09 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 380/18654/23
адміністративне провадження № К/990/12331/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шамборський Андрій Віталійович, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі № 380/18654/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання дій протиправними та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог від 23 серпня 2023 року, просив:
визнати протиправним та скасувати п. 2 Наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області від 17.07.2023 № 2521 «Про застосування дисциплінарних стягнень до окремих працівників ГУНП у Львівській області та порушення службової дисципліни» в частині застосування до заступника начальника відділення поліції № 1 з превентивної діяльності Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області підполковника поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади та встановлення йому щомісячної премії за липень місяць 2023 року у розмірі 1% грошового забезпечення;
стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 , недонараховану та недоплачену йому частину премії за липень 2023 року в сумі 22 498 (двадцять дві тисячі чотириста дев'яносто вісім) гривень 82 коп;
визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 16.08.2023 № 344о/с «Про особовий склад» в частині звільнення з 17 серпня 2023 року підполковника поліції ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділення поліції № 1 з превентивної діяльності Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області відповідно до підпункту 5 пункту 3 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, та переміщення його на посаду інспектора відділу превенції Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області, на період відпустки для догляду за дитиною майора поліції ОСОБА_3 , встановлення йому посадового окладу у розмірі 2400 гривень та надбавки за специфічні умови проходження служби в поліції у розмірі 40 відсотків;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділення поліції № 1 з превентивної діяльності Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області з 18 серпня 2023 року;
зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області донараховати та виплатити ОСОБА_1 різницю в заробітку (грошовому забезпеченні) за час виконання нижчеоплачуваної роботи без утримання податків та інших обов'язкових платежів, починаючи з 18 серпня 2023 року по день фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділення поліції № 1 з превентивної діяльності Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області, виходячи із середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділення поліції № 1 з превентивної діяльності Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області за червень-липень 2023 року в сумі 1120 (одна тисяча сто двадцять) гривень 89 коп.;
рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділення поліції № 1 з превентивної діяльності Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області з 18 серпня 2023 року допустити до негайного виконання;
стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 2301 (дві тисячі триста одна) гривня 36 коп.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, представник позивача звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подавши її 30 березня 2024 року через підсистему «Електронний суд».
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та покликається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених постановах: від 26 січня 2022 року у справі № 620/397/21, від 24 листопада 2020 року у справі № 2140/1341/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 640/9600/20, від 10 вересня 2019 року у справі № 826/13810/16, від 12 грудня 2019 року у справі № 815/3366/16, від 29 листопада 2019 року у справі № 808/965/17, від 23 червня 2020 року у справі № 159/3738/16-к, від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 12 червня 2018 року у справі № 712/13361/15, від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 14 серпня 2020 року у справі №640/8752/19, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 25 липня 2023 року у справі № 600/3682/22-а, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 03 серпня 2023 року у справі № 300/3771/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 120/4975/22, від 27 липня 2023 року у справі № 560/9332/22, від 27 липня 2023 року у справі № 520/4422/22, від 17 березня 2020 року у справі № 818/235/17, від 10 квітня 2023 року у справі № 520/5143/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 480/9492/20, від 21 липня 2022 року у справі № 160/11795/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 160/12290/20, від 10 червня 2021 року у справі № 420/241/20, від 30 вересня 2020 року у справі № 200/142/20-а, від 27 листопада 2019 року у справі № 817/1218/16, від 17 червня 2021 року у справі № 804/6242/17, від 19 квітня 2021 року у справі № 240/2677/20, від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19, від 01 червня 2010 року у справі № 21-300во10, від 14 травня 2019 року у справі № 826/19832/14, від 14 травня 2019 року у справі № 826/10711/14, від 25 квітня 2019 року у справі № 808/3769/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 537/4012/16-а, від 24 квітня 2019 року у справі № 806/2771/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 821/4495/14, від 22 квітня 2019 року у справі № 807/4125/13-а, від 12 квітня 2019 року у справі № 803/427/18, від 11 квітня 2019 року у справі № 802/1146/16-а, від 10 квітня 2019 року у справі № 216/6309/16-а, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/9300/16, від 09 квітня 2019 року в справі № 2а-11682/12/2070, від 09 квітня 2019 року у справі № 2а-2093/11/0970, від 03 квітня 2019 року у справі № 826/573/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 210/3991/16-а, від 03 квітня 2019 року у справі № 583/3092/16-а, від 03 квітня2019 року у справі № 161/7555/17, від 03 квітня 2019 року в справі № 750/3681/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 2а-3925/12/2170, від 02 квітня 2019 року в справі № 810/2678/17, від 29 березня 2019 року у справі № 826/19980/16, від 26 березня 2019 року у справі № 812/8245/13-а, від 26 березня 2019 року у справі № 814/921/17, від 26 березня 2019 року у справі № 2а-17404/10/2670.
Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно.
Перевіряючи доводи касаційної скарги Суд зазначає, що спірні правовідносини та справи, на які скаржник посилається не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
З огляду на викладене, скаржником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Також у касаційній скарзі, скаржник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Водночас посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження, зокрема, в контексті порушення судами норм процесуального права, наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України та зводиться до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, переоцінки доказів, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шамборський Андрій Віталійович, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі № 380/18654/23 повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя О.А. Губська