04 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 914/1027/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А
та представників:
позивача - Лука Т. М.
відповідача 1 - не з'явився
відповідача 2 - не з'явився
відповідача 3 - не з'явився
третьої особи - Рісна Ю. Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 (головуючий - Галушко Н. А., судді Желік М. Б., Орищин Г. В.)
та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 (головуючий - Галушко Н. А., судді Желік М. Б., Орищин Г. В.)
на рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023 (головуючий - Березняк Н. Є., судді Горецька З. В., Ділай У. І.)
та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.03.2023 (головуючий - Березняк Н. Є., судді Горецька З. В., Ділай У. І.)
у справі № 914/1027/19
за позовом ОСОБА_1
до 1) Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, 2) державного реєстратора Відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Небесного Андрія Івановича, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Латориця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2
про визнання протиправною та скасування відмови державного реєстратора, викладеної у листі від 18.10.2018 № 2902-1009; визнання протиправною та скасування відмови державного реєстратора, викладеної у листі від 19.10.2018 № 2902-1018; зобов'язання державного реєстратора скасувати запис/реєстраційну дію від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 - як учасник господарського товариства - ТОВ "Латориця", звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради з вимогами про:
- визнання протиправною та скасування відмови державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради А. Небесного, щодо неможливості виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, викладеної у листі від 18.10.2018 № 2902-1009;
- визнання протиправною та скасування відмови державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради А. Небесного, щодо неможливості виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, викладеної у листі від 19.10.2018 № 2902-1018;
- зобов'язання державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради А. Небесного скасувати запис/реєстраційну дію № 14151200000004431 від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу (з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову від 16.01.2020, прийнятою до розгляду ухвалою суду від 30.01.2020).
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188 визнано недійсним рішення зборів учасників ТОВ "Латориця" від 15.03.2004, оформлене протоколом № 6, згідно з яким ОСОБА_2 з 15.03.2004 обрано директором ТОВ "Латориця", що має наслідком повернення відомостей про юридичну особу до містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до стану, у якому вони знаходились на момент прийняття скасованого рішення, а отже оскаржувані відмови державного реєстратора є протиправними та підлягають скасуванню та наявні підстави для зобов'язання державного реєстратора скасувати запис/реєстраційну дію № 14151200000004431 від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Справа розглядалась судами неодноразово. За наслідками нового розгляду справи рішенням Господарського суду Львівської області від 16.03.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 у задоволенні позову відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що предметом спору у справі № 13/188 не був спірний запис/реєстраційна дія № 14151200000004431 від 15.04.2005, а судом вирішувався спір щодо визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ "Латориця" від 15.03.2004, оформленого протоколом № 6. Матеріалами справи та позивачем не доведено наявності зв'язку між вчиненою реєстраційною дією № 14151200000004431 від 15.04.2005 та рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Латориця" № 6 від 15.04.2004, скасованим рішенням Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188. Відмова (у державній реєстрації) з боку державного виконавця, вичерпний перелік для якої викладено у частині першій статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції станом на жовтень 2018 року), відсутня.
5. При цьому, суди зазначили, що ксерокопія реєстраційної картки, наданої позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог (оригінал якої відсутній як в матеріалах реєстраційної справи, так і в матеріалах даної судової справи) не може бути належним і допустимим доказом у справі, оскільки не завірена належним чином на предмет її відповідності оригіналу та містить відтиски печатки товариства втраченої ще у 2002 році.
6. Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 30.03.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023, заяву ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 2 881,50 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2020 та 11 526,00 грн судового збору сплаченого за подання касаційної скарги на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 881,50 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги та 11 526,00 грн судового збору сплаченого за подання касаційної скарги.
7. Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 23 000,00 грн на відшкодування судових витрат на правову допомогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
8. ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023, додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023, рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.03.2023 та направити справу № 914/1027/19 на новий розгляд до суду першої інстанції.
9. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 24.04.2019 у справі № 802/1024/18-а (щодо обов'язку суду з'ясувати характер спірних правовідносин, наявність/відсутність порушеного права і можливості його поновлення/захисту в обраний спосіб), постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 (щодо застосування стандарту доказування "вірогідність доказів"), постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20 (щодо критеріїв оцінки доказів), постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, від 30.01.2020 у справі № 904/1093/19, від 20.01.2020 у справі № 902/803/17, від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (щодо застосування принципу "Jura novit curia"), постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 902/743/18, від 03.11.2020 у справі № 906/46/17, від 11.11.2020, від 11.11.2020 у справі № 04/01/5026/1089/2011 (щодо права позивача змінити предмет або підстави позову при новому розгляді справи) постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 провадження № 11-84сап21 та постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 911/1609/21 (щодо усунення недоліків судових рішень).
10. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", статей 10, 20, 58, 59, 62 Закону України "Про господарські товариства", частин третьої, шостої статті 11, статті 12, частини п'ятої, сьомої статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", пунктів 2.1.- 2.5., 3.7., 4.1., 4.3., 4.5., 5.2.- 5.5. Порядку зберігання та пересилання реєстраційних справ юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.02.2012 № 238/5), а також частин першої, другої статті 8 Закону України "Про доступ до судових рішень" та норм ГПК України, які регламентують процес прийняття та оприлюднення рішення.
11. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
12. В обґрунтування підстав касаційного оскарження додаткового рішення та додаткової постанови скаржник посилається на необхідність їх скасування, як похідних рішень з урахуванням наявності підстав для скасування рішення і постанови, прийнятих за наслідками розгляду справи по суті.
Позиція інших учасників справи
13. Відповідач 1 подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
14. Третя особа подала відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
15. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
16. Згідно наявного у справі Статуту ТОВ "Латориця", затвердженого Зборами учасників товариства на підставі протоколу № 5 від 26.02.2004 та зареєстрованого 15.03.2004 за № 10498 (п.3.1, п.11.5) учасниками товариства є:
ОСОБА_1 з часткою у статутному фонді - 50%;
ОСОБА_2 з часткою у статутному фонді - 50%;
17. Згідно п.18.1 Статуту вищим органом товариства є Збори учасників; згідно п.19.1.4. статуту до компетенції загальних зборів відноситься обрання виконавчого органу (директора). Такий склад учасників ТОВ "Латориця" підтверджується і отриманим на запит судді № 1005387191 від 29.05.2019 Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по юридичній особі.
18. Протоколом № 6 Зборів учасників ТОВ "Латориця" від 15.03.2004 обрано директором товариства з 15.03.2004 ОСОБА_2 та в подальшому, як стверджує позивачка, на підставі цього документа проведено 15.05.2005 включення відомостей про юридичну особу ТОВ "Латориця" в ЄДРЮО та ФОП. Позивачка зазначає, що збори учасників відбулися за її відсутності, а підпис на протоколі № 6 від її імені є підробленим, що було встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2011, яким визнано недійсним рішення зборів учасників ТОВ "Латориця" від 15.03.2004, оформленого протоколом № 6.
19. 09.10.2018 Господарським судом Львівської області з метою примусового виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, супровідним листом було надіслано таке рішення до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради для виконання.
20. Проте, 24.10.2018 від Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради на адресу суду надійшли листи від 18.10.2018 № 2902-1009 та від 19.10.2018 № 2902-1018, згідно яких, як стверджує позивач, відмовлено у виконанні судового рішення у справі № 13/188 у зв'язку з тим, що у Єдиному державному реєстрі відсутня інформація про проведення державної реєстрації змін до відомостей юридичної особи на підставі протоколу № 6 від 15.03.2004.
21. Відтак позивач вважає, що відмови у виконанні рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188 зі сторони відповідача є протиправними, такими, що порушують права позивача, як учасника товариства, а самі відмови, викладені у листах від 18.10.2018 № 2902-1018 та від 19.10.2018 № 2902-1018 такими, що підлягають скасуванню.
22. Вищенаведені обставини, а також, те, що запис/реєстраційна дія № 14151200000004431 від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу - ТОВ "Латориця" був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань саме на підставі скасованого рішення зборів учасників ТОВ "Латориця" від 15.03.2004, оформленого протоколом № 6, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування відмов державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради А. Небесного, щодо неможливості виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, викладених у листах від 18.10.2018 № 2902-1009 та від 19.10.2018 № 2902-1018; зобов'язання державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради А. Небесного, скасувати запис/реєстраційну дію № 14151200000004431 від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу.
Позиція Верховного Суду
23. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
24. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
25. Так, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, наведених у пункті 9 цієї постанови.
26. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
27. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
28. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
29. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
30. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
31. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у наведених скаржником постановах. Так, у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв'язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.
32. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
33. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
34. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
35. При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
36. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
37. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
38. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
39. Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18 про неврахування яких зазначає скаржник у касаційній скарзі.
40. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.
41. Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по ТОВ "Латориця" (що містяться в матеріалах справи), безпосередньо в Єдиному державному реєстрі відсутні будь-які прямо зазначені відомості про проведення реєстраційної дії щодо ТОВ "Латориця" 15.04.2005 за № 14151200000004431 саме на підставі рішення зборів учасників ТОВ "Латориця" від 15.03.2004, оформленого протоколом №6.
42. Відтак, суди дійшли висновку, що матеріалами справи не підтверджується твердження позивача, що реєстраційна дія проведена 15.04.2005 за № 14151200000004431 здійснена саме на підставі визнаного недійсним в судовому порядку рішення зборів учасників ТОВ "Латориця" від 15.03.2004, оформленого протоколом №6.
43. Суди зазначили, що матеріали справи свідчать про те, що 26.02.2004 зборами учасників ТОВ "Латориця" прийнято рішення, оформлене протоколом № 5 згідно з яким прийнято в число учасників та визначено розмір частки у статутному капіталі ТОВ "Латориця": ОСОБА_1 - у розмірі 50%, ОСОБА_2 - у розмірі 50%. Також 26.02.2004 зборами учасників товариства затверджено (протокол від 26.02.2004 № 5) у новій редакції статут ТОВ "Латориця".
44. З огляду на рішення, прийняті зборами учасників ТОВ "Латориця" 26.02.2004 та оформлені протоколом № 5, органу державної реєстрації для внесення відомостей до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності подано реєстраційну картку суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (внесення змін) (за формою згідно з додатком № 1 до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 740 (було чинним до 01.07.2004)), підписану 02.03.2004 директором ТОВ "Латориця" - ОСОБА_2 . Державну реєстрацію змін до установчих документів за реєстраційною карткою від 02.03.2004 проведено 15.03.2004 (підтверджується змістом самої реєстраційної картки та титульним аркушем Статуту ТОВ "Латориця": запис № 10498).
45. 15.03.2004 зборами учасників ТОВ "Латориця" прийнято рішення, оформлене протоколом за № 6, яким ОСОБА_2 обрано директором товариства.
46. Надалі, 15.04.2005 вчинено запис/реєстраційну дію № 14151200000004431 стосовно включення відомостей про юридичну особу, ТОВ "Латориця" до ЄДР.
47. Разом з цим суди зазначили, що рішенням Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2011 визнано недійсним рішення зборів учасників ТОВ "Латориця" від 15.03.2004, оформлене протоколом № 6. Виходячи з ухвали Господарського суду Львівської області від 26.07.2019 у справі № 13/188 (залишеної без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019) рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188 є виконаним з моменту набрання ним законної сили. Ухвалою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.11.2019 позивачеві відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №13/188 (з перегляду ухвали від 26.07.2019 та постанови від 26.09.2019).
48. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, отримавши рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, листами від 18.10.2018 № 2902-1009 та від 19.10.2018 № 2902-1018 державний реєстратор Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Небесний. І. повідомив суд про неможливість виконання вказаного судового рішення у зв'язку з тим, що у ЄДР відсутня інформація про проведення державної реєстрації змін до відомостей юридичної особи на підставі протоколу від 15.03.2004 № 6.
49. Разом з цим, суди першої і апеляційної інстанції встановили, що ОСОБА_2 виконував функції директора товариства ще до прийняття 26.02.2004 зборами учасників ТОВ "Латориця" рішення, оформленого протоколом № 5. Наведене, окрім реєстраційної картки від 02.03.2004 суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи також підтверджується: декларацією про прибуток ТОВ "Латориця" від 09.08.2002; записом у трудовій книжці ОСОБА_3 , датованим 02.09.2002; податковою декларацією з податку на додану вартість (скороченою) від 16.09.2002; актом від 17.11.2003 № 49 на скриті роботи по вогнезахисній обробці дерев'яних конструкцій; податковою декларацією з податку па додану вартість (скороченою) від 13.01.2004; заявою № 33/3 про видачу свідоцтва про право сплати єдиного внеску вхідний номер ДПІ: 9147/10 від 16.12.2002; заявою від 15.12.2003 №42/6 про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку.
50. Окрім того, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли висновку, що конклюдентні дії ОСОБА_1 , що знайшли свій вияв у зверненні останньої до Господарського суду Львівської області з позовом у справі № 914/1147/20, де вона просила господарський суд стягнути з ОСОБА_2 2 602 640,00 грн збитків в порядку частини першої статті 54 ГПК України, підтверджують, що ОСОБА_2 був керівником ТОВ "Латориця" ще до рішення зборів учасників товариства від 15.03.2004, оформленого протоколом № 6.
51. Окрім цього суди зазначили, що у Статуті товариства відсутні відомості про те, кого належить відносити до посадових осіб ТОВ "Латориця", наглядова рада товариства не створена та статутом ТОВ "Латориця" не передбачена.
52. Суди попередніх інстанцій, проаналізувавши вимоги, чинного на час здійснення відповідної реєстраційної дії, законодавства дійшли висновку про те, що внесення до ЄДР відомостей стосовно обрання (зміни) керівника юридичної особи підлягало здійсненню на підставі реєстраційної картки форми № 4. Для того, аби здійснювати державну реєстрацію у ЄДР відомостей стосовно обрання (зміни) керівника юридичної особи, виходячи з положень ст. 19, п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції станом на 15.04.2005) та листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 21.07.2004 № 4929, спершу на підставі заповненої реєстраційної картки (форма № 6) необхідно було провести включення відомостей про цю юридичну особу до ЄДР, а потім здійснювати інші реєстраційні дії відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців".
53. Відтак, за висновками судів запис/реєстраційна дія № 14151200000004431 стосовно включення відомостей про ТОВ "Латориця" до ЄДР не вчинявся (-лася) на підставі та/або на виконання рішення зборів учасників ТОВ "Латориця" від 15.03.2004 оформленого протоколом № 6.
54. При цьому суди зауважили, що в матеріалах справи № 914/1027/19 відсутні належні, допустимі та достовірні докази того, що запис/реєстраційна дія № 14151200000004431 вчинявся (-лася) на підставі / чи на виконання рішення зборів учасників ТОВ "Латориця" від 15.03.2004, оформленого протоколом № 6.
55. Щодо реєстраційної картки ТОВ "Латориця" від 15.04.2005, копія якої була надана позивачем, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції зазначив, що копія реєстраційної картки не відповідає вимогам статті 91 ГПК України (оригінал згаданої картки позивачем не представлено).
56. Крім того, на спростування доводів позивача суди встановили, що ОСОБА_4 об'єктивно не міг при ознайомленні з матеріалами реєстраційної справи ТОВ "Латориця" отримати копію реєстраційної картки, наведене за висновками судів підтверджується довіреністю від 01.09.2008 де зазначено лише: "З реєстраційною справою ознайомився ТОВ "Латориця"". Окрім того, у відповідь на адвокатський запит від 08.11.2021 (стосовно надання представникові ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , у зв'язку із ознайомленням у 2009 році з матеріалами реєстраційної справи ТОВ "Латориця" копій будь-яких документів, що знаходилися у вказаній реєстраційній справі), Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради листом від 10.11.2021 № 2902-вих-105246 з посиланням на частину шосту статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" повідомило про відсутність інформації щодо надання копій документів ОСОБА_4 з матеріалів реєстраційної справи ТОВ "Латориця".
57. З огляду на наведене суди дійшли висновку, що ксерокопія реєстраційної картки, наданої позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог (оригінал якої відсутній як в матеріалах реєстраційної справи, так і в матеріалах судової справи) не може бути належним і допустимим доказом у справі, оскільки не завірена належним чином на предмет її відповідності оригіналу, містить відтиски печатки товариства, втраченої ще у 2002 році, що підтверджується матеріалами справи і оформлення та подання такої реєстраційної картки від 15.04.2005 заперечується самим ОСОБА_2 .
