не дослідили всі зібрані у справі докази та не обґрунтували відхилення доводів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що переглядається. Апеляційний суд не мотивував причини неврахування доводів апеляційної скарги, чим порушив норми підпункту «в» пункту З частини першої статті 382 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 8 квітня 2024 року прийнято заяву ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 1 квітня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року.
Позиція інших учасників справи
У лютому 2021 року представник АТ «Укрпошта»- Шестопалов В. А. подав до касаційного суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першоїінстанції.
Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 18 грудня 2020 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права,
а саме у касаційній скарзі заявник вказував на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, який застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування статті 233 КЗпП України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював у Донецькій дирекції АТ «Укрпошта» у період з 13 серпня 2001 року до 1 квітня 2019 року; на посаді заступника директора - з 29 лютого 2012 року.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Донецька дирекція АТ «Укрпошта» є структурним підрозділом АТ «Укрпошта».
Наказом генерального директора АТ «Укрпошта» Смілянського І. Ю. від 9 січня 2019 року № 12 затверджена гранична чисельність штату адміністративно-управлінського персоналу філій АТ «Укрпошта» за напрямками діяльності, зокрема по окремих структурних підрозділах, у зв'язку з чим директорам філій доручено внести зміни до штатних розписів філій та привести чисельність у відповідність до граничної у термін до 1 квітня 2019 року.
Наказом директора філії Донецька дирекція АТ «Укрпошта» від 28 січня 2019 року № 113 начальнику відділу організації праці, компенсації і пільг Пільгук О. Є. доручено до 1 квітня 2019 року внести зміни до штатного розпису та привести чисельність у відповідність до граничної.
Згідно з наказом від 28 січня 2019 року № 113 підлягала виведенню зі штатного розпису посада заступника директора філії Донецької дирекції АТ «Укрпошта».
31 січня 2019 року ОСОБА_1 був попереджений про звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату не раніше ніж за два місяці з дня ознайомлення з даним попередженням.
Повідомленням від 27 березня 2019 року № 03-256 ОСОБА_1 запропоновано наявні три вакантні посади, а саме: начальника відділу кадрового адміністрування Донецької дирекції АТ «Укрпошта» з посадовим окладом 12 101 грн (місце постійної роботи м. Слов'янськ); товарознавця Групи роздрібної торгівлі Донецької дирекції АТ «Укрпошта» з посадовим окладом 5 100 грн (місце постійної роботи м. Краматорськ); заступника начальника відділення зв'язку поштового ВПЗ Краматорськ-31 Донецької дирекції АТ «Укрпошта» з посадовим окладом 7 650 грн (місце постійної роботи м. Краматорськ). Незгоду із запропонованими посадами позивач підтвердив власним підписом на повідомленні.
Місцевий суд, дослідивши надану відповідачем інформацію щодо наявних вакансій філії Донецька дирекція АТ «Укрпошта» на 31 січня 2019 року та на 1 квітня 2019 року, встановив, що, окрім запропонованих 27 березня 2019 року ОСОБА_1 вакантних посад філії Донецької дирекції АТ «Укрпошта», на 1 квітня 2019 року залишались вакантними тотожні запропонованим посади начальників відділень зв'язку поштового.
Вказані вакантні посади не були запропоновані позивачу, а лише констатовано відсутність на 27 березня 2019 року вакантних посад, які б відповідали освіті, кваліфікації та досвіду позивача. Таким чином, місцевий суд погодився з доводами позивача про те, що йому не було запропоновано всі інші вакантні посади, які з'явилися на підприємстві у період з 31 січня 2019 року до часу його звільнення з роботи - 1 квітня 2019 року, на які він міг претендувати з урахуванням його освіти і кваліфікації.
Наказом директора філії Донецька дирекція АТ «Укрпошта» ОСОБА_2 від 29 березня 2019 року № 1051/к заступника директора філії ОСОБА_1 з 1 квітня 2019 року звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності (штату) працівників. З наказом про звільнення позивач ознайомлений 1 квітня 2019 року, що підтверджується його особистим підписом.
Відповідно до Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них Донецької дирекції АТ «Укрпошта» ОСОБА_1 при звільненні на підставі наказу від 29 березня 2019 року № 1051/к отримав трудову книжку 1 квітня 2019 року.
Згідно з довідкою від 12 листопада 2019 року № 09-1571 у філії Донецька дирекція АТ «Укрпошта» комісія по трудових спорах не створювалась.
Суд першої інстанції встановив, що позивачем без поважних причин пропущений строк звернення до суду та відсутні правові підстави для його поновлення.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
У статті 43 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 232 КЗпП України безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.
Реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Суди попередніх інстанцій встановили порушення трудових прав позивача при звільненні і такі обставини заявник у поданій касаційній скарзі та його представник, який до неї приєднався, не заперечують.
Статтею 233 КЗпП України передбачені спеціальні строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП Україниіз заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду, апеляційний суд виходив з висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 758/9773/15, відповідно до якого якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України, суперечить вимогам статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Наявність права відступити від висновку, викладеному в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, свідчить про наявність передбаченої ЦПК України можливості посилатися на вказані рішення.
Згідно з пунктом 7 Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року у справі № 1-15/2018(4086/16) системний аналіз положень Конституції України «найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції» та «найвищий суд у системі судоустрою України» у взаємозв'язку з положеннями законів України з питань судоустрою та судочинства дає Конституційному Суду України підстави стверджувати, що вилучення слова «України» - власної назви держави - із словесної конструкції «Верховний Суд України» не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади.
Зазначені положення вказують на право судів посилатися на висновки, викладені у постановах Верховного Суду України, а також відступати від них, за наявності відповідних підстав.
Відсутність належного мотивування дає касаційному суду підстави для висновку про безпідставність доводів заявника про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц.
Крім того, необхідно зазначити, що постанова Пленуму Верховного Суду України не є процесуальним документом, в якому викладені правові висновки, у розумінні статті 403 ЦПК України.
Касаційний суд вважає необґрунтованими доводи заявника про те, що суд першої інстанції безпідставно (за відсутністю заяви сторони у спорі), в порушення частини третьої статті 267 ЦК України застосував позовну давність, оскільки такою нормою суди не керувались.
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторони у спорі. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Тобто стаття 233 КЗпП України не пов'язує можливість застосування наслідків пропуску строку звернення до суду із поданням відповідної заяви стороною у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 752/7994/17 (провадження № 61-40654св18), від 18 липня 2018 року у справі № 753/23150/15-ц (провадження № 61-18267св18) та постановах Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, від 6 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16.
У зв'язку з цим безпідставними є доводи заявника про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Необгрунтованими є доводи заявника з приводу того, що положеннями КЗпП України не надано право суду відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку, тобто зазначені відносини чиним законодавством про працю України не врегульовані.
Строк є проміжком часу, протягом якого може бути здійснена певна дія. Положення статті 233 КЗпП України є імперативними та передбачають конкретний строк звернення до суду. У зв'язку з цим, у випадку недотримання вимог, передбачених статтею 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду, суд відмовляє у задоволенні позову.
У постанові Верховного Суду 18 липня 2018 року у справі № 753/23150/15-ц (провадження № 61-18267св18) зазначено, що якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку.
Доводи заявника про те, що матеріали справи не містять доказів вручення йому у день звільнення копії наказу про звільнення спростовуються матеріалами справи та висновками судів попередніх інстанцій.
Суди попередніх інстанцій не вважали звернення позивача до комісії по трудових спорах для досудового врегулювання трудового спору підставою для поновлення пропущеного ним строку відповідно до положень статті 232 КЗпП України.
Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми підпункту «в» пункту З частини першої статті 382 ЦПК України і не надали належної оцінки обставинам вжиття заявником заходів згідно з вимогами статті 16 ЦПК України та обставинам, які з об'єктивних, незалежних від нього підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне звернення до суду, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
У справі, що переглядається, сторонами не було досягнено домовленості про проведення заходів досудового врегулювання спору. Крім того, комісія по трудових спорах на підприємстві не створювалася, що підтверджується матеріалами справи.
Судами попередніх інстанцій надано оцінку доводам заявника про обставини, які, на його думку, унеможливлювали своєчасне звернення до суду, та встановлено відсутність поважних причин для пропуску строку звернення до суду і втручатися в таку оцінку суд касаційної інстанції процесуальних повноважень не має.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті без додержання норм матеріального чи з порушенням норм процесуального права.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 1 квітня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 7 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська