справа № 756/8947/21 головуючий у суді І інстанції Митрофанова А.О.
провадження № 22-ц/824/6067/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
03 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини з батьком,-
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визначити місце проживання спільного із відповідачем сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком за місцем його проживання та/або перебування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 грудня 2017 року сторони уклали шлюб, який у подальшому було розірвано, мають спільного сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що після розірвання шлюбу він сплачує аліменти на утримання дитини та колишньої дружини, проте з квітня 2021 року син постійно проживає разом із ним та повністю перебуває на його утриманні, так як відповідач не має постійного місця проживання, не зареєстрована на території України, не працює, неодноразово залишала їхню дитину разом зі сторонніми людьми та загалом зникала на два тижні та більше. На обґрунтування підстав визначення місця проживання дитини з батьком, позивач також посилався на те, що він має власну фірму в Катарі і відповідно має дохід, що у свою чергу дозволяє винаймати житло та піклуватись про дитину. При цьому, наразі через малолітній вік сина він не має можливості офіційно працевлаштуватись і чекає можливості на оформлення сина в дитячий садок при мечеті. Оскільки визначення місця проживання сина з батьком визначить його соціальний статус, надасть можливість позивачу влаштувати сина до дитячого садка та працевлаштуватись офіційно, а також надасть можливість не залежати від матері дитини, місце знаходження якої по декілька тижнів залишається невідомим, ОСОБА_1 змушений був звернутись до суду із вказаним позовом.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що між сторонами неодноразово виникали конфлікти та відповідно наразі існує спір щодо місця проживання їх спільної малолітньої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого позивач по справі вивіз на проживання до Арабської Республіки Єгипет. Дані обставини ніким з учасників справи не оспорювались. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1, будучи громадянином Арабської Республіки Єгипет мав на території України постійне місце реєстрації в АДРЕСА_1 , мав орендоване житло у м. Києві, де створив належні умови для проживання малолітнього сина і які були обстежені за адресою АДРЕСА_2 згідно акту обстеження умов проживання від 25 травня 2021 року, складеного Службою у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації. В подальшому ОСОБА_1 з малолітнім сином переїхав до АДРЕСА_1 , де і проживав до 01 березня 2022 року. Після початку 24 лютого 2022 року повномасштабного вторгнення на територію України країни-агресора та введення воєнного стану позивач разом зі спільною дитиною сторін 01 березня 2022 року виїхав до своєї країни проживання, оскільки психологічний стан дитини через постійні обстріли Одеської області все погіршувався. При цьому, дитина сторін має подвійне громадянство ( в тому числі і Арабської Республіки Єгипет). Батьком дитини, на час звернення до суду і до початку воєнного вторгнення росії, були створені всі умови за місцем фактичного проживання для нормального розвитку сина ОСОБА_7 , 2018 року народження. При цьому, мама дитини не має в Україні ні постійного місця проживання, ні стабільного доходу, не заперечувала того факту, що син проживає з батьком дитини, але заперечує проти позову, при цьому сама не може створити належних умов для сина. Отже, судом першої інстанції так і не було вирішено спір в інтересах дитини.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує про те, що зміст апеляційної скарги, як і докази, на які здійснює посилання сторона апелянта, повністю спростовані в рамках розгляду справи в суді першої інстанції. Так, апелянт зазначає, що має дохід як і в Україні, так і за кордоном, є фінансово забезпеченим та сплачує аліменти. При цьому, такі доводи спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Не знайшли також своє підтвердження доводи позивача щодо наявності у нього фірми за кордоном та великих статків. Дані твердження ґрунтувалися виключно зі слів представника позивача, однак, не були підтверджені жодними доказами. Крім того, наразі батько дитини немає в Україні зареєстрованого місця проживання, що унеможливлює визначення місця проживання дитини разом з ним, таких доказів матеріали справи не містять. Що стосується орендованої у місті Києві квартири, як повідомила сама представник позивача, у вказаній квартирі позивач з дитиною не проживає. Більше того, місце проживання позивача разом з дитиною працівниками поліції установлено не було, а договір оренди, на який здійснює посилання сторона позивача, припинив свою дію. Таким чином, твердження сторони апелянта щодо можливості забезпечити дитину житлом та наявність у позивача на території України житла, де би він міг проживати з дитиною, спростовуються матеріалами справи. Будь-яких відомостей про точне місце знаходження та проживання дитини станом на момент розгляду справи, а також будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували створення позивачем необхідних умов для проживання та гармонійного розвитку дитини саме із ним, в ході розгляду справи надано не було. Окрім того, не доведено і те, що відповідач має негативні характеристики та не виконувала батьківські обов'язки. Всі ці твердження ґрунтуються тільки на словах представника позивача. Водночас, посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач працює у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії, як підставу для скасування рішення суду, є необґрунтованим та недоречним. По-перше, перебування відповідача наразі за кордоном спричинено обставинами, які відбуваються в країні, але це аж ніяк не свідчить про те, що відповідач позбавлена в Україні реєстрації та можливостей розвитку. А по-друге, працевлаштування ОСОБА_3 за кордоном також характеризує її з позитивної сторони, як людину, яка, перебуваючи в іншій країні, змогла працевлаштуватися та зарекомендувати себе таким чином, що роботодавець підписав з нею робочий контракт тривалістю понад рік. Крім того, позивач звернувся до суду з даним позовом виключно для того, щоб визначити свій соціальний статус, влаштувати сина до дитячого садку при мечеті, працевлаштуватись офіційно та не залежати від матері дитини. Про це зазначено в позовній заяві та в апеляційній скарзі. Отже, як визнано самим позивачем, позовна заява подана виключно в його власних інтересах, оскільки позивачу буде так зручно. Також, як свідчать матеріали справи, висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з позивачем відсутній та такий не може бути наданий через те, що позивач не має зареєстрованого місця проживання в Україні, як і самого житла. Окрім того, позивачем не долучено жодної характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків). Матеріали справи не містять медичних довідок, однак при розгляді даної категорії справ судом обов'язково враховується стан здоров'я як батьків, так і дитини.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що сторони у справі перебували у шлюбі з 11 грудня 2017 року, який було легалізовано в районному сімейному сумі суду першої інстанції Вищої Судової Ради Держави Катар за номером 3519/2017.
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження згідно статтей 126, 133, 135 СК України, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився Мохамед Адам Імед, про що Київським районним у м. Полтава відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області внесено актовий запис №1010 від 30 серпня 2018 року.
Згідно з довідкою № 531/2018 про реєстрацію особи громадянина України, наданою Управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області, відповідно з рішенням УДМС України в Полтавській області від 20 вересня 2018 року ОСОБА_5 набув громадянство України на підставі ч.1 ст.7 ЗУ «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року.
Згідно, наданої суду копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Полтава, батьком зазначено громадянина Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_1 , матір'ю - громадянку України ОСОБА_3 (а.с.18, т.1).
З описової та мотивувальної частин рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року у справі №591/4388/20 вбачається, що з моменту припинення між сторонами шлюбних відносин та до ухвалення цього судового рішення малолітня дитина залишалася проживати разом із матір'ю - ОСОБА_3 , і даний факт в межах зазначеної цивільної справи ОСОБА_1 не заперечувався.
Так, відповідно до копії довідки №09-21/915 від 20 жовтня 2020 року, виданої виконавчим комітетом Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області, громадянин Єгипту - ОСОБА_1 станом на момент складення довідки значився зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13, т.1).
На підтвердження наявності у позивача місця постійного проживання у місті Києві останнім до позовної заяви було додано копію договору оренди квартири від 25 лютого 2021 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_9 . За умовами указаного договору ОСОБА_1 прийняв у тимчасове користування однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у строк з 25 лютого 2021 року по 25 серпня 2021 року з можливістю продовження за згодою сторін (а.с.31-32, т.1).
У відповідності до наданої суду копії акту обстеження умов проживання від 25 травня 2021 року, складеного Службою у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, головним спеціалістом відділу з питань захисту прав дітей Служби на підставі заяви ОСОБА_1 з метою визначення місця проживання ОСОБА_4 , 2018 року народження, було проведене обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 , де ОСОБА_4 мешкає на підставі договору оренди від 25 лютого 2021 року, засвідчено, що за умовами проживання вказана квартира складається з однієї кімнати, квартира мебльована за призначенням, в помешканні чисто, охайно. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: в кімнаті, де мешкає батько з дитиною, розташовано велике ліжко, стіл, дитяче ліжечко, шафа-купе з речами та одягом, телевізор, дитячі речі. За цією адресою проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , 2018 року народження (а.с.29, т.1).
Згідно копії наданої Біляївською районною філією Одеського обласного центру зайнятості довідки №101 від 23 листопада 2020 року, ОСОБА_1 не перебуває на обліку, як безробітній та в Біляївській районній філії Одеського обласного центру зайнятості та інших центрах зайнятості України станом на 23 листопада 2020 року (а.с.16, т.1).
27 жовтня 2021 року ОСОБА_3 звернулась до Подільського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, де повідомила, що 30 липня 2021 року під час прогулянки із дитиною у торговельному центрі « Ретровіль », що розташований за адресою - м. Київ, пр-т Правди, 47 , вона випадково зустріла свого колишнього чоловіка та батька дитини. Останній попросив віддати йому дитину, як батьку, на деякий період для проведення часу разом. За домовленістю із батьком, він мав повернути сина наступного дня - 31 липня 2021 року. Однак, у вказану дату останній не виходив на зв'язок, а увечері зв'язався з нею за телефоном та повідомив про те, що дитину віддавати їй він не збирається, виховуватиме її сам, а сина вона зможе побачити тільки тоді, коли батько цього захоче (а.с.171-172, т.1).
Згідно відповіді Солом'янського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві відповідача було повідомлено про реєстрацію її звернення щодо неправомірних дій колишнього чоловіка, який 31 липня 2021 року забрав їх спільного малолітнього сина. Крім того повідомлено про встановлення обставин проживання ОСОБА_1 в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , у період часу з 28 лютого 2021 року по 28 липня 2021 року. На час надання відповіді від 21 жовтня 2021 року місце проживання колишнього чоловіка разом з дитиною працівниками поліції установлено не було (а.с.175, 178, т.1).
За інформацією Головного управління Національної поліції України, наведеною в листі від 02 листопада 2021 року № 352аз/125/12/02-2021, ОСОБА_3 зверталась 04, 05 квітня 2021 року та 13 жовтня 2021 року на спеціальну лінію «102» з повідомленнями щодо викрадення дитини та просила перевірити дані вивозу дитини за кордон (а.с. 179-180, т.1).
З наданої суду копії відповіді Управління превентивної діяльності Головного управління національної поліції в Сумській області від 25 жовтня 2021 року також вбачається, що у 2020 році ОСОБА_3 декілька разів зверталася до ГУ НП в Сумській області з повідомленнями про те, що її чоловік погрожував забрати у неї дитину, чинив сварки. За результатами реагування працівниками поліції на звернення ОСОБА_3 , остання повідомляла про вичерпання конфліктів (а.с.181-182, т.1).
Відповідно до наданої суду копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 листопада 2021 року Подільським Управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва, постановленої у справі №758/15265/21 за скаргою ОСОБА_3 та зареєстровано кримінальне провадження за №12021105070002268 (а.с.184, т.1).
Згідно копії письмової відповіді Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 листопада 2021 року Служба повідомила відповідача про те, що 17 листопада 2021 року у телефонній розмові з представником батька дитини - ОСОБА_2 , остання повідомила, що ОСОБА_1 разом із дитиною виїхав на постійне місце проживання до Одеської області за адресою своєї реєстрації та він надає ОСОБА_3 сина на спілкування в режимі відеозв'язку (а.с.168, т.1).