58. При цьому суди зазначили, що як зазначено в листах від 18.10.2018 № 2902-1018 та від 19.10.2018 № 2902-1018 державний реєстратор Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради А. Небесний, отримавши рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, повідомив суд про неможливість виконання вказаного судового рішення у зв'язку з тим, що у Єдиному державному реєстрі відсутня інформація про проведення державної реєстрації змін до відомостей юридичної особи саме на підставі протоколу №6 від 15.03.2004.
59. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що за даних конкретних умов, відмова (у державній реєстрації) з боку державного виконавця, вичерпний перелік для якої викладено у частині першій статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (у редакції станом на жовтень 2018 року), відсутня, а за наведених вище обставин, державний реєстратор не порушив вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань".
60. Отже суди дійшли висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
61. Верховний Суд погоджується із наведеним висновком судів попередніх інстанцій та зазначає, що такий узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.1.2019 у справі № 686/23317/13-а (на яку також послались суди попередніх інстанцій).
62. Щодо вимоги про зобов'язання державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради А. Небесного, скасувати запис/реєстраційну дію № 14151200000004431 від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу суди попередніх інстанцій зазначили, що в силу приписів статей 7, 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі, зокрема судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов'язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.
63. Відтак, суди дійшли висновку, що з наведених положень Закону у разі прийняття відповідного рішення судом, державний реєстратор здійснює дію відповідно до вимог закону, а тому у господарського суду відсутні правові підстави додатково зобов'язувати державного реєстратора виконувати свої повноваження.
64. Верховний Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій та зазначає, що наведена правова позиція повністю узгоджується, зокрема, з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 905/1076/16.
65. Окрім цього, суди попередніх інстанцій зазначили, що предметом спору у справі № 13/188 не був спірний запис/реєстраційна дія № 14151200000004431 від 15.04.2005, а судом вирішувався спір щодо визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ "Латориця" від 15.03.2004, оформленого протоколом № 6. При цьому, матеріали справи не свідчать, а позивачем не доведено наявності зв'язку між вчиненою реєстраційною дією № 14151200000004431 від 15.04.2005 та рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Латориця" № 6 від 15.04.2004, скасованим рішенням Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188.
66. З огляду на наведене суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування повідомлень державного реєстратора щодо неможливості виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188 та зобов'язання державного реєстратора скасувати запис/реєстраційну дію № 14151200000004431 від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу.
67. Так, Верховний Суд зазначає, що обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
68. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
69. Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
70. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
71. Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
72. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
73. Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
74. Відповідно до частини третьої та четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
75. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
76. При цьому стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов'язок суду щодо оцінки доказів в порядку статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
77. Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20).
78. Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
79. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).
80. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
81. Звідси Суд не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) та постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.
82. При цьому, Суд відхиляє доводи касаційної скарги стосовно неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій щодо застосування принципу "Jura novit curia", викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, від 30.01.2020 у справі № 904/1093/19, від 20.01.2020 у справі № 902/803/17, від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц, оскільки такі доводи по своїй суті є суто декларативними і такими, з яких не вбачається порушення судами попередніх інстанцій норм законодавства.
83. Разом з цим, в контексті доводів касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 46 ГПК України, що полягає у безпідставному неприйнятті місцевим господарським судом заяв про зміну предмета позову та неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 902/743/18, від 03.11.2020 у справі № 906/46/17, Верховний Суд зазначає таке.
84. Як свідчать матеріали справи, після скасування Верховним Судом судових рішень у цій справі та направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції від представника позивача неодноразово надходили заяви про зміну предмета позову.
85. Так, позивачем подано 22.09.2021 заяву від 16.08.2021 в порядку статті 46 ГПК України відповідно до якої останній, просив змінити предмет позову, а саме: визнати протиправною та скасувати відмову державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради А. Небесного щодо неможливості виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, викладену в листі від 18.10.2018 № 2902-1009; визнати протиправною та скасувати відмову державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради А. Небесного щодо неможливості виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, викладену в листі від 19.10.2018 № 2902-1018; скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис/реєстраційну дію № 141512000000004431 від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Латориця" (ідентифікаційний код 19140732).
