справа №754/7516/23 Головуючий у 1 інстанції: Грегуль О.В.
провадження №22-ц/824/5832/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
08 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні справу апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У червні 2023 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних кредитних зобов'язань за заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг № б/н від 20.10.2020 року просив стягнути з відповідача визначену станом на 14.02.2023 року заборгованість за цим договором в сумі: 32 680,09 грн, яка складається з: 26 601,75 грн - заборгованості за тілом кредиту, 0,00 грн - заборгованості за нарахованими відсотками,
6 078,34 грн - заборгованості за простроченими відсотками, 0,00 грн - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 (у позові не вказано нормативний акт), 0,00 грн - нарахованої пені, 0,00 грн - нарахованої комісії.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» за заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг № б/н від 20.10.2020 року 32 680,09 грн - заборгованості за тілом кредиту і простроченими відсотками та 2 684 грн - судового збору.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким у позовних вимогах відмовити.
В обґрунтування скарги вказує, що неповідомлення відповідачки про відкриття провадження у справі та відсутність у судовому засіданні позбавила її права на дослідження доказів, наданим позивачем та можливості заперечувати, надавати пояснення по суті спору та відзив.
Вказує, що позивачем не надано достатніх доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Наголошує, що кредитні кошти не отримувала та подавала заяву до поліції про
вчинення злочину, за кваліфікацією 190 КК Україин. Крім того, звернулась до «Приват Банк» із заявою - повідомленням, про незаконне списання грошових коштів, відшкодувати безпідставно списані кошти та проханням вчинити дії по встановленню обставин з цього приводу.
Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не підписувала.
Зазначає, що позивач не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу як кредитні кошти та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кошти.
Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Вважає, що під час розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно визначити, що заборгованість ОСОБА_1 перед AT «КБ «ПриватБанк» у розмірі 32 680,09 грн є безпідставною.
Відсутні підстави для покладення цивільно-правової відповідальності на апелянта.
У даній справі позивач, в тому числі, просить стягнути обумовлені кредитним договором проценти. Саме від доведеності досягнення між сторонами згоди щодо умов та розміру сплати процентів залежало, чи виникли такі обов'язки у відповідача, чи ні.
Позивач замість того, щоб надати належні, допустимі та достатні докази досягнення згоди у належній формі з цих питань, побудував свою правову позицію таким чином: оскільки відповідач не спростував викладені у позові обставини, то це і є достатнім доказом, який беззаперечно доводить необхідність сплати коштів у визначених ним розмірах.
З такою логікою погодитися неможливо, оскільки згідно з принципом змагальності саме позивач має довести досягнення згоди між сторонами з цих питань, а перекладення цього обов'язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності (правова позиція Верховного Суду у постановах: від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 342/180/17.
Крім того, наведене відповідає принципу юридичної визначеності, бо якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
Тому щодо нарахування відсотків, звергає увагу суду на необхідність врахування висновку Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 року (справа №342/180/17)
Вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем AT КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону
№1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи без підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Тобто докази, якими позивач підтверджує обставини та якими обгрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві, в розумінні ст.ст.77, 79, 80 ЦПК України є неналежними, недостовірними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги представник АТ КБ «ПриватБанк» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін та зазначає, що відповідачем підписано Умови споживчого кредитування, якими, серед іншого, - сторони письмово погодили усі істотні умови кредитування, в тому числі і розмір відсотків, який застосовується банком при обчисленні заборгованості, що стверджується наявною за матеріалами справи виписками по рахунку договору та розрахунком заборгованості.
Стороною апелянта в розпорядження суду не представлено доказів на спростування факту підписання істотних умов кредитування, відтак письмові умови кредитування застосовуються до правовідносин сторін, правомірність укладеного між сторонами договору - презюмується з підстав, встановлених ст.204 ЦК України.
Заявляючи вимоги про стягнення заборгованості, позивачем надано виписки з особового рахунку клієнта. Дана виписка у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, підтверджує виконання за день операцій клієнтом.
Аналіз наявної виписки з урахуванням даних виданих кредитних карт свідчить про використання кредитного ліміту карти користувачем такої.
Підписана позивачем анкета-заява, істотні умови споживчого кредитування та виписка з особового рахунку відповідача з урахуванням даних виданих кредитних карт, свідчить про використання кредитного ліміту карти її користувачем.
Таким чином доведено, що позивачем умови укладеного договору виконано, проте відповідач взяті на себе зобов?язання за договором належним чином не виконувала, а відтак, згідно з розрахунком, який відповідачем не спростовано і в апеляційному порядку - вимоги, що заявлені до стягнення підставно задоволено районним судом.
Поза розумним сумнівом викликають щирий подив доводи сторони апелянта про не укладення кредитного договору, коли сторона апелянта підставність нарахування заявлених до стягнення відсотків заперечують правовою позицією Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 щодо нарахування яких позичальник апріорі турбуватись не повинен, адже кредитного договору не укладали, кредитного ліміту карти не використовували (не доведені мотиви апеляційної скарги).
Проте, наводячи такі мотиви для скасування оскаржуваного рішення сторона позичальника не потурбувались про те, щоб представити апеляційному суду рішення суду, що набрало законної сили про задоволення вимог про визнання договору недійсним (істотні умови кредитування підписані в порядку, встановленим законом), або ж про визнання відсутності права у кредитора на нарахування/стягнення заборгованості.
З даного приводу слід повторитись, що до правовідносин сторін правомірність кредитного договору і надалі презюмується.
Підсумовуючи наведене наявні підстави стверджувати, що доводи апеляційної скарги не стосуються дійсних правовідносин сторін, адже і виписки за матеріалами справи наявні, і істотні умови кредитування підписані сторонами, і не оспорено правомірність договору за однією із вимог, наведених вище.
Отже, з урахуванням взятих на себе відповідачем зобов?язань за кредитним договором, який нею не виконувався належним чином, та обов?язковості договору для сторін, доводи позивача щодо стягнення суми боргу з наданням переконливих доказів є підставними, порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що згідно позову наданий відповідачу кредитний ліміт становить 50 000 грн, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе перед банком зобов'язання, щодо погашення кредиту і процентів.
Крім того, будь-яких конкретних правових доказів про повне або часткове спростування позовних вимог суду не надано.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що на підставі підписаної відповідачем заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг №б/н від 20.10.2020 року позивач надав відповідачці кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок для здійснення платежів у кредит, який останній мав погашати разом із процентами.
Згідно позову наданий відповідачці кредитний ліміт становить: 50 000 грн.
Встановлено, що відповідачка не виконала належним чином взяті на себе перед банком зобов'язання щодо погашення кредиту і процентів.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
За ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч.1 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 правовідносини виникли внаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої. Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився, про що розписався у анкеті-заяві. Таке приєднання відповідачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях статті 634 ЦК України.
Встановлено, що розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов'язань.
Відповідачем ОСОБА_1 не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості.
Встановлено, що відповідачка не оспорювала кредитний договір №б/н від 20.10.2020 року.
Згідно зі ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
За ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідачка власноручно підписала Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг, де зазначена процентна ставка. Таке приєднання відповідачем вчинено у письмовій формі, що ґрунтується на положеннях статті 634 ЦК України.
В матеріалах справи наявні довідки, видані позивачем, про те, що відповідачу видавалась кредитна картка відповідно до договору бн (а.с.10, том 1).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач отримує послуги від банку - позивача від 2020 року, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у відповідача було достатньо часу для вивчення правил та умов надання банківських послуг. Крім того, відповідач фактично погоджувався з ними, оскільки неодноразово отримував нові кредитні картки.
Також позичальнику (відповідачеві) роз'яснено, що умови та правила надання банківських послуг розміщено на офіційному сайті банку. Позичальник зобов'язувався виконувати вимоги умов та правил надання банківських послуг, а також враховуючи принцип суперечливої поведінки, не можна стверджувати про порушення споживчих прав відповідача, оскільки останній отримував неодноразово в цьому ж банку інші картки, після закінчення їх дії.
Банком виконано свої зобов'язання, а саме, на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок з початковим кредитним лімітом, а відповідачці надано у користування кредитну картку.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, що згідно позову наданий відповідачці кредитний ліміт становить 50 000 грн, а відповідачка не виконала належним чином взяті на себе перед банком зобов'язання, щодо погашення кредиту і процентів, а тому позов підлягав до задоволення.
Посилання апелянта на те, що її не було повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції, що є підставою для скасування рішення, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, виходячи з наступного.
Відповідачці ОСОБА_1 направлялася копія ухвали про відкриття провадження та копія позовної заяви з додатками на її поштову адресу, зазначену в позовній заяві, яка є зареєстрованою адресою місця проживання відповідачки (а.с.36, 38). Зазначена кореспонденція була повернута до суду першої інстанції з відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання» (а.с.48-49).
У справі "Гарячий проти України" (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.
Отже, листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - "за закінченням терміну зберігання" або "інші причини", є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адресу для листування.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).
Отже, оскільки поштова кореспонденція була направлена відповідачці ОСОБА_1 на дійсну її адресу листом рекомендованою кореспонденцією, тому суд першої інстанції в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення відповідачки про розгляд справи.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: