09 квітня 2024 року Справа № 280/8165/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Шаповалова Б.М.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представників:
відповідача 1 Король С.Ю.,
відповідача 2 Нечет О.В.,
розглянувши матеріали адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виконавчого комітету Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105) та КП «Водоканал» (вул. Св. Миколая, буд. 61, м. Запоріжжя, 69002) про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта, визнання дій протиправними,
В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №280/8165/23 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Виконавчого комітету Запорізької міської ради (далі - відповідач 1) та КП «Водоканал» (далі - відповідач 2), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та нечинним нормативно-правовий акт - рішення №546 від 28.10.1999 «Про порядок оплати за водоспоживання та водовідведення» відповідача 1, та таким, що втратило чинність у відповідності до законодавства, та
визнати дії Генерального директора Комунального підприємства «Водоканал» протиправними чи/або нечесною підприємницьку діяльність Комунального підприємства «Водоканал» у зв'язку з отриманням відповіді на звернення людини з мотивів відсутності відповідності Конституції України або законам України.
В підготовчому засіданні 09.04.2024 судом було поставлено на обговорення питання щодо дотримання позивачкою строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо оскарження рішення відповідача 1 №546 від 28.10.1999 «Про порядок оплати за водоспоживання та водовідведення».
У підготовчому засіданні позивачка зазначили, що про існування оскаржуваного рішення їй стало відомо в 2017 році. Вважає, що в даному випаду строк звернення до суду не повинен застосовуватися, оскільки відповідачі у своїх листах зазначали про чинність оскаржуваного рішення.
Представники відповідачів наполягають на недотриманні позивачкою строку звернення до суду із цим позовом в частині вимог щодо оскаржуваного рішення.
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачкою строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо оскарження рішення відповідача 1 №546 від 28.10.1999 «Про порядок оплати за водоспоживання та водовідведення» суд виходить з наступного.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачкою заявлена вимога щодо оскарження рішення відповідача 1 №546 від 28.10.1999 «Про порядок оплати за водоспоживання та водовідведення», при цьому позивачка вважає це рішення нормативно-правовим актом.
За приписами ч. 3 ст. 264 КАС України визначено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
В пунктах 18, 19 ч. 1 ст. 4 КАС України містяться наступні визначення:
18) нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
19) індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У постанові від 16.10.2018 у справі №9901/415/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала таку правову позицію:
«За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин».
Аналогічна позиція була висловлена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 9901/657/18 (П/9901/657/18), від 19.03.2019 у справі №826/16994/15, від 09.04.2019 у справі №9901/611/18, від 21.08.2019 у справі №9901/283/19, від 18.09.2019 у справі №9901/284/19, від 19.02.2020 у справі №9901/307/19, від 13.05.2020 у справі № 9901/491/19, від 17.02.2021 у справі №9901/152/20, від 15.04.2021 у справі № 9901/104/20, від 06.10.2021 у справі № 9901/26/21, від 19.01.2023 у справі №990/92/22 та інших і суд вважає її застосовною у справі, що розглядається.
Оскаржуваним рішенням відповідача було вирішено:
«1. Збирання абонентської плати з населення за водокористування та водовідведення проводити окремо від інших комунально-побутових послуг.
2. Затвердити план прийому-передачі на пряму оплату послуг з водопостачання та водовідведення, які надаються державним комунальним підприємством «Водоканал» населенню, що мешкає в житлових будинках комунальної власності.
3. Начальнику управління житлового господарства міської ради ОСОБА_2 :
3.1. Передати функції по збору платежів від населення, що мешкає в житлових будинках комунальної власності, державному комунальному підприємству «Водоканал» згідно з додатком.
3.2. Надати державному комунальному підприємству «Водоканал»:
- інформацію щодо заборгованості окремо кожного з абонентів за водоспоживання та водовідведення;
- списки пільгових категорій громадян.
4. Директору державного комунального підприємства «Водоканал» ОСОБА_3 :
4.1. Відкоригувати договори з державними комунальними підприємствами «ВРЕЖО №1-11» та комунальними підприємствами «ВРЕЖО №12,14» на подачу води на власні потреби і прийом стічних вод та на компенсацію за технічне обслуговування внутрішньо будинкових мереж та обладнання житлового фонду.
4.2. Розробити та погодити з управлінням житлового господарства міської ради договір про надання інформації житлово-експлуатаційними підприємствами комунальної власності про зміни в дислокаціях абонентів-квартиронаймачів та власників.
4.3. в місячний термін довести до відома споживачів про зміни в порядку оплати за послуги з водопостачання та водовідведення.
5. Обслуговування приладів обліку води, що є на уводах водопроводу до будинків комунальної власності, проводиться житлово-експлуатаційними підприємствами комунальної власності.
6. Оплату за воду, використану у житлових будинках комунальної власності на їх власні потреби та втрати у внутрішньо будинкових мережах здійснюють державні комунальні підприємства «ВРЕЖО №1-11» та комунальні підприємства «ВРЕЖО №12,14№ по актам державного комунального підприємства «Водоканал».
7. Начальнику управління житлового господарства міської ради Крещуку М.О. та генеральному директору закритого акціонерного товариства «Запоріжзв'язоксервіс» ОСОБА_4 внести зміни до програми нарахування за комунальні послуги та забезпечити прозорість нарахування оплати за водопостачання та водовідведення.
8. Контроль за виконанням даного рішення покласти на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_5 ».
Додатком до цього рішення визначений план прийому-передачі на пряму оплату послуг з водопостачання та водовідведення, які надаються державним комунальним підприємством «Водоканал» населенню, що мешкає в житлових будинках комунальної власності, яким визначений термін такого прийому-передачі.
Оцінюючи правову природу оскаржуваного рішення, суд бере до уваги, що це рішення:
(1) адресоване конкретним органам у сфері житлово-комунальних послуг та прийому платежів за такі послуги;
(2) не містить загальнообов'язкових правил поведінки. Розмежування платежів за водокористування та водовідведення від платежів за інші житлово-комунальні послуги не є визначенням загальнообов'язкових правил поведінки;
(3) стосується конкретної життєвої ситуації - розмежування платежів за водокористування та водовідведення від платежів за інші житлово-комунальні послуги. Рішення не регулює невизначену кількість тотожних випадків, а тому не має ознак нормативності;
(4) розраховане на одноразове застосування. Рішення вичерпало дію після вчинення суб'єктами, яким воно адресовано відповідних дій;
(5) видано відповідачем як правозастосовним, а не нормотворчим органом, а саме на виконання приписів пп. 1) п. а) ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якого:
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:
а) власні (самоврядні) повноваження:
управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
При цьому суд зазначає, що оскаржуваним рішенням не визначався виконавець житлово-комунальних послуг, зокрема послуг з водопостачання та водовідведення.
З огляду на наведене оскаржуване рішення є правозастосовним індивідуальним актом, а не нормативно-правовим актом.
Відтак, для оскарження даного рішення має застосовуватися шестимісячний строк з дня коли позивачка дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З долучених позивачкою до матеріалів справи документів вбачається, що листом від 06.10.2014 №Б-3043-0; Б-3043/1-0 Департаменту житлово-комунального господарства Запорізької міської ради (т. 2, а.с. 190) позивачку було поінформовано про те, що відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №546 від 28.10.1999 «Про порядок оплати послуг за водоспоживання і водовідведення» збирання абонентської плати з населення за водокористування і водовідведення проводиться окремо від інших комунальних послуг.
Листом від 13.04.2018 №01-32/0972 Державним архівом Запорізької області позивачці була надана архівна копія оскаржуваного рішення (т. 3, а.с. 14).
Крім того, листом від 28.11.2018 №16432 відповідач 2 повідомляв позивачку про наявність оскаржуваного рішення та надав його копію (т. 2, а.с. 130-131), а листом відповідача 2 від 07.09.2023 №58-73-4833-23 позивачці повторно надана копія оскаржуваного рішення, яка відповідає копії такого рішення, наданої листом від 28.11.2018 №16432.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що про існування оскаржуваного рішення та з його змістом позивачка була обізнана меншою мірою з квітня 2018 року, проте із даним позовом звернулась до суду лише 03.10.2023, тобто із пропуском шестимісячного строку.
За приписами ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
З урахуванням вищевикладеного висновку суду щодо належності оскаржуваного рішення до індивідуальних актів, суд зазначає, що позивачкою не подавалась до суду заява про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, а сам позов не містить будь-якого обґрунтування поважності пропуску такого строку.
Відповідно до вимог ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч. 13 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Враховуючи вищевикладені обставини суд вважає, що наявні підстави для залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 123, 169, 171, 241, 248, 256 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виконавчого комітету Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105) та КП «Водоканал» (вул. Св. Миколая, буд. 61, м. Запоріжжя, 69002) про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта, визнання дій протиправними - залишити без руху в частині позовних вимог щодо оскарження рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.10.1999 №546 «Про порядок оплати за водоспоживання та водовідведення».
Надати позивачці строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом подання до суду до дати, встановленої судом, заяви про поновлення строку звернення до суду із цим позовом із доказами поважності таких причин.
Роз'яснити позивачці, що згідно з ч.15 ст.171 КАС України якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява в частині позовних вимог щодо оскарження рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.10.1999 №546 «Про порядок оплати за водоспоживання та водовідведення» буде залишена без розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Р.В. Кисіль