05 квітня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/1029/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, вул. Соборна,7а, м. Кропивницький,25009
до відповідача-2: Головного управління ПФУ в Чернігівській області, вул. П'ятницька,83а, м. Чернігів, 14005
про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ Чернігівській області №110130004652 від 20.11.2023, прийнятого за результатом розгляду її заяви за принципом екстериторіальності про відмову в призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
2) визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Кіровоградській області про відмову їй в призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
3) зобов'язати Головне управління ПФУ в Кіровоградській області зарахувати їй до страхового стажу періоди роботи з 10.09.1984 по 29.09.1995 та з 01.07.2000 по 31.10.2000.
4) зобов'язати Головне управління в Кіровоградській області призначити їй пенсію за віком з дня подання заяви про призначення пенсії, тобто з 15.11.2023 та вчинити дії щодо обрахування та виплати нарахованих сум.
Ухвалою суду від 05.03.2024 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Представник відповідача - 1 надав суду відзив, в якому представник просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що позивач звернувся з заявою про призначення пенсії за віком, в призначенні якої було відмовлено в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вказує, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 10.09.1984 по 29.09.1995 (відсутні відомості про перейменування організації); з 05.04.2000 по 30.10.2000 (в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості з 01.07.2000)
Представник відповідача - 2 надав суду відзив, в якому представник просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції вказує аналогічні пояснення наданні ГУПФУ в Кіровоградській області.
Дослідивши письмові докази у справі суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач, 15.11.2023 звернулася до ГУПФ України в Кіровоградській області, із заявою про призначення пенсії за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління ПФУ в Чернігівській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
Рішенням від 11.01.2023 №110130004652 ГУ ПФ України в Чернігівській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ст.1 Закону №1058 в редакції від 02.09.2022, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Водночас, призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку (ч.2 ст. 44 Закону №1058-IV).
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV на призначення пенсії за віком мають право особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Наявність страхового стажу, передбаченого ч.1-3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (ч.4 ст.26 Закону №1058-IV).
Згідно з ч.2 ст.26 Закону №1058-IV у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Пунктом 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1) в редакції від 10.12.2021 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Згідно з п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до частини 1 статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом першим Порядку підтвердження наявного стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637) в редакції від 28.09.2022 року визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування - є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).
Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
На період внесення записів до трудової книжки позивача в рамках спірних періодів діяла Інструкція №162, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993. З 29.07.1993 року по сьогодні діє Інструкція №58.
Відповідно до п.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Пунктом 2.1. Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудових книжок і вкладишів до них виробляється на мові союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР.
Відповідно абз.2 п.2.11. Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно з абз. 1 п.4.1. Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка.
В оскаржуваному рішенні, обґрунтовуючи відмову у призначенні пенсії, вказано про не зарахування стажу позивача в період з 10.09.1984 по 29.09.1995 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки відсутні відомості про перейменування організації.
Судом встановлено, що в період з 10.09.1984 по 20.09.1995 позивач працювала поваром 4 розряду їдальні №104 та №136 об'єднання громадського харчування Кіровського району м. Кіровограда, що підтверджено записами в трудовій книжці (записи №5-№9) (а.с.13-15).
До матеріалів справи долучено докази звернення позивача до архівних установ з метою отримання доказів перейменування об'єднання громадського харчування Кіровського району м. Кіровограда, на що було отримано відповіді про те, що зазначені документи до архівного відділу Кропивницької міської ради та Державного архіву Кіровоградської області не надходили (а.с.19-20).
Відповідно до постанови КМУ № 637, стаж роботи за відсутності документів може підтверджуватися показаннями не менше двох свідків.
Позивачкою було надано письмові пояснення осіб, які відповідно до долучених трудових книжок працювали разом з позивачем у період з 10.09.1984 року по 20.09.1995 року, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Так, ними підтверджено, що позивач у вказаний період працювала в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » поваром 4 розряду (а.с.23-28).
Відповідно до пункту 17-1 Порядку №637, у разі коли в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях або їх правонаступниках, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, стаж роботи, який дає право на пенсію, зараховується у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.
У позивача наявна трудова книжка серії НОМЕР_1 , в яку внесені записи її трудової діяльності, що не містить будь-яких виправлень, суперечностей із датами призначення, звільнення робітника, а також номерами записів трудової діяльності (а.с.12-15).
Суд вважає доводи відповідачів необґрунтованими, а оскаржуване рішення прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття та є таким, що не відповідає дотриманню необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
Верховним Судом сформований правовий висновок, згідно якого право пенсіонера на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні (постанови від 07.02.2018 по справі №275/615/17, від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а).
Верховний Суд свої висновки підтвердив у постанові від 20.01.2022 року №591/7003/16а, згідно якої відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сталою практикою Верховного Суду є посилання на дотримання суб'єктами владних повноважень положень законодавства, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Так у постанові від 02.12.2021 по справі №263/9464/16-а Верховний Суд зазначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).
Вказана правова позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду у цій категорії справ.
У постановах від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 12.12.2019 у справі №423/405/17 Верховний Суд зазначив, що відповідно до ст.62 Закону основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У постанові від 20.01.2022 року у справі №591/7003/16а 27 зазначено, що колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Суд вважає, що сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
Суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працювала позивач, для призначення пенсії.
Таким чином суд дійшов висновку, що прийняте рішення від 20.11.2023 №110130004652, яким відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд вважає, що ГУ ПФУ, приймаючи оскаржуване рішення, діяв недобросовісно та необґрунтовано, не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачці, як наслідок, допустив неналежний розгляд поданої нею заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії.
Суд дійшов висновку, що рішення від 20.11.2023 №110130004652 є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд вважає, що з урахуванням дискреційних повноважень відповідача, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та захисту шляхом: визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 20.11.2023 №11013004652 та зобов'язання ГУ ПФУ в Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивачки від 15.11.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 295, пунктом 15 частини першої розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Чернігівській області від 20.11.2023 №11013004652, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та зарахувати до її страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 10.09.1984 по 29.09.1995 та з 05.04.2000 по 31.10.2000, у відповідності з записами трудової книжки, серії НОМЕР_2 та показань свідків.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ін.код - НОМЕР_3 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 302,85 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ін.код - НОМЕР_3 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 302,85 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту. Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО