05 квітня 2024 року м. Харків Справа № 922/3024/21 (922/1994/23)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А. , суддя Тарасова І.В.
за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (вх. № 289 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/3024/21 (922/1994/23) (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Усатим В.О., повний текст рішення складено 29.12.2023)
за позовом ОСОБА_1 , м. Харків, в особі керуючої реалізацією арбітражної керуючої Бідної Оксани Іванівни, м.Харків,
до ОСОБА_2 , м. Харків,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача керуючий реалізації фізичної особи ОСОБА_2 арбітражний керуючий Шишлов Олександр Миколайович, м. Харків,
про поділ спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності,
у межах справи № 922/3024/21 про неплатоспроможність ОСОБА_2 ,
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.09.2021, крім іншого, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражного керуючого Шишлова О.М.
04.09.2021 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Постановою Господарського суду Харківської області від 25.11.2021, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2022, припинено процедуру реструктуризації боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_2 , припинено повноваження керуючого реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражного керуючого Шишлова О.М., визнано фізичну особу ОСОБА_2 банкрутом та введено процедуру погашення боргів боржника, призначено керуючим реалізацією майна боржника - ОСОБА_2 арбітражного керуючого Шишлова О.М.
Крім того, постановою Господарського суду Харківської області від 25.04.2023, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 та постановою Верховного Суду від 10.10.2023, зокрема, відмовлено в задоволенні клопотання АТ "Державний експортно - імпортний банк України" про закриття провадження у справі, припинено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 , припинено повноваження керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Бідної О.І., визнано фізичну особу ОСОБА_1 банкрутом та введено процедуру погашення боргів. Призначено керуючою реалізацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражну керуючу Бідну Оксану Іванівну.
16.05.2023 до суду від керуючого реалізацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражної керуючої Бідної О.І. надійшла позовна заява (вх. 1994/23), в якій остання просила суд:
1. У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на:
1) нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-23, 25, 26, 40-50, площ. 591,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
2) нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-40, площ. 491,1 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
3) нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-29, площ. 505,8 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
4) нежитлові приміщення 6-го поверху № 1-26, площ. 505,5 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
5) нежитлові приміщення 7-го поверху № 1-36, площ. 499,5 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
6) нежитлові приміщення 9-го поверху № 1-34,площ. 505,4 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
7) нежитлові приміщення 10-го поверху № 1-28, площ. 502,5 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
2. У порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:
1) нежитлові приміщення підвалу № 1-4, 25, 28-38, 41, 42, 44-47, площ. 573,0 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
2) нежитлові приміщення 2-го поверху № 1, 2, 3, 6, 8-35, площ. 512,6 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
3) нежитлові приміщення 4-го поверху № 1-41, площ. 497,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
4) нежитлові приміщення 8- го поверху № 1-28, площ. 505,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
5) нежитлові приміщення 11-гоповерху № 1-10, площ. 534,9 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Судові витрати покласти на відповідача.
