Дата документу 05.04.2024Справа № 554/2555/24
Провадження № 4-с/554/39/2024
05 квітня 2024 року Октябрський районний суд м.Полтави
в складі головуючого судді Чуванової А.М.
за участю секретаря Єсліковської О.А.,
за участю учасників справи:
заявник: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця про зняття арешту та закриття виконавчого провадження; заінтересована особа: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми),-
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця про зняття арешту та закриття виконавчого провадження; заінтересована особа: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), в якій просить закрити виконавче провадження №47399981, відповідно до якого Октябрським районним судом м.Полтави 24.04.2015 року було накладено обтяження у виді арешту нерухомого майна ОСОБА_1 та зняти арешт з майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування вимог скарги заявник зазначив, що Октябрським районним судом м.Полтави 24.04.2015 року було видано виконавчий лист №1/554/2/2014, на підставі якого головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Ніколенком С.В. було відкрите виконавче провадження №47399981, відповідно до якого 1/2 частина майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було арештовано.
28.09.2022 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Ніколенко С.В. в рамках виконавчого провадження №47399981 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, відповідно до якої виконавчий лист №1/554/2/2014, виданий Октябрським районним судом м.Полтави 24.04.2015 року, повернуто стягувачу.
На звернення ОСОБА_1 09.11.2023 року начальник ВПВР у Полтавській області СМУ Міністерства юстиції М.Лукмасло надав йому відповідь, в якій повідомив про те, що вказане виконавче провадження було завершено 28.09.2022 року, але арешти з його майна зняті не були.
Зважаючи на той факт, що на сьогоднішній день конституційні права заявника безпідставно порушені, він не має можливості вільно користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ОСОБА_1 просить скаргу задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 13.03.2024 року було відкрито провадження в справі та призначено скаргу до розгляду в судовому засіданні.
До суду надійшов відзив з доданими матеріалами представника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколенко С.В., в якому просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні скарги у повному обсязі. Зазначив, що на виконанні у відділі станом на 02.04.2024 року перебуває зведене виконавче провадження №47064768 щодо стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості на користь фізичних, юридичних осіб та держави в сумі 324 727,90 грн. До складу зведеного виконавчого провадження входять: ВП №50327198, ВП №70289037, ВП №64446235, ВП №59704438. Станом на 02.04.2024 року заборгованість по вказаним виконавчим провадженням не сплачено.
Крім того, до складу зведеного виконавчого провадження раніше входило виконавче провадження №47399981 з примусового виконання виконавчого листа №1/554/2/2014 від 24.04.2015 року Октябрського районного суду м.Полтави, за яким необхідно конфіскувати у ОСОБА_1 1/2 частини всього особистого майна на користь держави. В рамках виконання вказаного зведеного виконавчого провадження на все рухоме та нерухоме майно боржника, а також на кошти накладено арешт. На запити державного виконавця отримано відповіді від реєструючих право власності установ, згідно яких було встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. У зв'язку з даними обставинами, у відповідності до вимог п.2 с.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» 28.09.2022 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.20-100).
В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 скаргу підтримав, просив вимоги задовольнити. Зазначив, що виконавче провадження відкрито було за результатами розгляду кримінальної справи, вирок винесено 06.08.2014 року. У зведеному виконавчому провадженні №48336200 було два виконавчих листи по цивільних справах та один - по кримінальній справі. Виконавче провадження №47399981 завершено, але не знято арешт з майна. Виконавці нічого не робили; звернень про видачу нових виконавчих листів не було.
Представник заінтересованої особи - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) до суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, у відзиві просив про розгляд скарги у його відсутність.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника заінтересованої особи.
Заслухавши думку заявника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Ніколенко С.В. було відкрите виконавче провадження №47399981, на підставі виконавчого листа №1/554/2/2014, виданого Октябрським районним судом м.Полтави 24.04.2015 року, про конфіскацію 1/2 частини всього особистого майна, що є власністю засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно скарги, відповідно до зазначеного виконавчого провадження №47399981, вироку Октябрського районного суду м.Полтави від 06.08.2014 року, 1/2 частина майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було арештовано.
Відповідно постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Ніколенко С.В. від 28.09.2022 року, виконавчий документ повернутий стягувачу (а.с.6- постанова).
За ч.3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.59 Кримінального кодексу України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (ст. 48 Кримінально-виконавчого кодексу України).
Згідно зі ст.49 Кримінально-виконавчого кодексу України, конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до ч.4, 5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
За змістом положень частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цим Законом.
Враховуючи положення пункту 1 частини першої та частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду із заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №569/17603/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт з майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2023 року по справі № 639/858/21.
У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі №137/1649/17 зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.
У постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г вказано, що «державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення».
У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №263/1468/17 зазначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час спірних правовідносин. Враховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що у зв'язку з відсутністю майна у боржника державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, але законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, і боржником, за яким є саме заявник у цій справі».
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту, яке конфісковане за вироком суду, а тому відсутня неправомірна бездіяльність Відділу примусового виконання рішень управлінян забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Крім того, у разі зняття арешту, суд фактично скасує вирок суду від 06.08.2014 року в частині конфіскації 1/2 частини майна, що є індивідуальною власністю ОСОБА_1 , в дохід держави, а також існує ризик, що вказана частка майна буде відчужена, а вирок суду від 06.08.2014 року залишиться не виконаним.
Враховуючи вищевикладене, скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця про зняття арешту та закриття виконавчого провадження задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -
Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця про зняття арешту та закриття виконавчого провадження; заінтересована особа: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення або складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 10.04.2024 року.
Суддя А.М.Чуванова