м. Вінниця
09 квітня 2024 р. Справа № 120/15222/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
09.11.2021 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за період затримки у проведені остаточного розрахунку при звільненні з 30.11.2019 по 12.10.2021;
- зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 30.11.2019 по 12.10.2021, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарних місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача - ОСОБА_2 вказує про протиправну бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні її з військової служби та наявністю, у зв'язку з цим, підстав для застосування відповідальності, передбаченою статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі № 120/4653/20-а зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, врахувавши при цьому раніше виплачені суми.
Також, позивач зауважує, що відповідачем на виконання вказаного рішення суду було нараховано та виплачено в його користь кошти в сумі 80550,41 грн, та остаточний розрахунок за вказаним рішенням було проведено лише 12.10.2021.
Відтак, на переконання позивача, оскільки виконання Військовою частиною НОМЕР_1 судового рішення у справі № 120/4653/20-а відбулося лише 12.10.2021, тому відповідачем недотримано вимог статті 116 КЗпП України та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в період часу з 30.11.2019 по 12.10.2021, що є наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Вважаючи наведене порушення своїх прав, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Ухвалою від 29.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку визначеному статтею 262 КАС України. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.
23.12.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позову та вказує про таке.
Відповідно до вимог законодавства та розпоряджень органу управління вищого рівня - Адміністрації Державної прикордонної служби України, в порядку визначеному ними Військовою частиною НОМЕР_1 задоволено звернення позивача нараховано та виплачено 18.12.2020 позивачу індексацію забезпечення у розмірі 7965,45 грн.
Крім того, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі № 120/4653/20-а, відповідач 12.10.2021 нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 72 584,99 грн.
Крім того, у відзиві відповідач зазначив, що військовослужбовці правового статусу "працівник” не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст. 116, 117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовим частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби. Так, представник наголосив на відсутності протиправної бездіяльності В/ч НОМЕР_1 та вказав, щодо неможливості стягнення самостійно обрахованої позивачем суми середнього заробітку, адже вона є суттєво завищеною.
Ухвалою від 28.12.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 10.03.2022 суд зупинив провадження у справі № 120/15222/21-а.
Ухвалою від 09.04.2024 поновлено провадження у справі.
Інших заяв від сторін спору до суду не надходило.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.11.2019 № 401-ос виключено зі списків особового складу частини. Вказано остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 01.12.2019.
Однак, як зазначає позивач, на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав, тому в подальшому за захистом своїх прав звертався до військової частини та до суду.
Як вказує відповідач у відзиві та підтверджується матеріалами справи, 30.04.2020 В/ч НОМЕР_1 30.04.2020 у відповідь на заяву ОСОБА_1 виплачено останньому частину індексації грошового забезпечення у розмірі 4 086,91 грн (платіжне доручення від 28.04.2020 № 888), а 18.12.2020 здійснено решту суми невиплаченої індексації грошового забезпечення у розмірі 7965,42 грн (платіжне доручення від 17.12.2020 № 2885).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі № 120/4653/20-а зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, врахувавши при цьому раніше виплачені суми.
Виконуючи судове рішення від 05.04.2021 у справі № 120/4653/20-а, відповідач 12.10.2021 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 72584,99 грн.
Разом з тим, не погоджуючись з діями відповідача щодо не проведення із позивачем остаточного та повного розрахунку при виключені зі списків особового складу військової частини, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом про відшкодування грошової компенсації за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та фактичним обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.
Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Крім того Великою Палатою Верховного Суду зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. Так, аналізуючи синтаксичний розбір текстуального змісту положення статті 117 КЗпП України судова палата зробила висновок про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі № 520/11337/18.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при виключені зі списків особового складу військової частини ОСОБА_1 не проведено з останньою повного розрахунку, що свідчить про недотримання Військовою частиною НОМЕР_1 вимог ст. 116 КЗпП України, що має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Так, визнаючись щодо дати з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку, суд враховує, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.11.2019 № 401-ос виключено зі списків особового складу частини. Вказано остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 01.12.2019.
Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення у справі № 120/4653/20-а проведено лише 12.10.2021 (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Відповідно, період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 02.12.2019 (наступного дня з дати закінчення військової служби) по 12.10.2021.
Так, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (12.10.2021) позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (виключені зі списків особового складу військової частини) починаючи з 02.12.2019 по 12.10.2021, що становить 681 календарний день.
Згідно довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_1 , наданої відповідачем на виконання вимог суду, середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу жовтень-листопад 2019 року становив 379,94 грн (23176,60: 61 календ. день).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 258 739,14 грн (379,94 грн х 681 календарний день).
Проте, відповідальність в такому розмірі згідно статті 117 КЗпП України відповідач міг би нести лише у випадку невиплати усіх належних звільненому працівникові сум. Натомість, в межах спірних правовідносин відповідач допустив часткове порушення, тобто не здійснив виплату індексації грошового забезпечення у загальній сумі 84637,32 грн. (4086,91 грн + 7965,42 грн + 72584,99 грн).
Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум. Тобто, суду необхідно визначити істотність частки невиплачених сум.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
У даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Зокрема, з матеріалів справи встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 208221,22 грн (123583,90 грн (сума належних та фактично виплачених коштів ОСОБА_1 при звільненні відповідно до довідки В/ч від 15.12.2021 № 142) + належна індексація на загальну суму 84637,32 грн). З яких несвоєчасна виплачена сума індексації грошового забезпечення становить 41%.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 41% розраховується наступним чином: 379,94 грн (середньоденний заробіток позивача) х 41% = 155,78 грн середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 155,78 грн х 681 (день затримки розрахунку) = 106 079,37 грн.
Таким чином, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд виходячи із обставин цієї справи та окреслених Верховним Судом критеріїв доходить висновку, що розмір відшкодування в даному конкретному випадку має визначатися пропорційно від розміру невиплачених належних ОСОБА_1 сум за час затримки по день фактичного розрахунку, та становити 106 079,37 грн.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплатити позивачу, становить 106 079,37 гривень.
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 26.01.2022 у справі № 240/12167/20, від 10.02.2022 у справі № 580/2264/20.
В той час, на переконання суду, належним способом захисту прав позивача в даному випадку є стягнення коштів з відповідача, а не зобов'язання їх виплатити, як на тому наполягає позивач.
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити частково, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 3 статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.12.2019 по 12.10.2021 в сумі 106 079,37 грн (сто шість тисяч сімдесят дев'ять грн 37 коп).
В задоволенні решти вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 605 грн (шістсот п'ять грн) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (с. Гальжбієвка, Хмільницький район, Вінницька область, РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.04.2024.
Суддя Томчук Андрій Валерійович