справа № 755/1999/23 головуючий у суді І інстанції Арапіна Н.Є.
провадження № 22-ц/824/6060/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У лютому 2023 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 42 894 грн. 14 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами 18 жовтня 2018 року було укладено кредитний договір б/н. У зв'язку з невиконанням умов договору щодо повернення використаного кредитного ліміту та сплати відсотків за користування кредитним лімітом позивач звернувся до Дніпровського суду м. Києва з позовом (справа № 755/10229/22), де вимоги позивача щодо стягнення тіла кредиту задоволено та відмовлено у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зроблено висновок, що банк має право на стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст. 625, 1048 ЦК України. Відтак, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача відсотки за обліковою ставкою НБУ у розмірі 42 894 грн. 14 коп. за період з 31 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що під час розгляду справи №755/10229/22 судом жодна сума за відсотками з відповідача стягнута не була. Позивач вважає, оскільки між сторонами виникли кредитні правовідносини, то у відповідності до чинних норм цивільного законодавства кредитний договір є завжди оплатним та передбачає обов'язкову сплату відсотків за користування кредитними коштами. Тому, в даному випадку до правовідносин, що склалися, в частині визначення відсотків за користування кредитними коштами, слід застосовувати положення параграфа 1 глави 71 ЦК України. Так як розмір процентів не визначений умовами кредитного договору, то позивач має право на отримання процентів у розмірі, що визначається на рівні облікової ставки НБУ. До матеріалів справи надавався розрахунок відсотків за обліковою ставкою НБУ, який з невідомих причин не прийнятий до уваги судом першої інстанції та зазначено, що такий розрахунок відсутній. Неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору б/н від 18 жовтня 2018 року за період з 31 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року також підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 18 жовтня 2018 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір б/н про надання банківських послуг, на підставі підписаної відповідачем анкети-заяви (а.с. 7).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2022 року по справі № 755/10229/22 позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 18 жовтня 2018 року задоволено частково: стягнуто з відповідача заборгованість за тілом кредиту та відмовлено в задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками (а.с. 4-6).
Згідно наданого позивачем розрахунку нарахування відсотків за обліковою ставкою НБУ за період з 31 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року їх сума становить 42 894 грн. 14 коп. (а.с. 31).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів нарахування відсотків за користування кредитом відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Однак, апеляційний суд не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву б/н від 18 жовтня 2018 року, згідно якої отримав у користування кредитний ліміт у розмірі 400 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Оскільки відповідач не виконав умови договору щодо повернення використаного кредитного ліміту та сплати відсотків за користування кредитним лімітом, позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року у справі №755/10229/22 позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 жовтня 2018 року у розмірі 94 012 грн. 20 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення відсотків відмовлено.
Позивач посилається на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 та вказує, що банк має право на стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст. 625, 1048 ЦК України.
Так як розмір процентів не визначений умовами кредитного договору, то позивач має право на отримання процентів у розмірі, що визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку відсотки за період з 31 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року за обліковою ставкою НБУ складають 42 894 грн. 14 коп. та на переконання позивача підлягають стягненню з відповідача.
Разом з тим, зазначені доводи позивача є помилковими та не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги з наступних підстав.
Так, позивач посилається на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року у справі №755/10229/22. В той же час, посилання позивача на рішення суду першої інстанції, яке не набуло чинності є помилковим.
Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року у справі №755/10229/22 оскаржено позивачем в апеляційному порядку та на даний час справа перебуває на розгляді в Київському апеляційному суді на стадії досудової підготовки.
Враховуючи зазначене, оскільки рішення суду, на яке посилається позивач як на підставу до задоволення позовних вимог, не набрало законної сили, то відповідно питання щодо визначення чи не визначення договором розміру відсотків, їх стягнення чи відмова у їх стягненні, які позивач просив стягнути в межах зазначеного рішення не вирішене.
З зазначених вище підстав, питання про стягнення з відповідача відсотків за період з 31 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року у розмірі 42 894 грн. 14 коп. перебуває на вирішенні в суді в межах іншого судового провадження, яке не завершене.
Крім того, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Матеріали справи не містять доказів щодо припинення кредитного договору, а саме часу, коли банк звернувся до відповідача з вимогою про повернення всієї суми боргу за кредитним договором.
Враховуючи зазначене, оскільки позивачем не доведено та не зазначено час, протягом якого кредитний договір був чинним, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надати оцінку правильності визначення банком періоду, за який останній нарахував та просить стягнути з відповідача відсотки.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та відмовляючи у задоволенні позову виходив з невірних мотивів, допустивши при цьому не відповідність своїх висновків обставинам справи, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення в мотивувальній частині.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргуАкціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.