справа № 758/17762/21 головуючий у суді І інстанції Головчак М.М.
провадження № 22-ц/824/6935/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
03 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про поділ майна подружжя, -
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просила під час вирішення спору відійти від рівності часток подружжя відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 70 СК України; у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити зі складу спільного майна в особисту приватну власність позивачу:
- однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,7 м2, житловою площею 20,3 м2;
- майно (побутова техніка, меблі, предмети домашнього вжитку), яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 56,7 м2, житловою площею 20,3 м2;
- у порядку поділу спільного майна подружжя виділити зі складу спільного майна в особисту приватну власність відповідачу грошові кошти, набуті під час спільного життя подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07 листопада 2009 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі сторін народилась дитина - ОСОБА_4 , який є дитиною - інвалідом. Спільна дитини проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні. У період шлюбу, 03 жовтня 2013 року, сторонами було придбано у спільну власність за спільні грошові кошти однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,7 м2, житловою площею 20,3 м2. З метою придбання спірної квартири, позивачем та її батьками, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , було продано квартиру в місті Лубни, яка належала останнім на праві спільної власності, набутої внаслідок приватизації майна, за 152 633 грн. Крім того, батьками позивача було надано грошові кошти у готівковій формі в сумі 90 000 грн. Таким чином, позивачем та її батьками на момент придбання спірної квартири внесено грошові кошти в сумі 30 000 доларів США. Разом з тим, оскільки спірна квартира була у стані «під ремонт», сторонами прийнято рішення залучити грошові кошти у порядку укладення Іпотечного договору, а за рахунок грошових коштів, отриманих від батьків та від продажу квартири, вирішено провести оздоблювальні роботи. Іпотечний договір було укладено між відповідачем та ПАТ «Укрсоцбанк». Грошові кошти, отримані сторонами за Іпотечним договором складають 526 848 грн. Станом на грудень 2021 року боргові зобов'язання за Іпотечним договором становлять 60 000 грн. Обґрунтовуючи відступлення від рівності часток у спільному майні, позивач зазначає, що спільна дитина сторін, яка є інвалідом, проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні, відповідач обов'язків по утриманню спільної дитини не виконує, проживаючи окремо від відповідача, позивач вимушена орендувати житло, на яке витрачає додатково грошові кошти, які доводиться просити у батьків. Також, зауважила, що спірне майно було придбано та облаштовано за рахунок коштів, які належали позивачу і не є спільною власністю подружжя, а, відтак, вважає необхідним врахувати це, що, відповідно до ст. 57 СК України, є підставою для визначення частки у спірному майні особистою приватною власністю та є підставою для відступу від рівності часток. У зв'язку з відмовою відповідача у добровільному порядку вирішити питання визначення часток у спірному майні позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на частину однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує про те, що під час розгляду справи вона систематично стверджувала, що спірна квартира була придбана за рахунок майна яке було відчужено нею та членами її сім'ї (батьки) саме з метою придбання спірної квартири. Однак, суд з невідомих причин не обтяжувався встановленням саме цих обставин, що призвело до невідповідних обставинам висновків, а відповідно і до необґрунтованого та незаконного рішення суду. Позивач категорично заперечує проти обставин, які виклав в своїх заявах і клопотаннях відповідач, зокрема щодо будь-якої його участі у придбанні спірного майна до моменту укладення з третьою особою договору для залучення коштів з метою придбання спірної квартири. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження обставин зазначених відповідачем нібито щодо надання ним якихось коштів для придбання спірної квартири за рахунок майна, яке належало йому до шлюбу з позивачем. До реєстрації шлюбу з відповідачем, позивач мала у своїй особистій приватній власності частку в нерухомому майні, яке було набуто до шлюбу за рахунок участі у приватизації, від отриманих коштів від продажу якого в подальшому набувалося в особисту приватну власність спірне майно. В своїх запереченнях на позовну заяву відповідач визнав ту обставину, що позивач відчужила майно з метою придбання спірної квартири, а, відтак, зазначена обставина не потребує доведення в силу прямої норми ЦПК України. Разом з тим, відповідач стверджував, що так само надав в такий спосіб кошти залучені від продажу майна його родичів. Однак, цю обставину сторона позивача не визнала та навпаки заперечувала взагалі про її реальність. При цьому, жодного доказу на підтвердження обставин зазначених відповідачем, які б підтверджували факт його участі або факт внесення коштів для придбання спірного майна не надано. Крім того, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. З огляду на все зазначене, спірне майно ніколи не було спільним майном подружжя, було придбано частково за рахунок особистих коштів позивача та її батьків, а частково за рахунок залучених коштів. Суд мав застосувати до цих спірних відносин саме норму ст. 57 СК України, яку нажаль, через системні порушення норм процесуального закону не застосував, розповсюдити на частину майна відповідну норму закону та визнати в цій частині майно особистою приватною власністю позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує про те, що при подачі апеляційної скарги позивач не надала ніякої доказової бази своїм твердженням та не послалася на конкретні документи по справі, не навела цитат з матеріалів справи, а сама апеляційна скарга налічує велику кількість недостовірної інформації та маніпуляцій. Відтак, відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 07 листопада 2009 року сторони уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Лубни Лубенського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 346.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , про що в Книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис № 2932, що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у місті Києві. Батьками в свідоцтві про народження дитини зазначено - ОСОБА_3 (батько), ОСОБА_2 (мати).
З копії посвідчення серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_4 є дитиною-інвалідом.
23 жовтня 2013 року між ОСОБА_7 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем) укладено Договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., реєстровий номер 10720.
23 жовтня 2013 року державним реєстратором зареєстровано за ОСОБА_3 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 56,7 м2, житловою площею 20,3 м2, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині поділу квартири між сторонами в рівних частках, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у позовних вимогах по суті справи не наведено жодного обґрунтування того, чому її частка у спільному майні має бути збільшена саме до виділу у її приватну власність спірної квартири в цілому. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про не доведення стороною позивача наявності підстави, передбаченої ч. 3 ст. 70 СК України, для відступлення від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності. Також, в даному випадку стороною відповідача не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження існування обставин, що мають істотне значення, визначених ч. 2 ст. 70 СК України, для наявності підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя. Вимоги про виділ зі складу спільного майна в особисту приватну власність позивачці майна (побутова техніка, меблі, предмети домашнього вжитку), яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 , суд вважає недоведеними, оскільки стороною позивача не надано суду жодного доказу, яке саме майно було набуте під час шлюбу сторін, та яке необхідно виділити в особисту приватну власність, а тому вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню. Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги про виділ зі складу спільного майна в особисту приватну власність відповідачу грошових коштів, набутих під час спільного життя подружжя, оскільки суду не надано доказів розміру грошових коштів, набутих під час шлюбу, та не обґрунтовано необхідності їх виділу саме відповідачу. Крім того, з отриманих на запит суду відповідей низки банків України, встановлено, що на рахунках відповідача відсутні будь-які заощадження.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У ст. 61 СК України визначено об'єкти права спільної сумісної власності.
Тлумачення ст. 60, 61 СК України дає підстави для висновку, що спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 57 СК України).
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 70 СК України).
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (ст. 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
Звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, позивач обґрунтовувала відступлення від рівності часток у спільному майні тим, що спільна дитина сторін, яка є інвалідом, проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні, відповідач обов'язків по утриманню спільної дитини не виконує, проживаючи окремо від відповідача, позивач вимушена орендувати житло, на яке витрачає додатково грошові кошти, які доводиться просити у батьків.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач не надала суду жодного доказу, на підтвердження наявності підстав, визначених ч. 2, 3 ст. 70 СК України, для відступу від рівності часток подружжя в спільному майні, а, відтак, суд обґрунтовано виходив з того, що такі частки є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов'язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Вказуючи, що спірна квартира була придбана за особисті кошти позивача, остання зазначала, що з метою придбання спірної квартири, позивачем та її батьками, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , було продано квартиру в місті Лубни, яка належала останнім на праві спільної власності, набутої внаслідок приватизації майна, за 152 633 грн. Крім того, її батьками було надано грошові кошти у готівковій формі в сумі 90 000 грн. Таким чином, позивачем та її батьками на момент придбання спірної квартири внесено грошові кошти в сумі 30 000 доларів США.
В той же час, з наданого суду договору купівлі-продажу квартири в м. Лубни (т.1, а.с.10) вбачається, що вказана квартира була продана трьома співвласниками, одним з яких була позивач. Сума, за яку була продана квартира складала 116 751 грн. Відтак, частка позивача від отриманих коштів склала 38 917 грн., що складає значно менший розмір ніж половина вартості спірної квартири в м. Києві, що була придбана у шлюбі (526 848/2 = 263 424 грн.).
Зазначаючи, що її батьками були передані усі кошти від проданої в м. Лубни квартири, а також додатково 90 000 грн., позивач не звернула увагу, що жодного доказу цим обставин матеріали справи не містять.
Вказані обставини також не можуть бути підтверджені поясненнями батьків позивача, на допиті яких наполягала ОСОБА_2 , які з огляду на родинні зв'язки з позивачем є зацікавленими у вирішенні справи. За таких обставин, враховуючи відсутність будь-яких об'єктивних доказів, наявність яких та зміст яких не залежали б від волі позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обставини передачі позивачу коштів її батьками не є доведеними.
Крім того, позивач залишила поза увагою, що отримані від продажу квартири в м. Лубни кошти (116 751 грн.) та кошти, які за твердженням позивача їй передали батьки (90 000 грн.) в сумі складають 206 751 грн., що також є меншою сумою від половини вартості спірної квартири.
Зазначене свідчить, що навіть у разі доведення факту передачі вказаних коштів батьками позивача останній, зазначене ніяким чином не могло б свідчити, про належність спірної квартири позивачу на праві особистої приватної власності.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції в частині наявності підстав до поділу квартири в рівних частках між позивачем і відповідачем відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах, доводами апеляційної скарги зазначені висновки не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
У відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Подана апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності чи не обґрунтованості рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ грошових коштів на рахунках відповідача та побутової техніки, меблів, предметів домашнього вжитку, які за твердженням позивача знаходиться в квартирі АДРЕСА_1 .
З огляду на не встановлення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, підстав до виходу за межі доводів апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.
За таких обставин, враховуючи відсутність доводів апеляційної скарги щодо незаконності чи не обґрунтованості рішення суду щодо відмови в задоволенні позову - підстав до його скасування в цій частині немає.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 05 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 08 квітня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.