07.09.2023 до суду від керуючої реалізацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражної керуючої Бідної О.І. надійшла заява про зміну предмета позову (вх. 24063), в якій остання виклала прохальну частину позовної заяви наступним чином:
1. У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на:
1) нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-23, 25, 26, 40-50, площ. 591,0 кв.м., розташовані за адресою:
АДРЕСА_2 ) нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-40, площ. 491,1 кв.м., розташовані за адресою:
АДРЕСА_3 ) нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-29, площ. 505,8 кв.м., розташовані за адресою:
АДРЕСА_4 ) нежитлові приміщення 6-го поверху № 1-26, площ. 505,5 кв.м. розташовані за адресою:
АДРЕСА_5 ) нежитлові приміщення 7-го поверху № 1-36, площ. 499,5 кв.м., розташовані за адресою:
АДРЕСА_6 ) нежитлові приміщення 9-го поверху № 1-34,площ. 505,4 кв.м., розташовані за адресою:
АДРЕСА_2 . У порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:
1) нежитлові приміщення підвалу № 1-4, 25, 28-38, 41, 42, 44-47, площ. 573,0 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_1
2) нежитлові приміщення 2-го поверху № 1, 2, 3, 6, 8-35, площ. 512,6 кв.м. розташовані за адресою:
АДРЕСА_3 ) нежитлові приміщення 4-го поверху № 1-41, площ. 497,7 кв.м., розташовані за адресою:
АДРЕСА_4 ) нежитлові приміщення 8- го поверху № 1-28, площ. 505,0 кв.м., розташовані за адресою:
АДРЕСА_5 ) нежитлові приміщення 10-го поверху № 1-28, площ. 502,5 кв.м., розташовані за адресою:
АДРЕСА_6 ) нежитлові приміщення 11-го поверху № 1-10, площ. 534,9 кв.м., розташовані за адресою;
АДРЕСА_3 . Судові витрати покласти на відповідача
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/3024/21 (922/1994/23) позов ОСОБА_1 в особі керуючої реалізацією арбітражної керуючої Бідної Оксани Іванівни задоволено.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на:
1) нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-23, 25, 26, 40-50, площ. 591,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
2) нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-40, площ. 491,1 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
3) нежитлові приміщення 5-го поверху № 1-29, площ. 505,8 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
4) нежитлові приміщення 6-го поверху № 1-26, площ. 505,5 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
5) нежитлові приміщення 7-го поверху № 1-36, площ. 499,5 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
6) нежитлові приміщення 9-го поверху № 1-34,площ. 505,4 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
У порядку поділу спільного майна визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:
1) нежитлові приміщення підвалу № 1-4, 25, 28-38, 41, 42, 44-47, площ. 573,0 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
2) нежитлові приміщення 2-го поверху № 1, 2, 3, 6, 8-35, площ. 512,6 кв.м. розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
3) нежитлові приміщення 4-го поверху № 1-41, площ. 497,7 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
4) нежитлові приміщення 8- го поверху № 1-28, площ. 505,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
5) нежитлові приміщення 10-го поверху № 1-28, площ. 502,5 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
6) нежитлові приміщення 11-го поверху № 1-10, площ. 534,9 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 74754,00 грн.
Рішення суду обґрунтовано тим, що спірні нежитлові приміщення (за адресою АДРЕСА_1 ) було придбано відповідачем під час перебування в шлюбі, а отже, вони є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а враховуючи рівність визначених позивачем у позові частин спірних нежитлових приміщень та технічну можливість такого поділу на відповідні частини, протилежного суду не доведено, суд дійшов висновку, що наявні правові підстави для визнання за колишніми членами подружжя права особистої приватної власності у порядку поділу спільного майна, а тому позовні вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2023, яким задоволено позов ОСОБА_1 в особі керуючої реалізацією арбітражної керуючої Бідної О.І. до ОСОБА_2 , 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Акціонерне товариство “Державний експортно-імпортний банк України”, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача керуючий реалізацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражний керуючий Шишлов О.М. про поділ спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному рішенні судом зроблено висновок про те, що визнання права на частку в праві спільної власності на майно, що перебуває у спільній сумісній власності, не є підставою припинення іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна. Однак, судом помилково зазначається про визнання права на частку, адже позивачем заявлено вимоги про поділ та визнання права власності. В даному випадку йдеться про виділ частки в натурі. В свою чергу, в результаті поділу, утворюються два нових самостійних об'єкти нерухомості з самостійними власниками. Фактично відбувається не заміна власника предмету іпотеки, а поділ предмету іпотеки з визначенням власників частин такого поділу. Вважає, що такий поділ вчиняється в порушення прав іпотекодержателя й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Вказує, що позивач та відповідач діють очевидно недобросовісно та зловживають своїми правами стосовно АТ «Укрексімбанк».
08.03.2024 до суду від арбітражного керуючого Бідної Оксани Іванівни надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3503), в якому арбітражний керуючий просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 24.10.2023, складеного експертом ОСОБА_3 (експерт будівельний ІІ категорії), наведений поділ об'єкта нерухомого майна між двома власниками на окремі самостійні об'єкти технічно можливий. Після проведення поділу утворені об'єкти зможуть експлуатуватися як окремі самостійні об'єкти нерухомого майна. Вказаним висновком підтверджено технічну можливість поділу за визначеними у позові частками. Після поділу як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 продовжитимуть володіти нежитловим приміщенням, проте вже на праві власності в межах чітко закріплених за ними часток, а не на праві спільної сумісної власності. Отже, твердження АТ «Укрексімбанк» про те, що поділ нежитлових приміщень, що є предметом іпотеки, між подружжям “вчиняється в порушення прав іпотекодержателя” внаслідок утворення “двох самостійних об'єктів нерухомості ” є безпідставним, тому що: як до припинення спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1 спільно володіли нежитловим приміщенням, що є предметом іпотеки, та несли зобов'язання за іпотекою; так і після поділу ОСОБА_2 і ОСОБА_1 володітимуть нежитловим приміщенням, що є предметом іпотеки, проте, вже на праві власності в межах присвоєних ним часток, нестимуть зобов'язання за іпотекою, проте, вже окремо один від одного; цілісність та повноцінність предмета іпотеки після поділу не змінюється - предмета іпотеки не стає більше чи менше. Нежитлове приміщенням, що є предметом іпотеки, залишається незмінним, змінюється лише власник - замість “подружжя”, яким були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , власниками стають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як окремі члени колишнього подружжя. Тобто, поділ спільного майна подружжя, що перебуває в іпотеці, не тотожне розпорядженню майном, а тому доводи АТ «Укрексімбанк» щодо “порушення прав іпотекодержателя” внаслідок прийняття рішення про задоволення позову про поділ спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки іпотекодержатель залишає за собою право пред'явити вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки як до ОСОБА_2 , так і до ОСОБА_1 за всім предметом іпотеки, не втрачаючи при цьому жодної складової предмета іпотеки. Зазначає, що на момент подання позову ОСОБА_1 у справі № 646/13541/15-ц поділ майна був пов'язаний з реалізацією ОСОБА_1 права на захист майнових прав позивача у цій справі внаслідок розірвання шлюбу, натомість, подання позову арбітражним керуючим Бідною О.І. у справі № 922/3024/21 (922/1994/23) обумовлено вже необхідністю з виконання зобов'язань арбітражного керуючого по формуванню ліквідаційної маси для погашення боргів боржника ОСОБА_1 перед кредиторами. Посилається на те, що апелянтом під час провадження у суді першої інстанції не заявлялося про неналежність чи недопустимість звіту про оцінку майна від 07.08.2023, висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 24.10.2023. Апелянтом під час провадження у суді першої інстанції не надавалося суду інших належних та допустимих доказів; не подавалося клопотання про призначення експертизи.
15.03.2024 до суду від арбітражного керуючого Шишлова О.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3866), в якому останній просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що перебування нерухомого майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між колишнім подружжям, виділення часток у спільній сумісній власності колишнього подружжя не припиняє іпотеку, іпотека є дійсною, що, відповідно, не призводить до порушення прав іпотекодержателя. Після поділу як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 продовжитимуть володіти нежитловим приміщенням, проте вже на праві власності в межах чітко закріплених за ними часток, а не на праві спільної сумісної власності. Поділ спільного майна колишнього подружжя, що є предметом іпотеки, не призведе до порушення прав АТ «Укрексімбанк» та суд першої інстанції правомірно надав оцінку таким обставинам.
Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024 у зв'язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О., який входив до складу колегії суддів, для розгляду справи №922/3024/21 (922/1994/23) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Тарасова І.В.
29.03.2024 до суду від Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надійшла відповідь на відзив арбітражної керуючої Бідної О.І. (вх.№4537), в якому апелянт вважає, що позивачем не доведено та не надано суду належних та допустимих доказів щодо варіантів поділу майна та технічної можливості такого поділу, а висновок суду ґрунтується на неналежних доказах. Судом помилково зазначається про визнання права на частку, адже позивачем заявлено вимоги про поділ та визнання права власності. В даному випадку йдеться про виділ частки в натурі. В свою чергу, в результаті поділу утворюються два нових самостійних об'єкти нерухомості з самостійними власниками. Фактично відбувається не заміна власника предмету іпотеки, а поділ предмету іпотеки з визначенням власників частин такого поділу. Вважає, що такий поділ вчиняється в порушення прав іпотекодержателя й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
29.03.2024 до суду від Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надійшла відповідь на відзив арбітражного керуючого Шишлова О.М. (вх.№4539), в якому апелянт наводить ті ж доводи, що і у відповіді на відзив арбітражної керуючої Бідної О.І. (вх.№4537 від 29.03.2024).