Листом Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 07 вересня 2022 року підтверджено, що 15 серпня 2022 року у телефонній бесіді працівника служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації з адвокатом позивача - Басараб Н.В., встановлено, що батько з дитиною мешкають у Арабській Республіці Єгипет (а.с.245, т.1).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких відомостей про точне місце знаходження та проживання дитини станом на момент розгляду справи, а також будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували створення позивачем необхідних умов для проживання та гармонійного розвитку дитини саме із ним, в ході розгляду справи надано не було. Водночас, вирішуючи спір у цій справі, суд також враховує й відсутність наданих зі сторони позивача будь-яких доказів про наявність у нього доходу та/або майна. Викладені у позовній заяві посилання та надані в ході розгляду справи пояснення представника позивача щодо наявності у позивача фірми в Катарі та відповідно отримання з нею доходу також жодним чином підтверджені не були.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 9 Конвенції на держави-учасниці покладається обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20, провадження № 61-530св23, на яку посилається заявник.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18, провадження № 61-23366св19, на яку посилається заявник).
Суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову, не встановив, що відповідач чинила перешкоди батькові у зустрічах з дитиною. Водночас, позивач самовільно без узгодження із ОСОБА_3 або рішення суду змінив місце проживання сина та чинив перешкоди матері у зустрічах з ним.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить визначити місце проживання малолітньої дитини разом з ним без визначення конкретного місця проживання, якого в даний час в межах України у позивача немає.
В той же час, дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно, як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого мати дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року, справа № 6-15цс17.
Зазначені висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц.
В постанові від 28 червня 2023 року у справі № 199/2898/22 Верховний суд вказав, що висновок Верховного Суду в цій частині сформульовано відносно конкретних обставин справи № 607/1091/16-ц. У розглядуваній справі № 199/2898/22 не встановлено, що мати перешкоджає батьку спілкуватись з дитиною чи приховує місце перебування дитини.
Разом з тим, у справі, що розглядається судом встановлено факти неодноразового звернення відповідача до органів поліції, місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, служби у справах дітей із заявами про неповернення батьком малолітнього сина матері та створення батьком перешкод матері у зустрічах з дитиною, що вказує про конфліктні відносини між батьками.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами неодноразово виникали конфлікти та відповідно наразі існує спір щодо місця проживання їх спільної малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого позивач по справі без погодження з матір'ю вивіз на проживання до Арабської Республіки Єгипет.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що за обставинами даної справи має бути застосований правовий висновок Верховного Суду, викладений саме в постанові від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, та сторонами не заперечується, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час перебуває в Арабській Республіці Єгипет.
Верховний Суд в своїх висновках зауважує, що проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).
Проте, з урахуванням введення воєнного стану в Україні, безпековою ситуацією, суди повинні оцінити не лише умови, які існували за місцем постійного проживання дітей в Україні, але і умови їх середовища за місцем тимчасового, але тривалого перебування, яке може сформувати стале середовище у малолітніх дітей з огляду на те, що перспективи повернення їх до постійного місця проживання в Україні на сьогодні неможливо визначити чи прогнозувати.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 753/17344/19.
Заявляючи вимогу про визначення місця проживання сина разом з ним, без вказівки на конкретну адресу, та перебуваючи з сином в Арабській Республіці Єгипет, позивач не надав суду жодного доказу умов середовища перебування дитини за місцем його тривалого перебування в іноземній державі.
Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не надано суду жодного доказу матеріального становища позивача, а саме, що він має самостійний регулярний дохід.
За приписами ч. 2 ст. 161 СК України - орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Пояснення представника позивача про наявність у останнього коштів на рахунках та своєї фірми в Катарі з посиланням на аркуші справи 21, 22 тому першого, є лише твердженням сторони, яке наявними на вказаних аркушах копіями документів не підтверджується.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав до визначення місця проживання дитини з батьком, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення виготовлене 08 квітня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.