Номер провадження 2/754/1264/24
Справа №754/17085/23
Іменем України
08 квітня 2024 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.,
за участю відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.02.2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 22.02.2018 року. На підставі укладеного Договору відповідач отримав кредит у розмірі 35 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна карта.
Як зазначає позивач, відповідач неналежним чином виконував умови кредитного договору, в зв'язку із чим у відповідача станом на 27.09.2023 року прострочення зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим відбулося істотне порушення клієнтом зобов'язань та вся заборгованість стала простроченою. Банк направив повідомлення «пуш» про істотне порушення умов договору та необхідність погасити суму боргу, але відповідач не погасив суму боргу, у зв'язку з чим кредит став «на вимогу». Таким чином, станом на 08.10.2023 року заборгованість відповідача становить 50 611,29 грн., яка складається з 50 611,29 грн. загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 28.11.2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
01.01.2024 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що він не заперечує факту отримання картки, але заперечує факт отримання кредиту, а позивачем не додано до позовної заяви підписаного сторонами письмового кредитного договору. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на правовий висновок Верховного Суду від 22.03.2017 року у справі № 6-2320цс16, а також стверджує про відсутність доказів суми наданого кредитного ліміту та видачі кредитної картки. Анкета-заява не містить відомостей про базову процентну ставку по кредитному ліміту, строку дії кредитного ліміту та строку дії платіжної картки, що вказує на відсутність у сторін домовленості про процентну ставку по кредитному ліміту, строку дії кредитного ліміту та строку дії платіжної картки. А тому, на думку відповідача, надана позивачем копія анкети-заяви від 22.02.2018 року є неналежним доказом укладення кредитного договору.
Заперечуючи проти позову, відповідач зауважив про невідповідність наданого позивачем розрахунку заборгованості виписці по картковому рахунку, вказавши на суттєві розбіжності, а також вказав, що за період з 01.10.2017 року по 23.12.2023 року позивачем нараховувались та стягувались спірні відсотки на загальну суму 49 855,24 грн. Крім того, позивачем незаконно нараховано та стягнуто з нього судові витрати в розмірі 2684,00 грн., які позивач повторно просить стягнути.
Посилаючись на викладені обставини, відповідач просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
04.01.2024 року до суду надійшла відповідь представника позивача Мєшніка К.І. на відзив відповідача. У даній відповіді представник позивача зазначає про те, що боржник не звертався до банку з непогодженням про зміни Умов і правил надання банківських послуг, Тарифів, Таблиці обчислення вартості кредиту та Паспорта споживчого кредиту, які складають договір про надання банківських послуг та продовжував користуватись карткою, а отже з ними погодився, що підтверджується і використанням кредитних коштів. Відтак, представник позивача вважає, що заповненням анкети-заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, які діяли станом на 22.02.2018 року, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Представник позивача також зазначив, що позовні вимоги підтверджуються випискою про рух коштів, з якої вбачається, що кредитний ліміт боржника складає 35 000,00 грн., сума заборгованості становить 50 295,29 грн. та складається з суми використаного боржником кредитного ліміту в розмірі 35 000,00 грн. та суми овердрафту (мінусу по картці) в розмірі 15 295,29 грн. За весь час користування карткою боржником було проведено витрат на картці на суму 246 322,73 грн., проведено поповнень карткового рахунку на суму 196 027,44 грн. Крім того, відповідачем були оформлені 5 заяв послуги «Розстрочка», 1 заява послуги «Переведення витрат у розстрочку», 4 заяви послуги «Кредит готівкою». Всі поповнення використовувались відповідачем на власні потреби і на рахунку не залишалися, саме тому повернутими їх вважати не можна. В свою чергу, на думку представника позивача, поповнення, які проводив відповідач, свідчать про те, що він усвідомлював, що винен банку кошти, які використав з кредитного ліміту, а отже повною мірою розумів наслідки та був ознайомлений з умовами використання наданих йому коштів.