02.04.2024 до суду від арбітражного керуючого Бідної Оксани Іванівни надійшли заперечення (вх.№4759) на відповідь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України".
Представник Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Арбітражний керуючий Бідна Оксана Іванівна у судовому засіданні в режимі відеоконференції проти апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду залишити без змін.
Керуючий реалізацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражний керуючий Шишлов Олександр Миколайович проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.10.2002 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований міським відділом реєстрації актів громадського стану Харківського обласного управління юстиції, актовий запис № 1891.
Згідно постанови Полтавського апеляційного суду від 06.07.2022 у справі № 646/13541/15-ц розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
В період шлюбу із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 27.09.2007 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, за умовами якого ОСОБА_2 придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківтраснмашпроект» нежитлові приміщення підвалу: № 1-4, 25, 28-38, 41, 42, 44-47 загальною площею 573,0 кв.м., 1-го поверху №1-23, 25, 26, 40-50 загальною площею 591,0 кв.м, 2- го поверху №1, 2, 3, 6, 8-35 загальною площею 512,6 кв.м., 3-го поверху № 1-40 загальною площею 491,1 кв.м, 4-го поверху № 1-41 загальною площею 497,7 кв.м., 5-го поверху № 1-29 загальною площею 505,8 кв.м., 6-го поверху № 1-26 загальною площею 505,5 кв.м., 7-го поверху № 1-36 загальною площею 499,5 кв.м., 8-го поверху №1-28 загальною площею 505,0 кв.м., 9-го поверху № 1-34 загальною площею 505,4 кв.м., 10-го поверху № 1-28 загальною площею 502,5 кв.м., 11-го поверху № 1-10 загальною площею 534,9 кв.м. в літ. "Д-11" загальною площею 6224,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.7 договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.09.2007, дружина покупця, ОСОБА_1 , подала заяву про згоду на купівлю вищевказаних нежитлових приміщень, справжність підпису на якій був засвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Гавриловою С.А. 27.09.2007 за реєстром №6171.
Як встановлено судом в ухвалі Господарського суду Харківської області від 02.11.2021 у справі №922/3024/21 (судове рішення набрало законної сили) про неплатоспроможність ОСОБА_2 , 28.09.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено кредитний договір № 6807С91, згідно з яким банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за кредитом та інші платежі за цим договором. Відповідно до умов укладеного кредитного договору № 6807С91 від 28.09.2007, AT "Укрексімбанк" надав позичальнику кредитні кошти в сумі 2 770 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі Libor 12 m + 8,60 не менше 14,0 % річних; кредит надається для оплати поточних потреб. Банком прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором було виконано в повному обсязі, перераховані кредитні кошти в сумі 2 770 000 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_2 № НОМЕР_1 .
28.09.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) в якості забезпечення вимог іпотекодержателя до іпотекодавця, що випливають з кредитного договору № 6807С91 від 28.09.2007, було укладено Іпотечний договір № 6807Z225, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 6205, предметом якого є нерухоме майно - нежитлові приміщення підвалу № 1-4, 25, 28-38, 41, 42, 44-47 загальною площею 573,0 кв.м., 1-го поверху №1-23, 25, 26, 40-50 загальною площею 591,0 кв.м, 2- го поверху №1, 2, 3, 6, 8-35 загальною площею 512,6 кв.м., 3-го поверху № 1-40 загальною площею 491,1 кв.м, 4-го поверху № 1-41 загальною площею 497,7 кв.м., 5-го поверху № 1-29 загальною площею 505,8 кв.м., 6-го поверху № 1-26 загальною площею 505,5 кв.м., 7-го поверху № 1-36 загальною площею 499,5 кв.м., 8-го поверху №1-28 загальною площею 505,0 кв.м., 9-го поверху № 1-34 загальною площею 505,4 кв.м., 10-го поверху № 1-28 загальною площею 502,5 кв.м., 11-го поверху № 1-10 загальною площею 534,9 кв.м. в літ. "Д-11" загальною площею 6224,0 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зі змісту п.1.4 Іпотечного договору № 6807Z225 від 28.09.2007, крім іншого, вбачається, що предмет іпотеки знаходиться (набувається) у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Крім того, в ухвалі Господарського суду Харківської області від 02.11.2021 у справі №922/3024/21 (судове рішення набрало законної сили) судом встановлено, що 28.09.2007 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (банк), ОСОБА_1 (поручитель) та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 6807Р76, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов'язалася відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору № 6807С91 від 28.09.2007.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25.03.2014 у справі №646/964/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові заборгованість за кредитним договором у сумі 13541261,93 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1720,50 грн з кожного.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25.03.2014 у справі №646/964/13-ц набрало законної сили, на його виконання Червонозаводським районним судом м. Харкова 21.10.2014 видано виконавчі листи.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Господарського суду Харківської області від 25.04.2023, крім іншого, визнано фізичну особу ОСОБА_1 банкрутом та введено процедуру погашення боргів; призначено керуючим реалізацією майна фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Бідну Оксану Іванівну.
