01 квітня 2024 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 758/4178/22
номер провадження 22-ц/824/1428/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представники позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представник відповідача Слесарчук В.М. ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Моісеєва Юрія Олександровича
на рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року/суддя Ковбасюк О.О./
та представника ОСОБА_4 - ОСОБА_1
на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2023 року /суддя Ковбасюк О.О./
у справі за позовом ОСОБА_4 до Акціонерного товариства «Національна Акціонерна Компанія «НАФТОГАЗ УКРАЇНА» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
Позивач звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України») №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «НАФТОГАЗ УКРАЇНА» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору».
Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «НАФТОГАЗ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16 347 554 (шістнадцять мільйонів триста сорок сім тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 97 копійок, судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення в частині стягнення заробітку за час вимушеного припинення дії трудового договору за один місяць допущено до негайного виконання. /т. 4 а.с. 1-14/
Крім того, додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2023 року стягнуто з Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «НАФТОГАЗ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 гривень. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням по суті позовних вимог, представник АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Моісеєв Ю.О. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Частиною першою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції від 15 березня 2022 року, що була чинною станом на дату винесення оскаржуваного наказу НАК «Нафтогаз України» №75 від 14.04.2022 року про призупинення дії трудового договору з позивачем, законодавцем було визначено умову для реалізації роботодавцем права на призупинення дії трудового договору з працівником «у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи». Роз'яснення Міністерства економіки України та Державної служби України, на які посилається суд першої інстанції не підлягають застосуванню, не мають імперативного характеру та не підлягають врахуванню. Отже, хибним є висновок суду першої інстанції, що законодавець передбачив одночасне настання неможливості надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником. Просив врахувати практику у аналогічних правовідносинах у справі № 754/5488/22. Крім того, вказував, що позивача не було звільнено з роботи, а було призупинено дію трудового договору. Згідно статті 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. За таких обставин, стягнення суми середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору на підставі статті 235 КЗпП України є необґрунтованим. Крім того, у відповідності до ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відшкодування заробітної плати за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
Не погоджуючись з додатковим рішенням в частині відмови, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення задовольнити у повному обсязі. Зазначити точну грошову суму, яка присуджена до стягнення в частині стягнення заробітку за час вимушеного припинення дії трудового договору за один місяць, щодо якої рішення допущено до негайного виконання; стягнути з АТ «Національна акціонерна компанія «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» на користь ОСОБА_4 808 106,74 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення. В частині відмови у стягненні повної суми заявлених витрат на правову допомогу, вказувала, що ОСОБА_4 як сторона судового процесу має правомірне очікування, що всі судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, у разі задоволення позову в цій справі, будуть компенсовані за рахунок відповідача і позивач не понесе жодних майнових витрат. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Сторона судового процесу вільна у виборі адвоката (адвокатського бюро чи об'єднання), а ціноутворення в частині визначення гонорару адвоката є вільним і не підлягає державному регулюванню. Понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленій сумі 808106,74 грн., підтверджується поданими до суду першої інстанції доказами, які наявні у матеріалах справи і які включають детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами позивача в рамках даної справи. З урахуванням присудженої до стягнення на користь позивача суми середнього заробітку у розмірі 16 347 554,74 грн., цілком співмірним та пропорційним є стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 808106,74 грн., що становить менше 5 % від стягненої на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
ОСОБА_1 - представник ОСОБА_4 звернулась з відзивом на апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України», посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Зазначала, що докази у матеріалах справи вказують на те, що ОСОБА_4 у спірний час працювала дистанційно, обсяги роботи не зменшувались, незважаючи на те, що тимчасово з 17.03.2022 до 01.04.2022 р. перебувала у м. Барселона, Іспанія, про що повідомляла директора з управління персоналом. На вимогу роботодавця, прибула на своє робоче місце 05.04.2022 р., офіс був зачинений. Сам факт виклику на робоче місце підтверджує, що від позивача, відповідачем вимагалось виконання трудових обов'язків, отже, посилання на неможливість надання роботи є безпідставним. Крім того, з відкритих джерел вбачається, що компанія працює, запускає нові продукти та активно розширює використання інформаційних технологій. За спірний період відбулось скорочення незавершених проектів, проте, не всіх, що вимагає участі ОСОБА_4 як директора з інформаційних технологій. Щодо стягнення середнього заробітку, посилалась на правову позицію ВП ВС у справі № 755/12623/19 щодо позбавлення особи виконувати свою трудову функцію. Отже, наголосила, що рішення суду є законним і обґрунтованим.
Представник АТ «НАК «Нафтогаз України» Слесарчук В.М. звернувся з відзивом на апеляційну скаргу ОСОБА_4 на додаткове рішення суду. Вказував, що розмір витрат на правову допомогу є завищеним та надмірним, в дев'ять разів перевищує попередньо наданий орієнтовний розрахунок. Вказував і на зазначення в рахунках 40-ка годин, без опису наданих послуг та майже 15 годин з описом дії - додаткова робота з матеріалами справи, без деталізації. Вказував, що загалом справа не є складною, відносини щодо призупинення трудового договору врегульовані лише однією статтею, а отже, аналіз законодавства не потребував значного часу. Щодо відмови визначити точну суму платежу за один місяці, зазначав, що суд першої інстанції правомірно відмовив, оскільки така сума визначена наявними у справі документами і виконується органами виконавчої служби за зверненням позивача.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а судове рішення та додаткове судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 25 лютого 2019 року між сторонами укладено строковий трудовий договір №355. ОСОБА_4 призначено на посаду директора з інформаційних технологій.
25 серпня 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №355/4 до трудового договору, за якою сторони змінили трудові відносини зі строкового трудового договору на безстроковий.
Таким чином, з 25 серпня 2020 року позивач працює в НАК «Нафтогаз України» на умовах безстрокового трудового договору.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач є одинокою матір'ю і на неї поширюються гарантії, передбачені ст. 184 КЗпП України.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався і триває на дату ухвалення цього рішення.
Також встановлено, що наказом НАК «Нафтогаз України» №37 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з введенням воєнного стану запроваджено з дня видання цього наказу строком на один місяць виконання працівниками НАК «Нафтогаз України» трудових обов'язків на умовах дистанційної роботи.
Наказом НАК «Нафтогаз України» №56 від 25 березня 2022 року було продовжено період виконання працівниками Компанії трудових обов'язків на умовах дистанційної роботи, запровадженої пунктом 1 наказу №37 від 24 лютого 2022 року «Про впровадження дистанційної роботи», на строк дії воєнного стану та додатково на 30 календарних днів із дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Окремим дорученням голови правління НАК «Нафтогаз України» №17/1-668/28-22 від 02 квітня 2022 року позивача було викликано на робоче місце на 08 год. 30 хв. 04 квітня 2022 року у зв'язку з виробничою необхідністю.
Відповідно до службової записки №17-734/29-22 від 13 квітня 2022 року директора з управління персоналом та соціальної політики «Групи Нафтогаз», члена правління ОСОБА_5 стосовно призупинення дії трудового договору з директором з інформаційних технологій ОСОБА_4 зазначено, що окремим дорученням голови правління Компанії №17/1-668/28-22 від 02 квітня 2022 року директору з інформаційних технологій ОСОБА_4 у зв'язку з виробничою необхідністю та на підставі пункту 2.5 Істотних умов дистанційної роботи працівників НАК «Нафтогаз України», затверджених наказом «Про впровадження дистанційної роботи» №37 від 24 лютого 2022 року, було надано вимогу прибути о 08 год. 30 хв. 04 квітня 2022 року на своє робоче місце за адресою: м. Київ, Спортивна площа 1. Однак, директор з інформаційних технологій ОСОБА_4 не з'явилась на робоче місце на виконання вищезазначеного окремого доручення. Починаючи з 06 квітня 2022 року директор з інформаційних технологій ОСОБА_4 перебуває на лікарняному. Відповідно до інформації, наданої директором Департаменту інформаційних технологій ОСОБА_6 , станом на 01 квітня 2022 року щодо статусу проектів IT та проектів з IT складовою, із загального портфелю незавершених проектів в кількості 69 проектів: призупинене виконання 34 проектів; виключено 6 проектів; виконується 28 проектів, з яких фінансування призупинено по 6 проектах.
В службовій записці вказано, що відбулось значне скорочення обов'язків директора з інформаційних технологій. З огляду на ці обставини правлінням Компанії було прийняте рішення про припинення повноважень Уповноваженого керівника корпоративної функції «Управління інформаційними технологіями Групи Нафтогаз» ОСОБА_4 . Вищезазначене унеможливило на період дії воєнного стану в Україні виконання трудових обов'язків директора з інформаційних технологій
ОСОБА_4 В службовій записці №17-761/29-322 від 14 квітня 2022 року директора з управління персоналом та соціальної політики «Групи Нафтогаз», члена правління ОСОБА_5 додатково до службової записки №17-734/29-22 від 13 квітня 2022 року щодо призупинення дії трудового договору з директором з інформаційних технологій ОСОБА_4 зазначено, що:
- враховуючи перебування директора з інформаційних технологій ОСОБА_4 внаслідок військової агресії російської федерації за межами України протягом тривалого періоду часу та подальшу її відсутність у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю з 06 квітня 2022 року, завдання ОСОБА_4 керівництвом не встановлюються;
- внаслідок збройної агресії російської федерації проти України в Компанії та підприємствах Групи Нафтогаз відбулось стрімке скорочення грошових надходжень від реалізації товарів, робіт, послуг. Зазначене стало причиною фактичного припинення фінансування робіт з реалізації інвестиційних проектів за напрямом інформаційних технологій в Компанії та підприємствах Групи Нафтогаз;
- призупинене прийняття рішень загальними зборами та правлінням Компанії, які б передбачали виконання директором з інформаційних технологій ОСОБА_4 завдань та повноважень в межах, встановлених наказом №147 від 26 травня 2020 року «Про розподіл обов'язків між керівництвом НАК «Нафтогаз України» (зі змінами та доповненнями, внесеними наказами №209 від 24 липня 2020 року та №303 від 08 жовтня 2021 року), з причин відсутності потреби у виконанні таких завдань. Наглядова рада Компанії відсутня через припинення повноважень її членів;
- фактично призупинена робота щодо розробки та затвердження IT стратегії та IT архітектури. Впровадження IT стратегії здійснюється тільки щодо реалізації тих її напрямків, по яких виділення фінансових ресурсів та прийняття необхідних рішень, передбачених стратегією, відбулось до введення воєнного стану. Компанія та підприємства Групи Нафтогаз в межах ІТ функції наразі зосереджені виключно на операційній підтримці IT процесів, а не на проектах розвитку IT;
- виконання самостійними структурними IT підрозділами підприємств Групи Нафтогаз найбільш важливих завдань здійснюється за координації уповноваженого керівника корпоративної функції «Управління інформаційними технологіями «Групи Нафтогаз» ОСОБА_6 , який постійно перебуває на території України;
- фактично призупинена робота в Групі Нафтогаз щодо розроблення методологічних та внутрішніх документів щодо формування, реалізації та удосконалення політики Компанії та/або Групи Нафтогаз з інформаційних технологій, встановлення єдиних методологічних та технічних стандартів уніфікації підходів у сфері автоматизації бізнес-процесів у межах Групи Нафтогаз;
- реалізація політики інформаційної безпеки в телекомунікаційній системі Компанії виконується інформаційно-безпосередньо Департаментом безпеки Компанії, без залучення до цієї роботи директора з інформаційних технологій ОСОБА_4 .
Наказом НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року призупинено з 15 квітня 2022 року та на період до скасування або припинення воєнного стану на всій території України чи на території міста Києва та Київської області дію трудового договору з директором з інформаційних технологій ОСОБА_4 . Днем поновлення дії трудового договору з ОСОБА_4 вважати день, наступний за днем скасування або припинення воєнного стану на всій території України чи на території міста Києва та Київської області. ОСОБА_4 приступити до виконання трудових обов'язків у день поновлення дії її трудового договору. Серед іншого, припинено нарахування та виплата ОСОБА_4 заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за період з 15 квітня 2022 року до дня поновлення дії трудового договору.
Наказ НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року мотивовано військовою агресією російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року на всій території України, введенням воєнного стану та статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що виключає можливість надання та виконання роботи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно надав правову оцінку спірному наказу, керуючись такими положеннями законодавства.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суд, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява №21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява №17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява №20372/11, § 65)).
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Згідно з пунктом 3 Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року, який набув чинності 24 березня 2022 року (тут і надалі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин), цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до №50, ст. 375) доповнити пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Цей Закон діє протягом воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини третьої статті 13 цього Закону, яка втрачає чинність з моменту завершення виплати державою, що здійснює військову агресію проти України, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам.
З огляду на вищевикладене, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану.
Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Як вбачається з аналізу положень ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», право роботодавця на призупинення трудового договору настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.
Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору, не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
Тобто, з аналізу вищевказаних положень Закону вбачається, що законом надано право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, однак таке право роботодавця не є абсолютним. Головною умовою призупинення трудового договору з працівником, є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
За умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не була ініціатором призупинення із нею трудового договору, не зверталась до відповідача з питанням про те, що вона не може виконувати роботу через збройну агресію і тому слід призупинити із нею дію трудового договору, позивачем було подано відповідачу заперечення, в яких позивач зазначила, що жодної неможливості виконання нею своїх посадових обов'язків, завдань та функцій, не виникало.
Відповідачем не доведено та з матеріалів справи не вбачається абсолютної неможливості виконання позивачем роботи з огляду на те, що відповідно до наказу НАК «Нафтогаз України» №37 від 24 лютого 2022 року працівникам було встановлено дистанційну роботу, за умовами якої працівники (в тому числі позивач) могли виконувати свої трудові обов'язки в будь-якому місці за їх вибором та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
З матеріалів справи також не вбачається абсолютної неможливості надання відповідачем роботи позивачу.
Зокрема, судом встановлено, що НАК «Нафтогаз України» не припиняв своєї господарської діяльності після запровадження воєнного стану.
Позивач обіймає посаду директора з інформаційних технологій, тобто є директором відповідного напрямку і відповідно до наказу НАК «Нафтогаз України» №37 від 24 лютого 2022 року на неї було покладено відповідні обов'язки протягом періоду дистанційної роботи в НАК «Нафтогаз України», тобто і станом на дату прийняття відповідачем спірного наказу.
Відповідно до інформації, наданої директором Департаменту інформаційних технологій ОСОБА_6 , станом на 01 квітня 2022 року щодо статусу проектів IT та проектів з IT складовою, із загального портфелю незавершених проектів в кількості 69 проектів виконується 28 проектів, з яких фінансування призупинено по 6 проектах, що свідчить можливість надання відповідачем роботи позивачу.
Наказом НАК «Нафтогаз України» від 21 березня 2022 року «Про збір доказів заподіяння шкоди майну та завдання інших збитків Компанії внаслідок військової агресії російської федерації проти України» з метою забезпечення захисту майнових прав НАК «Нафтогаз України», порушених унаслідок військової агресії російської федерації проти України, наказано Департаменту інформаційних технологій «забезпечити створення ресурсу на захищеному віддаленому сервері, а також можливість і технічну підтримку завантаження електронних документів та електронних копій паперових документів, зазначених у пунктах 1-5 цього наказу, на захищений віддалений сервер за категоріями та напрямами використання майна, зберігання електронних документів в архівованих папках zip4, доступу до місць зберігання документів на сервері визначеним працівникам.
Відповідно до п. 3 Наказу НАК «Нафтогаз України» №61 від 29 березня 2022 року «Про запровадження укладення договорів та додаткових угод в електронній формі та особливості договірної роботи в умовах воєнного стану» наказано Департаменту інформаційних технологій виконати певні завдання, а п. 6 наказу на Директора з інформаційних технологій (на позивача) було покладено контроль за виконанням цього наказу.
Окремим дорученням голови правління НАК «Нафтогаз України» №17/1-668/28-22 від 02 квітня 2022 року позивача було викликано на робоче місце на 08 год. 30 хв. 04 квітня 2022 року у зв'язку з виробничою необхідністю, що теж підтверджує можливість надання відповідачем роботи позивачу.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не доведено неможливості надання роботи позивачу, адже НАК «Нафтогаз України» здійснює свою господарську діяльність, Департамент інформаційних технологій НАК «Нафтогаз України» працює, працівники цього департаменту виконують свої функції. В ході розгляду справи судом не встановлено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.
За наведених умов у даній справі вірно встановлено наявність підстав для задоволення позову через недоведеність відповідачем передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору і, як наслідок, для невиплати позивачеві заробітної плати, а тому, з метою поновлення порушених прав позивача слід визнати незаконним та скасувати оскаржуваний наказ і стягнути неотриманий за час дії цього наказу заробітну плату (середній заробіток).
Доводи апеляційної скарги в цій частині щодо законного, безумовного права призупинити дію договору у порядку ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» апеляційним судом відхиляються з таких підстав.
Так, дійсно, роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У даній справі судом першої інстанції вірно оцінено надані докази та не встановлено достатніх підстав для тимчасового призупинення дії трудового договору.
Більше того, за повідомленням представника апелянта, на момент розгляду судом апеляційної інстанції, дію договору не поновлено, отже з 14.04.2024 року ОСОБА_4 фактично знаходиться у невизначеному стані, не отримує заробітну плату, фактично не працює при цьому офіційно працевлаштована.
Також апеляційний суд вказує на те, що обставини військової агресії Російської Федерації не є сталими, постійно змінюються, як і хід бойових дій та їх віддаленість від місця роботи ОСОБА_4 у м. Києві, водночас, жодних дій з боку роботодавця щодо оцінки таких обставин щодо неможливості здійснення ОСОБА_4 трудових функцій не приймається.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відхиляються як необґрунтовані і безпідставні.
Щодо виплати середнього заробітку, судом першої інстанції також зроблено вірні висновки щодо підставності таких вимог.
Так, відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Відповідно до положень ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Водночас, під вимушеним прогулом розуміється час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
Судом встановлено, що позивач дійсно перебував у вимушеному прогулі з вини роботодавця, адже оспорюваний наказ визнаний судом незаконним, а видання наказу про призупинення дії трудового договору призвело до невиплати заробітної плати позивачеві.
Згідно з п. 1 розділу І Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ вказаного вище Порядку, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно наявної в матеріалах справи копії довідки НАК «Нафтогаз України» за вих. № 11-146-Д від 30 травня 2022 року, позивачу у березні 2022 року нарахована заробітна плата в сумі 831156,04 грн., а в лютому 2022 року - 881056,80 грн.
За змістом п. 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який має бути стягнений з відповідача на користь позивача, судом першої інстанції зроблено вірно:
- 1 712 212,84 грн. (сума заробітної плати за березень та лютий 2022 року): 42 (кількість робочих днів у березні та лютому 2022 року) = 40 766,97 грн. (середньоденна заробітна плата);
- 401 (кількість робочих днів з 14 квітня 2022 року до дня ухвалення рішення) х 40 766,97 грн. (середньоденна заробітна плата) = 16 347 554,97 грн. (середній заробіток за час вимушеного прогулу).
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності законних підстав стягнення середнього заробітку та посилання на ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», про те, що відшкодування заробітної плати за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, апеляційним судом також відхиляються, оскільки У КЗпП України відсутня норма права, яка б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яку суд першої інстанції вірно застосував.
Отже, установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок відшкодувати середню заробітну плату за час перебування ОСОБА_4 у вимушеному прогулі, тому доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що такий обов'язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, в цьому випадку безпідставні.
Аналогічні висновки викладені у Постановах ВС від 31.01.2024 р. у справі №161/8196/22, від 14.02.2024 р. у справі №464/2944/22.
Що стосується додаткового розгляду та доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо стягнення повної суми заявлених витрат на правову допомогу, апеляційний суд не знаходить вказані доводи підставними.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається із матеріалів справи, у позовній заяві позивачем було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, зокрема, 96 016 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В процесі розгляду справи судом позивачем було подано заяву про покладення на відповідача судових витрат позивача, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу в сумі 808 106,74 грн.
До заяви додано договір про надання правової допомоги №23-2022 від 11 квітня 2022 року, укладений між позивачем та Адвокатським об'єднання «Арслегем», рахунки, акти приймання-передачі правової наданої правової допомоги та платіжні доручення (завірені банком) про фактичну оплату послуг правової допомоги.
Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та постановах Верховного Суду: від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц; від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц; від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
З огляду на вищевикладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, ціни позову, складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, участі адвоката у судових засіданнях, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 50 000,00 грн.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, зважаючи на те, що тривалий розгляд справи, на який посилається апелянт, в результаті чого витрати на правничу допомогу суттєво збільшились, був наслідком зокрема і дій сторони позивача, якою не було надано для сторони відповідача ані копії позову, ані додатків до нього, що підтверджується протоколом судового засідання від 21.07.2022 р.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розмір витрат на правову допомогу є завищеним та надмірним, в дев'ять разів перевищує попередньо наданий орієнтовний розрахунок. В рахунках зазначено близько 40-ка годин, без опису наданих послуг та майже 15 годин з описом дії - додаткова робота з матеріалами справи, без деталізації. Водночас, відносини щодо призупинення трудового договору врегульовані лише однією статтею, а отже, аналіз законодавства не потребував значного часу, а саме відшкодування витрат на правову допомогу не може слугувати додатковим інструментом збагачення за рахунок сторони, яка програла спір.
Щодо відмови судом першої інстанції визначити точну суму платежу за один місяць, яка підлягає негайному стягненню, суд першої інстанції правомірно відмовив, оскільки така сума визначається органами виконавчої служби за зверненням позивача.
Таким чином, доводи апеляційних скарг сторін на рішення та на додаткове рішення висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Моісеєва Юрія Олександровича на рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2023 року - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: