Справа № 211/1874/24
Провадження № 2/211/1474/24
про залишення позову без руху
10 квітня 2024 року суддя Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Ткаченко С.В., розглядаючи матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку поділу, -
встановив:
ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку поділу. Просить суд визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільний справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Позовна заява не відповідає вимогам ст.ст.175-177Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 57 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Згідно з вимогами ст.69 Сімейного Кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Позивачу необхідно визначитись, чи вона просить поділити спірне майно придбане в період шлюбу, чи визнати за нею особистою власністю, відповідно уточнивши прохальну частину позову.
Крім того, позивачем не зазначена ціна позову.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
За аналізом наведених правових норм, суддя вказує на те, що зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.
При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку майна, а також дійсна вартість майна може підтверджуватись висновком суб'єкта оціночної діяльності.
Разом із тим, у матеріалах позовної заяви відсутні належні докази, що підтверджують реальну вартість спірного майна, на момент пред'явлення позову, що підлягає усуненню позивачем.
Як роз'яснено у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Таким чином, позивачу необхідно визначити ціну позову, виходячи з дійсної (ринкової) вартості нерухомого майна на момент звернення до суду, яка повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи, ін.) та сплатити судовий збір за ставками встановленими ЗУ «Про судовий збір».
Відповідні документи, що підтверджують сплату судового збору, або ж документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, позивачу слід надати суду.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст.185ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, із зазначенням недоліків позовної заяви, способу і строку їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Спосіб усунення недоліків позовної заяви полягає в усуненні недоліків, що були зазначені в ухвалі вище.
Суд також вважає за необхідне попередити позивача, що у разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, то позовна заява у відповідності до ч. 3 ст.185ЦПК України буде вважатися неподаною та повернута позивачеві.
Керуючись ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суд -
ухвалив:
позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку поділу - залишити без руху, надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: С. В. Ткаченко