Посилаючись на викладене, представник позивача просив стягнути з відповідача загальний залишок заборгованості за кредитним договором станом на 04.01.2024 року в розмірі 47 927,29 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн.
18.01.2024 року до суду надійшли заперечення відповідача відносно відповіді на відзив. У даних запереченнях відповідач наполягає на неналежності доказів, наданих позивачем в обґрунтування вимог, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
29.01.2024 року до суду надійшли письмові пояснення представника позивача Мєшніка К.І. щодо порядку та правовірності укладення з відповідачем кредитного договору, посилаючись, в тому числі, і на судову практику.
15.02.2024 року до суду надійшли заперечення відповідача відносно письмових пояснень представника позивача.
02.04.2024 року до суду надійшли письмові пояснення представника позивача Мєшніка К.І. , аналогічні за змістом поясненням від 29.01.2024 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у позовній заяві зазначив, що у разі його неявки в судове засідання, розглянути справу без участі представника банку, а також надав клопотання про розгляд справи в його відсутність.
Враховуючи обставини справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача на підставі наявних доказів.
Відповідач та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували та просили відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення відповідача та представника відповідача, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 22.02.2018 року відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору про надання банківських послуг "Monobank" від 22.02.2018 року та положень ст.ст. 509, 526 ЦК України, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконує у повному обсязі та станом на 08.10.2023 року заборгованість відповідача становить 50 611,29 грн., яка складається з 50 611,29 грн. загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту).
При цьому, на підтвердження погодження умов договору з відповідачем АТ "Універсал Банк" надано до матеріалів позовної заяви копію анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг, Витяг з Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ "Універсал Банк", які містять Паспорт споживчого кредиту "Чорна картка Monobank" та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача, Витяг з Тарифів за карткою "Monobank", виписку по особовому рахунку, довідку про наявність рахунку та розрахунок заборгованості.
Згідно з ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як передбачено ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як встановлено судом першої інстанції, 22.02.2019 року відповідач власноруч підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
Також, у заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця анкета-заява разом із Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення.
Однак, суд звертає увагу на те, що ані Умови і правила надання банківських послуг та Тарифи, ані Паспорт споживчого кредиту не містять підпису позичальника.
Посилання позивача на те, що факт ознайомлення відповідача з вищенаведеними документами підтверджується тим, що на підставі анкети-заяви відповідач висловив свою згоду з вищевказаними документами в електронному вигляді у мобільному застосунку "monobank" шляхом застосування електронного цифрового підпису, суд відхиляє з огляду на наступне.
Дійсно, як вбачається зі змісту Анкети-заяви, відповідач своїм підписом підтвердив, що просить вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги (у тому числі електронний/електронний цифровий підпис) обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкрити в Банку; засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладення електронного цифрового підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з Договором. Також, відповідач визнав, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях. Крім того, відповідач підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися ним та/або банком з використанням електронного цифрового підпису.
Так, ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, як передбачено п. 6.3 п. 6 розділу І Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ "Універсал Банк", підписані клієнтом та/або банком документи, що пов'язані з укладеними правочинам, зберігаються банком в електронному вигляді та надсилаються в Мобільному додатку клієнта, а також їх копії можуть бути надані банком на паперовому носії на запит клієнта. Під час одержання однією із сторін електронного документа формується підтвердження із зазначенням дати та часу такого одержання.
Разом із тим, з огляду на відсутність у матеріалах справи відповідного підтвердження із зазначенням дати та часу одержання відповідачем у електронному вигляді Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ "Універсал Банк", Паспорту споживчого кредиту "Чорна картка Monobank", та Тарифів, у суду відсутні підстави вважати, що саме з наданими позивачем, в обгрунтування заявлених позовних вимог Умовами, Тарифами та Паспортом було ознайомлено відповідача.