Відповідно п.п. 6 п.2 ст.114 КУзПБ арбітражний керуючий у справі про неплатоспроможність фізичної особи зобов'язаний, зокрема, сформувати ліквідаційну масу.
Частинами 1-5 ст.131 КУзПБ встановлено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу. До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою і сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу. До складу ліквідаційної маси може бути включено майно, що є часткою боржника у спільній власності. У такому разі відбувається виділення частки боржника із спільного майна за правилами, передбаченими цивільним законодавством. З моменту визнання боржника банкрутом розпорядження усіма правами щодо майна, включеного до складу ліквідаційної маси, здійснює керуючий реалізацією від імені боржника. З моменту визнання боржника банкрутом і до винесення судового рішення про закриття процедури банкрутства реєстрація переходу права власності від/до боржника та обтяжень майна боржника, включаючи нерухоме майно і цінні папери, що існують в бездокументарній формі, відбувається виключно на підставі заяви керуючого реалізацією.
Таким чином, арбітражний керуючий після ухвалення рішення про визнання банкрутом фізичної особи з моменту призначення його керуючим реалізацією цього боржника має право формувати ліквідаційну масу за рахунок, зокрема, належної боржнику, як одному із подружжя, частки майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому має для реалізації цього права заявляти відповідні вимоги до іншого із подружжя щодо поділу спільного майна подружжя з метою формування ліквідаційної маси та задоволення за її рахунок вимог кредиторів боржника - фізичної особи.
Згідно Відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.05.2023 ОСОБА_2 (28168113090) є власником наступного нерухомого майна: нежитлові приміщення: підвалу № 1-4, 25, 28-38, 41, 42, 44-47, площ. 573,0 кв.м.; 1-го поверху № 1-23, 25, 26, 40-50, площ. 591,0 кв.м.; 2-го поверху № 1, 2, 3, 6, 8-35, площ. 512,6 кв.м.; 3-го поверху № 1-40, площ. 491,1 кв.м.; 4-го поверху № 1-41, площ. 497,7 кв.м.; 5-го поверху № 1-29, площ. 505,8 кв.м.; 6-го поверху № 1-26, площ. 505,5 кв.м.; 7-го поверху № 1-36, площ. 499,5 кв.м.; 8- го поверху № 1-28, площ. 505,0 кв.м.; 9-го поверху № 1-34, площ. 505,4 кв.м.; 10-го поверху № 1-28, площ. 502,5 кв.м.; 11-го поверху № 1-10, площ. 534,9 кв.м. в літ. “Д-11”, загальною площею 6224,0 кв.м. Адреса: АДРЕСА_1 .
Як зазначено в позовній заяві, з метою формування ліквідаційної маси у справі про банкрутство ОСОБА_1 № 922/1510/21 необхідним є поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Керуючий реалізацією ОСОБА_4 на підставі статті 114 КУзПБ має право подавати позови та вчиняти інші дії з метою формування ліквідаційної маси у справі про банкрутство ОСОБА_1 № 922/1510/21. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Оскільки колишній чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 постановою Господарського суду Харківської області від 25.11.2021 у справі № 922/3024/21 визнаний банкрутом та введено відносно нього процедуру погашення боргів боржника, у нього не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням процедури погашення боргів. Таким чином, поділ сумісного майна можливий лише в натурі без присудження ОСОБА_1 грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частинами 2, 3 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Сімейного кодексу України).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Сімейного кодексу України).
