08 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/7746/23 пров. № А/857/2524/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі за її позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції Мартиць О.І.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення 09 січня 2024 року,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
визнати рішення №192350006131 від 20 жовтня 2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУПФУ в м. Києві) щодо відмови в призначені пенсії за віком неправомірним,
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області) зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки від 11 липня 1979 року серії НОМЕР_1 з 02 червня 1981 року по 11 січня 2002 року та призначити пенсію за віком з 16 вересня 2022 року (з моменту звернення).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі № 500/7746/23, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в м. Києві №192350006131 від 20 жовтня 2023 року "Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ". Зобов'язано ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати позивачці до страхового стажу період роботи з 02 червня 1981 року по 11 січня 2002 року відповідно до трудової книжки від 11 липня 1979 року серії НОМЕР_1 . Зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 жовтня 2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" та прийняти рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що трудовою книжкою позивачки підтверджено те, що вона працювала з 02 червня 1981 року по 11 січня 2002 року на різних посадах в Лановецькому хлібзаводі Тернопільського виробничого об'єднання хлібопекарської промисловості (28 жовтня 1996 року перейменоване на ВАТ "Лановецький хлібзавод").
Таким чином, ГУ ПФУ в м Києві протиправно не зарахувало спірний період роботи позивачки згідно з її трудовою книжкою до загального страхового стажу. При цьому суд вважав, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Окрім того, вирішивши зобов'язати ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати період роботи позивачки з 02 червня 1981 року по 11 січня 2002 року до її загального страхового стажу, суд дійшов висновку, що призначення пенсії відноситься до дискреційних повноважень відповідача, а тому зобов'язав ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 жовтня 2023 року про призначення їй пенсії за віком і прийняти відповідне рішення.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_1 , яка у своїй скарзі просила скасувати рішення суду у частині відмови у задоволенні її позову та прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивачка послалася на те, що суд першої інстанції обрав неефективний спосіб захисту прав позивача. Окрім того, звертає увагу на те, що вперше до пенсійного органу вона звернулась 16 вересня 2022 року, а тому саме з цього часу має право на призначення пенсії.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16 жовтня 2023 року вдруге звернулася із заявою зареєстрованою за №1379 до ГУ ПФУ в Тернопільській області про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в м. Києві.
20 жовтня 2023 року ГУ ПФУ в м. Києві за результатом розгляду заяви позивачки прийняло рішення №192350006131 "Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ", яким відмовило у призначенні до пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 29 років.
Як видно зі змісту спірного рішення, відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, довідки про стаж та заробітну плату, формуляр про періоди роботи в Польщі, свідоцтво про народження дитини) загальний страховий стаж складає 8 років 10 місяців 24 дні, для визначення права (з урахуванням роботи за кордоном - Польща) 13 років 6 місяців 8 днів, що недостатньо для призначення пенсії.
Не враховано до стажу період роботи згідно з трудовою книжкою з 12 січня 1987 року по 11 січня 2002 року (запис про звільнення завірений печаткою, на якій не проглядається назва підприємства та відсутні дані згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що є обов'язковим з 01 липня 2000 року, та відомості про реорганізацію підприємства (даний період доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки).
У архівній довідці про заробітну плату за період 1987 - 1991 роки від 22 лютого 2022 року №134/06-06 та акту перевірки від 04 жовтня 2022 року №1900-1103-1/4507 зазначено прізвище ім'я та по батькові за 1987 ОСОБА_2 , за 1988 - 1991 ОСОБА_2 Як., що не відповідає паспортним даним заявниці по батькові ОСОБА_3 .
Не погоджуючись із такими діями відповідачів, позивачка звернулася до суду із цим адміністративним позовом.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційним судом встановлено, що позивачка оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови задоволення позовної вимоги про зобов'язання пенсійного органу призначити їй пенсію за віком.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, умови, за наявності яких пенсійний орган зобов'язаний призначити пенсію, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Якщо такі умови наявні, орган повинен призначити пенсію. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити пенсію або відмовити у її призначенні. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Таким чином, оскільки станом на час звернення до пенсійного органу 16 жовтня 2023 року ОСОБА_1 виповнився 61 рік і вона мала необхідний страховий стаж, то наявні всі передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» умови, необхідні для призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першої статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Як слідує з матеріалів справи, 28 квітня 2022 року позивачці виповнилось 60 років.
Вперше із заявою про призначення пенсії вона звернулась 16 вересня 2022 року.
Проте, рішенням ГУ ПФУ у Полтавській області від 22 вересня 2022 року № 192350006131 у призначенні такої їй відмовлено.
Вказане рішення ОСОБА_1 не оскаржувалось.
Вдруге за призначенням пенсії позивачка звернулась 16 жовтня 2023 року.
Таким чином, апеляційний суд зазначає, що саме з цієї дати слід зобов'язати пенсійний орган призначити позивачці пенсію.
Окрім того, на думку апеляційного суду, оскільки за принципом екстериторіальності рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 20 жовтня 2023 року № 192350006131 прийняло ГУ ПФУ в м. Києві, яке підставно скасовано судом першої інстанції, то саме цей територіальний орган слід зобов'язати призначити пенсію позивачці.
З огляду на викладене, враховуючи наявність необхідних умов, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також враховуючи звернення позивачки за пенсією 16 жовтня 2023 року, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині вимог.
За правилами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення суду у частині відмови у задоволенні її позовних вимог та такі задовольнити частково.
Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, на користь ОСОБА_1 слід стягнути з ГУ ПФУ в м. Києві, як суб'єкта владних повноважень, за рахунок його бюджетних асигнувань (268,40 + 402,60) 671 грн сплаченого при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції судового збору.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі № 500/7746/23 скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та такі вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 16 жовтня 2023 року.
У решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368) 671 (шістсот сімдесят одна) грн 00 коп сплаченого при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції судового збору.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк