05 квітня 2024 рокуСправа №160/3340/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предсмет спору, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення - рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області:
від 14.11.2023 року № 0892253-2412-0462-UA36100190000081 форма «ф» на суму 35 547,60 грн.;
від 14.11.2023 року № 0892259-2412-0462-UA46100190000081766 форма «ф» на суму 3738,15 грн.;
від 14.11.2023 року № 0892251-2412-0462-UA46100190000081766 форма «ф» на суму 1150,20 грн.;
від 14.11.2023 року № 0892244-2412-0462-UA46100190000081766 форма «ф» на суму 829,95 грн.;
від 14.11.2023 року № 0892260-2412-0462-UA46100190000081766 форма «ф» на суму 115 529,70 грн., якими нараховано ОСОБА_1 податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, стосовно об'єктів нежитлової нерухомості.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач під час нарахування податку не врахував, що нерухоме майно перебуває у спільній сумісній власності позивача та його дружини. Відповідач не отримав згоду решти співвласників нерухомого майна на те, що платником податку буде саме позивач.
Ухвалою суду від 06.02.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; запропоновано позивачу надати суду документи, на підставі яких за ним зареєстровано право власності на об'єкти нежитлової нерухомості: договори, свідоцтва про право власності, свідоцтва про спадщину, акти приймання - передачі тощо; докази використання ним об'єктів нежитлової нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду); зобов'язано відповідача надати суду копії всіх документів, на підставі яких сформовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення, рішення органу місцевого самоврядування, яке використано для нарахування податку.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки податкові повідомлення - рішення винесено на підставі, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позивач згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником об'єктів нежитлової нерухомості. Сам факт відсутності згоди іншого співвласника на те, що позивач повинен бути платником податку на нерухоме майно, не може слугувати єдиною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень - рішень. Позивач та третя особа не звертались до відповідача з зверненням стосовно визначення платника податку на нерухоме майно.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, письмових пояснень не надала про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.
Позивач є власником об'єктів нерухомого майна (нежитлова нерухомість) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 5924,60 кв.м. та АДРЕСА_1 , загальною площею, 191,7 кв.м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Позивач не надав суду правовстановлюючих документів на підставі яких за ним зареєстровано право власності на об'єкти нежитлової нерухомості: договори, свідоцтва про право власності, свідоцтва про спадщину, акти приймання - передачі тощо.
Також судом встановлено, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з 17.01.1986 року з третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, яке міститься у матеріалах справи.
Позивач у позовній заяві не оспорює ані розмір податку, ані порядок його розрахунку відповідачем, а лише вказує на те, що об'єкти нерухомості перебувають у спільній сумісній власності та співвласники не надавали своєї згоди на визначення позивача як платника податку на нерухоме майно.
Щодо доводу позивача стосовно перебування нерухомого майна у спільній сумісній власності.
У відповідності до вимоги п.п. “б” п. 266.1.2 ст. 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.
В розумінні підпункту 266.2.1. пункту 266.2. статті 266 об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 Сімейного кодексу України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).
Згідно ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Як вже було встановлено судом нерухоме майно, є об'єктом спільної сумісної власності позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та не поділений в натурі, оскільки сторонами не доведено протилежне.
В матеріалах справи відсутні докази згоди решти співвласників нерухомого майна щодо позивача як платника податку.
Позивач не надав суду переконливих доказів того, що завадило співвласникам нерухомого майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, яке не поділено в натурі, визначити особу, яка буде платником податку на нерухоме майно.
Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У відповідності до вимог ч.4 ст. 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3 ст. 13 Цивільного кодексу України).
Під зловживанням правом у аспекті пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Європейський суд з прав людини розуміє у звичайному значенні, прийнятому загальною теорією права, зокрема, факт, що володілець права здійснює його поза призначенням упереджено [рішення у справі „Mirolubovs and Others v. Latvia“ від 15 вересня 2009 року (заява № 798/05), § 62].
Згідно п.3.6 та п.5.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 Конституційний Суд України враховує, що частина третя статті 13 Кодексу містить словосполуку „а також зловживання правом в інших формах“, яку учасник цивільних відносин, суд або інший суб'єкт правозастосування може розуміти як таку, що створює юридичну невизначеність в аспекті порушення вимоги передбачності ситуацій та правовідносин, оскільки її зміст нібито чітко та однозначно не визначений. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука „а також зловживання правом в інших формах“, що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Проте, оцінюючи доводи Товариства щодо браку юридичної визначеності частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України зважає на те, що цей припис, зокрема словосполуку „а також зловживання правом в інших формах“, слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв'язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій.
Чинне законодавство України не встановлює будь-якого механізму отримання податковим органом згоди співвласників на визначення одного з них як платника податку, якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі.
За вказаних обставин будь-які активні дії податкового органу спрямовані на отримання такої згоди будуть суперечити ч.2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, не надання у добровільному порядку співвласниками об'єкта нерухомого майна, який перебуває і спільній сумісній власності, та не поділений в натурі, своє згоди на визначення одного із співвласників, який буде платником податку на нерухоме майно, призводить до певного виду зловживання правом в інших формах (ч.3 ст. 13 Цивільного кодексу України), що не допускається чинним законодавством України.
Аналіз документів про право власності дає підстави для висновку, що позивач за мовчазною згодою третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, визначений власником об'єкта нежитлової нерухомості, а тому повинен бути платником податку на нерухоме майно, допоки співвласники не дадуть свою згоду на визначення особи, яка буде платником податку на нерухоме майно у відповідності до вимог п.п. “б” п. 266.1.2 ст. 266 ПК України.
Інше тлумачення п.п. “б” п. 266.1.2 ст. 266 ПК України призведе до порушення вимог статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За вказаних обставин відповідачем не порушено вимоги приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення порушив вимоги підпункту 266.1.2. “б” пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.
Суд також не застосовує постанову Верховного Суду від 19.02.2019 року у справі № 819/1622/16, на яку посилається позивач, оскільки обставини у даній справі є іншими ніж у справі № 819/1622/16.
Щодо порядку і строків складання і надсилання оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, то суд зазначає наступне.
Як видно з оскаржуваних податкових повідомлень - рішень останні винесені відповідачем 14.11.2023 року та стосується періодів 2020-2022 роки.
У відповідності до п.266.7.2 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Згідно п.266.10 ст. 266 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується:
а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;
У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
У відповідності до п.102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
За вказаних обставин, податковий орган вправі в межах строків передбачених пунктом 102.1 статті 102 ПК України, тобто протягом 1095 днів, визначити грошове зобов'язання платнику податків за платежем “податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки”.
Порушення строків складання податкового повідомлення - рішення згідно п.266.7.2 ст. 266 ПК України призводить до звільнення платника податків від відповідальності, передбаченої ПК України лише за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
ПК України не міститься норм, які вказують про звільнення саме від сплати грошового зобов'язання за платежем “податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” у разі порушення строків складання податкового повідомлення - рішення згідно п.266.7.2 ст. 266 ПК України.
Не дотримання строків передбачених п.266.7.2 ст. 266 ПК України може свідчити лише про недотримання відповідачем процедури їх направлення (вручення), яка не змінює суті спірних рішень та не повинна сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірних податкових повідомлень - рішень і, як наслідок, їх скасування.
Якщо податкове повідомлення - рішення податкового органу прийнято ним у межах компетенції та з його форми можна чітко встановити його зміст, зокрема, порушення законодавства, згідно з яким визначено грошове зобов'язання платника податків, суму такого зобов'язання, таке рішення є правомірним, навіть у разі, коли порушено строки його надсилання (вручення), передбачені ПК України.
Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13.02.2018 року у справі № 820/1975/17 та у постанові від 06.11.2018 року у справі № 808/144/18, у будь-якому випадку порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення, само по собі не впливає на його законність.
У відповідності до вимог абзацу 10 п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
Згідно вимог п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Відповідно до п. 69.9 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім: дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 та 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, сплати податків та зборів платниками податків; строків проведення камеральних перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки, прийняття рішення за результатом її розгляду, нарахування пені; строків проведення фактичних та документальних позапланових перевірок, оформлення їх результатів у порядку, визначеному статтею 86 цього Кодексу, подання скарги на податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування фінансових санкцій за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки та прийняття рішення за результатами їх розгляду, адміністративного арешту майна за результатами документальної позапланової перевірки або фактичної перевірки; строків здійснення заходів з погашення податкового боргу платників податків - суб'єктів господарювання, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов'язки, передбачені статтями 59-60, 87-101 цього Кодексу, та/або визначення грошових зобов'язань згідно із статтею 116 цього Кодексу; строків подання та розгляду скарг на рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, передбачених підпунктом 56.23.3 пункту 56.23 статті 56 цього Кодексу.
За вказаних обставин відповідач не порушив строки нарахування грошового зобов'язання.
Щодо визначення відповідачем, до якого класу споруд відноситься нежитлова нерухомість, що належить на праві власності позивачу, то суд зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17 зроблено висновок, що використаний у Податковому кодексі України термін “будівлі промисловості” має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей. Буквальний аналіз підпункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як “будівлі промисловості промислових підприємств”. При цьому, на думку Верховного Суду у згаданій постанові, законодавець використав прислівник “зокрема”, який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності. Застосування підпункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
У постанові Верховного Суду від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17 Верховний Суд частково відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформував новий правовий висновок, відповідно до якого визначив, що застосування підпункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Не визначення відповідачем, до якого класу споруд відноситься нежитлова нерухомість, що належить на праві власності позивачу, не є підставою для застосування підпункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та не дає підстави вважати визначення податку на нерухоме майно у податкових повідомленнях - рішеннях безпідставним та необґрунтованим.
Оскільки позивачем не надано доказів використання ним об'єктів нежитлової нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), то підстав для застосування підпункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не має.
За вказаних обставин позовні вимоги є не обгрунтованими та не підлягають задоволенню.
У відповідності до вимог статті 139 КАС України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ ВП 44118658), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін