10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
"12" жовтня 2010 р. Справа № 12/766
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: Ткачука В.М. - керівника,
Якименко А.П. - представника за довіреністю від 11.10.2010р.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,
м. Малин Житомирської області
на рішення господарського суду Житомирської області
від "30" липня 2010 р. у справі № 12/766 (суддя Сікорська Н.А.)
за позовом Приватного підприємства "Україна ТВМ", м. Малин Житомирської області
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,
м. Малин Житомирської області
про стягнення 121 436,05 грн.,
Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.07.2010р. у справі № 12/766 задоволено позов Приватного підприємства "Україна ТВМ" до Фізичної особи- підприємця ОСОБА_3 про стягнення 121 436,05 грн., з яких 109 900,00 грн. основного боргу, 9499,30 грн. інфляційних нарахувань, 2036,75 грн. 3% річних (а.с.45-46).
Вважаючи, що вищевказане рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідачка звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти новий судовий акт, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.50-52).
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідачка зазначила, що господарський суд першої інстанції:
- позбавив права на правовий захист, передбачений статтею 59 Конституції України, оскільки необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання від 26.07.2010р. про відкладення розгляду справи;
- порушив принцип змагальності судового процесу, визначеного статтею 4-3 ГПК України, оскільки не зобов'язав позивача направити відповідачці розрахунки щодо нарахування інфляційних та 3% річн, як були додані вже після порушення провадження у даній справі;
- безпідставно стягнув з відповідачки на користь позивача 3125,10 грн. інфляційних втрат та 672,79, грн. 3% річних, оскільки не взяв до уваги те, що розрахунок позивача інфляційних втрат та 3% річних є неправильним, позаяк нарахування інфляційних втрат та 3% річних необхідно проводити на суму 109 900,00 грн.;
Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу № 29 від 11.10.2010р. зазначив, що
- відповідачка заперечень проти позову та доказів про непогодження з позовними вимогами не надала;
- погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачка не позбавлена можливості особисто з'явитись у судове засідання і надати відповідні докази та пояснення;
- розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, який перевірений господарським судом першої інстанції, є правильним та обґрунтованим (а.с.62-63).
Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Вважають рішення господарського суду першої інстанції таким, що прийнято відповідно до норм чинного законодавства та з повним з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась та свого представника не направила, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомила.
Враховуючи приписи статті 101 ГПК України про межі перегляду справ у апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та своєчасно повідомленого про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить реєстр відправки рекомендованої кореспонденції Житомирського апеляційного господарського суду від 20.08.2010р. (а.с.61-62), не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30.04.2009р. між Приватним підприємством "Україна ТВМ" (позикодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 02/30-2 (далі - Договір), відповідно до якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором. (п.1.1 Договору, а.с.6-7).
Згідно з пунктами 2.1, 2.3 Договору, поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 234 900,00 грн. (без ПДВ) на строк до 31.10.2010р. Поворотна фінансова допомога надається з дати підписання даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника з поточного рахунку позикодавця через установу банку.
Відповідно до розділу 3 Договору, поворотна фінансова допомога підлягає обов'язковому поверненню у строк до 31.10.2009р. у повному обсязі. Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів позикодавцю на його поточний рахунок з поточного рахунку позичальника через установу банку.
На виконання вищенаведеного Договору, 30.04.2009р. позивач перерахував на поточний рахунок відповідачки грошові кошти в сумі 234 900,00 грн., що підтверджується банківською випискою та платіжним дорученням № 3 (а.с.17,40).
Проте відповідачка свої зобов'язання за Договором виконала частково, сплативши станом на 31.10.2009р. на рахунок позивача лише 40 000,00 грн., про що свідчать банківські виписки від 12.08.2009р., 09.09.2009р., 19.10.2009р. (а.с.11-13).
З метою сплати заборгованості, 24.11.2009р. на адресу відповідачки було направлено письмову вимогу про сплату боргу за Договором в сумі 194 900,00 грн. (а.с.9). Дана вимога залишена відповідачкою без задоволення.