Тобто, матеріали справи не містять жодних доказів, що саме ці Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ "Універсал Банк" при наданні банківських послуг, які містять Паспорт споживчого кредиту "Чорна картка Monobank" та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача, та Тарифи за карткою "Monobank" розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву до Договору надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені і комісії, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Натомість, підписана відповідачем анкета-заява, окрім анкетних даних останнього, не містить жодних даних про умови кредитування, зокрема щодо розміру процентів, пені та комісії. Списання АТ «Універсал Банк» коштів в рахунок погашення заборгованості за процентами не свідчить про узгодження відповідачем умов про порядок сплати та розмір процентної ставки.
Отже, виходячи з вищенаведеного, у даному випадку неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила обслуговування фізичних осіб, що розміщені на офіційному сайті позивача могли неодноразово змінюватися самим АТ "Універсал Банк" в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови і правила обслуговування фізичних осіб у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
У свою чергу, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Тобто, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
При цьому, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Отже, враховуючи вищенаведене, зараховані банком в рахунок погашення заборгованості по процентам суми, які сплачувалися відповідачем, мають бути враховані при визначенні суми фактично отриманого останнім кредиту.
Дослідивши наданий банком розрахунок заборгованості, суд приходить до висновку про його відхилення, оскільки він є неповним та некоректним. Зокрема, початок розрахунку здійснено з 06.01.2021 року із зазначенням наявної заборгованості в розмірі 17 342,58 грн. Тобто, відсутній детальний розрахунок з часу виникнення заборгованості із зазначенням дати, сум нарахувань тощо. Також, у розрахунку зазначено розмір процентної ставки, проте не вказано сум нарахованих відсотків, а тому з даного розрахунку є незрозумілим підстави збільшення суми самої заборгованості. Крім того, вказаний розрахунок має суперечності із випискою по рахунку відповідача.
В той же час, з наданої виписки по картці відповідача станом на 23.12.2023 року вбачається, що з 23.02.2018 року по 15.11.2023 року кредитний ліміт становить 35 000,00 грн., заборгованість станом на 23.12.2023 року становить 20 295,29 грн., баланс на кінець періоду складає -15 295,29 грн., сума витрат за період складає 246 322,73 грн., сума зарахувань за період становить 196 027,44 грн.
Однак, суд звертає увагу на те, що всупереч приписам цивільного законодавства, 15.11.2023 року банком здійснено нарахування судових витрат в розмірі 2684,00 грн., що також входить до загального розміру заборгованості, визначеного позивачем як тіло кредиту, а тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2684,00 грн. належить відмовити.
При цьому суд зауважує, що дійсно, у відзиві та письмових поясненнях представник позивача просив стягнути з відповідача загальний залишок заборгованості у розмірі 47 927,29 грн., що менше на 2684,00 грн., ніж заявлені первісні вимоги, тобто на суму розміру судового збору. Однак, слід зазначити, що представником позивача у передбаченому ЦПК порядку заяв про зменшення та/або уточнення позовних вимог подано не було, а тому суд виходить із вимог, визначених саме у позовній заяві.
Що ж стосується решти заборгованості в розмірі 47 927,29 грн., то суд також не вбачає підстав для задоволення цих вимог, оскільки дослідивши наявну виписку суд встановив, що банком нараховано та списано з рахунку відповідача в рахунок погашення заборгованості по процентах грошові кошти у розмірі 49 855,24 грн.
Отже, оскільки в силу вищевстановлених обставин справи зараховані банком в рахунок погашення заборгованості по процентах суми мають бути враховані при визначенні сум кредиту, заборгованість відповідача перед банком щодо повернення фактично отриманих ним кредитних коштів відсутня, а має місце переплата в розмірі - 1 927,95 (47 927,29 грн. - 49 855,24 грн.).
За вказаних обставин, а також враховуючи те, що за відсутності погодження між сторонами розміру процентів банк не мав права ані нараховувати їх за визначеними ним ставками, ані зараховувати грошові кошти відповідача в рахунок їх погашення, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
За положеннями статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі. Інші доводи сторони позивача на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову повністю або частково не дають.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, згідно ст.ст.19, 27, 83, 175, 274-275 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 10 квітня 2024 року.
Суддя: