м. Вінниця
05 квітня 2024 р. Справа № 120/18703/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі-відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з підстав необхідності догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, яка згідно довідки ЛКК потребує стороннього догляду, однак відповідач відмовив у наданні відстрочки, оскільки в наданому ним пакеті документів відсутні документи, що б підтверджували наявність у позивача необхідності здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , а саме: довідки про її перебування на обліку Управління соціального захисту населення, відомостей про надання Позивачем соціальних послуг ОСОБА_2 (тристоронній договір про надання соціальних послуг, відомості з Реєстру про надавачів соціальних послуг - фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до Закону без здійснення підприємницької діяльності, про призначення компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі тощо).
Ухвалою від 19.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.
Ухвалою від 20.12.2023 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову.
Зазначив відповідач, що при розгляді заяви позивача про надання відстрочки від 11.10.2023 року встановлено, що в наданому ОСОБА_1 пакеті документів відсутні інформаційні документи, які б підтверджували наявність у позивача необхідності здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , 1975 року народження, а саме: довідки про її перебування на обліку Управління соціального захисту населення, відомостей про надання позивачем соціальних послуг ОСОБА_2 (тристоронній договір про надання соціальних послуг, відомості з Реєстру про надавачів соціальних послуг - фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до Закону без здійснення підприємницької діяльності, про призначення компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі тощо).
Крім того вказав, що позивач у своїй заяві про надання відстрочки від призову під час мобілізації від 11.10.2023 року посилається також на абзац 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідач вказав, що згідно заяви ОСОБА_1 про уточнення облікових даних від 03.10.2023 року за вхідним № 16189, останній вказав про наявність повнолітньої доньки ОСОБА_3 , 1993 року народження. При цьому, відповідач вказав, що позивачем разом із заявою про надання відстрочки не надано жодних документів, що підтверджували б непрацездатність ОСОБА_4 , яка є донькою ОСОБА_2 та позивача, та відповідно до закону, зобов'язана утримувати свою непрацездатну матір.
Суд, дослідивши матеріали справи встановив наступне.
11.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу по мобілізації на підставі абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказав, що його дружина ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного нагляду на непрофесійній основі, а інших працездатних членів сім'ї, які б могли утримувати дружину не має. При цьому, позивач також вказав, що відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він утримує свою непрацездатну дружину та здійснює догляд за нею, відповідно має право на відстрочку.
До заяви додав: копію паспорта громадянина України; копію РНОКПП; копію паспорта громадянина України дружини - ОСОБА_2 ; копію РНОКПП дружини; свідоцтво про народження доньки - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_1 ; свідоцтво про реєстрацію шлюбу 18.12.1992 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 серії НОМЕР_2 ; акт про становлення фактів від 11.10.2023 виданий депутатом Райгородської сільської ради Гайсинського району про те, що ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 та здійснює догляд за своє дружиною ОСОБА_2 , як є особою з інвалідністю ІІ групи; довідку про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку за адресою: АДРЕСА_1 згідно якої до складу сім'ї входять ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (2007 р.н.); довідку №1755 сімейного лікаря видану КП «Немирівський міський ЦПМСД» про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду на непрофесійній основі, так як має онкологічне захворювання, а саме, рак прямої кишки 3 стадії, а також рак щитовидної залози І стадії; довідку до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 678078 від 01.02.2023, згідно якої ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, інвалідність встановлено до 01.11.2024, висновок про умови та характер праці: протипоказана праця з фізичним навантаженням у несприятливих метеоумовах, в контакті з канцерогенними речовинами, іонізуючим випромінюванням; висновок ЛКК №105 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 11.10.2023, яка видана ОСОБА_2 згідно якого рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи; рішення ЛКК № 100 від 06.10.2023, що ОСОБА_1 за станом здоров'я може доглядати хвору дружину (ІІ група інвалідності).
Крім того, як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся до органу соціального захисту населення із заявою про призначення його по догляду на непрофесійній основі, однак рішенням від 26.10.2023 року позивачу було повідомлено про те, що він не має права на компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Відповідач листом від 07.11.2023 № 7867 відмовив ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу та вказав на необхідність надання документів що дають право на відстрочку згідно абзацу 11 частини 1 статі 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та достатніми й належними доказами неможливості та/або відсутності обов'язку ОСОБА_4 здійснювати утримання ОСОБА_2 , або з документами, що б підтверджували у нього наявність необхідності здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 для оформлення відстрочки згідно абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Як слідує з матеріалів справи, відповідно до витягу з Протоколу засідання комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_3 № 46 від 10.11.2023, комісія вирішила відмовити ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» через відсутність на те підстав.
Позивач, не погодившись із такою відмовою, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон №3543-ХІІ).
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 (далі Закон № 3543-ХІІ).
Відповідно до статті 4 Закону № 3543-ХІІ, організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин
На виконання статті 23 Закону № 3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, військовозобов'язані, які зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду (абзац 10 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ). Також, не підлягають призову військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати (абзац 11 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ).
Суд зазначає, що для отримання відстрочки від призову під час мобілізації з указаних підстав, військовозобов'язаний повинен або підтвердити факт здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною чи батьками, які потребують такого догляду, або підтвердити факт наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, одночасно підтвердивши відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Як вбачається з матеріалів справи, у заяві про наявність права на відстрочку від призову під час мобілізації, ОСОБА_1 вказував на те, що має дружину, якій встановлена ІІ група інвалідності, з якою постійно проживає та за якою здійснює догляд. Також, у згаданій заяві позивач повідомляв відповідача про те, що інших працездатних членів сім'ї, які можуть утримувати дружину немає.
Як було зазначено судом вище, згідно з абзацом 10 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
В підтвердження, що його дружина потребує постійного стороннього догляду, позивачем, окрім іншого, надано висновок лікарської консультативної комісії №105 від 11.10.2023 згідно якої ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та довідку №1755 від 10.10.2023 року виданої КП «Немирівський міський ЦПМСД» згідно якої ОСОБА_2 потребує постійного нагляду на непрофесійній основі.
З приводу наданого позивачем висновку лікарсько-консультативної комісії Комунального підприємства Немирівський міський "Центр первинної медико-санітарної допомоги" №105 від 11.10.2023 року, то суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 2, 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 № 2961-IV (далі Закон № 2961-IV) особа з інвалідністю - повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність; інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно з абз. 8 ч. 1 ст. 1 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Частиною 1 ст. 7 Закону № 2961-IV визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Згідно з пунктом 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктом 17 Положення № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Абзацами 2 та 4 підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, який зареєстрований в МЮУ 02.06.2021 року за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Таким чином, необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами, що досягли повноліття підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Втім, позивачем на підтвердження вищезазначених обставин до заяви про надання відстрочки додано висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі форми № 080-4/о» лікарсько-консультативної комісії, тобто документ, який може підтвердити необхідність постійного стороннього догляду за особами до 18 років.
Разом з тим, підпунктами 2-3 пункту 3 розділу ІІІ порядку № 189 передбачено, що до основних завдань ЛКК належить здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності та надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження.
Відтак, МСЕК наділені більш ширшими повноваження та мають право формувати висновок для осіб віком понад 18 років за результатами розгляду документів, а ЛКК лише висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Отже, поданий позивачем Висновок ЛКК №105 від 11.10.2023, був виданий ЛКК з метою одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду за ОСОБА_2 на непрофесійній основі.
Суд враховує, що нормативно-правові приписи Закону № 2961-IV та постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 1317 не суперечать Закону №3543-ХІІ, а лише деталізують його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова. Закон №3543-ХІІ встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи Закону № 2961-IV та постанови Кабінету Міністрів України № 1317 розмежовують повноваження таких органів в залежності від суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів підтверджувати ідентичні обставини.
Отже, висновок ЛКК, долучений позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивачу може бути надана відстрочка від призову, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
Крім того, разом із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачем надано довідку № 1755 від 10.10.2023 року, виданої сімейним лікарем КП «Немирівський міський ЦПМСД» і згідно якої, ОСОБА_2 потребує постійного нагляду на непрофесійній основі.
Однак така довідка також є належним доказом та не підтверджує обставини необхідності постійного стороннього догляду за хворою особою ОСОБА_2 у розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тому не вважається документом, що може розглядатися уповноваженим органом як підстава для відстрочки позивача від мобілізації відповідно до абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Як вже зазначав суд, належним документом на підтвердження обставин необхідності постійного стороннього догляду за дружною позивача має бути відповідний Висновок МСЕК.
При цьому, суд звертає увагу, що в обґрунтування позовної заяви, представником позивача вказано, що останній має право на відстрочку відповідно до абзацу 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Разом з тим, як встановлено судом, позивач при зверненні до відповідача із заявою від 11.10.2023 про надання відстрочки від призову вказав на дві підставі для надання такої. А саме вказав, що відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він утримує свою непрацездатну дружину, особу з інвалідністю ІІ групи та здійснює догляд не нею, а також вказав що відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» інших працездатних осіб, які могли б утримувати його дружину немає, адже їх донька ОСОБА_5 є неповнолітньою.
При цьому, у цій же заяві позивач просив надати йому відстрочку від призову на військову службу на підставі саме абз. 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
З матеріалів справи слідує, що згідно заяви ОСОБА_1 про уточнення облікових даних від 03.10.2023 року за вхідним №16189, останній зазначає про наявність повнолітньої доньки - ОСОБА_3 , 1993 року народження.
Надаючи оцінку таким доводам суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватись про своїх непрацездатних батьків. Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні діти зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
З огляду на зазначене, піклування та догляд за своєю матір'ю ОСОБА_2 є конституційним обов'язком її доньки ОСОБА_4 . При цьому, доказів того, що ОСОБА_4 не може здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю (дружиною позивача) суду не надано.
Таким чином, позивачем не надано документів, які підтверджували б наявність у нього підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно абз. 10, 11 ч. 1 ст.23 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя
Секретар