ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" квітня 2024 р. справа № 300/8663/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
Адвокат Либовка А.В., в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач), звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (надалі - відповідач) про :
визнання протиправним та скасування п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.11.2022 №318 у частині самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини;
визнання протиправним та скасування п. 54 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.11.2022 №328 у частині самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини та увільнення від займаної посади;
визнання протиправним та скасування п. 53 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.04.2023 №101 у частині самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини та визнання смерті такою, що не пов'язана із проходженням військової служби та не пов'язана із виконання обов'язків військової служби;
визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 09.04.2023 №1160 у частині самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини НОМЕР_4 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що молодший сержант ОСОБА_2 - чоловік позивача, призваний по мобілізації, з 01.03.2023 прийнятий і приступив до виконання службових обов'язків у військовій частині НОМЕР_2 . Під час проходження військової служби ОСОБА_2 25.10.2022 одержав бойове травмування в ході ведення бойових дій внаслідок артилерійського обстрілу з боку збройних сил російської федерації. Проте, після надання ОСОБА_3 першої медичної допомоги, його було надалі направлено на виконання бойових завдань. Водночас, за доводами представника позивача, стан здоров'я військовослужбовця не дозволяв йому повноцінно нести військову службу, у зв'язку із чим ОСОБА_2 звертався до командування з проханням направити його на лікування, однак таке звернення було проігноровано. Відповідно, здоров'я військовослужбовця уже було ослабленим, а одержана травма спровокувала сильне ураження організму, неможливість швидкого відновлення без проходження курсу лікування.
Представник позивача наголосила, що з 16.11.2022 ОСОБА_2 розпочав проходження ВЛК у м. Добропілля Донецької області, хоча мав усі показання для стаціонарного лікування. Військовослужбовцю було видано картку обстеження та медичного огляду. 16.11.2022 ОСОБА_2 пройшов обстеження у лікаря-офтальмолога, лора, психіатра, а 30.11.2022 у картці обстеження та медичного огляду зроблено запис лікарем-дерматовенерологом. Також представник вказала, що за результатом обстеження у хірурга, останній 01.12.2022 направив ОСОБА_2 на обстеження за діагнозом «протрузія, контузія» з метою проходження МРТ головного мозку, шийного, грудного, поперекового, хребтового відділу хребта. У направленні на консультацію лікарем визначено можливі міста проходження ОСОБА_2 обстеження: м. Івано-Франківськ або Київ.
Таким чином, представник позивача наголошує, що ОСОБА_2 не здійснив самовільного залишення місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 в період з 19.11.2022 до 11.03.2023, а службові обов'язки не виконував із поважних причин, адже перебував на обстеженні та лікуванні за направленням лікаря-хірурга військово-лікарської комісії. Такі дії, на думку представника, не можна розцінювати як невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків або порушення військової дисципліни.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.12.2023 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а позивачу надано строк для усунення недоліків.
У зв'язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
11.01.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Військової частини НОМЕР_2 із викладеними запереченнями проти позову. У відзиві представник відповідача зазначив, зокрема, що зв'язку з тим, що молодший сержант ОСОБА_2 не з'явився вчасно на службу без поважних причин та відсутній на військовій службі з 19.11.2022 без поважних причин, тобто тривалістю понад десять діб, в умовах воєнного стану, тому в його діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України. Матеріали проведеного службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_2 , завершене наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 28.11.2022 №1859 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_2 » підтверджують факт самовільного залишення ним військової частини і місця служби. Окрім цього, відмічено, що за наявною інформацію, повідомленням командира військової частини НОМЕР_2 від 30.11.2022 №4/1413/1 направлено керівнику Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил повідомлення про ознаки в діях молодшого сержанта ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України. У зв'язку із цим, на думку представника відповідача, накази командира військової частини НОМЕР_2 від 19.11.2022 №318 і від 29.11.2022 №328 в частині, що стосуються позивача, прийняті в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом.
Також представник відповідача наголосив на безпідставності аргументів представника позивача про те, що відмова у направленні на лікування зумовила неможливість одержати вчасну та кваліфіковану медичну допомогу. На спростування вказаного, представник відповідача послався на направлення №345 на медичний огляд військово- лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби, від 16.11.2022 №2081 командиру військової частини НОМЕР_4 . Крім того, після отримання травми ОСОБА_2 25.10.2022 надано медичну допомогу в ПХГП Никифорівки та АСБ Краматорськ, що підтверджується первинними медичними картками (форма 100). Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню (а.с. 86-89).
19.01.2024 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, у якій наголошено на помилковості доводів відповідача у відзиві. Так, зазначено, що після одержаної травми військовослужбовцю ОСОБА_2 не було надано належної та співмірної допомоги відносно одержаної травми. На думку представника позивача, факт видачі направлення на ВЛК, яке проводиться для визначення придатності до військової служби, не спростовує відсутності надання ОСОБА_2 належної медичної допомоги у зв'язку з акубаротравмою, а зволікання із надання направлення на ВЛК спровокувало незворотні наслідки в організмі військовослужбовця, які у подальшому призвели до смерті ОСОБА_2 . Також повторно наголошено, що ОСОБА_2 не здійснив самовільного залишення місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 в період з 19.11.2022 до 11.03.2023, а службові обов'язки не виконував із поважних причин, адже перебував на обстеженні та лікуванні за направленням лікаря-хірурга (а.с. 90-93).
У зв'язку із тим, що в матеріалах справи відсутні докази щодо підтвердження прибуття ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_4 та подальшого вибуття, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 витребувано у Військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 військовий мобільний госпіталь (в/ч НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) такі відомості (докази) (а.с. 191-193).
01.04.2024 на виконання вимог ухвали від 26.02.2024 від Військової частини НОМЕР_4 на адресу суду надійшов лист від 21.03.2024 №590/1097 з додатками (а.с. 198-200).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.
Позивач по справі перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 (а.с. 18).
Згідно копії витягу із наказу від 01.03.2022 №49, молодший сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний по мобілізації під час дії правового режиму воєнного стану до складу військової частини НОМЕР_2 , прийняв посаду та приступив до виконання обов'язків командира мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_2 (а.с. 117).
Згідно з рапортом офіцера медичної служби управління військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_4 від 25.10.2022 №11319, 25.10.2022 в ході ведення бойових дій з військовими формуваннями російської федерації у районі населеного пункту Берестове, Бахмутського району, Донецької області внаслідок мінометного обстрілу номер обслуги 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_2 отримав бойове травмування (а.с. 116). Вказане підтверджується також витягом із журналу бойових дій інв. №87 від 09.10.2022 10- окремої гірсько-штурмової бригади (а.с. 120).
На підставі вказаного, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 25.10.2022 №2032 призначено комісію для проведення службового розслідування по факту отримання бойового травмування молодшим сержантом ОСОБА_2 (а.с. 115).
За наслідками проведеного службового розслідування складено акт, згідно якого встановлено, що під час виконання бойових завдань із здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України в районі ведення бойових дій на околицях населеного пункту Берестове Донецької області, 24.10.2022 внаслідок вогневого ураження противником із застосуванням міномету, був травмований номер обслуги мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_2 молодший сержант ОСОБА_2 . Із місця бойового травмування був евакуйований силами медично-евакуаційної групи у ПХГ Никифорівка Донецької області, де було встановлено повний діагноз: «Акубаротравма», що підтверджується копією первинної медичної картки «Форма 100» від 25.10.2022 (а.с. 110-114, 121).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 04.11.2022 №1572 «Про результати проведення службового розслідування за фактом отримання бойового травмування сержантом ОСОБА_2 » завершено службове розслідування (а.с. 127-129).
За результатами проведеного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_2 видано Довідку №898 від 06.11.2022 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військовослужбовця призваного по мобілізації молодшого сержанта ОСОБА_2 (а.с. 126).
