05 квітня 2024 рокусправа № 380/27580/23
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити дії
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неперерахунку та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 з врахуванням розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 з врахуванням розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу різниці у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22 за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19грн;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу різницю у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі №380/12982/22 за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19грн;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та на суму невиплаченої одноразової грошової допомоги у разі звільнення, за весь час затримки виплати за період з 08.08.2020 по день фактичної виплати недоплаченого грошового забезпечення та невиплаченої одноразової грошової допомоги у разі звільнення.
Підставою позову є протиправність бездіяльності відповідача щодо неперерахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби та невиплати позивачу різниці у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22.
10.01.2024 від відповідача надійшов відзив, у якому він зазначає, що виплата позивачу грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 07.08.2020 року, проведена у відповідності до вимог чинного законодавства та керівних документів, а не примітки до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704, яка не є нормою законодавства, а носить лише рекомендаційний характер, тим самим без вимог законодавства. Зобов'язання, до вчинення та вчинення таких дій, які суперечать вимогам чинного законодавства, є незаконними. Окрім цього, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, прожитковий мінімум встановлений на 1 січня 2018 року, відповідач діяв правомірно.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 24.11.2023 суддя залишив позовну заяву без руху для усунення недоліків. У встановлений в ухвалі строк позивач недоліки позовної заяви усунув.
Ухвалою від 22.12.2023 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступне.
Позивач в період з 1996року по 07.08.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . У 2022 позивач був мобілізований та по теперішній час проходить служу у Збройних Силах України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22, яке набрало законної сили 03.10.2023, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по день звільнення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
29.06.2023р. військовою частиною НОМЕР_1 на виконання згаданого рішення скеровано Довідку-перерахунок окладу за військовим званням та посадового окладу з 01.01.2020 року по 07.08.2020 року від 09.06.2023р № 71/1/448, з якої вбачається, що відповідач має заборгованість перед позивачем зі сплати грошового забезпечення у розмірі 24582,19 грн.
Оскільки суд встановив, що військова частина НОМЕР_1 неправильно нараховувала грошове забезпечення за період проходження служби з 01.01.2020 по 07.08.2020, у військової частини НОМЕР_1 виник обов'язок виплатити недоплачену різницю грошового забезпечення.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо неперерахунку та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
i. Щодо позовних вимог в частині виплати грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22, яке набрало законної сили 03.10.2023, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по день звільнення, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до статті 43 Конституції України кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Таким чином, протиправність бездіяльності відповідача встановлена судовим рішенням. Проте у зв'язку з відсутністю зобов'язальної позовної вимоги у позовній заяві у справі № 380/12982/22 зазначене судове рішення не підлягає примусовому виконанню у контексті виплати нарахованої заборгованості з виплати грошового забезпечення.
На момент розгляду справи заборгованість щодо виплати грошового забезпечення позивачу не виплачена, тому суд висновує про протиправність бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу різниці у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22 за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19 грн.
З метою ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу різницю у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22 за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19 грн.
ii. Щодо позовних вимог в частині одноразової допомоги при звільненні.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XIІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України Постановою № 704 затвердив, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1).
Згідно з пунктом 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У додатку 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови № 704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
У пункті 4 Постанови № 704 - у первинній його редакції, яка діяла до набрання чинності Постанови № 103 - було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Примітка додатку 1 до Постанови № 704 у цьому зв'язку повторювала нормативні положення пункту 4, а саме: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. .
Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови № 704.
Проте вже 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 103 (чинна з 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої вніс зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отож на момент набрання чинності Постановою № 704 (1 березня 2018 року) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704 виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Проте, ще до ухвалення зазначеної постанови від 28 жовтня 2020 року № 1038 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнав протиправним і скасував пункт 6 Постанови № 103.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
Суд зазначає, що у цій справі позивач оспорює правомірність виплати одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби відповідачем без врахування розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22.
У постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 Верховний Суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до такого Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 15.03.2023 у справі №420/6572/22 дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Суд звертає увагу на те, що такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах №120/8603/21-а (постанова від 31 серпня 2022 року), №120/648/22-а (постанова від 16 листопада 2022 року), №640/17686/21 (постанова від 4 січня 2023 року), №440/1185/21 (постанова від 10 січня 2023 року).
Понад те, правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 (на яку є покликання у постанові від 12 вересня 2022року у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, спір у якій - подібно до цієї справи - стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 6 листопада 2020 року відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв'язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18.
У згаданих справах, правовий висновок Верховного Суду про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Водночас, суд привертає увагу до дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби.
Так як склад місячного грошового забезпечення позивача був встановлений після винесення рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22, одноразова допомога, виплачена із зміненого грошового забезпечення, підлягає перерахунку та дооплаті відповідно до зазначеного рішення.
Таким чином, суд висновує, що відповідач допустив протиправну бездіяльність шляхом виплати одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби відповідачем без врахування розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22.
З метою ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 з врахуванням розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення ЛОАС від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22.
iii. Щодо позовних вимог в частині компенсації втрат доходів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі-Закон №2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Законі № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.
Проте, суд звертає увагу на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 240/186/20.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частину доходу. Тобто, позивач не дотримався умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації.
Враховуючи зазначене, суд висновує про передчасність звернення до суду з позовною вимогою про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та на суму невиплаченої одноразової грошової допомоги у разі звільнення, за весь час затримки виплати за період з 08.08.2020 по день фактичної виплати недоплаченого грошового забезпечення та невиплаченої одноразової грошової допомоги у разі звільнення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
V. Судові витрати
Судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неперерахунку та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 з врахуванням розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22.
Зобов'язати військову частину перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби та різниці грошового забезпечення з 01.01.2020 по 07.08.2020 з врахуванням розміру звання і окладу та інших складових грошового забезпечення та премії, нарахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі № 380/12982/22.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 різниці у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22, за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19 грн.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 різницю у розмірі грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023 у справі №380/12982/22, за період з 01.01.2020 по 07.08.2020 у розмірі 24582,19 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович