09 квітня 2024 р. Справа № 120/2269/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
26.02.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Холостенка О.В., подана від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1) про:
- визнання протиправними дій відповідача 1 щодо відмови у призначенні позивачці пенсії та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 09.02.2024 за № 050130002205;
- зобов'язання відповідача 1 повторно розглянути заяву позивачки від 05.02.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах, зарахувати усі періоди роботи за Списком № 2, а також період роботи з 08.01.2004 по 16.02.2004 на посаді секретаря судового засідання у Авдіївському міському суді Донецької області, та призначити позивачці пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.02.2024.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 05.02.2024 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, рішення якого за № 050130002205 від 09.02.2024 у призначенні пенсії відмовлено.
Позивачка з вказаним рішенням не погоджується та вважає його протиправним.
Ухвалою суду від 01.03.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав невідповідності вимогам статей 160, 161 КАС України. Позивачці запропоновано уточнити суб'єктний склад учасників справи або ж письмово висловити свою позицію щодо можливості залучення судом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області як співвідповідача.
04.03.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника позивача, в якій зазначається, що у разі задоволення позовних вимог обов'язок вчинити дії з метою відновлення прав позивачки має бути покладений саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке прийняло спірне рішення за наслідками розгляду заяви позивачки. Відтак, на думку представника позивачки, суб'єктний склад відповідачів в адміністративному позові визначено правильно, а Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не має бути співвідповідачем у цій справі.
Заяву представника позивача суд визнав достатньою для висновку про усунення недоліків позовної заяви, на які було звернуто увагу ухвалою суду від 01.03.2024.
Відтак ухвалою суду від 08.03.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того цією ж ухвалою судом залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 2).
20.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 позов заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач 1 зазначає, що до страхового стажу позивачки не зараховано період трудової діяльності з 08.01.2004 по 16.02.2004 згідно із записами у трудовій книжці, оскільки за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків за позивачку за вказаний період.
Крім того, відповідач 1 звертає увагу на те, що до пільгового стажу не зараховано періоди трудової діяльності позивачки згідно з довідкою № 05-01/20/6 від 08.01.2024 (в даті наявне виправлення), оскільки заявницею не надано накази про атестацію робочих місць. Пільговий стаж зараховано згідно з індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 01.09.2004 по 15.07.2022, оскільки підприємство ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод" розміщується в районі проведення воєнних (бойових) дій.
Відповідач 1 зазначає, що страховий стаж позивачки становить 28 років 2 місяці 24 дні з необхідних 25 років для жінок, а стаж на роботі зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 - 17 років 4 місяці 2 дні з необхідних 10 років. Разом з тим вік заявниці на момент звернення із заявою - 52 роки, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону № 1058.
Таким чином, на думку відповідача 1, оскаржуване рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.
Крім того, відповідач 1 заперечує щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки на його думку справа є незначної складності та не потребує великого обсягу часу для її підготовки.
Згідно з ч. 1 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система
Частиною шостою статті 18 КАС України визначено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до ч. 7 ст. 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою
З матеріалів справи видно, що електронну копію ухвали суду від 08.03.2023 про відкриття провадження у цій справі доставлено відповідачу 2 до його електронного кабінету 11.03.2024 о 17:09 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.
Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.
Враховуючи наведене та керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що 05.02.2024 позивачка ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення за № 050130002205 від 09.02.2024 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку.
Зі змісту рішення слідує, що до страхового стажу позивачки не зараховано період трудової діяльності з 08.01.2004 по 16.02.2004 згідно із записами у трудовій книжці, оскільки за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків за позивачку за вказаний період.
Також до пільгового стажу відповідач 1 не зарахував періоди трудової діяльності позивачки згідно з довідкою № 05-01/20/6 від 08.01.2024 (в даті наявне виправлення), оскільки заявницею не надано накази про атестацію робочих місць. Пільговий стаж зараховано згідно з індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 01.09.2004 по 15.07.2022, оскільки підприємство ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод" розміщується в районі проведення воєнних (бойових) дій.
При цьому в оскаржувані рішенні зазначено, що страховий стаж позивачки становить 28 років 2 місяці 24 дні, а стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 - 17 років 4 місяці 2 дні.
Позивачка не погоджується з відмовою пенсійного органу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", вважає рішення та дії відповідача 1 протиправним, а тому звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03 травня 1996 року, що ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V та набрала чинності для України з 01 лютого 2007 року (далі Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).
Закон № 1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом ХІV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами статті 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 КСУ визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VІІІ (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).
Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
Відтак на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 КСУ з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивачка вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положеннями статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивачки про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-ІV.
Відтак, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивачки, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Таким чином, суд вважає обґрунтованими доводи позивачки щодо необхідності застосування положень статті 13 Закону № 1788-ХІІ при вирішенні питання щодо їй пільгової пенсії.
Відповідно до п. "б" ст. 13 Закону № 1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що жінки, які досягнули 50-річного віку, мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 при стажі роботи 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Зі змісту оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії слідує, що страховий стаж позивачки становить 28 років 2 місяці 24 дні, а стаж на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 - 17 років 4 місяці 2 дні. Вік заявниці 52 роки.
Отже, судом встановлено, що на момент звернення за призначенням пільгової пенсії ОСОБА_1 досягла необхідного віку, її страховий стаж та на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 є достатнім для призначення пільгової пенсії.
З огляду на викладене суд доходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення позивачкою пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-ІV, а саме 55 років, є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2005 року № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Пунктом 1 цього Порядку визначено, що він регулює застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів "а", "б" статті 13 та статті 100 Закону № 1788-XII.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Зміст наведених норм права свідчить про те, що право на пільгову пенсію мають особи, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, чинними у період такої роботи. При цьому для зарахування періоду роботи на посадах, віднесених до Списку № 2 у період до 21 серпня 1992 року необхідне підтвердження документами відповідних умов праці, а за період після 21 серпня 1992 року - підтвердження результатів проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 КЗпП України, ст. 62 Закону № 1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Відповідно до положень пунктів 3, 20 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 04.03.2020 у справі № 367/945/17 та від 27.04.2020 у справі № 367/4230/17.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Судом встановлено, що позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком по Списку № 2, додавши до заяви низку необхідних документів.
За принципом екстериторіальності вказану заяву розглянуто Головним управління Пенсійного фонду у Вінницькій області з прийняттям рішення № 050130002205 від 09.02.2024 про відмову у призначенні пенсії через недосягнення позивачкою необхідного пенсійного віку.
Водночас зі змісту рішення слідує, що до пільгового стажу позивачки не зараховано періоди трудової діяльності згідно з довідкою № 05-01/20/6 від 08.01.2024 (в даті наявне виправлення), оскільки заявницею не надано накази про атестацію робочих місць. Пільговий стаж зараховано згідно з індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 01.09.2004 по 15.07.2022, оскільки підприємство ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод" розміщується в районі проведення воєнних (бойових) дій.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до довідки про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 05-01/20/6 ОСОБА_1 працювала повний робочий день на ПРАТ "АКХЗ" з 01.09.2004 по 04.02.2007 у виробництві вуглепідготовчого цеху (УПЦ №1) за професією центрифугувальника, що передбачена Списком № 2 розд. IV постанови КМУ № 36, з 05.02.2007 по 11.07.2007 у виробництві вуглепідготовчого цеху (УПЦ №1) за професією фільтрувальника, що передбачена Списком № 2 розд. IV постанови КМУ № 36, з 12.07.2007 по 18.09.2008 у виробництві вуглепідготовчого цеху (УПЦ №1) за професією машиніста промивальних машин, що передбачена Списком № 2 розд. IV постанови КМУ № 36, з 19.09.2008 по 02.08.2016 у відділі технічного контролю (ВТК) за професією контролера у виробництві чорних металів з якості коксу, що передбачена Списком № 2 розд. IV постанови КМУ № 36, з 03.08.2016 по 14.03.2022 у відділі технічного контролю (ВТК) за професією контролера у виробництві чорних металів з якості коксу, що передбачена Списком № 2 розд. IV постанови КМУ № 461.
Суд зауважує, що в уточнюючій довідці зазначено про проведення атестації робочих міст на підприємстві з посиланням на накази № 299-к від 03.12.2001, № 735 від 01.12.2006, № 735 від 01.12.2006, № 830 від 01.12.2011, № 1328 від 01.12.2016, № 631-л від 30.11.2021.
Крім того, в матеріалах справи наявні копії вищезазначених наказів.
Відтак судом встановлено, що довідка № 05-01/20/6 містить всю необхідну інформацію, визначену пунктом 20 Порядку № 637, а саме у ній зазначено: періоди роботи позивачки, що зараховуються до спеціального стажу, посада, характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, найменування списків, куди включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2005 року № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Пунктом 1 цього Порядку визначено, що він регулює застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів "а", "б" статті 13 та статті 100 Закону № 1788-XII.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Суд зазначає, що пунктом 4 Порядку № 383 встановлено, що згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць) атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Зазначена Постанова № 442 набрала чинності з 21 серпня 1992 року. При призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21 серпня 1992 року, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.
Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.
У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що весь період роботи на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці до 21 серпня 1992 року зараховується до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, без підтвердження такого права за результатами атестації, тоді як період після 21 серпня 1992 року відповідне право впродовж наступних 5 років повинно бути підтверджено за результатами атестації та подальшими результатами атестації кожні наступні 5 років. У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку. Для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи та/або уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
В постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Надалі вказаний висновок неодноразово підтверджувався Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Наприклад, у постанові від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а зазначено, що колегія суддів Верховного Суду не може погодитись з наведеними в оскаржуваних судових рішеннях мотивами про відсутність у позивача права на зарахування періоду його роботи після 21.08.1992 до пільгового стажу, а отже й права на спірну пенсію з огляду на не проведення атестації робочого місця електрогазозварника, оскільки відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 (справа №520/15025/16-а, провадження №11-1207апп19) особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. Водночас контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Відтак до пільгового стажу, який надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, необхідно зарахувати періоди роботи позивачки згідно довідки № 05-01/20/6 від 08.01.2024 (в даті наявне виправлення).
Разом з тим, вимога позивачки про зарахування усіх періодів роботи за Списком № 2 задоволенню не підлягає, оскільки, як слідує зі змісту довідки пенсійного фонду "Форма РС-право", до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 2 зараховані періоди з 01.09.2004 по 22.08.2014, 01.09.2014 по 22.09.2014, 01.10.2014 по 23.10.2014, 01.11.2014 по 20.02.2005, 01.03.2015 по 23.03.2015, з 01.04.2015 по 12.04.2015, з 01.05.2015 по 15.05.2015, 01.06.2015 по 26.06.2015, з 01.07.2015 по 30.10.2016, 01.12.2016 по 30.07.2017, з 01.08.2018 по 27.07.2020, 01.08.2020 по 27.01.2021, з 01.02.2021 по 30.07.2021, з 01.08.2021 по 27.02.2022, 01.03.2022 по 14.03.2022, з 01.07.2022 по 15.07.2022.
Відтак вказані періоди зараховані пенсійним органом, спору щодо них не існує, а тому вони не потребують повторного зарахування через суд.
Щодо незарахування до страхового стажу позивачки періоду трудової діяльності з 08.01.2004 по 16.02.2004 згідно із записами у трудовій книжці, оскільки згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків, то суд зазначає таке.
Відповідно до записів трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 08.01.2004 по 16.02.2004 працювала на посаді секретаря судового засідання.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Відповідно до ст. 1 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами ст. 20 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Внаслідок ймовірного невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17.07.2019 (справа № 144/669/17) та від 20.03.2019 (справа № 688/947/17), згідно з якою несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Отже, період роботи позивачки з 08.01.2004 по 16.02.2004 підлягає зарахуванню до її страхового стажу.
Відтак за наслідками розгляду справи Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області слід зобов'язати зарахувати до пільгового стажу, який надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, періоди роботи позивачки згідно з довідкою № 05-01/20/6 від 08.01.2024 (в даті наявне виправлення) та до страхового стажу - період роботи позивачки з 08.01.2004 по 16.02.2004.
За змістом частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов по суті належить задовольнити частково, а саме у спосіб визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 09.02.2024 № 050130002205 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу, який надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, періоди роботи згідно з довідкою № 05-01/20/6 від 08.01.2024 (в даті наявне виправлення) та до страхового стажу - період роботи з 08.01.2004 по 16.02.2004, призначити та виплачувати позивачці пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до п. "б" ст. 13 Закону № 1788-ХІІ починаючи з 05.02.2024, тобто з дня звернення за пенсією, як просить позивачка. В решті позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивачки належить стягнути сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Водночас, на думку суду, позивачка має право на відшкодування всієї суми судового збору, адже не зважаючи на часткове задоволення позовних вимог суд визнав порушення її законних прав внаслідок неправомірних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, а спір по суті вирішено в користь позивачки, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов'язується виключно зі способом захисту порушених прав позивачки.
Крім того, у даному випадку розмір компенсації судових витрат необхідно визначати виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 620/1116/20.
Також, враховуючи, що саме рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області стало підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом, суд вважає, що присуджену позивачці суму судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань зазначеного відповідача.
Позивачка також просить стягнути на її користь понесені у зв'язку з розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. Водночас відповідач 1 подав заперечення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій частині, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:
договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 (надалі - Клієнт) та адвокатом Холостенком О.В. (далі - Адвокат) укладено Договір № 10 від 24.02.2024 про надання правничої допомоги (далі - Договір).
Згідно з пунктом 1.1 цього Договору Адвокат надає Клієнту повний комплекс правничої допомоги, потреба в яких виникає в процесі представництва інтересів перед фізичними та юридичними особами будь-якої форми власності, судах будь-якої юрисдикції, у першій, апеляційній та касаційній інстанціях.
Відповідно до п. 41. Договору розмір і порядок оплати гонорару Адвокату визначається угодою сторін у фіксованій сумі в додатковій угоді до даного Договору, яка є його невід'ємною частиною.
Згідно з Додатковою угодою № 1 від 24.02.2024 до Договору гонорар Адвоката визначається у розмірі 10000,00 грн. Оплата гонорару за цим Договором за надання професійної правничої допомоги проводиться Клієнтом впродовж 60 календарних днів після набрання рішення Вінницького окружного адміністративного суду законної сили та у визначеному розмірі Вінницьким окружним адміністративним судом.
І хоча квитанція про сплату послуг адвоката позивачем не надана, суд враховує, що за умовами Додаткової угоди оплата гонорару за цим Договором за надання професійної правничої допомоги проводиться Клієнтом впродовж 60 календарних днів після набрання рішення Вінницького окружного адміністративного суду законної сили
Водночас згідно з правовою позицією, наведеною у додатковій постанові Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 300/3178/20, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.
Отже, витрати позивача в розмірі 10000,00 грн на професійну правничу допомогу доводяться належними й допустимим доказами.
При цьому суд враховує те, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Відтак суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивачки на правничу допомогу є дещо завищеним та непропорційним предмету спору.
Суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Однак суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивачки та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивачки в суді у зв'язку з розглядом цієї справи, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та заперечення відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що на користь ОСОБА_1 належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, який буде відповідати критеріям розумності та пропорційності.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій бласті від 09.02.2024 № 050130002205.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу, який надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, періоди роботи згідно з довідкою приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" № 05-01/20/6 від 08.01.2024 та до страхового стажу - період роботи з 08.01.2004 по 16.02.2004, та з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", починаючи з 05.02.2024.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судовий збір в розмірі 968,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, а всього 5968,96 грн (п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат Холостенко Олексій Васильович (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса для листування: вул. Гагаріна, буд. 11, м. Авдіївка, Донецька область, 86065);
2) відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005);
3) відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: площа Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122).
Повне рішення суду складено 09.04.2024.
Суддя Сало Павло Ігорович