21 березня 2024 року м. Київ
Справа №758/1832/22
Апеляційне провадження №22-ц/824/4090/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Бевзи А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Ткач М.М., 18 серпня 2023 року у м. Києві, повний текст рішення складений 23 серпня 2023 року та на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Ткач М.М., 21 вересня 2023 року у м. Києві, повний текст рішення складений 02 жовтня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
У лютому 2022 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 97982,40 грн, пеню за період з 12 жовтня 2021 року по 30 березня 2022 року у розмірі 8056,00 грн, інфляційні витрати за період з жовтеня 2021 року по січень 2022 року у розмірі 3953,96 грн; 3% річних за період з 12 жовтня 2021 року по 18 січня 2022 року у розмірі 4370,88 грн, моральну шкоду, яку він оцінює в 50000,00 грн, та понесені ним судові витрати в розмірі 1643,65грн - судовий збір та 20000 грн - витрати на правову допомогу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 жовтня 2020 року він уклав письмовий договір позики №12-10/2020 з відповідачем ОСОБА_1 , відповідно до умов якого позивач надав відповідачу безвідсоткову позику готівкою в сумі 97982,40 грн, а відповідач в свою чергу зобов'язався погасити позику рівними щомісячними платежами, у строки, обумовлені даним договором позики, з кінцевим терміном погашення 12 жовтня 2021 року. До укладеного договору позики була оформлена розписка від 12 жовтня 2020 року, згідно до якої позичальник ОСОБА_1 підтверджує своїм підписом на розписці, що він отримав від ОСОБА_2 97982,40 грн за договором позики №12-10/2020 від 12 жовтня 2020 року та зобов'язується повернути отримані кошти. Позичальником взяті на себе зобов'язання по поверненню коштів не виконані, а тому відповідно до умов п. 5 укладеного договору позики позикодавець має право стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення з урахуванням індексу інфляції та річних.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 97982, 40 грн, 3% річних у розмірі 789, 23 грн, інфляційні нарахування у розмірі 3573, 97 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1023, 45 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №758/1832/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 854, 75 грн.
У решті заявлених вимог - відмовлено.
Не погодився із вказаними рішеннями суду відповідач ОСОБА_1 , ним подана апеляційна скарга, в якій він зазначає про незаконність рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи у зв'язку з неповним їх з'ясуванням, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідач вказує на те, що укладення Договору позики на суму 97982,40 грн є приховуванням зобов'язання за Договором оренди у розмірі 97982,40 грн, тому як кошти за Договором позики та розпискою відповідачу не передавались, а зарахувались як існуюча заборгованість за Договором оренди, розписка про отримання позики не містить умов про отримання відповідачем коштів в борг, що вказує на удаваний правочин, однак вказані обставини не досліджені судом першої інстанції належним чином.
Суд першої інстанції не взяв до уваги квитанції, як доказ оплати зобов'язання за Договором позики, не дослідив їх та не надав їм належної оцінки, в той час як вказані докази мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідач також зазначає, що на правовідносини, які виникли між сторонами поширюються вимоги ч.1 ст.16 ЦПК України, а тому обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору щодо питання повернення заборгованості, а так як досудової вимоги про повернення заборгованості відповідач не отримував, а позивач її не направляв, тому на момент подачі позову його права не були порушені, тобто позов подано передчасно.
Вказує, що суд першої інстанції, замість відмови в позові в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат встановив іншій розмір 3 % річних та інфляційних витрат, змінив дату нарахування, у зв'язку з чим вийшов за межі позовних вимог, чим перевищив свої повноваження та вирішив питання, яке не ставилось перед судом, та порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.
Також зазначає про те, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу, що передбачено п.3. п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України не є витратами на професійну правничу допомогу, а тому додаткове рішення в цій частині не обґрунтоване та не правосудне. Відповідач не погоджується з додатковим рішенням та вважає, що є всі підстави для його скасування та ухвалення нового рішення.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 36265,32 грн, сплачений судовий збір в розмірі 2465,49 грн та судові витрати у розмірі 8000,00 грн.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач вказує на те, що суд першої інстанції повно в об'єктивно дослідив відносини, що склались між сторонами та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, а тому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 серпня 2023 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача - ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив про її задоволення.
Представник позивача - ОСОБА_4 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, а тому просила залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.
Перш за все, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише відповідачем і ним визначені межі апеляційного оскарження, а саме ним оскаржується рішення суду в частині задоволених позовних вимог та в частині вирішення питання про компенсацію відповідачеві витрат на правову допомогу.
В порядку ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом в частині позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції. В іншій частині, а саме в частині позовних вимог, що залишились без задоволення, рішення суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як іншими учасниками справи не оскаржується і вони не будуть позбавлені такого права.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги по суті спору, апеляційним судом встановлені наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.
12 жовтня 2020 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 12-10/2020.
Відповідно до п.1 зазначеного договору, позивач, як позикодавець, надає відповідачу - позичальнику безвідсоткову позику готівкою в сумі 97982,40 грн.
Позичальник зобов'язується повернути суму позики в термін і на умовах, передбачених цим Договором (п.2 договору).
Сторони домовилися, що позичальник погасить заборгованість перед позикодавцем в розмірі 97982,40 грн рівними щомісячними платежами у розмірі 8165, 20 грн 12 числа кожного місяця з 12 листопада 2020 року до 12 жовтня 2021 року (п.3 договору).
Згідно із п.5 договору, сторони погодили, що при порушенні позичальником терміну, встановленого для повернення позики, позикодавець має право зажадати повернення всієї суми позики та стягнути пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення з урахуванням індексу інфляції та річних.
Договір вважається укладеним з моменту передачі грошей позичальнику, про що свідчить розписка, дана власноручно позичальником. Розписка являється невід'ємною частиною цього Договору (п.7 договору) /т.1 а.с.171-172 оригінал/.
12 жовтня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 також підписана розписка, згідно з якою він підтверджує про наступне:
«1. Отримання від гр. ОСОБА_2 (позикодавця) кошти у валюті України в якості позики, готівкою в сумі 97982 (дев'яносто сім тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) гривні 40 копійок на дату складення цієї розписки.
2. Позика є безвідсотковою.
3. Сума позики має бути повернена у строку до 12 жовтня 2021 року у валюті України (гривні).
4. Мені (позичальнику) відомо, що у разі неповернення вчасно суми позики (або її частини) з процентами (або без), я нестиму відповідальність відповідно до ст. 1050 Цивільного кодексу України».
Розписка також містить дані та підпис позивача /т.1 а.с.173 оригінал/.
Матеріали справи місять копії квитанцій АТ «Universal Bank» про здійснення відповідачем ОСОБА_5 переказу через систему «monobank» грошових коштів на карту одержувача у АТ «ПриватБанк» НОМЕР_1 , без зазначення прізвища, ім'я та по-батькові: 06 вересня 2021 року у розмірі 8000 грн, 13 вересня 2021 року в розмірі 6000 гривен, 04 жовтня 2021 року у розмірі 5000 гривень, 11 жовтня 2021 року у розмірі 5025 гривень, 21 жовтня 2021 року у розмірі 5025 гривень, 23 листопада 2021 року в розмірі 10000 гривень, 30 листопада 2021 року у розмірі 10150 гривень 75 копійок, 06 грудня 2021 року у розмірі 5025 гривень, 25 січня 2022 року в розмірі 10050 гривень /т.1 а.с.121-125,127-131,142/.
Згідно з квитанцією АТ «Universal Bank» від 21 вересня 2021 року ОСОБА_5 здійснено переказ через систему «monobank» грошових коштів на р/р НОМЕР_2 без зазначення прізвища, ім'я та по-батькові одержувача на суму 10000 гривень призначення платежу визначено «Оренда, ОСОБА_1 » /т.1 а.с.126/ Також в матеріалах справи наявна довідка НВПП «ПЛАСТ» від 05 червня 2023 року в якій вказано: «НВПП «ПЛАСТ» отримало на розрахунковий рахунок НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк», м. Київ, МФО 305299 від ОСОБА_1 через ОСОБА_2 за оренду та комунальні послуги 104326,64 грн» /т.1 а.с.170/.
В силу ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
В порядку ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
В силу ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наведених обставин справи вбачається, що між позивачем та відповідачем був укладений договір позики. Зазначений договір, укладений сторонами у справі, що ними не оспорюється та він не визнаний недійсними у встановленому законом порядку. А отже в силу презумпції правомірності правочину та його обов'язковості, правочин укладений між сторонами у справі є правомірним, і підлягає виконанню.
Твердження відповідача про удаваність укладеного між сторонами договору з метою приховування договору оренди чи заборгованості за договором оренди, оцінюються судом критично, оскільки стороною відповідача не вказано мету приховування іншого правочину, не надано доказів наявності укладеного між сторонами іншого правочину. Слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач є стороною у правовідносинах з оренди, однак іншою стороною є юридична особа, а не позивач. Разом з тим, навіть наявність інших правочинів укладених між сторонами безпосередньо або в порядку представництва саме по собі не свідчить про удаваність правочину.
Факт передачі грошових коштів позивачем відповідачу підтверджується, як умовами самого договору, так і розпискою відповідача наданою в день укладення договору. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. А отже доводи апеляційної скарги відповідача щодо безгрошовості договору слід визнати безпідставними.
Положення ст.545 ЦК України визначено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Наявність боргових документів у позивача, які були надані суду в оригіналі для приєднання в матеріали справи, свідчать про обставини невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань.
Посилання відповідача на наявні в матеріалах справи банківських документів не може бути прийнято до уваги суду, оскільки у вказаних документах відсутнє визначення отримувача коштів та призначення платежу. До того ж вказані платежі були здійснені у період з 06 вересня 2021 року по 25 січня 2022 року, в той час як договором позики був визначений обов'язок погашення заборгованості у період з 12 жовтня 2020 року по 12 жовтня 2021 року, також вказані у платіжних документах суми не відповідають визначеному у договорі розміру щомісячного платежу 8165, 20 грн.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані суду докази підтверджують укладення між сторонами договору та отримання відповідачем від позивача суми коштів в борг, а відповідач не повернув позивачу вказану у договорі суму позики у строк, встановлений договором позики, тобто до 12 жовтня 2021 року, чим допустив невиконання зобов'язання за вказаним договором.
Враховуючи, що сторонами визначена остаточний строк повернення позики датою 12 жовтня 2021 року і судом встановлена відсутність виконання зобов'язання відповідачем, то звернення до суду з позовом у січні 2022 року не можна вважати передчасним, а відсутність досудової вимоги, виходячи з положень цивільного та цивільного процесуального законодавства не перешкоджає зверненню до суду, оскільки право на судовий захист є основоположним. Таким чином доводи апеляційної скарги про передчасність звернення до суду з позовом є безпідставними.
А отже висновок суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 97982, 40 грн відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Враховуючи наявність невиконаного грошового зобов'язання на суму 97982, 40 грн, в порядку ч.2 ст. 625 ЦПК України, відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат проведений стороною позивача, яким визначено суму 3 % річних в розмірі 4370,88 грн, та інфляційні втрати в розмірі 3953,96 грн.
Розрахунок перевірений судом першої інстанції та судом встановлено, що за період з 13 жовтня 2021 року по 18 січня 2022 року розмір 3% річних становить 798,22 грн, а сума інфляційних втрат становить 3573,97 грн. Перевірка наданих сторонами розрахунків є обов'язком суду. При цьому суми визначені судом першої інстанції є меншими ніж були заявлені позивачем. А отже доводи апеляційної скарги відповідача про вихід за межі позовних вимог є безпідставними.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції дав належну правову оцінку наданим сторонами доказам та вірно вирішив справу в межах заявлених позовних вимог та визначених позивачем підстав позову. Тому рішення суду по суті спору відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо оскарження додаткового рішення апеляційний суд виходить з такого.
07 вересня 2023 року на адресу суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про відшкодування витрат на правову допомогу. Заява мотивована тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково, а тому представник відповідача ставить питання про стягнення з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 витрат на правову допомогу на загальну суму 34000,00 грн, а також витрат представника відповідача, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту на загальну суму 2265,32 грн /т.1 а.с.208-211/.
На обґрунтування заяви надано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ФОП ОСОБА_3 , договір про надання послуг № 11-07/22 від 11.07.2022, акт наданих послуг від 11.07.2022 та квитанції про сплату, електронні квитки /т.1 а.с.212-224/.
14 вересня 2023 року на адресу суду першої інстанції від представника позивача ОСОБА_6 надійшов відзив на заяву відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу, в якому представник позивача просить відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на те, що правова допомога надавалась не адвокатом /т.2 а.с.3-5/.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №758/1832/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 854, 75 грн.
У решті заявлених вимог - відмовлено.
Додаткове рішення суду мотивовано тим, що витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку передбаченому ч. 4 ст.137, ч. 7 ст. 139 та ч. 3 ст. 141 ЦПК України. За таких обставин, відсутні підстави для задоволення вимоги представника відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 34000,00 грн.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Згідно з ч.2 ст. 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
В порядку до п. 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст.137, ч. 7 ст. 139 та ч. 3 ст. 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування (ч. 5 ст.135 ЦПК України).
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 1, 3 ст. 138 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 ст.141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 8 ст. 142 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження та віднесена до малозначних, оскільки ціна позову становить 164363,60 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень 2022 року (2481*250=620250).
Виходячи з наведених вище положень чинного законодавства у малознічній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом. З матеріалів справи вбачається, що участь на стороні відповідача в якості представника приймав ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 02 серпня 2022 року.
Матеріали справи не містять жодного документу, що підтверджував би надання відповідачу правничої допомоги саме адвокатом. Судом першої та апеляційної інстанцій також це не встановлено, оскільки у базі даних Єдиного реєстру адвокатів України відсутні дані про ОСОБА_3 , що ним не заперечувалось в судовому засіданні апеляційного суду.
Як вірно вказав суд першої інстанції поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб'єктом.
Вказане тлумачення норм чинного законодавства наведено в підпункті 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).
Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.
За таких обставин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення вимоги представника відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 34000,00 грн.
Враховуючи, що за результатами розгляду даної справи в суді першої та апеляційної інстанцій вимоги позивача до відповідача були задоволені частково, а саме у розмірі на загальну суму 102345,60 грн, що становить 62 %, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення витрат представника відповідача, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту з позивача на користь відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, в розмірі 854,75 грн.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, підстави для компенсації відповідачеві понесених на стадії апеляційного перегляду справи судових витрат - відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 серпня 2023 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: М.В. Мережко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 08 квітня 2024 року.