86. Проаналізувавши зміст поданої позивачем заяви, місцевий господарський суд зазначив, що фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, мали місце до листопада 2018 року та не змінювалися після закінчення підготовчого засідання по справі № 914/1027/19 під час попереднього розгляду (підготовче провадження закрито ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.05.2020 у справі №914/1027/19), відтак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_1 в порядку статті 46 ГПК України (з позовною вимогою про скасування у ЄДР запису / реєстраційної дії № 14151200000004431 від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу - ТОВ "Латориця") не підлягає прийняттю враховуючи пряму заборону, передбачену частиною четвертою статті 46 ГПК України.
87. У зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.01.2022 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 16.08.20221 б/н поданої в порядку статті 46 ГПК України.
88. В подальшому, 09.03.2022 до Господарського суду Львівської області від представника позивача надійшла заява від 09.03.2022 в порядку статті 46 ГПК України.
89. Подана позивачем заява мотивована тим, що лише 09.02.2022 з витягу з ЄДР на запит її представника останній стало відомо, що в межах реєстраційної дії № 1415120000000341 від 15.04.2005 державним реєстратором Василаш Г. Я. Виконавчого комітету Львівської міської ради незаконно внесено до реєстру дані щодо частки учасників та Товариства, замість 11 243,375 грн - внесено 12 000,00 грн щодо частки кожного із засновників, та замість 22 486,75 грн - внесено 24 000,00 грн щодо розміру статутного капіталу товариства. На думку представника позивача, це нові фактичні обставини справи, про які до моменту отримання витягу позивачу не було відомо, що зумовлює за необхідне змінити предмет позову.
90. Розглянувши подану представником позивача заяву, місцевий господарський суд зазначив, що фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, мали місце до листопада 2018 року та не змінювалися після закінчення підготовчого засідання по справі № 914/1027/19 під час попереднього розгляду (підготовче провадження закрито ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.05.2020 у справі № 914/1027/19). При цьому суд зазначив, що представником позивача не враховано, що норми частини четвертої статті 46 ГПК України стосуються не обізнаності позивача із певними фактичними обставинами, а з їх зміною. Дані ЄДР про розмір часток учасників та розмір статутного капіталу ТОВ "Латориця" є незмінним з моменту внесення запису № 14151200000004431 від 15.04.2005.
91. Відтак, суд першої інстанцій дійшов висновку, що ОСОБА_1 та її представнику Лука Т. М. ще до подання позову у даній справі, було відомо усі дані, які містились у ЄДР щодо ТОВ "Латориця", зокрема щодо розміру часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у розмірі по 12 000,00 грн кожна, та розміру статутного капіталу ТОВ "Латориця" - 24 000,00 грн, а посилання позивача у заяві в порядку статті 46 ГПК України на "нові фактичні обставини" щодо розміру статутного капіталу товариства та часток учасників є фактично зміною підстави позову, адже ґрунтується на відмінних фактичних обставинах та різниться правовим регулюванням. Тобто, за даних конкретних умов прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 у порядку статті 46 ГПК України фактично тягне за собою зміну і предмета, і підстави позову.
92. З огляду на наведене, ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.05.2022 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 09.02.2022 б/н поданої до суду 09.03.2022 в порядку статті 46 ГПК України.
93. В подальшому, 15.06.2022 до Господарського суду Львівської області від представника позивача надійшла заява в порядку статті 46 ГПК України про зміну предмету позову, а саме: визнання протиправною та скасування відмови державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради А. Небесного щодо неможливості виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, викладену в листі від 18.10.2018 № 2902-1009; визнання протиправною та скасувати відмову державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради А. Небесного щодо неможливості виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, викладену в листі від 19.10.2018 № 2902-1018; скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис/реєстраційну дію № 141512000000004431 від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Латориця" (ідентифікаційний код 19140732).
94. Розглянувши вказану заяву суд першої інстанції зазначив, що позивачем двічі, а саме 09.03.2022 та 16.06.2022 подавались заяви в порядку статті 46 ГПК України у задоволенні яких судом було відмовлено.
95. При цьому суд першої інстанції вкотре наголосив, що фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивачки, мали місце до листопада 2018 року та не змінювалися після закінчення підготовчого засідання по справі № 914/1027/19 (підготовче провадження закрито ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.05.2020 у справі № 914/1027/19).
96. Суд встановив, що представник позивача у заяві вказує на те, що 09.06.2022 Господарським судом Львівської області прийнято рішення у справі № 914/2405/21, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано недійсним рішення № 1/07 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Латориця" від 31.07.2020, визнано недійсним статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Латориця", затверджений у новій редакції протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Латориця" № 1/07 від 31.07.2020, визначено, що розмір частки ОСОБА_1 у статутному капіталі Товариства становить 50% в сумі 11 243,375 грн. та розмір статутного капіталу ТОВ "Латориця" становить 22 486,75 грн. До заяви представником позивача долучено вступну та резолютивну частини даного рішення із відміткою, що рішення законної сили не набрало.
97. Так місцевий господарський суд зазначив, що з поданої ОСОБА_1 позовної заяви у цій справі вбачається, що підставою позову в частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 скасувати запис/реєстраційну дію № 14151200000004431 від 15.04.2005 є внесення цих відомостей на підставі протоколу від 15.03.2004 року № 6 зборів учасників товариства, який визнано судом недійсним і який стосується лише і виключно обрання керівника ТОВ "Латориця". При цьому, посилання позивача у заяві в порядку статті 46 ГПК України на так звані "нові фактичні обставини" щодо розміру статутного капіталу товариства та часток учасників є фактично зміною підстави позову, адже ґрунтується на відмінних фактичних обставинах та різниться правовим регулюванням. Тобто, за даних конкретних умов прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 у порядку статті 46 ГПК України фактично тягне за собою зміну і предмета, і підстави позову.
98. Місцевий господарський суд зазначив, що спірні правовідносини виникли не з приводу наявності чи відсутності підстав для скасування того чи іншого запису / реєстраційної дії в ЄДР, а щодо правомірності повідомлень відповідача-2 про неможливість виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, а отже відповідності дій такого державного реєстратора приписам пункту 2 частини п'ятої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань". Сама вимога зобов'язального характеру також ґрунтується на пункті 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Лише за умови встановлення неправомірності (безпідставності) повідомлення (-ь) відповідача-2 про неможливість виконання рішення Господарського суду Львівської області від 02.08.2011 у справі № 13/188, державного реєстратора Відділу реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради Небесного А. І. слід зобов'язувати вчинити дії шляхом скасування запису/реєстраційної дії. Таким чином, позовна вимога про зобов'язання державного реєстратора вчинити певні дії є похідною від двох основних позовних вимог (визнати протиправною та скасувати відмову державного реєстратора). Водночас, вимога про скасування у ЄДР запису / реєстраційної дії № 14151200000004431 від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу - ТОВ "Латориця" не передбачає дослідження правомірності дій будь-якого державного реєстратора (у т.ч. відповідача-2) та не ґрунтується на положеннях пункту частини першої, пункту 2 частини п'ятої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
99. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підстава позову в частині позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 скасувати запис / реєстраційну дію № 14151200000004431 від 15.04.2005 є відмінною від підстави позову за позовною вимогою про скасування у ЄДР запису / реєстраційної дії № 14151200000004431 від 15.04.2005, адже ґрунтується на відмінних фактичних обставинах, різниться правовим регулюванням та не співпадає за колом сторін спору. Відтак, заява ОСОБА_1 в порядку статті 46 ГПК України (з позовною вимогою про скасування у ЄДР запису / реєстраційної дії № 14151200000004431 від 15.04.2005 щодо включення відомостей про юридичну особу - ТОВ "Латориця") не підлягає прийняттю враховуючи пряму заборону, передбачену частиною четвертою статті 46 ГПК України.
100. З огляду на наведене ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.09.2022 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 15.06.2022 б/н поданої до суду 16.06.2022 (вх. №12706/22) в порядку статті 46 ГПК України.
101. Так Верховний Суд зазначає, що статтею 46 ГПК України визначено процесуальні права та обов'язки сторін.
102. Частиною другою даної статті закріплено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
103. Частинами третьою та четвертою статті 46 ГПК передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
104. Із системного аналізу наведених норм убачається, що позивач відповідно до норм ГПК України наділений правом змінити предмет або підставу позову при новому розгляді справи тільки у тому разі, якщо суд установить, що це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку зі зміною фактичних обставин справи, а предмет чи підстава позову при первісному розгляді були недостатніми для такого належного захисту
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 902/743/18, від 03.11.2020 у справі № 906/46/17, про неврахування яких зазначає позивач.
105. Так, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
106. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.
107. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 зазначено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
108. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
109. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.
110. Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
111. Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову одночасно не допускається. Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ГПК України.
112. Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
113. Суд першої інстанції правильно встановив, що після скасування судових рішень Верховним Судом у цій справі, фактичні обставини справи не змінились, а поданими заявами представник позивача одночасно змінив як предмет так і підстави позову, що суперечить положенням чинного законодавства.
114. Верховний Суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає, що доводи касаційної скарги наведеного не спростовують.
115. З огляду на наведене, висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, що викладені у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 902/743/18, від 03.11.2020 у справі № 906/46/17.
116. При цьому, Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 04/01/5026/1089/2011, оскільки у наведеній справі містились відмінні фактичні обставини, зокрема заява про зміну предмета позову була подана позивачем під час первісного розгляду справи та не приймалась судом до розгляду, відповідно Верховний Суд дійшов висновку про правомірність дій судів під час нового розгляду справи щодо врахування зазначених у цій заяві вимог.
117. Разом з цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20)), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 802/1024/18-а, оскільки правовідносини у наведеній скаржником справі не відповідають терміну "подібність правовідносин".
118. Стосовно доводів касаційної скарги щодо виготовлення місцевим господарським судом двох варіантів повних текстів рішення від 16.03.2023, що свідчить про не складення повного тексту рішення 27.03.2023 та втручання при виготовленні повного тексту рішення у формування позиції суддів, Верховний Суд зазначає, що матеріали справи містять повний текст рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023 (дата виготовлення повного тексту 27.03.2023), яке за своїм змістом відповідає електронним примірникам вказаного судового рішення, розміщеним у комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" та на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень. При цьому, обставина помилкового направлення судом на електронну адресу позивача "чорнового" примірника повного тексту судового рішення, про що зазначено в електронному листі від 31.03.2023, не може свідчити про незаконність мотивів, з яких суд виходив ухвалюючи відповідне рішення в судовому засіданні 16.03.2023, що виключає можливість його скасування з цієї підстави.
119. Разом з цим, Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 09.06.2022 провадження № 11-84сап21 та Верховного Суду у постанові від 23.03.2023 у справі № 911/1609/21 з огляду на відмінність фактичних обставин, на підставі яких судами було надано відповідні висновки, зокрема у наведених скаржником постановах вирішувалось питання щодо можливості/неможливості зміни судом змісту суті судового рішення шляхом постановлення ухвали про виправлення описки.
120. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
121. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
122. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
123. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
124. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
125. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 10 цієї постанови), скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у задоволенні позову.
126. Колегія суддів також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).
127. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
128. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються суто декларативними, необґрунтованими та відхиляються.
129. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.
130. Щодо іншої заявленої ОСОБА_1 підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України) Верховний Суд зазначає таке.
131. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.
132. Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
133. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.
134. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.
135. Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи
136. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
137. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).
138. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень, направлення справи на новий розгляд і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
139. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
140. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
141. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
142. Що стосується додаткового рішення і додаткової постанови у цій справі, враховуючи, що в обґрунтування підстав касаційного оскарження вказаних судових рішень скаржник посилається виключно на необхідність їх скасування, як похідних рішень з урахуванням наявності підстав для скасування рішення і постанови, прийнятих за наслідками розгляду справи по суті, Верховний Суд, дійшовши висновку по відсутність підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень по суті спору не надає оцінку оскаржуваним додатковим рішенням у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
143. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
144. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
145. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
146. За таких обставин, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення, додаткове рішення, постанова і додаткова постанова - без змін.
Розподіл судових витрат
147. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 16.03.2023, а також додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 30.03.2023 у справі № 914/1027/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
О. О. Мамалуй