Провадження № 11-сс/4823/119/24 Слідчий суддя ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09 квітня 2024 рокум. Чернігів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
з участю: прокурора - ОСОБА_6
слідчої - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
підозрюваного - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 березня 2024 року,
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді застосовано запобіжний захід до підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, на строк до 05 травня 2024 року включно, без визначення розміру застави. Слідчий суддя вказав на обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких, і за які передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі, що свідчить про неможливість запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, застосуванням більш м'яких запобіжних заходів.
Не погодившись із рішенням суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою застосувати до його підзахисного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, з використанням електронного засобу контролю. У випадку залишення міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просив суд визначити ОСОБА_9 заставу 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та покласти на нього обов'язки, передбачені ст.194 КПК України. Захисник послався на необґрунтованість підозри ОСОБА_9 . Також вказує, що ні прокурор в судовому засіданні, ні слідчий у клопотанні не навели наявність обґрунтованих ризиків для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Зазначив, що слідчим суддею не було враховано, що ОСОБА_9 раніше не судимий, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно; на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, одружений, має на утриманні малолітню дитину, що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв'язків. Також вказав на відсутність обставин, які б свідчили про недостатність застосування до підозрюваного більш м'яких запобіжних заходів для забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків.
Заслухавши доповідь судді; підозрюваного ОСОБА_9 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просила її задовольнити; думку прокурора, котрий просив ухвалу слідчого судді залишити без змін; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
З матеріалів провадження вбачається, що 03 липня 2023 року до ЄРДР за №12023270340002382 були внесені відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України.
07 березня 2024 року об 11 год. 02 хв., ОСОБА_9 був затриманий, в порядку ст.208 КПК України, за підозрою у вчиненні вищевказаних кримінальних правопорушень (а.с.п.10).
Органом досудового розслідування ОСОБА_9 підозрюється у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України, про що йому було письмово повідомлено 07 березня 2024 року (а.с.п.16-17).
Поняття «обґрунтованість підозри» включає існування фактів чи інформації, які надають підстави суду вважати, що підозрювана особа ймовірно вчинила правопорушення, та оголошення підозри у вчиненні злочину.
На початковій стадії досудового розслідування кримінально-процесуальний закон не вимагає від сторони обвинувачення доведення усіх елементів кримінального правопорушення. Факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для засудження особи та ухвалення обвинувального вироку.
Повідомивши ОСОБА_9 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України, слідчий зібрав, перевірив та оцінив у встановленому законом порядку докази, які в своїй сукупності приводять до єдиного висновку на даний момент розслідування про те, що конкретна особа вчинила кримінальні правопорушення, які передбачене покарання Кримінальним кодексом України, і не підлягає звільненню від відповідальності за нього.
Отже, твердження апелянта про необґрунтованість підозри є безпідставним, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається наявність існування фактів, інформації, які можуть переконати в тому, що ОСОБА_9 міг вчинити кримінальні правопорушення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» зазначив, що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що є завданням наступних етапів кримінального процесу.
Згідно з вимогами ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й обставини зазначені у ч.1 ст.178 КПК України.
Під час прийняття рішення про задоволення клопотання слідчого, слідчий суддя, з урахуванням мети та підстав застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вимог ст.ст.178, 194 КПК України, наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України, які відносяться до категорії тяжких, за які передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі; даних про особу підозрюваного, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні малолітню дитину, не працює, не має постійного доходу; однак усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, що загрожує йому, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, перебуваючи на волі матиме реальну можливість перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме створювати штучні докази та підбурювати осіб, які не були свідками кримінального правопорушення, до дачі завідомо неправдивих свідчень; вчинити інші кримінальні правопорушення чи продовжити вчиняти аналогічні кримінальні правопорушення, у яких підозрюється; дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до ОСОБА_9 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, так як інший запобіжний захід не забезпечить виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків.
Отже, при прийнятті рішення про застосування щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя перевірив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу, і зазначені обставини підтверджені достатніми даними, які досліджені та оцінені слідчим суддею в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що всупереч твердженням апелянта, прокурором у судовому засіданні доведено існування ризиків, які є підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання слідчого та дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного.
Крім того, всі наведені стороною захисту обставини та дані про особу підозрюваного були предметом розгляду слідчим суддею, який не знайшов їх такими, що гарантують належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 у разі обрання іншого, більш м'якого виду запобіжного заходу.
Європейська комісія з прав людини у своєму рішенні за скаргою «Феррарі - Браво проти Італії» вказала, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі є метою досудового розслідування, а саме: встановлення реальних збитків та кваліфікуючих ознак, досягнення цілей якого і є тримання під вартою. Тому факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку, чи для складання обвинувального акту, черга якого надходить на наступний стадії процесу кримінального розслідування.
За змістом ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, згідно якої слідчий суддя має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, зокрема, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Відтак, слідчим суддею, при застосуванні підозрюваному ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у відповідності до ч.4 ст.183 КПК України, обґрунтовано не визначений розмір застави.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість постановленого у справі слідчим суддею рішення, не вбачається.
Керуючись ч.3 ст.407, ст.422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 березня 2024 року щодо ОСОБА_9 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4