м. Вінниця
05 квітня 2024 р. Справа № 120/14472/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2017 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103) ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016. Проте, при її перерахунку розмір пенсії зменшено з 79% до 70% сум грошового забезпечення. Позивач вважає такі дії органу Пенсійного фонду протиправними, адже призначення та перерахунок пенсійних виплат є різними за своїм змістом, а внесені до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зміни не стосуються перерахунку вже призначених пенсій. Відтак, при перерахунку пенсії позивачу слід застосовувати розмір грошового забезпечення у відсотках, який було встановлено на момент призначення пенсії.
Ухвалою від 25.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
04.10.2023 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 є військовим пенсіонером і перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за вислугу років, призначену згідно з Законом № 2262-ХІІ.
Розмір пенсії позивача на час її призначення становив 79% грошового забезпечення.
На виконання Постанови № 103 відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016 зв'язку із зміною розміру грошового забезпечення відповідно до Постанови №988.
При цьому відповідач застосував положення ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, згідно з якими максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
01.09.2023 представником позивача було направлено адвокатський запит до ГУ ПФУ у Вінницькій області про надання інформації про підстави зменшення відсоткового розміру пенсії ОСОБА_1 .
Листом від 11.09.2023 № 0200-0304-8/89646 відповідач відмовив у перерахунку пенсії позивача, посилаючись на те, що на виконання Постанови № 103, відповідно до грошового забезпечення, визначеного Постановою № 988, а також керуючись положеннями статті 13 Закону № 2262-ХІІ, якою визначено, що максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років з 79% відповідних сум грошового забезпечення до 70% відповідних сум грошового забезпечення під час перерахунку пенсії з 01.01.2016, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262-ХІІ.
Статтею 63 Закону № 2262-ХІІ в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивача було передбачено, що перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами нього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більше як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
29.12.2015 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей" № 900-VІІІ від 23.12.2015. Цим законом внесені зміни у статтю 63 Закону № 2262-XII, а саме доповнено її новими частинами такого змісту: "Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені частиною другою статті 51 цього Закону. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій".
Відповідно до ч. 16 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 580-VІІІ, у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Постановою № 988 встановлено розміри грошового забезпечення працівників поліції за посадовими окладами, спеціальними званнями, а також іншими додатковими видами грошового забезпечення.
Отже, відбулися зміни, які є підставою для перерахунку раніше призначених пенсій працівників органів внутрішніх справ та зобов'язують органи, на які покладено функції з перерахунку пенсій, здійснити такий перерахунок.
21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 103, відповідно до пункту 3 якої постановлено:
"Перерахувати з 1 січня 2016 р. пенсії, призначені згідно із Законом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 р. № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (Офіційний вісник України, 2015 р., № 96, ст. 3281). Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року.
Виплату перерахованих відповідно до абзацу першого цього пункту пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) проводити з 1 січня 2018 року".
Повертаючись до фактичних обставин справи, суд зазначає, що відповідачем було здійснено перерахунок пенсії позивача відповідно до Постанови № 103 та її основний розмір склав 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Водночас відповідно до статті 13 Закону № 2262-ХІІ (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії), пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011, внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Таким чином, з 01.10.2011 положення частини 2 статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років 90 % відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 3668-VІ.
В подальшому, відповідно до Закону України від 27.03.2014 №1166-VІІ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", який набрав чинності 01.04.2014, було внесено зміни до частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ, де число "80" замінили на число "70" (максимальний розмір пенсії), що, на думку відповідача, передбачає необхідність проведення перерахунку пенсії позивача в розмірі 70% від грошового забезпечення.
Аналізуючи встановлені у справі обставини та враховуючи положення процитованих норм у їх сукупності, суд доходить висновку, що положення статті 13 Закону № 2262-ХІІ, якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70 відсотків від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, що виникли після 01.04.2014, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку. Адже до останнього застосовуються спеціальні норми, що регулюють умови та підстави встановлені саме щодо перерахунку пенсії.
Всупереч наведеного, при здійснені перерахунку пенсії позивачеві з 01.01.2016 ГУ ПФУ у Вінницькій області застосувало норми, які регулюють питання саме призначення пенсії, що є безпідставним.
Так, згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Вказана позиція щодо застосування норм права до спірних правовідносин, міститься в постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі № 21-420а13.
Окремо суд акцентує увагу на тому, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 76 відсотків, а потім 70 відсотків грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії. Відтак, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом, відповідно до частини третьої статті 291 КАС України враховані правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 04.02.2019, за результатами розгляду зразкової справи № 240/5401/18 (Пз/9901/58/19), яке набрало чинності відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019.
Так, Верховним Судом у зразковій справі № 240/5401/18 встановлено, що внесені Законом № 1166-VII зміни до статті 13 Закону № 2262-XII щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону №2262-ХІІ, які змін у зв'язку з прийняттям Закону №3668-VІ та Закону №1166-VII не зазнали.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За сукупністю наведених обставин, суд доходить висновку про протиправність дій управління пенсійного фонду щодо зменшення відсотку основного розміру пенсії з 79% на 70% при проведені її перерахунку.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку, що вимога позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії підлягає задоволенню.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом приписів частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Водночас суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відтак, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з такого.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн. Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області підлягає сума у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 79% відповідних сум грошового забезпечення до 70% відповідних сум грошового забезпечення під час її перерахунку з 01.01.2016.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.01.2016 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у розмірі 79% відповідних сум грошового забезпечення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович