м. Вінниця
09 квітня 2024 р. Справа № 120/13243/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 04.09.2023 року відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.
20.09.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що трудові відносини та військову службу неможливо ототожнювати, адже вони мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством. Відповідач вказує, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців та не погоджується з посиланням позивача на ст. 117 зазначеного Кодексу, оскільки вказаною статтею передбачено відповідальність саме власника за затримку розрахунку при звільненні, в той час як відповідач таким не є. З огляду на вищевикладене, відповідач вважає дану позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по строковій службі) від 05.062020 року № 107 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини.
Вважаючи, що з відповідачем протиправно не було розраховано по усім видам грошового забезпечення на день звільнення зі служби в армії, а саме було обчислено та виплачено у заниженому розмірі грошове забезпечення з 29.01.2020 року по 05.06.2020 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціальну-побутових питань за 2020 рік; одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби за 21 рік; компенсацію за невикористання дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки; грошову компенсацію за невикористані 30 діб щорічної основної відпустки за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.08.2022 року у справі №120/19642/21-а, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 05.06.2020 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік; одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби за 21 рік; компенсацію за невикористанні дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки; грошову компенсацію за невикористані 30 діб щорічної основної відпустки за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року).
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2023 року вказане рішення Вінницького окружного адміністративного суду змінено, замінивши в абзаці 3 резолютивної частини рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17.08.2022 словосполучення "без врахування" на словосполучення "з урахуванням".
22.08.2023 року на виконання вказаного рішення суду відповідач нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення в розмірі 75675,59 грн, однак при цьому відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Ст. 1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 2 ст. 1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ч. 1 та 2 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ч. 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
19.07.2022 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.
Так, згідно ст. 117 КЗпП України (чинній на день виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Згідно із витягом із наказу відповідача від 05.06.2020 №107 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 05.06.2020 року.
Відтак строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 06.06.2020 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Оскільки відповідач здійснив виплату позивачу грошове забезпечення на виконання рішення суду по справі №120/19642/21-а у повному обсязі 22.08.2023 року, то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 22.08.2023 року шляхом виплати грошового забезпечення в сумі 75675,59 грн.
Згідно із наданою відповідачем довідкою про заробітну плату позивача, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 678,21 грн.
Затримка розрахунку при звільненні за період з 06.06.2020 року по 22.08.2023 року становить 818 календарних днів.
Водночас, суд повторно зазначає, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме, встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, а саме 22.08.2023 року, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 06.06.2020 року проте не більш як за шість місяців, що становить 183 календарні дні.
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 124112,43 грн. (678,21 грн. х 183 календарні дні).
Водночас, у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19 та ряду інших.
За приписами ч.5 ст.242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 75675,59 грн. (сума виплат за судовим рішенням) / 124112,43 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті) = 0,61.
Відтак, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 75708,58 грн. (678,21 грн. (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,61 (істотність частки) х 183 (кількість календарних днів за 6 місяців).
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також враховуючи, що належним в даному випадку способом відновлення порушеного права позивача слугуватиме стягнення відповідної суми компенсації, з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 75708,58 грн.
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1073,60 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 536,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 06.06.2020 року по 06.12.2020 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 06.06.2020 року по 06.12.2020 року в сумі 75708,58 грн (сімдесят п'ять тисяч сімсот вісім гривень п'ятдесят вісім копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 )
Суддя Чернюк Алла Юріївна