м. Вінниця
05 квітня 2024 р. Справа № 120/17737/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савчука Миколи Васильовича до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Савчука Миколи Васильовича до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (2) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області №023830020310 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач (2) просить відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, оскільки страховий стаж позивача склав 23 роки 11 місяців 06 днів при необхідних 25 років, а пільговий стаж - 19 років 04 місяці 06 днів.
Крім того, станом на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах позивач не досягнула віку, що визначений пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" - 55 років, адже вік ОСОБА_1 на момент звернення - 53 роки.
Відповідно до довідки про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи, копію ухвали суду про відкриття провадження у справі доставлено до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області 11.12.2023 року о 22:11 год.
Однак, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач (1) не скористався, причини неподання відзиву на позовну заяву не повідомив.
Відповідно до положень частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
23.08.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайняті у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв згідно із пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення".
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та прийнято рішення №023830020310 від 01.09.2023 року, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та недосягненням пенсійного віку.
Із даного рішення вбачається, що стаж позивача становить 23 роки 11 місяців 06 днів, пільговий стаж становить 19 років 04 місяці 06 днів.
За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу не зараховано періоди з 06.03.2005 року по 15.12.2005 року, з 16.12.2005 року по 29.02.2008 року, з 19.12.2008 року по 10.12.2009 року, з 28.12.2009 року по 30.11.2010 року, з 02.12.2010 року по 25.11.2011 року, з 16.12.2011 року по 14.06.2012 року, з 21.03.2014 року по 30.01.2015 року, з 28.02.2015 року по 15.03.2015 року, з 18.03.2015 року по 03.06.2015 року, оскільки з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв'язку з чим, стаж роботи зараховується по 31.12.1991 рік.
Також, не зараховано період навчання згідно диплома №099103 з 01.04.1990 року по 20.09.1990 року, оскільки П.І.Б. не відповідає даним свідоцтва про шлюб.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
Закон № 1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
З 01 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом ХІV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 14 такого змісту: "на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
Відповідно до статті 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Однак, згідно з пунктом "з" статті 13 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Таке правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII".
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років".
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій водіям міського пасажирського транспорту, а саме: пункт "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та ч. 8 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Враховуючи те, що норми вищезазначених законів регулюють одне і те ж коло відносин, та явно суперечать один одному, суд приходить до висновку, що таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Водночас, відповідач (1) під час розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 року № 360/3611/20.
Також, розглядаючи вказану справу, у рішенні від 21.04.2021 (справа №360/3611/20 адміністративне провадження №Пз/9901/32/20) Верховний Суд вказав на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач - особа, яка: звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років; набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення"; б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у даному випадку застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, а тому на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, як водієві міського пасажирського транспорту, позивач досягла необхідного віку для призначення такої пенсії.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників.
Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт як водія міського пасажирського транспорту за умови дотримання вимог пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відсутність якої передбачає застосування Порядку № 637.
Як вже встановлено судом, позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи в Російській Федерації з 06.03.2005 року по 15.12.2005 року, з 16.12.2005 року по 29.02.2008 року, з 19.12.2008 року по 10.12.2009 року, з 28.12.2009 року по 30.11.2010 року, з 02.12.2010 року по 25.11.2011 року, з 16.12.2011 року по 14.06.2012 року, з 21.03.2014 року по 30.01.2015 року, з 28.02.2015 року по 15.03.2015 року, з 18.03.2015 року по 03.06.2015 року, оскільки з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, а тому стаж роботи зараховується по 31.12.1991 рік.
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача (1), суд зазначає, що такі доводи пенсійного органу є неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж нею набутий до ухвалення відповідних рішень.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідачів суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
А тому, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що хоча і Російська Федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №120/6490/23 від 04 грудня 2023 року, №120/3751/23 від 20 грудня 2023 року, №120/7231/23 від 12 лютого 2024 року.
Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання згідно диплома №099103 з 01.04.1990 року по 20.09.1990 року, оскільки П.І.Б. не відповідає даним в свідоцтві про шлюб, суд вказує, що свідоцтво про шлюб підтверджує факт перебування людей у шлюбі, не підтверджує стаж роботи особи та з урахуванням Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 22-1 не входить до переліку документів необхідних для призначення пенсії.
З наведеного слідує, що свідоцтво про шлюб не є документом, який підтверджує стаж роботи та не є документом, вимога щодо надання якого встановлена законодавцем під час звернення до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Отже, твердження відповідача (1), що П.І.Б. позивача, зазначене в дипломі № НОМЕР_1 , не відповідає даним її свідоцтва про шлюб та є підставою для відмови у зарахуванні до стажу періоду навчання з 01.04.1990 року по 20.09.1990 року, є безпідставними.
При цьому, свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 від 24.12.2002 року підтверджується зміна прізвища позивача з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_3 ".
За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова позивачу в призначені пенсії за віком на пільгових умовах є передчасною, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №023830020310 від 01.09.2023 року не обґрунтоване, в зв'язку з чим наявні підстави для визнання його протиправним та як наслідок скасування.
З приводу позовних вимог зобов'язального характеру (про зарахування страхового стажу та призначення пенсії), то оцінивши наявні у справі докази суд дійшов переконання, що приймаючи рішення №023830020310 від 01.09.2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії, відповідач (1) не надав належної правової оцінки періоду роботи позивача в Російській Федерації та періоду навчання, у зв'язку з чим зробив передчасний висновок про неможливість призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність та зобов'язати вчинити певні дії.
Слід звернути увагу, що функції органів Пенсійного фонду України щодо обчислення страхового стажу особи та призначення пенсії за віком на пільгових умовах відносяться до виключної компетенції відповідача.
Відповідачем (1) взагалі не було надано оцінки в оскаржуваному рішенні відомостям про період роботи позивача в Російській Федерації та періоду навчання, не підтверджено чи не спростовано її страховий стаж, що позбавляє можливість суду здійснити контроль дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та прийняти рішення зобов'язального характеру про зарахування страхового стажу та призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Протилежний підхід призведе до втручання в дискреційні повноваження відповідача.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, зокрема здійснювати розрахунок страхового стажу та нарахування пенсії.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах №240/10097/22 від 25 жовтня 2023 року, №560/895/23 від 28 вересня 2023 року, №560/4016/23 від 29 серпня 2023 року, №120/7231/23 від 12 лютого 2024 року.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У свою чергу, суд зазначає, що оскільки процедура вирішення питання про призначення пенсії не закінчена, суд не може обрати спосіб захисту визначений позивачем.
Відтак, враховуючи, що тим обставинам, які були встановлені судом належна оцінка відповідачем (1) як органом, до виключних повноважень якого належить призначення пенсії заявнику, не надавалася, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахування правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1073,60 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 536,80 грн.
Враховуючи те, що спірне рішення №023830020310 від 01.09.2023 року прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, на користь позивача слід стягнути понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №023830020310 від 01.09.2023 року про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 23.08.2023 року, з урахування правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач (1): Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (пр-т. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012);
Відповідач (2): Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Свентух Віталій Михайлович