В матеріалах справи знаходяться банківські виписки від 01.12.2009р., 04.03.2010р., 16.04.2010р., які свідчать про перерахування відповідачкою на поточний рахунок позивача 85 000,00 грн. вже після закінчення кінцевого строку повернення грошових коштів (а.с.14-16)
З огляду на викладене, основний борг відповідачки перед позивачем становить 109 900,00 грн.
Вважаючи, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 неналежним чином свої зобов'язання щодо своєчасного повернення коштів не виконала, ПП "Україна ТВМ" звернулось до місцевого господарського суду про стягнення з відповідачки 109 900,00 грн. основного боргу та, з урахуванням статті 625 Цивільного кодексу України, 9499,30 грн. інфляційних втрат і 2036,75 грн. 3% річних.
Господарський суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що оскільки відповідачка належних та допустимих доказів щодо сплати боргу не надала, тому позовні вимоги є обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити таке.
Предметом спору в даній справі є стягнення з відповідачки на користь позивача 109 900,00 грн. основного боргу, 9499,30 грн. інфляційних втрат та 2036,75 грн. 3% річних.
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (ЦК України), статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Із системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що зобов'язання за договором позики мають виконуватись належним чином, тобто відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання поворотної фінансової допомоги № 02/30-2 від 30.04.2009р., а саме: неповернення у строк до 31.10.2009р. грошових коштів, у відповідачки перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 109 900,00 грн.
Докази, які б свідчили про погашення заборгованості перед позивачем в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, стягнення місцевим господарським судом з відповідачки на користь позивача 109 900,00 грн. основного боргу є обґрунтованим.
Відносно стягнення інфляційних втрат в сумі 9499,30 грн. та 3% річних у розмірі 2036,75 грн., то колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно стягнув дані нарахування з урахуванням такого.
Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з банківських виписок, відповідачка перерахувала позивачу до 31.10.2009р., тобто до кінцевого строку повернення грошових коштів, 40 000,00 грн., зокрема, 12.08.2009р. - 5000,00 грн., 09.09.2009р. - 25 000,00 грн., 19.10.2009р. - 10 000,00 грн., а після закінчення, встановленого у Договорі строку, сплатила 85 000,00 грн., про що свідчать банківські виписки від 01.12.2009р. - 35 000,00 грн., 04.03.2010р. - 20 000,00 грн., 16.04.2010р. - 30 000,00 грн.
Згідно з листом Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р щодо рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тобто умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число місяця відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Оскільки відповідачка внесла кошти в сумі 10 000,00 грн. 19.10.2009р., тобто після 16 числа місяця, у зв'язку з чим залишок заборгованості склав 194 900,00 грн., тому інфляційні втрати слід нараховувати з листопада 2009 року, починаючи з суми 194 900,00 грн. та з наступним урахуванням інших сум погашення відповідачкою основної заборгованості.
Відтак, стягнення місцевим господарським судом інфляційних втрат за період з листопада 2009 року по березень 2010 року на суму 9499,30 грн. є обґрунтованим.
Стягнення з відповідачки на користь позивача 3% річних у розмірі 2036,75 грн. також є правомірним.
Доводи відповідачки в апеляційній скарзі про те, що господарський суд першої інстанції необґрунтовано залишив без задоволення клопотання відповідачки про відкладення розгляду справи та розглянув справу за відсутності її повноважного представника не заслуговує на увагу, оскільки стаття 77 Господарського процесуального кодексу України не є імперативною, а лише передбачає право суду відкладати розгляд справи.
Твердження відповідачки про те, що інфляційні втрати та 3% річних необхідно нараховувати на суму 109 900,00 грн. є безпідставним, позаяк станом на 31.10.2009р. (кінцевий строк повернення грошових коштів) заборгованість у відповідачки перед позивачем складала 194 900,00 грн.
Інші доводи відповідачки, викладені в апеляційній скарзі, не є підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
Тому рішення господарського суду Житомирської області від 30.07.2010р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідачки - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 30 липня 2010 року у справі №12/766 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Малин - без задоволення.
2. Справу №12/766 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 4 прим.
1 - до справи,
2, 3 - сторонам,
4 - в наряд.