28 березня 2024 року
м. Київ
справа № 734/1232/21
провадження № 61-8507св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Орган опіки та піклування при Кіптівській сільській раді Козелецького району Чернігівської області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Кіптівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Сікачов Сергій Юрійович, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 липня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Висоцької Н. В., Онищенко О. І., Шитченко Н. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року Орган опіки та піклування при Кіптівській сільській раді Козелецького району Чернігівської області звернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Кіптівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав.
Позов обґрунтовано тим, що з 16 травня 1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 3 грудня 2018 року розірвано. У цьому шлюбі народилось троє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З 2018 року діти проживають разом з матір'ю - ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 та перебувають на її повному утриманні.
Відповідач протягом тривалого часу не цікавиться дітьми, не бере участі у їх вихованні, не піклується про їх здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги не надає, що свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов'язків.
Позивач вважає, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов'язків, а також від сплати аліментів, тому просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 лютого 2022 року, ухваленим у складі судді Бараненко С. М., позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнено з ОСОБА_1 в дохід держави 908 грн судового збору.
Задовольняючи позов та позбавляючи ОСОБА_1 батьківських прав відносно дочок, суд першої інстанції виходив з того, що з 2018 року відповідач не бере участі у вихованні дітей, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, свідомо ухиляється від виховання та утримання дітей, не виявляє бажання щодо виконання батьківських обов'язків, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дітей та їх подальшої долі, що свідчить про нехтування покладеними на нього обов'язками з виховання та утримання дітей.
Встановивши зазначене, суд першої інстанції вважав, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дітей, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Крім того, суд першої інстанції також вказував на те, що постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від 4 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпА (вчинення домашнього насильства).
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 липня 2022 року рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 лютого 2022 року скасовано з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, дав їм оцінку і, з урахуванням вимог статей 12, 81 ЦПК України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, так як достатніх і допустимих доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків не надано.
Також судом апеляційної інстанції зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно застосовувати як виключний і надзвичайний вплив на недобросовісних батьків.
Апеляційний суд попередив ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і поклав на орган опіки та піклування при Кіптівській сільській раді Козелецького району Чернігівської області контроль за виконанням ним батьківських обов'язків по відношенню до дітей.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У серпні 2022 року третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Сікачов С.Ю., подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 липня 2022 року скасувати та залишити в силі рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 лютого 2022 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки поданим доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
Також зазначала, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), відповідно до якого батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини або жорстоко поводиться з дитиною. Позбавляючи батьківських прав у справі, суди попередніх інстанцій вказували на те, що відповідач свідомо нехтує своїми обов'язками батька, не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки, не створює умов для нормального спілкування з нею. Крім того, відповідач жорстоко поводився з дочкою, що полягає у фізичному та психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини.
На думку заявника, апеляційний суд залишив поза увагою те, що відповідач жорстко поводився зі старшою дочкою та свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання трьох дочок.
Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції і норм процесуального права, зазначаючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Посилаючись на зазначене, заявник просила про задоволення касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 7 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 7 листопада 2022 року підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме застосування норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21).
Також підставами для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме недослідження зібраних у справі доказів та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 16 травня 1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 3 грудня 2018 року розірвано.
У цьому шлюбі народилось троє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З судового наказу від 31 серпня 2018 року, виданого Козелецьким районним судом Чернігівської області, судами встановлено, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено аліменти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/2 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 27 серпня 2018 року, до досягнення дітьми повноліття.
З довідки Козелецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області від 12 березня 2021 року суди встановили, що з 1 вересня 2020 року до 1 серпня 2020 року ОСОБА_2 аліменти не отримувала.
Матеріали справи містять копії квитанцій про сплату ОСОБА_1 аліментів, а саме від 10 грудня 2021 року в сумі 445 грн та 25 січня 2022 року в сумі 321,61 грн.
22 березня 2021 року орган опіки та піклування при Кіптівській сільській раді Козелецького району Чернігівської області надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно дочок - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З довідки від 28 травня 2021 року № 134, виданої Козелецькою центральною районною лікарнею, судами встановлено, що ОСОБА_1 на диспансерному обліку при Козелецькому психоневрологічному кабінеті не перебуває. На диспансерному обліку при наркологічному кабінеті поліклінічного відділення Козелецької центральної районної лікарні ОСОБА_1 не перебував та не перебуває, що підтверджується довідкою Козелецької центральної районної лікарні від 28 травня 2021 року № 79.
Згідно довідки-характеристики, виданої Кіптівською сільською радою 26 травня 2021 року, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 проживає на АДРЕСА_2 ; за місцем проживання ОСОБА_1 характеризується як добра та добросовісна людина, завжди допомагає односельцям, приймає активну участь у суспільному житті громади; скарг від жителів села відносно ОСОБА_1 не надходило.
З характеристики, виданої настоятелем (священником) Свято-Михайлівського храму с. Чемер, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 разом з сім'єю не проживає, однак з дітьми спілкується, приділяє їм належну увагу, піклується про них. ОСОБА_1 доброзичливий, відвертий, врівноважений, чесний; серед односельців користується повагою та багато фізично працює. Прагне завжди допомогти тому, хто цього потребує. Товариський, володіє почуттям відповідальності, добросовісний. Толерантно відноситься до людей, з якими спілкується.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 навчаються у Чемерському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кіптівської сільської ради та є учнями 4, 7 та 10 класів відповідно. Батько - ОСОБА_1 цікавиться шкільним життям дітей, що підтверджується довідкою від 25 травня 2021 року № 20, виданою Чемерським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кіптівської сільської ради.
Постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від 4 грудня 2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпА (вчинення домашнього насильства) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді 30 годин громадських робіт. Зі змісту постановити суди встановили, що ОСОБА_1 вчинив відносно своєї дочки ОСОБА_3 насильство в сім'ї, тобто умисні дії фізичного та психологічного характеру, а саме штовхав ОСОБА_3 та ображав нецензурною лайкою. Відповідно до довідки філії державної установи «Центр пробації» в Чернігівській області ОСОБА_1 відпрацював 30 годин громадських робіт на території Чемерської сільської ради Козелецького району Чернігівської області та знятий з обліку.
З листа служби у справах дітей Центру соціально-психологічної реабілітації дітей від 9 червня 2021 року № 01-15/186 судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 16 вересня 2019 року до 15 листопада 2019 року перебували у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. Діти направлені службою у справах дітей Чернігівської обласної державної адміністрації за клопотанням служби у справах дітей Козелецької районної державної адміністрації. Причиною направлення дітей до центру стали складні життєві обставини (батьки дітей ухилялися від виконання батьківських обов'язків, зловживали спиртними напоями, в будинку був незадовільний санітарний стан). Протягом перебування дітей в центрі батько відвідував їх 29 вересня 2019 року, 6 жовтня 2019 року та 20 жовтня 2019 року; крім того діти спілкувались з батьками засобами мобільному зв'язку. З дітьми в центрі постійно працював практичний психолог, у картці психолого-педагогічного вивчення та індивідуальної роботи з дітьми зазначено, що діти мають бажання спілкуватись з батьками, емоційний зв'язок зберігся до матері.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частин першої, третьої статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують, тощо, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилався на те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 він не втратив зв'язок з дітьми, відвідує їх вдома, спілкується з ними поза місцем їх проживання, цікавиться їх справами, навчанням, піклується про їх духовний розвиток, що підтверджується матеріали справи, зокрема, довідкою Чемерського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Кіптівської сільської ради від 25 травня 2021 року № 20 та характеристикою, наданою настоятелем (священником) Свято-Михайлівського храму с. Чемер.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 не бажає спілкуватися з дітьми і свідомо та умисно ухилявся від участі в утриманні дітей. Також суд вказував на те, що беззаперечні докази нехтування ОСОБА_1 своїми батьківськими обов'язками, які б свідчили про необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення його батьківських прав, позивач не надав.
Встановивши такі обставини, врахувавши, що ОСОБА_1 категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення 164 СК України і дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та застосування до відповідача крайнього заходу впливу, яким є позбавлення батьківських прав.
Апеляційний суд також вказував на те, що не є свідченням свідомого ухилення від виконання батьківських обов'язків стягнення з відповідача за рішенням суду аліментів на дітей, оскільки це є одним із способів захисту прав дітей на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дітям належного утримання. Наявність заборгованості зі сплати аліментів на час звернення до суду першої інстанції не є абсолютною підставою для позбавлення батьківських прав.
Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав апеляційний суд вважав недостатньо обґрунтованим, здійсненим без урахування характеристики батька дітей та його ставлення до виконання батьківських обов'язків; також у висновку не наведено доводів позитивного впливу такого рішення на процес виховання дітей.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і касаційний суд.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Так, підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21).
Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року (справа № 459/3411/18), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у справі про позбавлення батьківських прав. Ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний й касаційний суди, встановив, що доведеним є свідоме ухилення відповідача - батька дитини - від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. Крім того, судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання ним обов'язків щодо виховання дитини; відносно відповідача розглядається кримінальне провадження за фактом побиття малолітньої дочки, а саме у застосуванні до неї фізичного насильства, яке виразилося в умисному нанесені їй численних ударів руками та ременем, чим потерпілій спричинені тілесні ушкодження у вигляді синців на обличчі, тулубі, гомілках, передпліччі, правій кисті, на обох стегнах, в ділянці лівого гомілково-ступневого суглобу; відсутні належні житлово-побутові умови для проживання дитини, зокрема, у зв'язку із заборгованістю за комунальні послуги у квартирі відключений газ та електропостачання. Допитана у судовому засіданні дитина висловила небажання повертатися до батька та просила позбавити його батьківських прав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанцій у справі, що переглядається, апеляційний суд вказував на те, що практична реалізація принципу «забезпечення якнайкращих інтересів дитини» вимагає, в тому числі, з'ясування судом думки дитини під час вирішення спорів, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Проте суд першої інстанції, розглядаючи справу, на зазначене уваги не звернув та не з'ясував можливість заслуховування особистої думки дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; не містить таких даних і висновок органу опіки та піклування Кіптівської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Кіптівської сільської ради від 22 березня 2020 року.
З урахуванням зазначеного судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене у цій справі за неподібних зі справою № 459/3411/18 обставин.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Отже доводи заявника щодо неврахування апеляційним судом висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), касаційний суд вважає безпідставними, оскільки фактичні обставини справи, на які посилається заявник, і фактичні обставини дійсної справи, яка переглядається, є різними, а відтак, відсутні правові підстави вважати, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки за змістом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України вказане є підставою для скасування судових рішень за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3частини другої статті 389 цього Кодексу, які не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.
Разом з цим, необхідно зазначити, що касаційна скарга подано третьою особою, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 - матір'ю дітей. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має, в тому числі, один з батьків. З урахуванням зазначеного ОСОБА_2 має право на звернення до суду з самостійним позовом про позбавлення батьківських прав.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив і на такі заявник не вказала.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Сікачов Сергій Юрійович, залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська