Справа № 524/7856/23
Провадження №2/524/585/24
09.04.2024 року Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчук Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів (аліментів) на утримання малолітньої дитини,
У жовтні 2023 року до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітньої дитини доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту звернення до суду 23.10.2023 року і до повноліття дитини.
В обґрунтування позову зазначила, що вона та відповідач проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу, від спільного проживання мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Донька проживає з позивачем та перебуває на її утриманні, відповідач не надає відповідну матеріальну допомогу на утримання дитини.
Ухвалою судді від 25 грудня 2023 року відкрито провадження у справі, визначено та залучено сторін у справі, призначено розгляд справи провести в порядку спрощеного позовного провадження.
17 січня 2024 року на підставі розпорядження щодо здійснення повторного автоматизованого розподілу судових справ № 301 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів (аліментів) на утримання малолітньої дитини, 18 січня 2024 року передано судді Нестеренко С.Г.
Ухвалою суду від 09 квітня 2024 року постановлено провести заочний розгляд справи.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_4 у судове засідання не прибули, позов підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини та підстави, які були викладені у позовній заяві, проти заочного розгляду справи не заперечували, про що надали письмові заяви.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не прибув повторно, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, засобами рекомендованого поштового зв'язку, та шляхом опублікування оголошення про виклик, відповідач відзив на позов не подав, про причини неявки суд не повідомляв.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Під час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (а.с. 6).
Станом на день розгляду справи сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть.
Сторонами не заперечується факт проживання дитини сторін з матір'ю-позивачем у справі та перебування сина на утриманні у матері.
Відповідач у добровільному порядку аліментів на користь позивача на утримання дитини не сплачує.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною першою ст. 141 СК України передбачено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Частинами 1, 3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
У ч.1 ст. 182 СК України визначено, що суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч.2 ст. 182 цього Кодексу розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Зазначене кореспондується із нормами статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», згідно із якою кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Таким чином, нормами сімейного законодавства України презюмується рівність обов'язків обох батьків з утримання дитини до досягнення повноліття, при цьому способи виконання батьками такого обов'язку можуть визначатись як за домовленістю, так і судом за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина.
Тобто, законодавцем право на отримання аліментів пов'язано саме із проживанням дитини з одним із батьків, а також фактом прийняття участі в утриманні дитини.
Суд також зазначає, що у принципі № 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, записано: «...Дитина, якщо це можливо, повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і звичайно, в атмосфері любові та матеріального забезпечення».
У частині 2 статті 3 Конвенції про права дитини, що діє з 27 вересня 1991 року вказано: «Держави - учасники зобов'язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її згоди, приймаючи до уваги права та обов'язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».
Статтями 8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року, № 2402 визначено: «...Кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки та особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Вихованням в сім'ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її. здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці».
Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091 / 13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому, Європейський суд по правам людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по - перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Отже, при розгляді спору пов'язаного з призначенням та стягненням аліментів необхідно також враховувати принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, Конвенцію про права дитини, ратифіковану постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року №789 - XII, та положення національного законодавства.
Декларація, прийнята резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН - це міжнародний договір у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів та Закону України «Про міжнародні договори України». Вона встановлює основні принципи в сфері забезпечення прав дитини.
У свою чергу Конвенція про права дитини є міжнародним договором, приєднавшись до якого у 1991 році, Україна взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення прав дитини, закріплених у цьому документі. Конвенція - частина законодавства України, як міжнародний договір має пріоритет над національним законодавством, її застосування обов'язкове.
Конвенція про права дитини ґрунтується на принципах, закріплених у Декларації, і розвиває її положення, встановлюючи зобов'язання для країн - учасниць.
Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов'язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто може створити найбільш сприятливі умови для виховання дитини, інші обставини, що мають істотне значення.
Преамбулою Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року № 789 - XII, визнається, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.
Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції, держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При цьому, поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов'язок другого батька надати можливість для такого спілкування. Крім того, відповідно до положень абзацу 2 принципу 7 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1386 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання: ця відповідальність лежить перш за все на батьках.
Отже, при розгляді справ, де предметом спору є питання щодо виховання дитини, прийняття участі у такому, щодо місця проживання дитини, сплати аліментів, тощо суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Також, при розгляді справ стосовно дітей пов'язаних з їх вихованням та утриманням, забезпеченням їх розвитку необхідно виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У ч. 2 ст. 18 СК України встановлено, що суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:
1) встановлення правовідношення;
2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;
3) припинення правовідношення, а також його анулювання;
4) припинення дій, які порушують сімейні права;
5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;
6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором;
7) зміна правовідношення;
8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Однією із основоположних засад цивільного судочинства є його диспозитивність, яка, зокрема, полягає у розгляді судом справ виключно за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог та на підставі поданих доказів.
Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Суд констатує, що відповідач не подав до суду належні і допустимі докази щодо звільнення його від сплати аліментів.
За наведених і встановлених обставин, оцінюючи належність, допустимість доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача коштів на утримання сина у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 жовтня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Крім того, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1073,60 грн. за ставкою на день подання позову відповідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивач є звільненою від сплати судового збору при поданні позову про стягнення аліментів.
Суд враховує заяву позивача та зазначає, що заява про відшкодування витрат на правничу допомогу, орієнтовний розмір яких позивачем було зазначено у позовній заяві, може бути подана протягом 5-ти днів після ухвалення рішення з остаточним розрахунком понесених позивачем витрат на таку правничу допомогу.
Керуючись ст. 180, 181, 182, 183, 184, 196, 198-201 Сімейного Кодексу України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 141, 142, 258, 259, 260, 263-265, 273, 280-283, 352, 354, 430 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 жовтня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Рішення в частині стягнення сум платежу за один місяць виконати негайно.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: Кіровоградська область, Олександрійський район, с. Червона Кам'янка.
Повний текст заочного рішення виготовлено 09 квітня 2024 року.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої упродовж тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня розгляду заяви про перегляд заочного рішення у разі його нескасування. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: