Ухвала
09 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 522/23228/15-ц
провадження № 61-2834ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у справі за позовом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_4 , Департамент Державної архітектурно - будівельної інспекції в Одеській області, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та зобов'язання привести квартиру в первинний стан,
У листопаді 2015 року Приморська районна адміністрація Одеської міської ради звернулась з позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання привести в первинний стан квартиру АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самовільно улаштованої веранди.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 , яка є власником квартири АДРЕСА_1 , самовільно виконала будівельні роботи з реконструкції вказаної квартири зі збільшенням площі за рахунок улаштування веранди, площею до 10 кв. м.
07 квітня 2016 року Приморська районна адміністрація Одеської міської ради звернулась до суду з уточненим позовом, в якому просила визнати недійсним свідоцтво про право власності (САЕ №798004) від 19 грудня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_3 виконавчим комітетом Одеської міської ради; зобов'язати ОСОБА_3 привести в первинний стан квартиру АДРЕСА_1 шляхом демонтажу самовільно улаштованої веранди.
Уточнені позовні вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_3 , яка є власником квартири АДРЕСА_1 , самовільно виконала будівельні роботи з реконструкції вказаної квартири зі збільшенням площі за рахунок улаштування веранди, площею до 10 кв. м, а свідоцтво про право власності (САЕ №798004) від 19 грудня 2012 року на зазначену квартиру, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі декларації про готовність об'єкту до експлуатації від 16 жовтня 2012 року за № 14212191590, яка в подальшому була скасована.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2023 року позов Приморської районної адміністрації Одеської міської ради задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності (САЕ № 798004) від 19 грудня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_3 виконавчим комітетом Одеської міської ради. Зобов'язано ОСОБА_3 привести в первинний стан квартиру АДРЕСА_1 шляхом демонтажу самовільно надбудованої веранди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інспекцією ДАБК було виявлено самочинне будівництво відповідача шляхом реконструкції квартири з улаштуванням веранди. Так як декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, як підставу для набуття права власності на реконструйовану квартиру з улаштуванням веранди - скасовано, отже і право власності відповідача, зареєстроване на підставі скасованої декларації підлягає скасуванню.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2023 року в частині задоволення позову Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності (САЕ № 798004) від 19 грудня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності (САЕ №798004) від 19 грудня 2012 року на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності не забезпечують відновлення порушених прав Приморської районної адміністрації Одеської міської ради. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 128/2994/16-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/40279/17. Саме по собі скасування декларації про початок виконання будівельних робіт і декларації про готовність об'єкта до експлуатації після отримання свідоцтва про право власності на квартиру не може бути підставою для позбавлення особи, що здійснила реконструкцію цієї квартири, права власності на спірний об'єкт нерухомості;
у частині сьомій статті 376 ЦК України передбачено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову;
відповідно до статті 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини» забороняється знесення, заміна пам'яток архітектури. Статтею 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації;
апеляційний суд виходив з того, що будівлю по вул. Пушкінській - будинок Вучині, постановою РМ України № 970 від 24 серпня 1963 року прийнято під охорону держави як пам'ятку національного значення. 04 грудня 2009 року Інспекцією ДАБК виявлено самочинне будівництво ОСОБА_3 шляхом реконструкції квартири з улаштуванням веранди, в будинку, який віднесено до пам'ятки архітектури, що підтверджується листом N01/11-5236. Встановлено, що відповідач провела будівельні роботи з реконструкції квартири з улаштуванням веранди без погодження будь-якої проектної документації та без дозволу Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини та всуперечвимогам частини першої статті 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якої замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;
за таких обставин, апеляційний суд погодився з висновком суду першої про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання ОСОБА_3 привести в первинний стан квартиру АДРЕСА_2 шляхом демонтажу набудованої веранди.
ОСОБА_5 27 лютого 2024 року через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, а саме: вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та докази надсилання її копій та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
У березні 2024 року на виконання ухвали Верховного Суду від 13 березня 2024 року ОСОБА_5 подала уточнену касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В уточненій касаційній скарзі підставами касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_5 зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). Обґрунтовуючи указані підстави касаційного оскарження судових рішень, ОСОБА_5 зазначає, що листи, наказ та інші документи за результатами заходів державного архітектурно-будівельного контролю відносно квартири АДРЕСА_1 , оформлені інспекцією ДАБК, управлінням з питань охорони об'єктів культурної спадщини та Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради після узаконення реконструкції зазначеної квартири у 2012 році, не можуть визнаватись законними, в розумінні частини 1 статті 78 ЦПК України вони є недопустимими доказами. Розглянувши справу, суд першої інстанції вищенаведеного не врахував, не з'ясувавши усіх суттєвих обставин, передчасно відніс виконану ОСОБА_3 реконструкцію квартири до самочинного будівництва, а свої висновки в оскаржуваному рішенні обґрунтував недопустимими доказами.
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина третя статті 411 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга на підпункт перший частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на пункт 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього Кодексу як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення і у ній відсутнє обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень, зокрема, відсутнє відповідне обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).
Посилання в уточненій касаційній скарзі на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) за відсутності обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без обґрунтування випадків (випадку), передбачених у пунктах 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Окрім цього, ОСОБА_3 не обґрунтовує в уточненій касаційній скарзі на підставі яких саме недопустимих доказів (без їх конкретизації) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, та чому ці докази є недопустимими, не обґрунтовує порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України). Посилання у касаційній скарзі як на недопустимі докази на листи, наказ та інші документи за результатами заходів державного архітектурно-будівельного контролю відносно квартири АДРЕСА_1 , оформлені інспекцією ДАБК, управлінням з питань охорони об'єктів культурної спадщини та Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради після узаконення реконструкції зазначеної квартири у 2012 році, не є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України. Сама по собі вказівка на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Тому особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат