м. Вінниця
09 квітня 2024 р. Справа № 120/14231/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 02.03.2023 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, рішенням Головного управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області №045650015039 від 10.03.2023 протиправно відмовлено у зарахуванні періодів з 17.01.1995 по 19.08.1996, з 01.01.1992 по 03.01.1994 згідно записів у трудовій книжці та військовому квитку.
Позивач звертає увагу, що він не може нести відповідальність за правильність внесення записів до його трудової книжки, окрім того, наявні у ній записи дають можливість чітко встановити періоди роботи позивача.
Ухвалою суду від 19.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Окрім того, даною ухвалою вирішено витребувати у ГУ ПФУ у Вінницькій області належним чином засвідченні копії усіх документів, які слугували підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
10.10.2023 до суду надійшов відзив ГУ ПФУ у Вінницькій області, у якому представник відповідача зазначає, що відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, які містять відомості про період роботи. Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі первинних документів.
Так, за результатом розгляду документів до страхового стажу не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 з 17.01.1995 по 19.08.1996, оскільки в даті прийняття на роботу та в даті наказу про прийняття наявні виправлення завірені неналежним чином.
Окрім того, відповідач зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано період проходження військової служби згідно з військовим квитком НОМЕР_2 від 06.03.1995, оскільки вказаний період частково співпадає з періодом навчання позивача в Енгельському вищому військовому училищі.
Таким чином, ГУ ПФУ у Вінницькій області вважає, що прийняте законне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно Закону №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (29 років).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено, що 02.03.2023 позивач звернувся до пенсійного орану із заявою при значення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву позивача передано на розгляд до ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Розглянувши подані ОСОБА_1 документи, ГУ ПФУ у Вінницькій області встановлено, що загальний страховий стаж позивача становить 28 років 11 місяців 05 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
При цьому, до страхового стажу не враховано періоди:
- з 17.01.1995 по 19.08.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в даті наказу про прийняття на роботу є виправлення;
- з 01.01.1992 по 03.01.1994, оскільки необхідно уточнити місце проходження військової служби, адже позивач навчався з 01.09.1980 по 12.07.1984 в Енгельському вищому військовому училещі (територія росії).
Враховуючи відсутність необхідного страхового стажу, рішенням №045650015039 від 10.03.2023 відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком.
Вважаючи рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області протиправними та таким, що підлягає скасуванню позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України врегульовано, що права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до частини 4 статті 24 вищезазначеного Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, до 01.01.2004 відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Водночас, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно з законодавством, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
З матеріалів справи судом встановлено, що пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача, зокрема період його роботи з 17.01.1995 по 19.08.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в даті наказу про прийняття на роботу є виправлення.
Надаючи оцінку такій підставі для не зарахування до страхового стажу періоду роботи, суд зазначає наступне.
Так, ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 18 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок у спірні періоди роботи позивача регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162).
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно пункту 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 162).
Відповідно до п. 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З аналізу вказаних норм сліду, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її трудового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зазначає, що із записів у трудові книжці серії НОМЕР_3 , а саме із запису №5 вбачається, що з 17.01.1995 позивач прийнятий на посаду директора ООО ФПК "Радон" відповідно до наказу №1-л від 17.01.1995.
У вищезазначеному записі дійсно прослідковується виправлення в дані наказу про прийняття на роботу, однак, суд зазначає, що підставою для призначення пенсії та врахування страхового стажу є саме відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
При цьому, дата наказу про прийняття на роботу відповідає даті зазначені в колонці 2 трудової книжки, що не зумовлює будь-яких розбіжностей або неточностей, які б впливали на період роботи, який підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Окрім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Відтак, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ у Вінницькій області не правомірно не зараховано період з 17.01.1995 по 19.08.1996 до стажу ОСОБА_1 .
Щодо наявності підстав для зарахування до стажу позивача періоду військової служби з 01.01.1992 по 03.01.1994, суд зазначає, що відмовляючи у зарахуванні вищезазначеного періоду відповідач посилається на необхідність уточнення місця проходження військової служби, адже позивач навчався з 01.09.1980 по 12.07.1984 в Енгельському вищому військовому училещі (територія росії).
З цього приводу суд зазначає, що місце проходження військової служби підтверджено відомостями самого військового квитка серії НОМЕР_2 , що виданий ІНФОРМАЦІЯ_1 . У пункті 10 військового квитка серії НОМЕР_2 підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 05.08.1980 по 03.01.1994 на наступних посадах:
- з серпня 1980 по вересень 1984 року - курсант,
- з вересня 1984 року по листопад 1986 року - старший оператор групи,
- з листопада 1986 року по січень 1993 року - помічник начальника групи зборки,
- з січня 1993 року по січень 1994 року - командир автовзвода.
З приводу посилання сторони відповідача на необхідність підтвердження місця проходження служби у період з 01.01.1992 по 03.01.1994, оскільки позивач навчався з 01.09.1980 по 12.07.1984 в Енгельському вищому військовому училещі, суд вважає безпідставним та необґрунтованим, адже сам пенсійний орган вказує, що навчання позивача прослідковується у період з 01.09.1980 по 12.07.1984, а не у період який ГУ ПФУ у Вінницькій області вважає за необхідне уточнити (01.01.1992 по 03.01.1994).
Водночас, у відзиві на позовну заяву представник відповідача посилається на те, що внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода від 13.03.1992 припинила дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди. Отже, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії та прийняття спірного рішення Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення залишалася дійсною для України, але тільки у взаємовідносинах з чинними її підписантами, в той же час, серед держав-учасниць вказаної Угоди з 01.01.2023 відсутня така сторона як російська федерація, внаслідок завершення для вказаної країни процедури виходу з Угоди.
Представник ГУ ПФУ у Вінницькій області вказує, що саме з огляду на це, до страхового стажу зараховуються лише періоди роботи (служби) позивача на території російської федерації по 31.12.1991.
Оцінюючи правомірність таких аргументів пенсійного органу, суд враховує те, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13 березня 1992 року. Крім того, з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.
Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, тому суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням положень Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (далі - Угода від 14 січня 1993 року) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Аналіз наведених положень Угоди від 14 січня 1993 року діє підстави дійти висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання, пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13 березня 1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно із законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась його трудова діяльність.
29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи (служби) позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі російської федерації в Угоді, так само як і постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його служби з 01.01.1992 по 03.01.1994, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи (служби), які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Відтак, відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду з 01.01.1992 по 03.01.1994.
Отже, рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області №045650015039 від 10.03.2023 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені Законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З метою відновлення порушених прав позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періодів з 17.01.1995 по 19.08.1996 та з 01.01.1992 по 03.01.1994 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн., солідарно.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області №045650015039 від 10.03.2023 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 17.01.1995 по 19.08.1996 та з 01.01.1992 по 03.01.1994 та зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005; код ЄДРПОУ 13322403).
Рішення суду сформовано: 09.04.2024.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна