Справа № 953/6689/23
н/п 2/953/640/24
15 березня 2024 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді Муратової С.О.,
за участю секретаря - Драгана О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Київського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), подану її представником - адвокатом Селезень Світланою Володимирівною (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 32, оф. 325) до Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні (03063, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації, -
встановив:
03.08.2023 до Київського районного суду м. Харкова надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування майнової шкоди в сумі 2561534,99 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача моральної шкоди 1000000,00 грн., всі судові витрати та витрати на правничу допомогу.
На обґрунтування позовної заяви зазначає, зокрема, що позивач є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі вона постійно проживала з 1997 року разом зі своєю донькою, ОСОБА_2 Квартира є її єдиним житлом. Іншого житла вона не має. Квартира розташована на 1 поверсі багатоквартирного 9-поверхового житлового будинку, який знаходиться в житловому масиві - Північна Салтівка міста Харкова. Загальна площа квартири 50,6 кв.м, житлова площа 30,7 кв.м. Квартира позивача була з сучасним дизайнерським ремонтом, облаштована всім необхідним, зокрема сучасними меблями, текстилем, сантехнічною та побутовою технікою. 24.02.2022 приблизно о 04 год. 30 хв. вона прокинулась від потужних вибухів поряд з її районом, який називається Північна Салтівка. Вона дуже злякалася. Вони з донькою швидко одяглися, схопили документи та вибігли з квартири на вулицю. З їх будинку вибігали перелякані мешканці будинку, сусіди. Приблизно через хвилину, як вони вийшли на вулицю, почули гуркіт літака та знову пролунали вибухи, але вже поруч з будинком. В той же день, вона разом з донькою, ОСОБА_2 та її родиною виїхали з міста Харкова до с. Лебедин, Черкаської області, де і проживають до теперішнього часу. З 24.02.2022 по серпень 2023 року будинок за адресою: АДРЕСА_2 знаходився в зоні бойових дій. 01.04.2022 в будинок АДРЕСА_2 , де знаходиться її квартира, потрапив снаряд, внаслідок чого виникла пожежа, полум'ям якої були охоплені квартири вказаного будинку, зокрема, належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_3 розташована на 1-му поверсі четвертого під'їзду. Конструктив будинку, зовнішні стіни, дах, комунікації зазнали значних ушкоджень. Більша частина будинку вигоріла. Всі комунікації зруйновані. Є фото та відео, де зафіксовано суттєве пошкодження тримаючих (несучих) стін. Вогонь завдав великих руйнувань. На будинку та поблизу нього є докази пошкоджень від ракетно-бомбових ударів; ударів важкої артилерії РФ, про що свідчать воронки на прилеглій до будинку території та стан самої будівлі. Пожежою знищена її квартира за АДРЕСА_4 з усіма матеріальними цінностями, меблями, побутовою технікою. Подальше проживання в квартирі АДРЕСА_4 є неможливе. Зараз вона та її сім'я залишились без житла. Отже, вона не може проживати в квартирі після військового вторгнення рф в Україну внаслідок її повної непридатності для проживання, що сталося у зв'язку з її істотним пошкодженням військовими рф.
06.04.2023 позивачем до Уряду України за допомогою мобільного додатку "Дія" подане повідомлення про знищене майно. 18.04.2023 позивач звернулася з заявою про злочин до Слідчого Відділу УСБУ в Харківській області про обстріли та пошкодження військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності. 19.04.2023 за фактом неодноразових обстрілів військовослужбовцями збройних сил РФ квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу, слідчим відділом Управління Служби Безпеки України в Харківській області відкрите кримінальне провадження за № 22023220000000539 та проводиться досудове розслідування за ч. 1 ст. 438 КК України «Порушення законів та звичаїв війни». 11.05.2023 позивача визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженні. З метою визначення розміру матеріальної шкоди у результаті збройної агресії, судовими експертами Національного наукового інституту «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса» було проведено оціночно-будівельне дослідження, відповідно до висновку якого від 25.05.2023 за №16411/16412 розмір матеріальної шкоди, завданої власнику квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок руйнування (пошкодження) квартири у результаті збройної агресії складає 1 608 833 грн. (один мільйон шістсот вісім тисяч вісімсот тридцять три грн). Крім того, внаслідок обстрілів військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації квартири АДРЕСА_4 знищено та істотно пошкоджено майно, яке знаходилося у вказаній квартирі, а саме: предмети меблів, побутова техніка, електроосвітлювальні прибори, санітарно-технічне обладнання, двері предмети побутового вжитку, особисті речі. Відповідно до Висновку експерта Національного наукового інституту «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса» №18361 за результатами проведення товарознавчого дослідження від 27.07.2023 загальний розмір матеріальної шкоди, завданої власнику рухомого майна ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в результаті руйнування/пошкодження, становить 952 701,99 коп. Відповідно до висновку експерта № №16411/16412 від 25.05.2023 за результатами обстеження експертами Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" нерухомого майна та проведеного вибухотехнічного дослідження встановлено, що пошкодження нерухомого майна позивача за адресою - квартири АДРЕСА_4 , були завдані у результаті прямого влучання некерованого осколково-фугасного реактивного снаряду «М-210Ф» індексу «9М22» («9М22У», «9М22У-1», «9М22У-2».
У зв'язку з необхідністю проведення зазначених експертних досліджень позивач поніс додаткові витрати, пов'язані з оплатою їх проведення, у розмірі- 34 699,9 грн. Позивачу внаслідок збройної агресії РФ проти України заподіяні значні непоправні матеріальні збитки. Позивач є людиною похилого віку, пенсіонером. У результаті прямого влучання некерованого осколково-фугасного реактивного снаряду, квартира АДРЕСА_4 , а також майно, яке знаходилося у вказаній квартирі, було зруйноване та повністю знищене. Отже, позивач не має змоги користуватися своєю квартирою та майном. У позивача відсутні матеріальні можливості відновити втрачене нерухоме та рухоме майно, що дуже пригнічує. На життя позивачу навіть не вистачає пенсійних коштів. Наразі позивач перебуває у дуже скрутному матеріальному становищі.
Крім того, з 24.02.2022 військові РФ здійснювали масовані та майже безперервні обстріли з різного виду зброї по м. Харкову, застосовували артилерію та авіацію, гатили по житловим кварталам. Через військові дії з боку ВС РФ у м. Харків існувала загроза життю позивача, тому, рятуючись, позивач була вимушена виїхати зі своєї квартири й залишити свою домівку та змінити звичний спосіб життя. Стабільність життя та соціальні зв'язки повністю зруйновані. Позивач вимушена фактично прилаштовуватись до нових життєвих умов. Позивач не має можливості спілкуватися зі своїми дітьми та онуками, які виїхали через війну також з Харкова. На теперішній час позивач втратив сенс життя та віру в майбутнє, втрата не дає можливості нормально спілкуватись з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний спосіб соціального життя. Починаючі з 24.02.2022 й до теперішнього часу, позивач живе в умовах війни, під постійними вибухами та обстрілами військовими Російської Федерації, що дуже негативно позначилось на нервовій та психічній системі позивача та призвело до погіршення здоров'я. Таким чином, позивач зазнала істотних фізичних, душевних та психічних страждань. Позивач є особою похилого віку, має безліч вікових хвороб, потребує належної медичної допомоги, що неможливо повноцінно забезпечити в таких умовах. З кожним днем фізичний та психологічний стан позивача погіршується. Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, а також душевного болю через військові дії з боку Російської Федерації, почуття безпорадності, які вони відчувають понад рік, вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду в сумі 1000 000 грн.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 15.08.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою; розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, із призначенням в підготовче судове засідання (а.с. 79).
Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 26.10.2023 закрито підготовче провадження по цивільній справі за вказаною позовною заявою та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 91).
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Селезень С.В. в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, до канцелярії суду 22.02.2024 надійшла заява адвоката Селезень С.В., в якій вона просить провести судовий розгляд справи у відсутність позивача та його представника, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення по справві не заперечує (а.с. 109).
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна поштова кореспонденція, яка була повернута оператором поштового зв'язку у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою (а.с. 84-85, 93-94, 98-99, 107-108). Крім того, відповідач повідомлявся шляхом розміщення оглошення про виклик на офіційномувеб-порталі судової влади України (а.с. 80, 82, 86, 97). Заяв про відкладення судового засідання чи розгляд справи у відсутність відповідача до суду не надходило. Відзиву на позовну заяву не подано.
Суд не має відомостей про причину повторної неявки відповідача, який повідомлявся про час і місце розгляду справи у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, і від якого не надійшли відзив чи заява про судовий розгляд за його відсутності, що дало підстави вирішити справу на підставі наявних у ній даних (постановити заочне рішення) у відповідністю з частиною 4 статті 223, частиною 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, проти чого не заперечував позивач, та що відповідає передбаченим статтею 2 ЦПК України завданням та основним засадам цивільного судочинства, в тому числі і щодо розумності строків розгляду справи судом.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як зазначає Верховний Суд, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (Постанова КЦС ВС від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18.)
У цій справі суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, тому вирішив спір по суті за відсутності відповідача.
Зважаючи на те, що всі належним чином повідомлені учасники справи в судове засідання не з'явилися, і це не перешкоджає розгляду справи по суті, судовий розгляд справи проведено за відсутності учасників справи на підставі наявних у суду матеріалів. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України (а.с. 20).
Згідно копії договору дарування від 29.08.1997, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алтуніною Л.А., зареєстрованого в реєстрі під №1946, ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 квартиру під АДРЕСА_4 (а.с. 23).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №341375309 від 02.08.2023, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа становить 50,6 кв.м (а.с. 28).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов'язання на майбутній об'єкт нерухомості.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977 несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 передбачає, що цивільне населення користується загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями. Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти. Згідно з ч. 1 ст. 52 Додаткового протоколу, цивільні об'єкти не повинні бути об'єктом нападу або репресалій.
Військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.
Згідно ст. 8 розділу І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 року ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань (стаття 12);
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
16.03.2022 Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти Росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що РФ має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24.02.2022.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Російської Федерації проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.
27.04.2022 Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433.
Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Ці факти встановлені у тому числі Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Таким чином, 24.02.2022 розпочалося повномасштабне військове вторгнення Російської Федерації в Україну, введення воєнного стану в Україні, яке супроводжувалося у тому числі випадками військового протиправного нападу на цивільні об'єкти та цивільне населення.
Згідно ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Згідно з переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75, згідно з яким Харківська міська територіальна громада, до складу якої входить м. Харків, була включена до списку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), п.п. 14 п. 6 розділу VII Переліку.
Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 №309, згідно з яким Харківська міська територіальна громада, до складу якої входить м. Харків, в період з 24.02.2022 до 15.09.2022 була територією проведення активних бойових дій, а з 16.09.2022 вважається територію можливих бойових дій.
Судом встановлено, що внаслідок військової збройної агресії відповідача в Харківській області протягом 2022 року, яка супроводжувалася ворожими обстрілами по території Харківської області, міста Харкова, у тому числі із влучаннями в об'єкти цивільної інфраструктури та житлові багатоквартирні будинки, квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності, було знищено.
Зазначене підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 11.05.2023, згідно з яким у провадженні слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Харківській області перебуває кримінальне провадження №22023220000000539 від 19.04.2023 за ч. 1 ст. 438 КК України, згідно короткого викладу обставин якого, до СВ УСБУ в Харківській області надійшла заява від ОСОБА_1 , згідно з якою, 01.04.2022 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств Російської Федерації, що полягали у здійсненні обстрілів із невстановленого виду озброєння та снарядів невстановленого калібру по житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що призвело до пошкодження будинку та знищення квартири АДРЕСА_3 (а.с. 30).
В межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_1 визнано потерпілою, про що їй вручена пам'ятка про процесуальні права та обов'язки потерпілого (а.с. 34).
Згідно Акту про пожежу від 16.06.2022, комісія у складі: провідного інспектора ВЗНС по Київському району ХМТГ ХРУ ГУ ДСНС України у Х/о Зубахи О.В., фахівця ВЗЗ з ПНС у м. Харкові ЦЗД ГУ ДСНС України у Х/оЛісіна О.С., громадянина ОСОБА_3 , склала цей акт про пожежу, що виникла 01.04.2022 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Повідомлення про пожежу надійшло о 09.00 год. до пожежно-рятувальних підрозділів від письмових заяв про пожежу мешканців житлового будинку. Пожежею за адресою: АДРЕСА_2 , знищено, в тому числі, житлову квартиру АДРЕСА_3 та все майно у середині. Причина пожежі пов'язана з проведенням бойових (воєнних) дій (а.с. 35).
Згідно висновку експертів Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса» №16411/16412 від 25.05.2023 за результатами проведення комплексного будівельно-технічного, оціночно-будівельного та вибухотехнічного дослідження, розмір матеріальної шкоди, завданої власнику нерухомого майна внаслідок руйнування (пошкодження) квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у результаті збройної агресії складає 1608833 грн. Проведеним вибухотехнічним дослідженням дослідженням встановлено, що руйнування нерухомого майна, а саме квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , були завдані у результаті прямого влучення некерованого осколково-фугасного реактивного снаряду «М-210Ф» індексу «9М22» («9М22У», «9М22У-1», «9М22У-2») (а.с. 36-44).
Згідно висновку експерта Національного наукового інституту «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса» №18361 за результатами проведення товарознавчого дослідження від 27.07.2023, розмір матеріальної шкоди, завданої власнику рухомого майна ОСОБА_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті руйнування/пошкодження, складала: 952701,99 грн. (а.с. 45-66).
Згідно акту №16411/16412 здачі-приймання висновку експертів за результатми проведення комплексного будівельно-технічного, оціночно-будівельного та вибухотехнічного дослідження, повідомлення про неможливість надання висновку №16411/16412, ОСОБА_1 сплачено 11757,82 грн. (а.с. 67).
Згідно акту №18361 здачі-приймання висновку експерта, експертного дослідження, повідомлення про неможливість надання висновку №18361, ОСОБА_1 сплачено 22942,08 грн. (а.с. 68).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України. Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, починаючи з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.
Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975р., договори укладені між Україною та Росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
В даному випадку предметом позову є саме відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичній особі, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1ст. 5 ЦПК України).
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (частини 2, 5статті 10ЦПК України).
Згідно п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За приписами частин 1-3 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, шкода завдана неправомірними діями майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Обґрунтовуючи розмір завданої шкоди, позивач посилається на пошкодження нерухомого майна через влучання бойового припасу військового призначення під час обстрілів міста Харкова з боку військових сил Російської Федерації.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В даному випадку, стороною позивача надано суду докази, які відповідають критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості та підтверджують належність позивачу нерухомого майна та його пошкодження, а також вид та обсяг нерухомого майна, яке позивач втратила у м. Харкові, Харківської області у зв'язку з бойовими діями, та його вартість.
Відтак, суд погоджується із тезами позивача щодо спричинення йому матеріальної шкоди у заявленому нею розмірі саме через втрату нерухомого майна та пошкодження нерухомого майна.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди судом встановлено наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Як передбачено ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України (п.3, 9) №4 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За змістом ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч.ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до роз'яснень Пленуму ВСУ, викладеного в Постанові від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації позивач змушена була покинути своє житло та рідне місто, в якому проживають її рідні, друзі та знайомі, а відповідно були сформовані довготривалі сталі соціальні та родинні зв'язки. Позивач втратила житло, налагоджений побут, сталі довготривалі соціальні зв'язки. Все це відобразилося на майновому та моральному стані позивача. Дії відповідача спричинили виникнення тяжких душевних страждань, відчуття приниження, беззахисності, безвихідності, постійного стресу та напруги, реальні переживання за особисте життя і безпеку, за родину, втрати нормальних життєвих зв'язків. Грубі порушення основних конституційних та загальнолюдських прав позивача, закріплених на національному та міжнародному рівнях, зокрема права на безпеку життя, здоров'я та особисту недоторканність, на житло та свободу пересування, на повагу честі та гідності, недоторканності сімейного життя, власності, а також ураховуючи умисний та жорстокий характер дій відповідача, викликали також глибокі почуття безпорадності, беззахисності та розчарування, які позивачі відчувають через неможливість користування належним їй житлом, спілкуватися з близькими, відчуття невпевненості у майбутньому. При цьому були порушені права позивача, встановлені міжнародними договорами, ратифікованими Україною, Конституцією і законами України, зокрема право власності, право на вільний вибір місця проживання, на недоторканість житла, на повагу до особистого життя, честі і гідності, вказане спричинило і продовжує спричиняти їй сильні та глибокі душевні страждання.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа №1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1,3 Конституції України).
Право на життя, житло, повагу до сімейного життя передбачені також Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ІV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
В ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі "Недайборщ проти Російської Федерації" (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі "Антипенко проти Російської Федерації"(Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі "Пшеничний проти Російської Федерації"(Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § ИЗ, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р.) у справі "Грідін проти Російської Федерації"(Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня).
З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Луізідоу проти Турецької Республіки» (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
В рішенні зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
Виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши "Правила суду - компенсація шкоди", виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер.
Відповідно до вимог "Правила суду - компенсація шкоди", які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.
Беззаперечним є те, що у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, позивач як громадянка України, була позбавлена звичного ритму життя, факт збройної агресії проти України спричинив їй душевного болю, оскільки вона змушена була переїхати з м. Харкова, який з часу початку повномасштабної війни і до дня ухвалення рішення піддається ракетним та артилерійським обстрілам і до цього часу відноситься до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, тобто позивачем доведено наявність завдання їй моральних страждань.
Враховуючи наведене, з урахуванням принципів розумності та справедливості, конкретних обставин справи, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, множинний характер порушень її конституційних прав, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог і що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 1000 000,00 грн., що, на думку суду, відповідає заподіяній моральній шкоді і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»», то судовий збір у розмірі 13 420,00 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 81, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), подану її представником - адвокатом Селезень Світланою Володимирівною (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 32, оф. 325) до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні (03063, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої внаслідок збройної агресії російської федерації - задовольнити.
Стягнути з Держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди в сумі 2561534 (два мільйони п'ятсот шістдесят одна тисяча п'ятсот тридцять чотири) грн. 99 коп.
Стягнути з Держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди в сумі 1000000 (один мільйон) грн. 00 коп.
Стягнути з Держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 витрати за проведення комплексної будівельно-технічної, оціночно-будівельної та вибухотехнічної експертизи у розмірі 11757 (одиннадцять тисяч сімсот п'ятдесят сім) грн. 82 коп.
Стягнути з Держави Російська Федерація на користь держави судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять гривень) 00 коп.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Представник позивача: адвокат Селезень Світлана Володимирівна (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 32, оф. 325).
Відповідач: російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні (03063, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27).
Суддя С.О. Муратова