02 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/2980/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.
та представників:
позивача - Кобелєва О. О. (в режимі відеоконференції),
відповідача - Мізунського А. І.,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог
щодо предмета спору, на стороні позивача - не з'явилися,
на стороні відповідача - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023
та рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023
у справі № 916/2980/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Ренталс"
до Публічного акціонерного товариства "Імексбанк"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Форвард Ко";
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісагіс"
про визнання припиненим права іпотеки та скасування державної реєстрації права іпотеки,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Ренталс" (далі - ТОВ "Бізнес Ренталс", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (далі - ПАТ "Імексбанк", банк, відповідач), в якому просило:
- визнати припиненим право іпотеки банку за договором іпотеки від 26.11.2013, укладеним між банком і Товариством з обмеженою відповідальністю "Україна" (далі -ТОВ "України", іпотекодавець), посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрованим за реєстровим номером 5083 (далі - договір іпотеки від 26.11.2013), стосовно іпотеки майнових прав на зблоковані котеджі (апартаменти) туристично-оздоровчого комплексу, групи зблокованих 2-3-х поверхових котеджів з підземним паркінгом (ІІ-а черга будівництва), розташованих за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., с/рада Дальницька, "Золотий Бугаз" масив, буд. 18, корпус Ж, що сьогодні є окремим об'єктом нерухомого майна та належать на праві приватної власності позивачу, а саме: апартаменти двоповерхового зблокованого дачного котеджу № 208 загальною площею 86,2 кв. м, житловою площею 48,4 кв. м, розташованого за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., с/рада Дальницька, "Золотий Бугаз" масив, буд. 18-Ж;
- скасувати державну реєстрацію права іпотеки банку за договором іпотеки від 26.11.2013, згідно з номером запису про іпотеку 3557509 (спеціальний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) від 26.11.2013, вчиненим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Чужовською Н. Ю. стосовно майнових прав на апартаменти № 208 групи зблокованих 2-3-х поверхових котеджів з підземним паркінгом (ІІ-а черга будівництва) за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., с/рада Дальницька, "Золотий Бугаз" масив, буд. 18, корпус Ж.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Бізнес Ренталс" є власником об'єкта нерухомого майна, який обтяжено іпотекою на підставі договору іпотеки від 26.11.2013, що обмежує його у реалізації прав власності на цей об'єкт. Позивач вказує на те, що іпотека є припиненою внаслідок припинення основного зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії від 19.11.2013 № 83/13, укладеним між банком і Товариством з обмеженою відповідальністю "Форвард Ко" (далі - ТОВ "Форвард Ко", позичальник), що встановлено судовим рішенням у справі № 916/1835/15. Припинення основного зобов'язання, за доводами позивача, свідчить про припинення іпотеки об'єкта нерухомого майна за договором іпотеки від 26.11.2013.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Останнім рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 (суддя - С. В. Літвінов), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 (головуючий суддя - Г. І. Діброва, судді - Н. М. Принцевська, А. І. Ярош), позов задоволено.
Визнано припиненим право іпотеки ПАТ "Імексбанк" за договором іпотеки від 26.11.2013, укладеним між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "України", посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрованим за реєстровим номером 5083, стосовно іпотеки майнових прав на зблоковані котеджі (апартаменти) туристично-оздоровчого комплексу, групи зблокованих 2-3-х поверхових котеджів з підземним паркінгом (ІІ-а черга будівництва), що розташовані за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., с/рада Дальницька, "Золотий Бугаз" масив, буд. 18, корпус Ж, що сьогодні є окремим об'єктом нерухомого майна та належать на праві приватної власності ТОВ "Бізнес Ренталс", а саме: апартаменти двоповерхового зблокованого дачного котеджу № 208 загальною площею 86,2 кв. м, житловою площею 48,4 кв. м, що розташований за адресою: Одеська обл. Овідіопольський р-н., с/рада Дальницька, "Золотий Бугаз" масив, буд. 18-Ж; скасовано державну реєстрацію права іпотеки ПАТ "Імексбанк" за договором іпотеки від 26.11.2013, укладеним між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "України", посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрованим за реєстровим номером 5083, згідно з номером запису про іпотеку 3557509 (спеціальний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) від 26.11.2013, вчиненим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Чужовською Н. Ю. стосовно майнових прав на апартаменти № 208 групи зблокованих 2-3-х поверхових котеджів з підземним паркінгом (ІІ-а черга будівництва) за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., с/рада Дальницька, "Золотий Бугаз" масив, буд. 18, корпус Ж.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.11.2013 між ПАТ "Імексбанк" (кредитор) та ТОВ "Форвард Ко" (позичальником) було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 86/13, за умовами якого кредитор зобов'язувався надати позичальнику кредит шляхом відкриття кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (далі - кредитний договір № 86/13).
До кредитного договору неодноразово вносились зміни шляхом укладання додаткових угод, зокрема від 04.09.2014 № 1, від 23.12.2014 № 2.
За пп. 1.1.1 кредитного договору № 86/13, у редакції додаткової угоди від 04.09.2014 № 1, надання кредиту здійснювалося окремими частинами або в повній сумі на умовах, визначених цим договором, у межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості у доларах США в сумі 2 150 000,000 дол. США та у гривні в сумі 4 385 860,85 грн з кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 30.06.2021 на умовах визначених цим договором. За користування кредитом позичальник сплачував кредиторові відсотки, виходячи із встановлених кредитором відсоткових ставок у розмірі: 12,0% річних за кредитом у дол. США; 18,0% річних за кредитом у гривні.
Додатковою угодою від 23.12.2014 № 2 до кредитного договору № 86/13 було внесено зміни до договору та викладено його п. 1.3 в такій редакції: "як забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор, не пізніше 31.12.2014 укладає із майновим поручителем АТ "Футбольний клуб "Чорноморець" іпотечний договір, за яким в іпотеку надаються нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець", загальною площею 80 289,0 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), буд. 1/20, заставною вартістю 7 800 000 000,00 грн згідно з оцінки ТОВ "Аппрайзер".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 86/13, 26.11.2013 між ПАТ "Імексбанк" (іпотекодержатель) та ТОВ "Україна" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір з майновим поручителем, посвідчений 26.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., за реєстровим номером 5083, за яким банку в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: майнові права на зблоковані котеджі (апартаменти) туристично-оздоровчого комплексу, групи зблокованих 2-3-х поверхових котеджів з підземним паркінгом (ІІ-а черга будівництва), розташовані за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., с/рада Дальницька, масив "Золотий Бугаз" № 18: корпус Ж, апартаменти № 208, будівельною площею 80 кв. м; корпус Ж, апартаменти № 209, будівельною площею 80 кв. м; корпус Ж, апартаменти № 210, будівельною площею 80 кв. м; корпус Ж, апартаменти № 211, будівельною площею 80 кв. м; корпус Ж, апартаменти № 212, будівельною площею 80 кв. м; корпус Ж, апартаменти № 213, будівельною площею 80 кв. м; корпус Ж, апартаменти № 214, будівельною площею 80 кв. м; корпус Е, апартаменти № 171, будівельною площею 80 кв. м.
Також 25.12.2014 між ПАТ "Імексбанк" (іпотекодержатель) та Приватним акціонерним товариством "Футбольний клуб "Чорноморець" (далі - ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець", іпотекодавець) підписано іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. та зареєстровано в реєстрі за номером 6134, за умовами пп. 1.1 якого цим договором забезпечуються, зокрема вимоги іпотекодержателя за мультивалютним договором про відкриття кредитної лінії від 19.11.2013 № 86/13 з додатковими угодами 04.09.2014 № 1, від 23.12.2014 № 2 (кредитний договір-17), укладеним між іпотекодержателем та ТОВ "Форвард Ко", щодо повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо (основне зобов'язання); сума кредиту складає 1 451 500,00 грн та 1 723 312,06 дол. США; строк повернення кредиту - 30.06.2021; розмір відсоткової ставки визначається кредитним договором в розмірі 18% річних за кредитом у гривні та 12% за кредитом у дол. США.
Відповідно до п. 1.3 цього іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно: нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець", які складаються з будівель загальною площею 80 289,00 кв. м, основною площею 67 037,5 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), буд. 1/20 та розташовані на земельній ділянці площею 62 403 кв. м, яка знаходиться в оренді ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" згідно з договором оренди землі, посвідченим 20.09.2010 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстровим номером 3088, зареєстрованого у Одеському міському відділі ОРФ ДП "ЦДЗК", про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 30.09.2010 № 041050500068.
Згідно із п. 1.4 цього договору оціночна вартість іпотечного майна згідно з висновком від 20.11.2014 № 112014/7-1, складеним експертом-оцінювачем ТОВ "Аппрайзер", становить 7 800 000 000,00 грн. Заставна вартість предмету іпотеки, відповідно до п. 1.5. договору, визначена сторонами в сумі 7 800 000 000, 00 грн.
У п. 6.1 договору сторони погодили можливість задоволення забезпечених договором іпотеки від 25.12.2014 № 6134 кредиторських вимог банку, зокрема шляхом прийняття предмета іпотеки у власність в порядку, визначеному ст. 37 Закону України "Про іпотеку".
27.12.2014 між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Україна" було укладено договір про розірвання іпотечного договору з майновим поручителем, посвідчений 27.12.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстровим номером 6255, в якому сторони дійшли згоди розірвати іпотечний договір (з майновим поручителем), посвідчений 26.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстровим номером 5083.
На підставі договору про розірвання договору було знято заборони відчуження вказаного в іпотечному договорі майна, а також внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав щодо припинення державної реєстрації обтяжень прав на вищевказане нерухоме майно та щодо припинення державної реєстрації обтяжень іншого речового права.
14.10.2016 між ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" (продавець) та ТОВ "Бізнес Ренталс" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. та зареєстрований за номером 2451, за умовами якого продавець продає (передає у власність), а покупець - купує (приймає у власність) апартамент двоповерхового зблокованого дачного котеджу № 208, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., с/рада Дальницька, "Золотий Бугаз" масив, буд. 18-Ж, загальною площею 86,2 кв. м і сплачує за нього ціну, визначену цим договором.
У п. 1.2 цього договору сторони досягли згоди, що зазначений об'єкт купівлі - продажу належить продавцю на праві приватної власності, про що 12.10.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Комунальним підприємством "Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради" Одеської області вчинено запис за номером 16897015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1054694751237.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що продаж об'єкта купівлі-продажу за домовленістю сторін вчиняється за 560 559,00 грн. Розрахунок між сторонами здійснюється з відстроченням платежу. Зазначену суму продажу покупець зобов'язується сплатити продавцю протягом тридцяти календарних днів з моменту підписання цього договору, тобто до 14.11.2016. На підтвердження факту проведення повного розрахунку за цим договором продавець має надати заяву про повний розрахунок, на якій справжність підпису представника продавця повинна бути нотаріально засвідчена.
За п. 3.2 вказаного договору, відповідно до довідки про балансову вартість об'єкта купівлі-продажу, наданої ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" від 13.10.2016 № 306, вартість вищевказаного об'єкта купівлі-продажу становить 474 100,00 грн. Відповідно до висновку про вартість майна, складеного 13.10.2016 ПП "Брокбізнесконсалт", ринкова вартість об'єкта купівлі-продажу, що відчужується становить - 560 559,00 грн.
08.11.2016 між ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" (продавець) та ТОВ "Бізнес Ренталс" (покупець) було укладено договір про внесення змін до договору купівлі - продажу, зареєстрованого в реєстрі за номером 2571, у якому сторони досягли згоди викласти пп. 1.1 п. 1.1 роз. 1 договору купівлі-продажу в такій редакції: "1.1 відповідно до умов цього договору продавець продає (передає у власність), а покупець - купує (приймає у власність) апартамент двоповерхового зблокованого дачного котеджу № 208, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., с/рада Дальницька, "Золотий Бугаз" масив, буд. 18-Ж, загальною площею 86,2 кв. м, житловою площею 48,4 кв. м і сплачує за нього ціну, визначену цим договором.
Про належність позивачу на праві приватної власності спірного апартаменту двоповерхового зблокованого дачного котеджу № 208 також свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.11.2016 № 72581571, від 29.09.2021 № 277191629.
Господарськими судами у справі, яка переглядається, встановлено також таке: рішенням Господарського суду Одеської області від 21.10.2015 у справі № 916/1835/15, яке набрало законної сили, позовні вимоги ПАТ "Імексбанк" було задоволено, стягнуто з ТОВ "Форвард Ко" на користь ПАТ "Імексбанк" заборгованість за кредитним договором від 19.11.2013 № 86/13 у сумі 1 723 312,06 дол. США; на виконання цього рішення у справі № 916/1835/15 видано відповідні накази від 06.11.2015; рішенням Господарського суду Харківської області від 30.11.2017 у справі № 922/2599/17, яке набрало законної сили, з урахуванням виправлень, внесених ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.07.2018, позовні вимоги ПАТ "Імексбанк" задоволено частково та скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень про припинення іпотеки та обтяжень щодо майна ТОВ "Україна", а саме: майнових прав на зблоковані котеджі (апартаменти) туристично-оздоровчого комплексу, групи зблокованих 2-3-х поверхових котеджів з підземним паркінгом (ІІ-а черга будівництва), розташовані за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., с/рада Дальницька, масив "Золотий Бугаз" № 18: корпус "Ж", апартаменти 208, будівельною площею 80 кв. м; корпус "Ж", апартаменти № 209, будівельною площею 80 кв. м; корпус "Ж", апартаменти № 210, будівельною площею 80 кв. м; корпус "Ж", апартаменти № 211, будівельною площею 80 кв. м; корпус "Ж", апартаменти № 212, будівельною площею 80 кв. м; корпус "Ж", апартаменти 213, будівельною площею 80 кв. м; корпус "Ж", апартаменти № 214, будівельною площею 80 кв. м, які були зареєстровані згідно з іпотечного договору, посвідченого 26.11.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстровим номером 5083.
Отже, суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, встановили, що рішенням Господарського суду Харківської області від 30.11.2017 у справі № 922/2599/17, яке набрало законної сили, ПАТ "Імексбанк" поновлено в праві іпотеки на зазначені апартаменти двоповерхового зблокованого дачного котеджу за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н., с/рада Дальницька "Золотий Бугаз" масив, 18 за іпотечним договором за реєстровим номером 5083, зокрема на апартамент № 208.
У зв'язку із реєстрацією ПАТ "Імексбанк" права власності на об'єкт іпотеки - нежитлові будівлі центрального стадіону "Чорноморець", 23.05.2018 ТОВ "Форвард Ко" звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою, в якій просило визнати таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Одеської області у справі № 916/1835/15 про стягнення із ТОВ "Форвард Ко" на користь ПАТ "Імексбанк" заборгованості за кредитом на підставі ст. 328 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.06.2018 у справі № 916/1835/15, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2018, заяву ТОВ "Форвард Ко" задоволено, визнано наказ Господарського суду Одеської області від 06.11.2015 у справі № 916/1835/15 про стягнення із ТОВ "Форвард Ко" на користь ПАТ "Імексбанк" 1 723 312,06 дол. США таким, що не підлягає виконанню.
Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що ПАТ "Імексбанк" в позасудовому порядку набув права власності на предмет іпотеки - будівлі та споруди стадіону "Чорноморець" відповідно до умов договору іпотеки від 25.12.2014, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрованого в реєстрі за номером 6134, яким передбачено забезпечення певних зобов'язань, в тому числі, і зобов'язань ТОВ "Форвард Ко" за кредитним договором від 19.11.2013 № 86/13 (із урахуванням додаткових угод) щодо сплати кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, а отже, що відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" зобов'язання відповідача за кредитним договором від 19.11.2013 № 86/13 (із урахуванням додаткових угод) на час розгляду відповідної заяви є припиненими.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.09.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "Імексбанк" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.06.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 у справі № 916/1835/15.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ісагіс" (далі - ТОВ "Ісагіс") новий кредитор) та ПАТ "Імексбанк" (банк) було укладено договір № 133 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор - набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальників, зазначеного у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників за кредитними договорами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них згідно з реєстру у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.
Відповідно до п. 4 договору № 133 за відступлення прав вимоги за основними договорами відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 12 938 038,76 грн без урахування ПДВ. Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до п. 6.5 цього договору, на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що із наявного у матеріалах справи реєстру вбачається, що банком було відступлено новому кредитору права вимоги також і за кредитним договором № 86/13, укладеним між ПАТ "Імексбанк" та ТОВ "Форвард Ко".
24.07.2020 між ТОВ "Ісагіс" (новий іпотекодержатель) та ПАТ "Імексбанк" (банк) підписано договір № 133/1 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, зареєстрований в реєстрі за номером 766, за п. 2.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає шляхом продажу новому іпотекодержателю належні банку, а новий іпотекодержатель - набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до іпотекодавців, зазначених у додатку № 1 до цього договору. Новий іпотекодержатель сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.
Згідно з п. 3.6 договору № 133/1 банк зобов'язується сприяти новому іпотекодержателю у внесенні змін до відповідних державних реєстрів у зв'язку із укладенням цього договору. При цьому, всі витрати, пов'язані із внесенням змін у відповідні державні реєстри у зв'язку із укладенням цього договору, несе новий іпотекодержатель.
Суди попередніх інстанцій встановили, що незважаючи на укладання договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 24.07.2020 № 133/1, ТОВ "Ісагіс" не було перереєстровано за собою право іпотеки з урахуванням норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, керуючись висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17, виходили з того, що господарські зобов'язання ТОВ "Форвард Ко" перед банком у кредитних правовідносинах, які між ними виникли, є припиненими, про що свідчить, серед іншого, ухвала Господарського суду Одеської області від 14.06.2018 у справі № 916/1835/15, залишена без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2018, а із припиненням основного зобов'язання за кредитним договором від 19.11.2013 № 86/13 припинилися і зобов'язання за відповідним іпотечним договором від 26.11.2013 з огляду на норми ст. 17 Закону України "Про іпотеку", ч. 1 ст. 593 ЦК України. На виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 25.05.2023 у цій справі, суди зазначили про те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, не є релевантними до спірних правовідносин з огляду на різні фактичні обставини цих справ - так, у справі, яка переглядається, судовими рішеннями встановлено припинення зобов'язання за кредитним договором від 19.11.2013 № 86/13 щодо боржника, чого не було встановлено у справі № 910/17048/17.
Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ПАТ "Імексбанк" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на ухвалення судових рішень без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", викладеного у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 та про помилковість висновку судів про неможливість його застосування до спірних правовідносин.
Посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає про необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17 про те, що спочатку суди у справі № 916/1387/15-г встановили наявність невиконаного зобов'язання позичальника і стягнули існуючу заборгованість, а потім у цій же справі встановили, що після ухвалення рішення про стягнення, спірне зобов'язання припинилось, а тому відповідна заборгованість відсутня та не підлягає стягненню, який (висновок) був зроблений до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 18.01.2022 у справі № 916/17048/17.
Обґрунтовує касаційну скаргу і тим, що зобов'язання за кредитним договором № 83/13, укладеним між АТ "Імексбанк" та ТОВ "Форвард Ко", не були виконані за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку після реєстрації права власності за ПАТ "Імексбанк" на нежитлові будівлі стадіону "Чорноморець", розташовані за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Маразлівська, буд. 1/20 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 62368511101, номер запису про право власності 20447707) на підставі ст. 37 Закону України "Про іпотеку". Стверджує, що в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, після реєстрації права власності за ПАТ "Імексбанк" на предмет іпотеки, відбулось фактичне задоволення вимог кредитора тільки за деякими кредитними договорами, а саме: за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 18.12.2013 № 95/13, укладеним з ТОВ "Мережа готелів Чорне море"; кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 11.11.2013 № 85/13, укладеним з ТОВ "Торгово- Будівельне агенство "Промбуд"; кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 18.03.2011 № 16/11, укладеним з ТОВ "Круїз Делюкс"; кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 28.01.2014 № 4/14, укладеним з ТОВ "Компанія по торгівлі".
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Імексбанк" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі з підстав, передбачених п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 12.03.2024 та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 26.02.2024.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Бізнес Ренталс" просило подану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
У справі з 12.03.2024 до 02.04.2024 оголошувалася перерва.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (подібний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці з урахуванням засад добросовісності, розумності та справедливості.
У випадках порушення зобов'язання, коли боржник не виконує або не належним чином виконує взяте на себе зобов'язання, кредитор має право захистити свої цивільні права та інтереси за допомогою відповідних способів захисту.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у гл. 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов'язання. Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема поручителі.
У ч. 1 ст. 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.
Статтею 572 ЦК України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Окремим видом застави є іпотека (ст. 575 ЦК України).
Іпотека регулюється і нормами спеціального закону, яким є Закон України "Про іпотеку".
За своєю природою іпотека сама по собі або разом з іншими забезпечувальними заходами покликана забезпечити виконання зобов'язань боржником у повному обсязі, а тому кредитор вправі та зобов'язаний здійснювати свої правомочності таким чином, щоб таке забезпечення було справедливим та здійснювалось з урахуванням інтересів обох сторін кредитного договору, не допускаючи створення заборгованості, що штучно перевищує забезпечувальні заходи.
Здійснюючи тлумачення норм матеріального права, якими регулюється інститут іпотеки, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, на яку посилається скаржник на обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, сформувала такий висновок:
"відповідно до ч. 5 ст. 590 ЦК України, якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави. Зазначене положення узгоджується з приписами ч. 5 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", згідно з якою, якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Необхідно констатувати, що норми ЦК України та Закону України "Про іпотеку", які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, передбачали можливість забезпечення виконання зобов'язання шляхом передачі в іпотеку декількома іпотекодателями декількох об'єктів нерухомого майна і кредитор мав право на задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого з об'єктів або їх усіх, якщо їхня сукупна вартість була необхідною для погашення заборгованості іпотекодавця в повному обсязі. Тобто законодавець пов'язав задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов'язання, що не означає, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку має наслідком припинення основного зобов'язання в повному обсязі. Чинне законодавство не обмежує право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання декількома видами забезпечення. Забезпечувальне зобов'язання є додатковим (акцесорним), а не альтернативним основному. Реалізація особою права на захист певним способом не може залежати від застосування нею інших способів правового захисту. Системний аналіз змісту наведених правових норм дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов'язання внаслідок звернення стягнення на один із предметів забезпечення за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов'язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов'язання за рахунок кількох предметів іпотеки та інших способів забезпечення зобов'язання відповідно до умов кредитних договорів у разі, якщо можливість реалізації таких способів забезпечення не вичерпана. Тобто буквальне застосування положень ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" можливе виключно у тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов'язання було забезпечене іпотекою і за усіма такими договорами іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки чи декількома способами забезпечення, але на реалізацію таких способів припинився строк звернення стягнення. У разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов'язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін. Отже у випадку забезпечення виконання основного зобов'язання декількома способами, основне зобов'язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог" (подібний висновок міститься і у п. 7.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18).
Верховний Суд зазначає, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, "правова передбачуваність" та "правова визначеність". Принцип "правової визначеності" вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають будуть застосовано судами у подібних правовідносинах.
Як убачається із матеріалів справи, Верховний Суд, передаючи 25.05.2023 цю справу № 916/2980/21 на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, серед іншого, зазначив про неврахування судами попередніх інстанцій при її перегляді висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, щодо застосування ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", який є останнім у часі та повинен враховуватися судами при вирішенні подібних спорів з огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, а також вказав на те, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що зобов'язання ТОВ "Форвард Ко" за кредитним договором від 19.11.2013 № 86/13, забезпечені іпотекою за двома договорами, не надали належної правової оцінки доводам відповідача про те, що набуття у власність одного із предметів іпотеки, не призвело до задоволення вимог банка за відповідним кредитним договором у повному обсязі, з огляду на що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про задоволення цього позову.
Однак, розглядаючи спір, господарські суди попередніх інстанцій повторно не врахували вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, які узгоджуються із висновками, викладеними у п. 7.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, чим порушили ч. 4 ст. 236 ГПК України та не дотрималися принципу "правової визначеності", що є недопустимим; відповідно до норм ст. 316 ГПК України не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 25.05.2023 у справі № 916/2980/21, не перевірили на підставі всіх наявних у матеріалах справи документів відповідно до норм ст. 86 ГПК України того, чи набув банк у власність предмет іпотеки та чи призвело таке набуття до задоволення/незадоволення вимог банка за відповідним кредитним договором саме у повному обсязі, що заперечує відповідач, з огляду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.
Верховний Суд зазначає також і те, що ст. 86 ГПК України регулюється оцінка доказів.
З аналізу вказаної норми процесуального права вбачається, що суд зобов'язаний надати оцінку кожному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування у справі. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням норм ст. 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Не зважаючи на те, що відповідач заперечував обставину - задоволення вимог банка за відповідним кредитним договором у повному обсязі у цьому випадку суди попередніх інстанції не надали належної оцінки цим аргументам, а фактично самоусунулися від їх дослідження, чим порушили ст. 7 ГПК України.
Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій було порушено ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 7, 86, ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Щодо висновків судів попередніх інстанції про неподібність фактичних обставин цієї справи № 916/2980/21 із правовідносинами у справі № 910/17048/17, що виключає можливість їх (висновків) застосуванню при розгляді справи № 916/2980/21, то необхідно зазначити такі висновки судів зводяться лише до довільного, неправильного розуміння того, які правовідносини є подібними/неподібними.
Верховний Суд зазначає, що у справі, яка переглядається, та у справі № 910/17048/17 спірні правовідносини підпадали під правове регулювання однієї і тієї ж норми матеріального права - ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", щодо застосування якої Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, який викладено у вказаній вище постанові та, який має враховуватися судами при розгляді подібних спорів з огляду на норму ч. 4 ст. 236 ГПК України, в тому числі, і при розгляді цього спору.
Згідно з ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 75 ГПК України визначає підстави звільнення від доказування.
Частиною 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду (ч. 7 ст. 75 ГПК України).
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, яке набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (подібний висновок міститься у п. 4.26 постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19).
Верховним Судом у справі № 910/19256/16 сформовано висновок про те, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні; господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах; для спростування преюдиційних обставин, передбачених ст. 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази; ці докази повинні бути оцінені судом, який розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України; якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, яка розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
Господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (див. п. 42 постанови Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 909/433/21).
Суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, виходили з преюдиційності обставин, встановлених у справі № 916/1835/15 щодо доведеності факту остаточності вирішення спору між банком та ТОВ "Форвард Ко" про стягнення заборгованості за кредитним договором через що визнали, що іпотека за іпотечним договором є припинена, при цьому залишили поза увагою відповідні заперечення відповідача і посилання його на те, що набуття у власність одного із предметів іпотеки, не призвело до задоволення його вимог за відповідним кредитним договором у повному обсязі та належним чином не врахували при цьому надані на підтвердження цих аргументів відповідні документи, що свідчить про порушення судами ст. ст. 7, 86, 75 ГПК України та, що не узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у справі № 910/19256/16, на необхідність дослідження чого вказував і Верховний Суд у постанові від 25.05.2023 у справі № 916/2980/21.
З урахуванням вище викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність скаржником підстави касаційного оскарження, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та про передчасність висновків господарських судів про наявність підстав для задоволення цього позову.
Отже, зважаючи на викладене, а також на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не ґрунтуються на повному та всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та, оскільки допущені попередніми судовими інстанціями порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України), то оскаржені судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням учасників справи і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених в цій постанові, постановити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.
Щодо посилання скаржника на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України та на необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17, то необхідно зазначити таке.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
За змістом вказаної норми, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення (такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).
Верховний Суд звертає увагу на те, що підставою касаційного оскарження судових рішень, є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Однак Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17, предметом спору в якій було застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів. Посилаючись на справу № 916/3146/17, скаржник фактично не мотивує необхідності відступу від висновку, викладеному у ній з огляду на норму п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а його доводи зводяться лише до незгоди з оцінкою обставин справи, викладених Великою Палатою Верховного Суду у п. 7.9 постанови від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17, які учасник спору не позбавлений можливості спростувати/не спростувати в іншій справі на підставі наявних у ній документів.
Оскільки постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням норм ст. 236 ГПК України, з направленням справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" задовольнити частково.
Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 16.10.2023 у справі № 916/2980/21 скасувати.
Справу № 916/2980/21 направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.