іменем України
05 квітня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/6153/23
Головуючий у першій інстанції - Циганко М.О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/516/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Прилуцької міської ради Чернігівської області, Служба у справах дітей Прилуцької міської ради Чернігівської області, ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою неповнолітньої ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Фесик Ігорем Анатолійовичем, на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 січня 2024 року (місце ухвалення - м. Прилуки) у справі за позовом неповнолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,
У жовтні 2023 року представник неповнолітньої ОСОБА_1 - адвокат Фесик І.А. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позивачка посилалась на те, що її батьки у 2008 році розірвали шлюб, після якого відповідач переїхав проживати в інше місце, а позивачка залишилась проживати разом з матір'ю - ОСОБА_3 .
У позові зазначає, що відповідач за час перебування у шлюбі та після розірвання шлюбу ухилявся від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, самоусунувся від спілкування, участі у вихованні не приймав, ніколи не піклувався про здоров'я та лікування позивачки. Після розлучення батьків з відповідача було стягнуто аліменти, які він не сплачував внаслідок чого на майно відповідача було накладено арешт, що стало наслідком сплати заборгованості. У зв'язку з фінансовими труднощами матері остання зверталась до відповідача за допомогою у придбанні шкільного приладдя дитині для першого класу в рахунок заборгованості по аліментах, проте відповідач нічим не допоміг, за час навчання у школі жодного разу її не відвідав, навчанням та потребами у додатковому розвитку здібностей не цікавився, на батьківських зборах та на шкільних святах не був присутнім, кошти на відпочинок жодного разу не надавав. Коли матір позивачки звернулась до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд за кордон для відпочинку, він забажав за це 300 доларів США через що вони так і не змогли поїхати відпочивати. Позивачка зазначає, що на сьогоднішній день відповідач проживає у Польщі, він взагалі припинив підтримувати будь-які стосунки з донькою. З початком військової агресії росії проти України вона з мамою не змогла виїхати за кордон не маючи такої можливості. Проживаючи за кордоном біологічний батько не запропонував приїхати до нього у зв'язку з війною. Відповідач не піклується про позивачку, не забезпечує фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування. Позивачка вважає, що змінити поведінку відповідача у кращу сторону неможливо, він свідомо самоусунувся від виховання і ставиться до неї як до чужої дитини з повною байдужістю.
У позові ОСОБА_1 просить позбавити громадянина ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31.01.2024 у задоволенні позову неповнолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Суд прийшов до висновку, що позивачка та її представник не довели належними та допустимими доказами, наявність підстав для позбавлення батьківських прав, відсутні також докази щодо умисного ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини. Позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник неповнолітньої ОСОБА_1 - адвокат Фесик І.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31.01.2024, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
За доводами скарги оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права.
У скарзі апелянт посилається на те, що позивачка в судовому засіданні довела належними і допустимими доказами, що відповідач з самого початку народження дитини ухилявся від виконання батьківських обов'язків. Ще до виїзду за кордон відповідач свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками. Позивачка під час судового розгляду надала достатньо доказів того, що відповідач не піклувався про фізичний і духовний розвиток дитини та її навчання, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливало на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкувався з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надавав дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяв засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляв інтересу до її внутрішнього світу, не створював умов для отримання нею освіти.
В обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення суду заявниця зазначає, що у відзиві відповідач вказував, що він визнає той факт, що він не приймає участі у вихованні своєї дочки ОСОБА_4 і не заперечує, якщо його позбавлять батьківських прав. Також повідомив, що не має намірів повертатись в Україну і як наслідок в нього не буде можливості приймати участі у майбутньому у вихованні своєї дочки ОСОБА_4 . Таким чином, відповідач визнав, що не приймає участі у вихованні і на майбутнє повідомив, що ця ситуація не буде мінятись на кращу, відповідач свідомо самоусунувся від виховання позивачки і взагалі ставиться до неї з повною байдужістю.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 93-98), від представника неповнолітньої ОСОБА_1 - адвоката Фесик І.А. через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та представника позивача (а.с. 99-100).
Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28.07.2011 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (зміна прізвища в подальшому на ОСОБА_6 у зв'язку з укладенням нового шлюбу (а.с. 8)) розірвано, що підтверджується копією рішення (а.с. 9).
Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 10).
Згідно копії рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22.06.2011 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 було стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) (а.с. 11).
З копії розрахунку заборгованості по аліментах за періоди 2016 - 2018 років, ОСОБА_2 мав часткову заборгованість зі сплати по аліментах, яка в подальшому була сплачена (а.с. 12).
Матеріали справи мають копії постанов державних виконавців про арешт майна боржника від 28.09.2016 та від 26.07.2021 (а.с. 7, 13) щодо забезпечення виконання виконавчого листа № 2-938 виданого 12.07.2011 Прилуцьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліментів на 1/4 частини але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 08.12.2023 за №02-16/8361 орган опіки та піклування дійшов висновку про необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні неповнолітньої доньки ОСОБА_1 . В обґрунтування такого висновку вказано, що зі слів матері, батько здоров'ям, розвитком, навчанням, долею доньки не цікавиться, матеріальної допомоги та утримання та лікування не надає. Спеціалістами служби проведена бесіда з дитиною, яка підтвердила, що саме ці обставини змусили її самостійно звернутись до суду (а.с. 29).
Матеріали справи містять характеристику на неповнолітню ОСОБА_1 , яка позитивно характеризується за місцем навчання в Прилуцькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №7 Прилуцької міської ради Чернігівської області, за роки навчання зарекомендувала себе як старанна і дисциплінована учениця (а.с. 42).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачка та її представник не довели належними та допустимими доказами, наявність підстав для позбавлення батьківських прав, відсутні також докази щодо умисного ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини. Позбавлення батьківських праву даному випадку є не доцільним, оскільки є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.
З висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог погоджується апеляційний суд виходячи з наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.
У підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, позивачка послалася на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків, пов'язаних з вихованням дитини, а саме: не піклується про дитину, не забезпечує її фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування, не піклується про неї, не приймає участь у вихованні, вказувала, що у відповідача була наявна заборгованість по аліментах.
Разом з тим, у справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справ відсутні докази, що дитина насправді усвідомлює наслідки позбавлення батьківських прав її батька.
Надавши оцінку фактичним обставинам справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що налагодження стосунків між батьком та донькою відповідає інтересам дитини, яка протягом останніх років позбавлена можливості спілкування з батьком.
Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).
Заборгованість відповідача зі сплати аліментів, не вжиття ним заходів до усунення перешкод у спілкуванні з дитиною не є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 08.12.2023 за №02-16/8361 орган опіки та піклування дійшов висновку про необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 у відношенні неповнолітньої доньки ОСОБА_1 . В обґрунтування такого висновку вказано, що зі слів матері, батько здоров'ям, розвитком, навчанням, долею доньки не цікавиться, матеріальної допомоги та утримання та лікування не надає. Спеціалістами служби проведена бесіда з дитиною, яка підтвердила, що саме ці обставини змусили її самостійно звернутись до суду (а.с. 29).
Як вбачається, суд першої інстанції до вказаного висновку поставився критично, дійшов висновку про неможливість покладення його в основу рішення про позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки у даному висновку не зазначено жодних мотивів та підстав, з яких орган опіки та піклування прийняв рішення про позбавлення батьківських прав. Висновок містить лише посилання на інформацію, отриману зі слів матері та доньки. Крім цього у висновку не вказано: який період часу сім'я перебуває в полі зору служби у справах дітей, які проблемні питання даної сім'ї, які заходи вживалися для вирішення проблемних питань, чи проводилися співбесіди з батьками, чи обговорювалася поведінка батька на засіданнях і чи приймалися відповідні рішення та наслідки таких заходів, чи збиралися та враховувалися характеризуючи дані щодо обох батьків, чи проводилися обстеження умов проживання обох батьків, а також не вказано чи враховувалися зазначені обставини при прийнятті рішення про позбавлення батьківських прав.
Крім того було встановлено з пояснень представника служби у суді, що дана сім'я на обліку у службі, як така що перебуває у складних життєвих обставинах не перебувала.
Не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду доводи заявника про те, що у відзиві відповідач вказував, що він визнає той факт, що він не приймає участі у вихованні своєї дочки ОСОБА_4 і не заперечує, якщо його позбавлять батьківських прав, оскільки згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 32), матеріали справи містять відзив підписаний ОСОБА_2 на позовну заяву, який направлений поштовою кореспонденцією на адресу місцевого суду, де адресою відправника зазначено: АДРЕСА_2 (а.с. 25-26) та аналогічні відзиви направлені до суду, які містять відмітку працівника суду «не засвідчено КЕП» (а.с. 50-51, 52-53), в яких заявник вказує, що він станом на сьогоднішній день проживає за кордоном і не має можливості спілкуватись зі своєю дочкою, намірів повертатись в Україну не має, та проти задоволення позовних вимог не заперечує.
Вказані відзиви не можуть бути враховані судом як підстава для задоволення позову оскільки, поштова адреса направленого відзиву зазначена іншою, ніж місце реєстрації відповідача, крім того, у відзиві вказано, що він проживає за кордоном та повертатись в Україну не збирається, отже до направлення відзиву на території України, відповідача, який перебуває за кордоном, слід ставитись критично, крім того, направлені електронною поштою 29.01.2024 та 30.01.2024 аналогічні відзиви містять відмітку працівника суду «не засвідчено КЕП».
З довідки про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС ОСОБА_2 має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС дата реєстрації якого зазначена - 31.01.2024 10:05 (а.с. 105).
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду критично ставиться до поданих відзивів від імені відповідача ОСОБА_2 та не може прийняти їх до уваги.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не доведені належними і допустимими доказами, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Рішення місцевого суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу неповнолітньої ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Фесик Ігорем Анатолійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 09.04.2024.
Головуючий Судді: