Київський районний суд м. Полтави
Справа № 552/316/24
Провадження №2/552/1155/24
08.04.2024 Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого - судді Самсонової О.А.,
секретар судового засідання - Лебедєва Х.В.,
розглянувши в підготовчому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,
Позивач 19 січня 2024 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.
Після відкриття провадження у справі встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 24 березня 2024 року №000442058896, виданим Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 64-65).
Позивач же звернувся з даним позовом до суду 19 січня 2024 року.
Тобто позовні вимоги до ОСОБА_2 пред'явлені вже після його смерті.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що за встановлених обставин необхідно закрити провадження за позовними вимогами до ОСОБА_2 , оскільки з'ясовано, що відповідач помер до звернення позивача до суду із цим позовом, відповідно позивач не може звертатись до суду із позовом до померлої особи.
Такі висновки містяться й в ряді ухвал Верховного Суду.
Так, відповідно до ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичні особи виникає в момент її народження. У випадках, установлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, установлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізособою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичні особи припиняється в момент її смерті.
У статті 26 ЦК України визначено, що всі фізичні особи є рівними в здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має всі особисті немайнові права, установлені Конституцією та цим кодексом. Фізична особа здатна мати всі майнові права, що встановлені цим кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією, цим кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Згідно із ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи, є сторони, треті особи.
Ст. 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні та юридичні особи.
Положенням ст. 47 ЦПК України 2004 року передбачено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
Системний аналіз указаних норм права, а також положень чч. 1, 2, 4 ст. 25, ч. 1 ст. 26 ЦК України та ч. 2 ст. 48 чинного ЦПК України дає підстави дійти висновку, що на момент звернення з позовом до суду відповідач у справі має бути живим. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Аналіз зазначених норм процесуального права, а також положень ч. ч. 1, 2, 4 ст. 25, ч. 1 ст. 26 ЦК України та ч. 2 ст. 48 чинного ЦПК України дозволяє дійти висновку, що на момент звернення з позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб'єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).
Норма статті 255 ЦПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених у п. п. 1-8 ч. 1 ст. 255 ЦПК України незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.
Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів ("Diya 97 v. Ukraine", N 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
Отже, якщо позов пред'явлено до померлої особи, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, чинного на час пред'явлення позову та розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суд своєю ухвалою закриває провадження, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Якщо правонаступництво у справі допускається, то правонаступників можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження.
При цьому незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб'єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати КЦС у постанові від 20.06.2019 у справі N 185/998/16.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. ч. 5,6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
На підставі викладеного провадження за позовними вимогами до ОСОБА_2 необхідно закрити.
Позивач ОСОБА_1 також звернувся до суду з заявою про залишення його позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст.257 ЦПК України.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Оскільки судом встановлено, що провадження у справі відкрито безпідставно, судом прийнято рішення про закриття провадження, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду необхідно відмовити.
Керуючись ст.255, 257 ЦПК України, -
Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності.
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про залишення його позову до ОСОБА_2 про визнання права власності без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м.Полтави протягом п'ятнадцяти днів.
Головуючий О.А.Самсонова