08 квітня 2024 року
м. Київ
справа №522/4638/23
провадження № 51-1793ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду (далі - Суд):
головуюча ОСОБА_1 ,
судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції,на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року стосовно засудженого ОСОБА_4 ,
встановив:
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2023 року
ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 Кримінального Кодексу України (далі - КК України) та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покаранняз випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Приморського районного суду
м. Одеси від 15 березня 2023 року- без зміни.
Як установлено судами, приблизно в жовтні 2022 року ОСОБА_4 , перебуваючи в лісосмузі в межах смт. Білозерка Херсонського (Білозерського) району Херсонської області, зірвав гілки рослини роду «Конопля», які після процесу сушіння подрібнив руками, тобто виготовив придатний для вживання наркотичний засіб та який в подальшому, незаконно без мети збуту зберігав за місцем проживання: АДРЕСА_1 , з метою особистого вжитку, до моменту її вилучення 02 лютого 2023 року працівниками поліції під час здійснення фільтраційних заходів. Так, під час огляду місця події у ОСОБА_4 виявлено та вилучено подрібнену речовину рослинного походження, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, загальна маса якого у перерахунку на висушену речовину становить 414, 551 г.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурором викладено вимогу про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Вимогу мотивовано неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Прокурор не погоджується із застосуванням до засудженого положень ст. 75 КК України.
Мотиви Суду
Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, долучені до неї копії судових рішень, дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі
п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)з огляду на таке.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 309 КК України у касаційній скарзі прокурором не оскаржуються.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах касаційної скарги.
Що стосується доводів прокурора викладених у касаційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, то вони на думку Суду є необґрунтованими.
Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається із вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання врахував у сукупності характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення.
Поряд із цим судом враховано: пом'якшуючі покарання обставини, якими суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; відсутність обтяжуючих покарання обставин; дані про особу засудженого, який на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває, офіційно не працевлаштований, осіб на утриманні не має, раніше в силу ст. 89 КК України не судимий.
Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що необхідним та достатнім для виправлення і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень буде призначення покарання в межах санкції ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства та застосування до нього вимог ст. 75 КК України.
Суд апеляційної інстанції, аналізуючи доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд не прийняв до уваги дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він є особою, що раніше неодноразово притягувалась до кримінальної відповідальності, та, відбувши призначені покарання, ОСОБА_4 на шлях виправлення не став, суспільно-корисною працею не зайнявся, та знову вчинив нове кримінальне правопорушення, що свідчить про системність злочинної діяльності обвинуваченого та його небажання стати на шлях виправлення, їх відхилив, з огляду на наступне.
Судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину.
Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов'язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.
Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у т.ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.
Отже, посилання прокурора про необхідність врахування при призначенні покарання ОСОБА_4 того, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів є неприпустимим, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що він є особою, яка відповідно до ст. 89 КК України не має судимості.
Щодо доводів прокурора про те, що поза увагою суду залишилась обставина, що ОСОБА_4 за пред'явленим обвинуваченням придбав, виготовив та зберігав особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс, загальною масою у перерахунку на суху речовину - 414, 551 г, який за своїм розміром наближений до великого (розміру), та у свою чергу, свідчить про підвищену суспільну небезпечність обвинуваченого, апеляційний суд визнав їх необґрунтованими, оскільки це є фактичними обставинами вчинення кримінального проступку та враховані при кваліфікації дій ОСОБА_4 .
Апеляційний суд визнав безпідставними посилання прокурора про призначення ОСОБА_4 надто м'якого покарання, з огляду на те, що при призначенні покарання, суд першої інстанції врахував усі доводи, на які посилався у апеляційній скарзі прокурор.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції,на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року стосовно засудженого ОСОБА_4 .
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3