Надалі, з метою визначення ступеня придатності до військової служби, молодшого сержанта ОСОБА_2 на підставі рапорту начальника медичної служби управління військової частини НОМЕР_2 від 15.11.2022 №12523, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.11.2022 №314 визнано таким, що вибув зі складу і засобів здійснення заходів забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, який залучається і бере безпосередню участь у веденні воєнних (бойових) дій, на лікування до військової частини НОМЕР_4 АДРЕСА_4 (а.с. 114) та згідно направлення №345 ОСОБА_2 скеровано до військової частини НОМЕР_4 для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією (а.с. 42).
Згідно копії карти обстеження та медичного огляду, ОСОБА_2 16.11.2022 пройшов обстеження у офтальмолога, лора, психіатра (а.с. 43-45).
Проте, надалі згідно рапорту командира мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_2 майора ОСОБА_5 , 19.11.2022 о 09:00 год під час проведення ранкового шикування в районі відведення 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_4 виявлено відсутність номера обслуги 2 відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 молодшого сержанта ОСОБА_2 (а.с. 140).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 19.11.2022 №2364 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення лікувального закладу 19.11.2022 номером обслуги мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_2 молодшим сержантом ОСОБА_2 (а.с. 139).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 28.11.2022 №1859 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_2 » завершено службове розслідування та встановлено, що під час перевірки особового складу на ранковому шикуванні 19.11.2022 в районі відведення 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_4 майором ОСОБА_6 виявлена відсутність на службі без поважних причин молодшого сержанта ОСОБА_7 (а.с. 153-156).
Факт допущеного молодшим сержантом ОСОБА_8 правопорушення підтверджується доповіддю командира військової частини НОМЕР_2 від 21.11.2022 №2/2/4776 (а.с. 60, 147), поясненням головного сержанта 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_2 молодшого сержанта ОСОБА_9 (а.с. 148-149).
У зв'язку із вищенаведеним, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.11.2022 №318 молодшого сержанта ОСОБА_2 , який з 15.11.2022 перебував на лікуванні у військовій частині НОМЕР_4 АДРЕСА_4 , визнано таким, який 19.11.2022 самовільно залишив військову частину, з 19.11.2022 знято з усіх видів забезпечення (а.с. 20).
Також згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.11.2022 №328 молодшого сержанта ОСОБА_2 , який самовільно залишив розташування військової частини 19.11.2022 та знятий з усіх видів забезпечення, який відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 29.11.2022 №176-РС увільнений від займаної посади, і зарахований в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , визнано таким, що перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 з 29.11.2022 (а.с. 21).
В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копіями свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 (а.с. 19) та лікарського свідоцтва про смерть (а.с. 178).
На підставі рапорту офіцера медичної служби управління військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_10 від 11.03.2023 (а.с. 169), наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 11.03.2023 №1017 призначено службове розслідування за фактом смерті молодшого сержанта ОСОБА_2 в Івано- Франківській міській клінічній лікарні №1 (а.с. 168).
За результатами проведеного службового розслідування, командиром військової частини НОМЕР_2 видано наказ (з основної діяльності) від 09.04.2023 №1160 «Про результати службового розслідування за фактом смерті молодшого сержанта ОСОБА_2 », яким встановлено, що факт смерті номера обслуги мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_2 військовослужбовця, призваного по мобілізації, молодшого сержанта ОСОБА_2 визнано такою, що настала під час самовільного залишення ним військової частини внаслідок: «Гострого панкреатиту» та на підставі розділу 11 наказу Міністерства оборони №332 від 27.10.2021, є смертю від загального захворювання, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть від 11.03.2023 №51 та матеріалами службового розслідування, яка не пов'язана з проходженням військової служби та не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 182-184).
Окрім того, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.04.2023 №101 молодшого сержанта ОСОБА_2 , як такий, який самовільно залишив розташування військової частини 19.11.2022, увільнений від займаної посади і зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 з 29.11.2022 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 29.11.2022 №176-РС, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 11.03.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та направлено військово-облікові документи до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 22).
Вважаючи винесені спірні накази протиправними, представник позивача звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ (надалі - Закон №1932-ХІІ), у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Згідно із частинами першою третьою статті 17 Закону №1932-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
Згідно статті 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ, відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.
Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.
У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).
Частиною 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга статті 1 цього Закону).
Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на момент прийняття спірного наказу), військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Частиною 3 статті 24 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі:
перебування на лікуванні;
захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу;
безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим;
настання інших випадків, визначених законодавством.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення).
Згідно п. 144-1 Положення, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
При цьому, пунктом 144-4 Положення визначено, що у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням. Командування військової частини або орган управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України здійснює супроводження військовослужбовця до органу досудового розслідування.
Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» №548-XIV від 24.03.1999, затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України.
Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Статут) визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до статті 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 40 Статуту військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі:
призначення на посаду і звільнення з неї;
присвоєння військового звання;
вручення нагороди;
відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Згідно з частиною 1 статті 85 Статуту, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу-також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Положеннями статті 85 Статуту врегульовано, що якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Статтею 86 Статуту визначено, що у разі повної доведеності вини військовослужбовця командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Відповідно до статті 87 Статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи (далі - Положення №402).
За змістом п. 1.1 глави І розділу ІІ Положення №402, медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров'я; потреби у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.
Відповідно до п.п. 6.1, 6.4-6.6 глави 6 розділу II цього Положення, направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 , начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби за рекомендацією лікаря, у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть обмежувати придатність або зумовлювати непридатність до військової служби.
У разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров'я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби (пункти «а», «б» статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки), ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи).
Для вирішення питання про потребу у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або про потребу у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), або звільненні від виконання службових обов'язків (у тому числі і повторно) військовослужбовець може направлятися на медичний огляд начальником (керівником) відділення або профільним головним (провідним) фахівцем закладу охорони здоров'я (установи), у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, про що робиться запис в медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом відповідної посадової особи.
Військовослужбовці оглядаються ВЛК у закладах охорони здоров'я (установах) за територіальним принципом або за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні, за місцем проведення відпустки.
З процитованих вище нормативних актів випливає, що якщо лікування відбувається поза межами проходження служби, військовослужбовець (в даному випадку ОСОБА_2 ) повинен проходити лікування не у будь-якому, а саме у військовому закладі охорони здоров'я (госпіталі). При цьому, для проходження лікування військовослужбовець має отримати відповідне направлення на таке лікування.
Під час розгляду справи встановлено, що згідно направлення №345 ОСОБА_2 скеровано до військової частини НОМЕР_4 для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією (а.с. 42).
При цьому, згідно копії карти обстеження та медичного огляду, ОСОБА_2 16.11.2022 пройшов обстеження у офтальмолога, лора, психіатра (а.с. 43-45).
Надалі, згідно матеріалів справи, останній проходив лікування у м. Івано-Франківську, зокрема:
у лікувально-діагностичному центрі «СіМедГруп» зробив магнітно-резонансну томографію поперекового відділу хребта, головного мозку та безконтактну МР-ангіографію артерій головного мозку (а.с. 47-48).
проходив медичні обстеження стану здоров'я у КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», що підтверджується консультативною довідкою лікаря приймального відділення від 13.12.2022 за результатом виклику БШМД позивачем (а.с. 49);
був госпіталізований у КНП «Міська клінічна лікарня №1 Івано-Франківської міської ради» з діагнозом: гострий аліментарний панкреонекроз, важка форма, розлитий ферментативно-геморагічний перитоніт з ендогенним інтоксикаційним синдромом, що підтверджується довідкою №1876 від 28.02.2023 (а.с. 50).
Суд звертає увагу, що в даному випадку ОСОБА_2 з метою визначення ступеня придатності до військової служби, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.11.2022 №314 вибув зі складу військової частини на лікування саме до військової частини НОМЕР_4 у АДРЕСА_4 (а.с. 114), куди його скеровано згідно направлення №345 (а.с. 42).
Тобто, таке направлення було видано для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією у військовій частині НОМЕР_4 у АДРЕСА_4 , але аж ніяк не є дозволом на залишення місця розташування підрозділу у бідь-яке інше місце, зокрема і в установи, де, за доводами представника позивача, проходив лікування (в АДРЕСА_5 ). У матеріалах справи відсутні будь-які направлення ОСОБА_2 до медичних закладів у АДРЕСА_5 від військової частини НОМЕР_2 чи від військової частини НОМЕР_4 , куди направлявся для проведення медичного обстеження.
