Справа № 372/2930/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3404/2024 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
02 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю захисника ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 19 березня 2024 року про продовження строку тримання під вартою,
В провадженні Обухівського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62022000000000087 від 04.02.2022 року по обвинуваченню ОСОБА_8 за ч.3 ст.307, ч.2 ст.311 КК України.
Під час судового засідання прокурором заявлено клопотання про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, оскільки ризики, які були підставою для обрання саме такого запобіжного заходу обвинуваченому, передбачені п.п.1,4 ч.2 ст.177 КПК України, не зникли і не зменшилися, а з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, запобіганню продовження його протиправної діяльності та можливого ухилення від суду внаслідок суворого покарання, що йому загрожує (до 12 років позбавлення волі), впливу на свідків вважає, що необхідно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 19.03.2024 року ОСОБА_8 продовжений запобіжний захід у вигляді взяття під варту без визначення розміру застави до 16 травня 2024 року включно.
Суд, обґрунтовуючи доцільність перебування обвинуваченого під вартою, зазначив, що підстави, за яких судом 07.02.2024 було продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не відпали, а тому з метою уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, із врахуванням ступеню тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, дійшов висновку про наявність підстав для продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою обвинуваченому ОСОБА_9 змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт або застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що клопотання прокурора містить лише формальний перелік ризиків без підтверджуючих на те доказів, а їх існування зводиться лише до припущень.
Також зазначає, що ні в клопотанні прокурора, ні під час судового засідання прокурором не було наведено жодних об'єктивних підстав, які б свідчили, що не застосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою, або застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання ОСОБА_8 покладених на нього обов'язків.
Також, посилаючись на практику ЄСПЛ, вказує на неприпустимість обґрунтувань наявності ризиків лише тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, а також посилається на обов'язковість доказування існування ризиків, а не лише зазначення їх стандартного переліку.
Посилається на обов'язок суду перевірити можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу та зазначає, що в матеріалах клопотання відсутні докази неможливості застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, при цьому просить врахувати матеріальне становище особи обвинуваченого.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Про розгляд апеляційної скарги обвинувачений повідомлений, клопотання про розгляд апеляційної скарги за його участю до суду не надійшло, тому його неявка, в силу вимог ст.422-1 КПК України, не є перешкодою для апеляційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді, захисника обвинуваченого, яка підтримала апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, обговоривши її доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Суд першої інстанції, розглядаючи клопотання, фактично дійшов висновку про доведеність прокурором підстав для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв'язку з існуванням ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності тримання під вартою ОСОБА_8 , оскільки існують обставини, які виправдовують подальше обмеження його права перебувати на волі.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Як випливає із змісту судового рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд врахував обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги також дані про обвинуваченого у сукупності з іншими наведеними вище даними, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть на даному етапі розгляду кримінального провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України.
Рішення суду першої інстанції не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Судом також у судовому рішенні зазначено про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_8 , а прокурором в клопотанні в повній мірі обґрунтовано наявність існування кожного заявленого ризику. Доводи апеляційної скарги правильності такого висновку суду не спростовують.
Даючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо ненадання доказів в обґрунтування ризиків, то суд вважає їх безпідставними і звертає увагу на те, що ризиками є будь-які фактичні дані відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, але які не обмежені фактичними даними (видами доказів), які описані в статті 84 КПК України. Дійсно, суд погоджується зі стороною захисту, що Європейський суд з прав людини посилається на те, що ризики мають підтверджуватися певними доказами. Однак, кожна справа має свої специфічні обставини, які мають ті чи інші особливості, оцінюючи які суд має право стверджувати про те, чи можуть вони бути доказами для урахування в якості ризику чи відомостей, які можуть стверджувати про наявність підстав настання певного ризику.
Колегія суддів вважає вірними висновки суду щодо вірогідності настання наслідків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у разі перебування ОСОБА_8 , якому інкриміновано вчинення кримінальних правопорушень у статусі працівника правоохоронного органу, на волі на даній стадії судового розгляду. Клопотання прокурора містить цілком обґрунтовані посилання щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Оскільки за змістом ч.4 ст.183 КПК України суд має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, то колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні питання про доцільність подальшого перебування ОСОБА_9 під вартою, з огляду на обвинувачення його у вчиненні особливо тяжкому злочині у сфері збуту психотропних речовин в особливо великих розмірах, у частині не визначення розміру застави не допущено істотних вимог кримінального процесуального закону.
Відтак, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства, які б могли слугувати підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала є законною.
Керуючись ст.404, 405,407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого залишити без задоволення, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 19 березня 2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Суддя: Суддя: