10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
"23" вересня 2010 р. Справа № 7/96-10
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Іваніцького Ю.В. - представника за довіреністю №1-14-3144 від 22.02.2010р.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш Дім", м.Вінниця
на рішення господарського суду Вінницької області
від "21" липня 2010 р. у справі № 7/96-10 (суддя Банасько О.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш Дім", м.Вінниця
до Відкритого акціонерного товариства АК "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі", м.Вінниця
про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії,
04.07.2007р. між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі" (Постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наш Дім" (Споживачем) було укладено договір №1220 про постачання електричної енергії (а.с.7-9,29-31), відповідно до п.1.1 якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Cпоживача з приєднаною потужністю 350 кВт, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно п. 2.3.3 вказаного договору Споживач зобов'язується виконувати умови даного договору, оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №3 "Порядок розрахунків" та №4 "Графік зняття показників засобів обліку електроенергії".
До вказаного договору між сторонами було підписано ряд додатків, в тому числі додатки б/н (однолінійна схема точок межі балансової належності), додаток №2 (акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін), додаток №3 (порядок розрахунків споживача за використану електроенергію), додаток №3М (перелік місць встановлення електролічильників, за якими проводиться розрахунок за відпущену електроенергію) (а.с.10-15,32-37).
В п.1 додатку №3 "Порядок розрахунків" (а.с.15,36) зазначено, що до 25 числа розрахункового періоду Споживач сплачує Постачальнику 100 відсотків від вартості фактично використаної величини споживання електроенергії протягом розрахункового періоду, або Споживач протягом 5 днів з моменту отримання рахунку на оплату спожитої електроенергії за розрахунковий період зобов'язується здійснити остаточний розрахунок за спожиту електроенергію за розрахунковий період з урахуванням попередньої оплати.
Із додатків б/н, №2, №3М вбачається, що постачання електроенергії договором №1220 про постачання електричної енергії від 04.07.2007р. здійснюється споживачу за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_3, АДРЕСА_2, що у м.Вінниці.
Згідно п.9.5 договору він набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2007р.; договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Оскільки заяв про припинення дії договору сторони один одному не направляли, договір №1220 від 04.07.2007р. діє й на протязі 2010р.
При цьому, наявні в матеріалах справи рахунки за активну електроенергію, звіти про використану електроенергію та банківські виписки (а.с.38-61) свідчать, що Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі" постачалась Товариству з обмеженою відповідальністю "Наш Дім" електрична енергія, а останнє проводило розрахунки за неї.
26.05.2010р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Наш Дім" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства АК "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі" про визнання договору про постачання електричної енергії №1220 від 04.07.2007р., укладеного між ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО "Вінницькі міські електричні мережі" та ТОВ "Наш Дім", недійсним та зобов'язання відповідача у відповідності з Правилами користування електричною енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №1357 від 20.07.1999р., перейти на прямі платежі з населенням за спожиту електроенергію в будинках по проспекту Юності, 12, Юності, 14 та АДРЕСА_2 (а.с.2-3).
Рішенням господарського суду Вінницької області від 21.07.2010р. у справі №7/96-10 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш Дім" (м.Вінниця) до Відкритого акціонерного товариства АК "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі" (м.Вінниця) про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії відмовлено (а.с.106-110).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою (а.с.114-117), в якій просить його скасувати з наведених у скарзі підстав та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
В апеляційній скарзі позивач вказує, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, й, зокрема, зазначає, що:
- при прийнятті рішення місцевим господарським судом не було враховано, що хоча спірний договір й було укладено між сторонами у даній справі, проте фактично споживачами енергії є мешканці гуртожитків по проспекту Юності, 12, Юності, 14 та АДРЕСА_2 в м.Вінниці й внаслідок того, що вказані особи несвоєчасно розраховуються за спожиту електроенергію, позивач також не може належним чином виконувати взяті на себе за договором про постачання електроенергії №1220 від 04.07.2007р. зобов'язання; тобто, фактично спірний договір ставить можливість його виконання позивачем в залежність від волевиявлення третіх осіб, що проявляється в можливості ТОВ "Наш Дім" заплатити за спожиту електроенергію тільки після її оплати в повному обсязі мешканцями гуртожитків;
- посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не вказано, яким саме положенням закону суперечить оспорюваний договір, є помилковим, оскільки в позовній заяві та поясненнях, наданих суду 15.07.2010р., позивач вказував на те, що договір про постачання електроенергії №1220 від 04.07.2007р. суперечить ст.3, п.3 ч.1 ст.6, частинам 3,5,6 ст.203, ч.1 ст.215, ч.3 ст.509, ст.627 ЦК України, а також статтям 1,13 Закону України "Про електроенергетику".
Представник позивача в засідання суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що позивач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить реєстр відправки рекомендованої поштової кореспонденції Житомирського апеляційного господарського суду від 09.09.2010р. (а.с.122-123), судова колегія вважає за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні без участі представника позивача.
Відповідач в письмовому відзиві №1565 від 21.09.2010р. на апеляційну скаргу (а.с.124-125) та його представник в засіданні суду проти доводів апеляційної скарги заперечили, вважають оскаржене рішення господарського суду Вінницької області законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Наш Дім" - без задоволення.
Зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що:
- господарським судом Вінницької області було перевірено та досліджено обставини укладення договору №1220 від 04.07.2007р. й встановлено, що на момент його укладення сторони були наділені цивільною правоздатністю та дієздатністю, він підписаний повноважними представниками сторін й скріплений печатками товариств; крім того, вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства, при його укладенні сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а сторони не були обмежені у своєму волевиявленні;
- зміст спірного договору було визначено сторонами на підставі типового договору, затвердженого постановою НКРЕ від 31.07.1996р. №28, що узгоджується з приписами п.4 ч.4 ст.179 ГК України;
- позивачем не було надано суду доказів в підтвердження наведених в позовній заяві доводів, а зміст укладеного між сторонами договору відповідає вимогам ст.203,207,215 ЦК України;
- договір №1220 від 04.07.2007р. укладений сторонами з метою реального настання правових наслідків, що ним обумовлені, - продажем та купівлею електричної енергії; позивачу виставлялись рахунки за спожиту електроенергію, які хоч і нерегулярно, але оплачувались останнім; крім того, договір був укладений з ініціативи позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи листами останнього;
- також не відповідає дійсності твердження позивача щодо його розрахунків за борги мешканців, оскільки спірний договір відповідачем було укладено саме з позивачем й відповідач не має жодних відносин з мешканцями будинків;
- посилання позивача про постачання ним електричної енергії мешканцям будинків без укладення договору не відповідає дійсності, оскільки позивач не є постачальником електричної енергії, а є її споживачем, тому відповідно використовує електричну енергію на власний розсуд та для власних потреб й має оплачувати її вартість належним чином.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, позивач в позовній заяві, обґрунтовуючи недійсність оспорюваного договору, вказує, що порядок розрахунків між сторонами інший, ніж той, що вказаний в договорі №1220 від 04.07.2007р., зокрема, істотні умови, викладені в п. 2.3.3 договору позивачем за згодою відповідача фактично виконуються по-іншому, а саме: оплата за електроенергію здійснюється не позивачем, а мешканцями гуртожитку, які вносять кошти за електроенергію на рахунок позивача, а позивач, в свою чергу, перераховує кошти мешканців на рахунок відповідача, що суперечить п.2.3.3 договору; до того ж, наявність заборгованості мешканців гуртожитку спричинює прострочення позивача за зобов'язаннями по оспорюваному договору.
Крім того, як вказує позивач, фактично, з моменту укладення договору він не був спроможний виконувати його умови в частині строку та обсягу оплати за використану електричну енергію, оскільки сплата коштів за електроенергію напряму залежить від оплати мешканцями гуртожитку, які не вчасно та не в повному обсязі розраховуються з ним за електроенергію, тобто, позивач, уклавши спірний договір, фактично не являється споживачем електричної енергії, а тому, відповідно до ст.ст.203, ч.1 ст.216, ст.ст.215,216,655 ЦК України договір №1220 від 04.07.2007р. має бути визнаний недійсним.
Також в письмових поясненнях, поданих суду першої інстанції 15.07.2010р. (а.с.95-98), позивач посилається на те, що вказаний договір суперечить нормам матеріального права, наведеним в п.3 ч.1 ст.3, ст.6, ч.3 ст.509, ст.627 ЦК України (щодо недотримання при укладенні договору таких засад цивільного законодавства, як свобода договору, добросовісність, розумність, справедливість), а також ст.ст.1,13 Закону України "Про електроенергетику", які, на думку ТОВ "Наш Дім", в сукупності визначають необхідність наявності ліцензії на постачання електричної енергії для ТОВ "Наш Дім", яка в останнього відсутня.
Дослідивши наведені позивачем в позовній заяві (з врахуванням письмових пояснень) доводи в сукупності з наявними в матеріалах справи доказами, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З аналізу ч.ч. 2-7 названої статті Господарського кодексу України можна дійти висновку про те, що в разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він буде вважатись укладеним за наявності згоди іншої сторони з його умовами при оформленні його відповідно до вимог частини першої цієї статті (підписання та скріплення печатками) і поверненні одного примірнику договору другій стороні або надсиланні відповіді на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. При наявності заперечень сторін щодо умов договору розбіжності між ними вирішуються в порядку, передбаченому названою статтею шляхом складання протоколів розбіжностей, а в подальшому - в судовому порядку.
Правовідносини щодо укладення, зміни і розірвання договорів регулюються главою 53 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч.1 ст.641 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Аналогічне положення міститься в ч.1 ст.651 ЦК України.
Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В пункті 3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
В ч.1 ст.275 ГК України закріплено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору №1220 від 04.07.2007р. в сукупності з нормами чинного законодавства, судова колегія приходить до висновку, що він містить ознаки договору енергопостачання.
Згідно п.5.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1996р. за №417/1442 (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину), при укладенні договору про постачання електричної енергії сторони визначають його зміст на основі типового договору (додаток №3).
Умови договору про постачання електричної енергії, зазначені у додатку 3 та пунктах 5.5, 5.6 та 5.7 цих Правил, є істотними та обов'язковими для сторін під час укладення договору про постачання електричної енергії.
Проаналізувавши укладений договір судом встановлено, що сторони при його укладенні погодили усі його істотні умови, які є обов'язковими для даного виду договорів.
Як вбачається з матеріалів справи, будинки №12 та №14 по проспекту Юності та №69 по вулиці Келецькій у м.Вінниці належать ТОВ "Наш Дім" (реєстраційні посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 04.05.2006р., а.с.16-17). При цьому, вказані будинки мають статус гуртожитків, у зв'язку з чим споживання електричної енергії мешканцями гуртожитків обліковується по загальнобудинковим засобам обліку, які знаходяться на балансі позивача (додатки №2, №3М до договору №1220 від 04.07.2007р.).
Матеріалами справи підтверджується, що саме позивач звернувся до відповідача з пропозицією переукласти діючий договір (лист №53 від 21.12.2006р., а.с.68); звіти про використану електроенергію протягом дії договору (а.с.44-48) подавав позивач; згідно банківських виписок наявних в матеріалах справи (а.с.49-61) саме ТОВ "Наш дім" є платником за спожиту електроенергію тощо.
З огляду на все наведене вище, посилання позивача в позовній заяві з врахуванням письмових пояснень, поданих суду першої інстанції 15.07.2010р. (а.с.95-98), на те, що оспорюваний договір суперечить нормам п.3 ч.1 ст.3, ст.6, ч.3 ст.509 ЦК України та ст.ст.1,13 Закону України "Про електроенергетику", є безпідставними, а вказівки на суперечність договору приписам ст.655 ЦК України - взагалі надуманими.
Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що договір №1220 від 04.07.2007р. є дійсним з моменту його укладення, а тому позов в частині визнання договору недійсним задоволенню не підлягає.
Що ж до позовної вимоги про зобов'язання відповідача перейти на прямі платежі з населенням за спожиту електроенергію, то судова колегія зазначає наступне.
Захист цивільних прав та інтересів осіб здійснюється судом в спосіб, передбачений ст.16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу.
Вказана норма кореспондується і з положеннями статті 20 ГК України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
- визнання наявності або відсутності права;
- визнання недійсними господарських угод;
- відновлення становища;
- припинення дій;
- присудження до виконання обов'язку в натурі;
- відшкодування збитків;
- застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій;
- установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Однак, серед вказаного переліку наведених статей законів не передбачено такого способу захисту порушеного права, як зобов'язання перейти на прямі платежі з населенням за спожиту електроенергію.
Крім того, якщо оцінити вказану позовну вимогу, як спосіб захисту у вигляді спонукання до укладення договору, то судова колегія вважає за необхідне вказати наступне.
Згідно ч.2 ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
Частиною 1 статті 187 ГК України встановлено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Відповідно до частин 3-5 статті 181 ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей , про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Аналогічне положення міститься також в статті 646 ЦК України, в якій вказано, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Отже, виходячи з наведеного, згідно приписів статті 181 ГК України дотримання сторонами загального порядку укладення господарських договорів являється обов'язковим й відповідно зверненню до суду з позовом про спонукання до укладення договору повинен передувати процес його укладення, визначений в ст.181 ГК України.
Аналогічна позиція наведена і в постанові Верховного Суду України від 19.08.2008р. у справі №24/219.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи між сторонами не було дотримано вказаного порядку - жодною із сторін договору від 04.07.2007р. № 1220 не надсилались протоколи розбіжностей чи проекти додаткових договорів.
Згідно ч.3 ст.277 ГК України абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживачам (субабонентам). У цьому випадку субабоненти укладають договір енергопостачання з абонентом і мають права та несуть обов'язки абонента, а абонент має права та несе обов'язки енергопостачальника.
А тому, місцевий господарський суд правильно визначив, що вирішення спірної в даній справі ситуації має здійснюватись виключно в межах правовідносин між позивачем та мешканцями гуртожитків.
Одночасно, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною 2 статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Крім того, відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Статтями 34, 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом й ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Отже, дослідивши обставини справи в сукупності з наявними у ній доказами й вищенаведеними нормами чинного законодавства, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна заява, з огляду на викладені в ній мотиви, не може бути задоволена.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 21.07.2010р. у даній справі є обґрунтованим та законним, а тому його слід залишити без змін.
Доводи ж апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш Дім" не є переконливими, спростовуються наведеним та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Зокрема, не приймаються судовою колегією до уваги доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш Дім" в апеляційній скарзі щодо наявності перед ним заборгованості у мешканців гуртожитків за спожиту ними електроенергію, оскільки договір на постачання електроенергії №1220 від 04.07.2007р. був укладений саме між сторонами у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Наш Дім" та Відкритим акціонерним товариством АК "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі", а не з мешканцями гуртожитків, й обов'язок щодо оплати за спожиту електроенергію за цим договором несе позивач, а не фізичні особи-мешканці гуртожитку; до того ж, ця обставина не впливає на суть розгляду спору за тим предметом, який визначив у даній справі позивач.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 21 липня 2010 року у справі №7/96-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш Дім", м.Вінниця - без задоволення.
2. Справу №7/96-10 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи,
2,3 - сторонам,
4 - в наряд