Узв'язку із вищевказаним, суд оцінює критично посилання представника позивача про те, що військовослужбовець ОСОБА_2 згідно направлення лікаря виїхав із зони бойових дій для подальшого лікування, оскільки жодних належних і допустимих доказів на підтвердження зазначеного не надано та матеріали справи не містять.
Таким чином, суд констатує, що позивач після 16.11.2022 не проходив лікування і обстеження у на базі військової частини НОМЕР_4 у АДРЕСА_4 , куди його скеровано згідно направлення №345, а також останній після проходження обстеження у офтальмолога, лора, психіатра (згідно копії карти обстеження та медичного огляду) не прибув до місця несення служби - до військової частини НОМЕР_2 .
Суд звертає увагу на те, що представником позивача у позові фактично підтверджено факт перебування ОСОБА_2 поза межами військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_4 , оскільки зазначила, що після виклику позивачем 13.12.2022 швидкої медичної допомоги, лікарі КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» відмовились госпіталізувати ОСОБА_2 без направлення командира військової частини. Тобто, жодного направлення ОСОБА_2 не надавалось.
При цьому, суд відхиляє доводи представника позивача про те, що ОСОБА_2 особисто неодноразово звертався безпосередньо до командира військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_6 ) з метою одержання направлення на лікування, оскільки жодних доказів суду не надано.
Суд також звертає увагу, що згідно консультативної довідки лікаря приймального відділення від 13.12.2022 слідує, що ОСОБА_2 , який згідно оскарженого наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.11.2022 №318 самовільно залишив військову частину, перебував 13.12.2022 (день виклику БШМД) у стані алкогольного сп'яніння легкого ступеню (а.с. 49).
Крім того, суд зазначає, що в період з 19.11.2022 до 11.03.2023 позивач так і не з'явився до військової частини, що у свою чергу, дозволяє дійти висновку, що ОСОБА_2 самовільно, поза встановленим законом порядком, залишив місце служби, доказів на підтвердження законності залишення ним місця служби (відпускний квіток, направлення на лікування тощо) не надано та матеріали справи не містять.
Таким чином, з огляду на викладене, суд відхиляє, посилання представника позивача на те, що ОСОБА_2 не здійснив самовільного залишення місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 в період з 19.11.2022 до 11.03.2023 згідно вищенаведеного.
За таких обставин, оскільки у відповідача були відсутні відомості щодо наявності законних підстав перебування ОСОБА_2 поза межами військової частини, суд дійшов висновку, що відповідачем станом на 19.11.2022 правомірно та обґрунтовано видано оскаржуваний наказ (по стройовій частині) від 19.11.2022 №318 (п. 3) у частині самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини, яким фактично зафіксовано лише самовільне залишення військової частини.
Таким чином, доводи представника позивача не спростовують суть встановленого порушення під час прийняття спірного наказу - самовільне залишення військової частини.
Матеріали справ не містять доказів, що позивач не з'явився до військової частини з поважних причин та належним чином повідомив начальство про свою відсутність.
Отже, твердження відповідача про самовільне залишення позивачем військової частини підтверджуються відповідними доказами.
Водночас, відповідно до вимог ст. 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
З огляду на наведене, п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.11.2022 №318 у частині самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини прийнято відповідачем правомірно, в межах та у спосіб визначений чинним законодавством України.
Враховуючи зазначене, оскаржуваний наказ, на думку суду, був виданий відповідачем на виконання та у відповідності до норм Закону №2232 та Положення №1153, Порядку №260, а відтак підстави для його скасування відсутні.
Щодо правомірності оскарженого наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.11.2022 №328, то суд зазначає наступне.
Так, відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення №1153/2008 встановлено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Судом встановлено, що відповідачем згідно рапорту командира мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_2 майора ОСОБА_5 про відсутність ОСОБА_2 при шикуванні військової частини НОМЕР_2 19.11.2022 (тобто через 4 дні після вибуття до військової частини НОМЕР_4 та через 3 дні після початку обстеження у військовій частині НОМЕР_4 ) наказом (з адміністративно-господарської діяльності) від 19.11.2022 №2364 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення лікувального закладу 19.11.2022 номером обслуги мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_2 молодшим сержантом ОСОБА_2 (а.с. 139).
За наслідками службового розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 28.11.2022 №1859 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення військової завершено службове розслідування та встановлено, що під час перевірки особового складу на ранковому шикуванні 19.11.2022 в районі відведення 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_4 майором ОСОБА_6 виявлена відсутність на службі без поважних причин молодшого сержанта ОСОБА_7 (а.с. 153-156). Факт допущеного молодшим сержантом ОСОБА_8 правопорушення підтверджено також доповіддю командира військової частини НОМЕР_2 від 21.11.2022 №2/2/4776 (а.с. 60, 147) та поясненням головного сержанта 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_2 молодшого сержанта ОСОБА_9 (а.с. 148-149).
Щодо висновків службового розслідування та наказу, яким його завершено, то суд зазначає, що відомості про їх скасування чи оскарження у суду відсутні, а тому суд їх враховує при розгляді справи.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини самовільного залишення військовослужбовцем ОСОБА_2 військової частини НОМЕР_2 та його відсутність понад десять діб у військовій частині, а також беручи до уваги вимоги п. 14 пункту 116 Положення №1153/2008, суд вважає, що відповідачем правомірно винесено оскаржений наказ від 29.11.2022 №328.
Щодо оскарженого наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 09.04.2023 №1160, суд зазначає, що такий стосується результатів службового розслідування за фактом смерті молодшого сержанта ОСОБА_2 . Так, як встановлено судом згідно копій свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 (а.с. 19) та лікарського свідоцтва про смерть (а.с. 178), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та причиною смерті зазначено «гострий панкреатит» та «паліорганна недостатність».
У зв'язку із смертю ОСОБА_2 , на підставі рапорту офіцера медичної служби управління військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_10 від 11.03.2023 (а.с. 169), наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 11.03.2023 №1017 призначено службове розслідування (а.с. 168).
За результатами проведеного службового розслідування, командиром військової частини НОМЕР_2 видано наказ (з основної діяльності) від 09.04.2023 №1160 «Про результати службового розслідування за фактом смерті молодшого сержанта ОСОБА_2 », яким встановлено, що факт смерті останнього визнано такою, що настала під час самовільного залишення ним військової частини внаслідок: «Гострого панкреатиту» та на підставі розділу 11 наказу Міністерства оборони №332 від 27.10.2021, є смертю від загального захворювання, яка не пов'язана з проходженням військової служби та не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 182-184).
Суд враховує свої попередні висновки щодо самовільного залишення військової частини та неприбуття в подальшому до командира, і, як наслідок, фактично ОСОБА_2 згідно наданих медичних документів, проводив лікування під час самовільного залишення, тобто не у військовій частині НОМЕР_4 , куди було його направлено для проходження медичного огляду та для лікування згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.11.2022 №314 за наслідками отримання акубаротравми (а.с. 41, 42).
Тобто, звертаючись до фактичних обставин справи, оскільки стан здоров'я у ОСОБА_2 погіршився під час перебування поза межами знаходження військової частини, внаслідок чого останній помер, суд погоджується із відповідачем, що смерть настала від загального захворювання, яка не пов'язана з проходженням військової служби та не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Як наслідок, відповідачем правомірно винесено оскаржений наказ від 09.04.2023 №1160, яким завершено та визначено результати службового розслідування за фактом смерті молодшого сержанта ОСОБА_2 , а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Стосовно вимоги про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.04.2023 №101 (п. 53), то такий винесений, зокрема, на підставі наказу від 09.04.2023 №1160, який, як уже встановлено судом, є законним та винесеним у порядку, встановленому законодавством. Тобто, така вимога є похідною від позовної вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктами 32-41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувані накази відповідача є правомірними, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для їх скасування.
За встановлених в ході розгляду справи обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.