Тлумачення статті 61 Сімейного кодексу України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 Сімейного кодексу України).
Частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 Сімейного кодексу України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов'язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 638/5481/20 (провадження № 61-2429 св 23).
Відповідно до ч.4 ст.65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно з ч.1 ст. 68 Сімейного кодексу України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом помилково зазначається про визнання права на частку, адже позивачем заявлено вимоги про поділ та визнання права власності. В даному випадку йдеться про виділ частки в натурі. В свою чергу, в результаті поділу, утворюються два нових самостійних об'єкти нерухомості з самостійними власниками. Фактично відбувається не заміна власника предмету іпотеки, а поділ предмету іпотеки з визначенням власників частин такого поділу.
З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.09.2007 ОСОБА_2 укладено у період шлюбу із ОСОБА_1 , тому зазначене майно, виходячи з приписів статті 60 Сімейного кодексу України, є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно до звіту про оцінку майна від 07.08.2023, виконаного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 , рівноцінним (50/50) поділом частин об'єкту оцінки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , оцінювачем визнано:
-нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-23, 25, 26, 40-50, загальною площею 591,0 м2; 3-го поверху № 1-40, загальною площею 491,1 м2; 5-го поверху № 1-29, загальною площею 505,8 м2; 6-го поверху № 1-26, загальною площею 505,5 м2; 7-го поверху № 1-36, загальною площею 499,5 м2; 9-го поверху № 1-34, загальною площею 505,4 м2 - вартістю 2 499 300,00 грн без ПДВ,
- нежитлові приміщення підвалу №1-4, 25, 28-38, 41, 42, 44-47, загальною площею 573,0 м2; 2-го поверху № 1, 2, 3, 6, 8-35, загальною площею 512,6 м2; 4-го поверху № 1-41, загальною площею 497,7 м2; 8-го поверху № 1-28, загальною площею 505,0 м2; 10-го поверху № 1-28, загальною площею 502,5 м2; 11-го поверху № 1-10, загальною площею 534,9 м2 - вартістю 2 484 300,00 грн без ПДВ.
Зі змісту висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 24.10.2023, складеного експертом ОСОБА_3 , вбачається, що після загального аналізу можливості поділу об'єкта нерухомого майна визначено, що об'єкт може бути поділено між двома власниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на окремі самостійні об'єкти наступним чином:
Перший власник: нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-23, 25, 26, 40-50, загальною площею 591,0 м2; 3-го поверху № 1-40, загальною площею 491,1 м2; 5-го поверху № 1-29, загальною площею 505,8 м2; 6-го поверху № 1-26, загальною площею 505,5 м2; 7-го поверху № 1-36, загальною площею 499,5 м2; 9-го поверху № 1-34, загальною площею 505,4 м2,
Другий власник: нежитлові приміщення підвалу №1-4, 25, 28-38, 41, 42, 44-47, загальною площею 573,0 м2; 2-го поверху № 1, 2, 3, 6, 8-35, загальною площею 512,6 м2; 4-го поверху № 1-41, загальною площею 497,7 м2; 8-го поверху № 1-28, загальною площею 505,0 м2; 10-го поверху № 1-28, загальною площею 502,5 м2; 11-го поверху № 1-10, загальною площею 534,9 м2.
Як зазначено у висновку від 24.10.2023, наведений поділ об'єкта нерухомого майна між двома власниками на окремі самостійні об'єкти технічно можливий. Після проведення поділу утворені вищевказані об'єкти зможуть експлуатуватися як окремі самостійні об'єкти нерухомого майна.
Частиною 1 ст. 71 Сімейного кодексу України визначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Згідно з ч. 1 ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.
Визначальним для виділу частки або поділу майна в натурі, яке перебуває у спільній власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників і технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №545/3753/16-ц (провадження № 61-40289св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 442/8000/21 (провадження № 61-5437св23).
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що Господарським судом Харківської області не взято до уваги та не надано правової оцінки в оскаржуваному рішенні тому факту, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вже була здійснена спроба поділити майно, що перебуває в іпотеці банку (справа № 646/13541/15-ц) і відповідно до постанови Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року, ухваленої в межах зазначеної справи, Верховний Суд зазначив зокрема, наступне: “У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61- 15813сво18) зазначено, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом”, з огляду на наступне.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми).
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
У разі наявності різних позицій у постановах Верховного Суду застосовується позиція, викладена в постанові з більш пізньою датою.
За таких обставин, судом апеляційної інстанції враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.07.2023 у справі №523/8641/15, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 442/8000/21, постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.01.2024, в той час як апелянт посилається на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 646/13541/15-ц та Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61- 15813сво18).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянтом під час провадження у суді першої інстанції не заявлялося про неналежність чи недопустимість звіту про оцінку майна від 07.08.2023, висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 24.10.2023. Також апелянтом під час провадження у суді першої інстанції не надавалося суду інших належних та допустимих доказів, не подавалося клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи у даній справі.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що поділ вчиняється в порушення прав іпотекодержателя й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
За змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов'язки іпотекодавця.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов'язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов'язання. У разі порушення боржником свого зобов'язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов'язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
У постанові Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21) зроблено висновок, що якщо в іпотеку передано майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.
Спільна сумісна власність подружжя припинена шляхом перетворення у спільну часткову власність. Тобто колишнє подружжя залишаються співвласниками майна, що є частковою спільною власністю, право власності до іншої особи не перейшло, а змінено вид спільної власності.
У разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, інший з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки іншим з подружжя, стає співіпотекодавцем. Рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, є підставою для внесення до державного реєстру запису про те, що така особа є співіпотекодавцем.
Такий висновок узгоджується із положеннями статті 17 Закону України «Про іпотеку», в якій визначено підстави припинення іпотеки, якими є, зокрема, припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина третя).
Оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 (провадження № 61-4637св19) зазначено, що положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов'язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки.
Разом з цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, у тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.
Із урахуванням наведеного, перебування спірного майна в іпотеці банку не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", як іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 08.07.2019 у справі №522/17048/15-ц (провадження №61-33246св18), від 03.06.2020 у справі №201/6412/17 (провадження №61-27532св18), від 04.11.2020 у справі №304/260/19 (провадження №61-7979св20), від 02.12.2020 у справі №2-4481/08 (провадження №61-843св19), від 19.05.2021 у справі №753/4368/13-ц (провадження №61-13169св20), від 21.12.2021 у справі №640/12604/16-ц (провадження №61-803св21), від 02.06.2022 у справі №522/26382/15 (провадження №61-8100св21).
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням порушено права Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" є безпідставними, оскільки після визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного майна іпотека не припинилася, позивачка набула статусу іпотекодавця і несе всі його обов'язки за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 638/5481/20 (провадження № 61-2429 св 23).
Враховуючи рівність визначених позивачем у позові частин спірних нежитлових приміщень та технічну можливість такого поділу на відповідні частини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання за колишніми членами подружжя права особистої приватної власності у порядку поділу спільного майна та задовольнив позовні вимоги позивача.
Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, щодо задоволення заяв арбітражного керуючого Бідної О.І. про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, в яких в порушення вимог процесуального закону не вказувалось відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету в ЄСІТС, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.4 ст.170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Колегія суддів зазначає, що судом після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи” №3424-ІХ від 19.10.2023, яким, зокрема, передбачено обов'язкову реєстрацію арбітражним керуючим свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, ухвали про задоволення клопотання арбітражного керуючого Бідної О.І. про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції не приймались.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що у згідно частини 2 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Частиною 3 наведеної статті визначені порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення. Такої підстави для скасування рішення суду, як незазначення учасником справи відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету в ЄСІТС в заявах про участь в судовому засідання в режимі відеоконференції, нормами ГПК України не передбачено.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/3024/21 (922/1994/23) без змін як такого, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2023 у справі №922/3024/21 (922/1994/23) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10.04.2024
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль
Суддя І.В. Тарасова