08 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 160/18147/23
адміністративне провадження № К/990/10583/24
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу адвоката Шклярука Дениса Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року
у справі №160/18147/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області № 1262к від 06.07.2023 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 3 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області майора поліції ОСОБА_1 » в частині накладення на позивача, ОСОБА_1 , дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області № 474 о/с від 17.07.2023 року «По особовому складу» про звільнення майора поліції ОСОБА_1 (0107956), старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції №3 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області зі служби в поліції з 17 липня 2023 року;
- поновити ОСОБА_1 на службі на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення № 3 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області з 17 липня 2023 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області на користь позивача ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу;
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 06.07.2023 № 1262к в частині щодо застосування до старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 3 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області майора поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 17.07.2023 № 474о/с. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 3 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області з 18.07.2023. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 18.07.2023 у сумі 112 642,80 грн (сто дванадцять тисяч шістсот сорок дві гривні 80 копійок) із відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборів. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції та стягнення з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах одного місяця. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року в адміністративній справі № 160/18147/23 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивача подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі міститься посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження.
В обгрунтування скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 200/11036/20-а, в якій Верховний Суд вказав, що уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування.
Також представник позивача вказує, що суд апеляційної інстанції не урахував висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 802/1767/17-а, від 16 жовтня 2019 року у справі № 802/411/17-а, від 08 травня 2019 року у справі № 807/196/17, в яких зазначено, що вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів поліції до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з'ясовувати склад саме дисциплінарного проступку в його діях.
При цьому, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції усупереч висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 160/8030/22, помилково застосував до спірних правовідносин положення п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яка передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Разом з тим, у касаційній скарзі міститься посилання представника позивача щодо не врахування судом апеляційної інстанції висновків щодо того, що відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (ухвала Верховного Суду від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02, постанови Верховного Суду від 01 квітня 2022 року у справі № 464/5703/17 та від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20).
При цьому, суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, необхідно указати конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду.
Разом з тим, скаржник посилаючись на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №200/11036/20-а, №802/1767/17-а, №802/411/17-а, №807/196/17, №464/5703/17, №536/1755/20 - скаржником не зазначено норму права, яку застосовано судом апеляційної інстанції без урахування висновку Верховного Суду.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Слід зазначити, що проаналізувавши зазначену скаржником норму (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) встановлено, що вказана норма не була предметом дослідження у справі, на яку посилається скаржник, а тому Суд вважає необґрунтованим твердження щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування цієї норми.
Разом з тим, посилання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 31 жовтня 2002 року у справі №6-10006кс02 є безпідставним, оскільки згідно пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.
Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, на які посилається скаржник.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а представник позивача обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу адвоката Шклярука Дениса Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі №160/18147/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська