Номер провадження 2/754/171/24
Справа №754/3905/23
Іменем України
09 квітня 2024 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого - судді Скрипки О.І.,
при секретарі Моторенко К.О.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Пересунька С.С. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни, Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа: ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 16.11.2006 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір кредиту № 10-29/2691, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 26 000,00 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 13 % річних, а позичальник повинна повернути кредит і сплатити за його користування відсотки в строк до 15.11.2016 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 16.11.2006 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , нею (позивачем) та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № 02-10/3241, відповідно до якого в іпотеку було передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала іпотекодавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01.12.1995 року. В результаті порушення умов кредитного договору, ПАТ «Укрсоцбанк» в березні 2016 року звернулось до Деснянського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 24.05.2016 року у справі № 754/3416/16-ц стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в розмірі 62 645,67 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.03.2015 року складає 1 350 260,52 грн. та судовий збір в розмірі 20 253,90 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 .
Як зазначає позивач, 15.03.2023 року із позовної заяви АТ «Сенс Банк», яке є правонаступником АТ «Укрсоцбанк», про визнання осіб такими, що втратили право користування спірної квартири їй стало відомо, що 02.02.2022 року приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В. на підставі іпотечного договору було прийнято рішення про державну реєстрацію належної їй частини квартири за відповідачем. Вказані дії вона вважає протиправними, оскільки вони не відповідають вимогам ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки їй, як іпотекодавцю, не надходило письмової вимоги від іпотекодержателя про прийняття предмета іпотеки у власність в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором. Крім того, відповідні дії були вчинені з порушенням позовної давності більш ніж через 6 років після закінчення строку дії договору. Також, вказане рішення приватного нотаріуса є незаконним, оскільки на дану квартиру не може бути примусово звернуто стягнення, так як вона підпадає під дію ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Тверської І.В., індексний номер: 63202801 від 02.02.2022 року, яким внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 46477976 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк» (зміна найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк»).
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 29.03.2023 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
14.06.2023 року до суду надійшов відзив представника відповідача АТ «Сенс Банк» Пересунька С.С. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відповідність оспорюваного рішення державного реєстратора нормам чинного законодавства, а також на неналежність обраного позивачем способу захисту прав, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
04.07.2023 року до суду надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_2 на відзив представника відповідача. У даній відповіді представник позивача зазначає про відсутність згоди позивача на відчуження спірного майна іпотекодержателем, оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами не укладався. Крім того, представник позивача зауважила, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження власної позиції, в тому числі і щодо направлення письмового повідомлення іпотекодавцю.
26.07.2023 року до суду надійшов відзив представника відповідача АТ «Сенс Банк» Пересунька С.С. на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача зазначає про правомірність оскаржуваного рішення, оскільки воно прийнято з наданням відповідачем всіх документів, передбачених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та у відповідності до ЗУ «Про іпотеку».
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 19.09.2023 року витребувано від приватного нотаріуса КМНО Тверської І.В. належним чином завірені копії матеріалів реєстраційної справи щодо проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2571991480000).
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 18.12.2023 року витребувано від Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) завірену належним чином копію реєстраційної справи, сформовану державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В., яка містить документи, на підставі яких було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2571991480000 від 02.02.2022 року) за АТ «Альфа-Банк»; витребувано від Центру надання адміністративних послуг у Деснянському районі м.Києва завірену належним чином копію реєстраційної справи, сформовану державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В., яка містить документи, на підставі яких було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2571991480000 від 02.02.2022 року) за АТ «Альфа-Банк»; витребувано від ДП «Національні інформаційні системи» завірену належним чином копію реєстраційної справи, сформовану державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В., яка містить документи, на підставі яких було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2571991480000 від 02.02.2022 року) за Акціонерним товариством «Альфа-Банк».
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 06.03.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги ОСОБА_2 підтримали та просили про їх задоволення.
Відповідач - приватний нотаріус КМНО Тверська І.В., будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила.
Представник відповідача АТ «Сенс Банк» Пересунько С.С. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.
Третя особа ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Враховуючи обставини справи, тривалість розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача - приватного нотаріуса КМНО Тверської І.В. та третьої особи на підставі наявних доказів.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 16.11.2006 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» (попередня назва АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_5 було укладено договір кредиту № 10-29/2691, за умовами якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 26 000,00 доларів США на строк користування до 15.11.2016 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,00 % річних на поточні потреби.
Відповідно до п.1.3.1 цього договору, в день укладення цього договору з позичальником та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (після шлюбу ОСОБА_8 ), ОСОБА_4 кредитор укладає іпотечний договір, за умовами якого позичальник, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 передають кредитору в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , заставною вартістю 374 205,00 грн.
За умовами іпотечного договору № 02-10/3241 від 16.11.2011 року, укладеного між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (після шлюбу ОСОБА_8 ), ОСОБА_4 , іпотекодавця передали вищевказану квартиру в іпотеку іпотеко держателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем ОСОБА_5 всіх зобов'язань за основним зобов'язанням.
Відповідно до п.4.1 цього договору, у разі невиконання або неналежного виконанні іпотекодавцем ОСОБА_5 основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.2 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення іпотекодавцями обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно п.4.5.3 даного договору сторони погодили, що іпотекоржатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних спосіб - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Заочним рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 24.05.2016 року у справі № 754/3416/16-ц стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в розмірі 62 645,67 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.03.2015 року складає 1 350 260,52 грн. та судовий збір в розмірі 20 253,90 грн.
02.02.2022 року державним реєстратором приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 63202801 щодо реєстрації права власності АТ «Альфа-Банк» (на даний час - АТ «Сенс Банк») на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач просить задовольнити її вимоги, вказуючи на порушення ряду норм чинного законодавства при здійсненні реєстрації права власності, а саме: не направлення їй, як іпотекодавцю, вимоги іпотекодержателя про прийняття предмета іпотеки у власність в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором; пропуск строку позовної давності; поширення на спірне майно дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Також, у відповіді на відзив представник позивача зауважила і про відсутність згоди позивача на відчуження спірного майна іпотекодержателем, оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами не укладався
Представник відповідача АТ «Сенс Банк» вважав позовні вимоги безпідставними та зазначав про те, що реєстрація права власності відбулась у встановленому законом порядку.
Вирішуючи по суті позовні вимоги, суд враховує наступні вимоги діючого законодавства.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 зазначеного Закону).
Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону, державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.
Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, подається, зокрема, документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або
засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв'язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);
3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У наведених правових нормах визначено перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Вказаний висновок висловлено постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19).
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, для реєстрації права власності на підставі договору іпотеки АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» було надано сам договір, пункти 4.1, 4.5 якого містять застереження щодо можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, повідомлення іпотекодавцям про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (вимога про усунення порушення) від 05.11.2021 року, надісланого ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, які містить найменування адресатів, що були повернуті відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а також довідку банку про розмір заборгованості.
Отже, банк надав усі необхідні документи, передбачені пунктом 61 Порядку, для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, а тому у приватного нотаріуса, як державного реєстратора, не було підстав для відмови іпотекодержателю у вчинення реєстраційних дій.
Позивач не спростувала повноту та належність наданих банком документів для вчинення реєстраційних дій. Позовна заява не містить доводів, які б свідчили про порушення іпотекоджержателем вимог чинного законодавства при звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за ним права власності на майно. При цьому суд враховує і те, що позивач не довела і матеріали справи не містять доказів виконання нею умов кредитного договору, повернення коштів у порядку та строки, передбачені цим договором, а тому у банку були наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за собою права власності на майно.
Також позивач у позовній заяві зазначає, що їй не надходило та нею не отримувались жодні повідомлення відповідача в розумінні ст.35 Закону України «Про іпотеку».
Так, згідно ст.35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Як встановлено судом, 05.11.2021 року на адресу іпотекодавців, зазначену в кредитному договорі та іпотечному договорі, в тому числі і позивачу, надсилалось повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням (вимога про усунення порушення), яким повідомлено про вимогу усунути порушення, а саме сплатити борг за кредитним договором та в порядку ст.35, 36 Закону України «Про іпотеку» попереджено іпотекодавців, в тому числі і позивача, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку АТ «Сенс Банк» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку», яка була проігнорована та повернулася відправнику у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення.
Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).
Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц.
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.
Підсумовуючи наведені позиції Великої Палати Верховного Суду, потрібно зробити висновок про те, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 607/1588/20.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі №911/3142/19 зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення відповідачем ст.35 Закону України «Про іпотеку» щодо надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення.
Доводи позивача про сплив позовної давності як підстава для визнання незаконними дій державного реєстратора суд відхиляє з таких міркувань.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статті 267 ЦК України.
Згідно з приписами статті 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право судового захисту, тобто здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 501/2072/16, провадження № 6-14198 св19 виснував про те, що правові наслідки пропуску позовної давності застосовуються в разі наявності порушеного права й наявності вимоги про стягнення заборгованості або звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки такої вимоги кредитор не пред'явив, а здійснив захист своїх прав на підставі іпотечного застереження, то позовна давність у даному випадку не застосовується.
Суд звертає увагу на те, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тоді як АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», реалізувало своє право на задоволення кредиторських вимог у позасудовому порядку, тому позовна давність до врегулювання вимог кредитора у позасудовому порядку не застосовується.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 520/5682/18.
Не дають підстав для задоволення позову і посилання позивача на те, що рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем прийнято з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки зазначений Закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Так, згідно з Кодексом України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII, враховуючи зміни, внесені Законом України від 16 вересня 2020 року № 895-IX, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність із 21 квітня 2021 року.
23 квітня 2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13 квітня 2021 року № 1381-IX, відповідно до якого Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (який втратив чинність 21 квітня 2021 року) поновлює свою дію на п'ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-IX, тобто діє з 23 квітня 2021 року до 23 вересня 2021 року.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на час прийняття приватним нотаріусом оскаржуваного рішення від 02 лютого 2022 року цей Закон втратив чинність (23 вересня 2021 року).
Судом відхиляються доводи представника позивача, викладені у відповіді на відзив на позовну заяву з посиланням на відсутність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки вони спростовані вищенаведеними правовими нормами, а також умовами договору іпотеки. Так, як вбачається з умов договору іпотеки, іпотекодержателі надали свою згоду на позасудовий спосіб врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання умов кредитного договору. В іпотечному договорі також міститься відповідне застереження за статтею 37 Закону України «Про іпотеку», що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань. З наведеного вбачається, що сторони іпотечного договору передбачили право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, тобто наявне відповідне застереження в іпотечному договорі.
Таким чином, судом відхиляються доводи позивача в обґрунтування позовних вимог.
Інших підстав позову, аніж викладені вище, стороною позивача не заявлено.
Відтак, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд звертає увагу на те, що за змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
Отже, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на спірні об'єкти нерухомості не може бути звернена до реєстратора, якого позивачі визначили відповідачем. Державний реєстратор зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Відтак, в даному випадку суд встановлює, що як державний реєстратор приватний нотаріус КМНО Тверська І.В не є належним відповідачем, а тому в задоволенні позовних вимог до неї слід відмовити і з цієї підстави.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Таким чином, проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем наведено достатньо підстав та не надано достатньо доказів в обґрунтування позовних вимог, а тому не вбачає підстав для задоволення вимог. Інші доводи сторони позивача висновків суду не спростовують та підстав для задоволення позову не дають.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 158, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни, Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа: ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 10 квітня 2024 року.
Суддя: