04 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 925/322/23(925/875/23)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Білоус В.В., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивача: Тополь А.О.,
відповідача: Куценко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) Товариства з обмеженою відповідальністю "Румата Груп" ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 (колегія суддів у складі : Поляков Б.М., Пантелієнко В.О., Отрюх Б.В.)
та рішення Господарського суду Черкаської області від 28.09.2023 (суддя Хабазня Ю.А. )
у справі № 925/322/23(925/875/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Румата Груп"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",
про стягнення 1400000,00 грн
у межах справи №925/322/23
за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Румата Груп"
Стислий зміст позовних вимог
1. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.05.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Румата груп" (далі - Боржник) за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк), визначено розмір вимог ініціюючого кредитора: 26840,00 грн судового збору, який підлягає погашенню в першу чергу; 60300,00 грн авансованої грошової винагороди арбітражному керуючому, яка підлягає погашенню в першу чергу; 9303330,05 грн вимог не забезпечених заставою, які підлягають погашенню в четверту чергу, введено процедуру розпорядження майном Боржника.
2. У межах зазначеної справи Боржник звернувся до господарського суду з позовом до Банка про стягнення сплачених Боржником лізингових платежів у рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4Р16049ЛИ від 01.07.2016 (далі - Договір) в розмірі 1400000,00 грн.
3. Позов мотивовано посиланням на положення частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України та невиконання Банком вимоги Боржника про повернення Боржнику лізингових платежів як попередньої оплати за неотримане в майбутньому майно (об'єкти лізингу).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
4. 01.07.2016 між Банком і Боржником (лізингоодержувач) укладено Договір, за умовами якого Банк є власником нерухомого майна, зазначеного в додатку №1 до (далі - Майно). Банк передає лізингоодержувачу Майно, а лізингоодержувач приймає Майно від Банка в плане володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені Договором строки, на умовах фінансового лізингу (п. 1.1 Договору).
5. На дату укладення Договору вартість Майна становить 279705738,00 грн (п. 1.2 Договору).
6. Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2 (п. 2.1 Договору).
7. Майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати Банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим Договором (п. 4.3).
8. Банк має право вимоги повернення Майна у випадку дострокового розірвання Договору. Банк має право відмовитися від Договору і вимагати повернення Майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови Банку від Договору, Договір є розірваним з дати, зазначеної Банком у повідомленні про відмову від Договору (пп. 5.1.3, 5.1.8 п. 5.1 Договору).
9. Згідно з пунктом 6.2 Договору лізингоодержувач зобов'язався: повернути Майно Банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість по лізингових платежам на поточну дату, інших платежам за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання Договору. Лізингоодержувач зобов'язаний усунути погіршення Майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення Майна Банк має право вимагати відшкодування завданих йому збитків (пп.6.2.4); сплачувати Банку: винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості Майна); відсоткову винагороду за користування Майном; винагороду за користування Майном, отриманим в лізинг; інші витрати Банку, безпосередньо пов'язані з цим Договором (пп. 6.2.11).
10. Строки позовної давності за вимогами про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за Договором встановлюються сторонами тривалістю 15 (п'ятнадцять) років (п. 7.9 Договору).
11. 01.07.2016 між Банком та Боржником складено та підписано акт №1 прийому-передачі Майна відповідно до Договору.
12. 01.07.2016, 07.07.2016, 29.07.2016, 05.08.2016, 22.08.2016 та 03.11.2016 сторони уклали додаткові угоди до Договору.
13. 31.05.2017 у зв'язку з тим, що Боржник прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів та порушив строки сплати відсоткової винагороди, Банк направив йому повідомлення про розірвання Договору з 15.06.2017, про обов'язок сплатити наявну заборгованість та передати Майно за актом прийому-передачі. Повідомлення вручено Боржнику 06.06.2017.
14. 15.06.2017 відповідно до підпункту 6.2.4 пункту 6.2, пункту 8.3 Договору представники Банка та Боржника склали та підписали акт прийому-передачі Майна про його повернення. Сплати заборгованості за Договором Боржник не здійснив.
15. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.03.2019 у справі №925/1222/18 задоволено позов Банка до Боржника про стягнення 11275343,00 грн заборгованості зі сплати відсоткової винагороди за користування майном, 418684,33 грн пені та 175410,41 грн судового збору.
16. Зазначеним судовим рішенням встановлено, зокрема, що Боржник за весь час дії Договору сплатив лише два лізингові платежі: 25.07.2016 у розмірі 233088,12 грн та 23.08.2016 в розмірі 2333019,57 грн, що підтверджується банківською випискою. У подальшому лізингові платежі Боржник не сплачував, а також допустив порушення строків сплати відсоткової винагороди за користування майном, прострочена заборгованість виникла у Боржника 01.03.2017, 01.04.2017, 01.05.2017, 01.06.2017, 01.07.2017. Оскільки Боржник прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати відсоткової винагороди, Банк направив йому повідомлення від 31.05.2017 про розірвання Договору, вручене відповідачу 06.06.2017. Зазначеним повідомленням Банк проінформував Боржника про розірвання Договору з 15.06.2017, запропонував сплатити наявну заборгованість та передати майно за актом прийому-передачі. 15.06.2017 сторони підписали акт прийому-передачі майна, за яким Боржник передав, а Банк прийняв майно, що було предметом Договору. Водночас жодної сплати заборгованості за Договором Боржник не здійснив. Оскільки Майно повернуто позивачу 15.06.2017, Боржник зобов'язаний сплатити відсоткову винагороду за користування майном за період з 01.07.2016 до 15.06.2017 в розмірі 11275343,00 грн. Доказів сплати Банку заборгованості за відсотковою винагородою за користування предметом лізингу Боржник не надав, розрахунок заявлених до стягнення сум не спростував. Господарський суд перевірив розрахунок відсоткової винагороди за користування майном та встановив, що він є арифметично вірним, відповідає умовам Договору, обставинам справи та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства. У зв'язку з порушенням Боржником термінів сплати лізингових платежів та відсоткової винагороди за користування майном відповідно до пункту 7.1 Договору Банк заявив до стягнення з Боржника пеню в розмірі 418684,33 грн, нараховану за період з 30.03.2017 до 31.05.2017. Нарахування пені здійснено Банком правильно, Боржником не спростовано.
17. 20.05.2019 на виконання вказаного судового рішення у справі №925/1222/18 видано наказ суду.
18. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі №910/2117/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019, відмовлено у позові Боржника до Банка про визнання недійсним Договору. Однією з підстав недійсності Договору Боржник вважав відсутність обов'язку Банка щодо повернення лізингових платежів у разі дострокового розірвання Договору з ініціативи Банка, що є несправедливою умовою Договору.
19. 20.06.2019, за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження №59389897 з примусового виконання наказу суду від 20.05.2019 у справі №925/1222/18 про стягнення з Боржника на користь Банка 11869437,74 грн.
20. 08.07.2021, за даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернуто вказаний виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю у Боржника майна, на яке можливо звернути стягнення, оскільки здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
21. 03.04.2023 Боржник звернувся до Банка із заявою про залік зустрічних однорідних вимог за вих. №02-2023, у якій зазначив, що: Господарський суд Черкаської області своїм рішенням від 12.03.2019 у справі №925/1222/18 ухвалив стягнути з Боржника на користь Банка 11275343,00 грн заборгованості зі сплати відсоткової винагороди за користування майном, 418684,33 грн пені та 175410,41 грн судового збору; за час дії Договору Боржник сплатив два лізингові платежі на суму 2566107,69 грн; тому грошові зобов'язання Банка перед Боржником зі сплати заборгованості за повернення сплачених лізингових платежів як сплати частини вартості об'єкту лізингу становлять суму 2566107,69 грн. Керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України, Боржник повідомив Банк про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 2566107,69 грн за вказаними зобов'язаннями за Договором у розмірі: 11869437,74 грн зі сплати заборгованості з оплати відсоткової винагороди за користування майном та пені; 2566107,69 грн зі сплати заборгованості за повернення сплачених лізингових платежів як сплати частини вартості об'єкту лізингу. Боржник зазначив, що за вказаною заявою на дату її складання взаємні зобов'язання сторін Договору на суми, визначені у цій заяві, вважаються припиненими. Будь-яка відповідь на вказану заяву на адресу Боржника не надходила.
22. 24.03.2023 Боржник звернувся до Банка з вимогою від 21.03.2023 №01-2023 про повернення Боржнику в семиденний строк з моменту отримання вимоги лізингових платежів у сумі 2566107,69 грн як попередню оплату за неотримане у майбутньому майно (об'єкти лізингу) за Договором. Будь-якої відповіді на вказану вимогу Банк не надіслав і сплату коштів не здійснив.
23. 17.04.2023 Боржник звернувся до господарського суду у справі №925/1222/18 заяву за вих. №04-2023 про визнання наказу суду від 20.05.2019 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за Договором на суму 2566107,69 грн. В обґрунтування своєї заяви Боржник послався на припинення зобов'язання на вказану суму з огляду на подання ним заяви стягувачу про зарахування зустрічних однорідних вимог.
24. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23.05.2023 у справі №925/1222/18 заяву Боржника від 17.04.2023 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, залишено без задоволення.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
25. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.09.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2029, у задоволенні позовної заяви відмовлено повністю.
26. Судові рішення мотивовано відсутністю правових підстав для застосування до спірних правовідносин сторін положень частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, адже умовами для застосування зазначеної норми є здійснення покупцем повної попередньої оплати за товар та неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. Однак між сторонами у справі склались правовідносини, в яких Банк як лізингодавець виконав усі зобов'язання за Договором, а Боржник як лізингоодержувач не виконав свій встановлений Договором обов'язок повністю оплатити товар до його передання продавцем, у зв'язку з чим Боржник не набув права вимагати від Банка на свій вибір передання оплаченого товару від покупця або повернення суми попередньої оплати.
27. За висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій, дійсний намір Боржника полягає не в захисті його права, а в створенні перешкод Банку в русі справи про банкрутство, в якій Банк як кредитор намагається задовольнити свої вимоги, що не були задоволені Боржником протягом шести років, а також у намаганні ухилитися від сплати Банку будь-яких коштів за рік користування майном.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
28. Уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) Боржника ОСОБА_1 (далі - Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду у справі, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Боржника у повному обсязі, стягнути на його користь з Банка сплачені лізингові платежі в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за Договором у розмірі 1400000,00 грн.
29. Касаційну скаргу мотивовано посиланням на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
30. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не врахували висновки щодо застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 і від 21.09.2020 у справі №918/631/19.
31. Скаржник наголошує, що частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України визначені відповідні наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, тоді як у разі розірвання договору лізингу у лізингоотримувача як у покупця на підставі імперативної норми частини 2 статті 693 зазначеного Кодексу виникає право на повернення сплачених ним лізингових платежів, що є попередньою оплатою.
32. На думку Скаржника, для застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України вирішальним є встановлення обставини фактичної непоставки товару продавцем за наявності факту здійснення покупцем попередньої оплати, адже диспозиція наведеної норми не містить причин відмови продавця від поставки товару для її застосування. Наслідки, передбачені в цій нормі, мають на меті відновлення балансу інтересів сторін, за яких кожна сторона договору не втрачає свого майна і не здобуває зайвого за рахунок іншої сторони договору.
33. При цьому Скаржник зауважує на правову позицію щодо необов'язковості встановлення вини продавця для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка знайшла своє відображення у постановах Верховного Суду від 21.09.2020 у справі №918/631/19, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21, від 09.02.2022 у справі №904/4859/21, від 14.02.2023 у справі №910/15531/21, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
34. Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
35. Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій, а обставини справи підтверджують відсутність підстав для задоволення позовних вимог Боржника про стягнення сплачених ним лізингових платежів за Договором у розмірі 1400000,00 грн. Банк вважає безпідставним посилання Боржника на положення частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України як на підставу заявлених ним вимог, а оскаржувані судові рішення - законними та обґрунтованими.
36. Банк зауважує, що частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначені наслідки невиконання продавцем обов'язку передати товар покупцеві, який виконав згідно з умовами договору обов'язок щодо сплати суми попередньої оплати, а в разі неналежного виконання зобов'язань покупцем та відсутності порушення зобов'язання зі сторони продавця умови для застосування положень вказаної норми не наступають.
37. При цьому Банк посилається на правові висновки щодо застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, викладені в постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №910/1775/18, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 09.03.2023 у справі №910/5041/22.
38. Водночас Банк стверджує, що висновки у постановах, на які посилається Скаржник у касаційній скарзі, є нерелевантними щодо цієї справи, адже учасниками відповідних справ не є банківські установи, тоді як лізингодавцем у цій справі є державний банк.
39. Також Банк підкреслює, що умови Договору не передбачають зобов'язання Банка повернути раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі в разі розірвання (припинення) договору, а навпаки, згідно з пунктом 6.2.4 Договору лізингоодержувач зобов'язаний повернути Майно Банку, сплативши при цьому заборгованість з лізингових платежів на поточну дату. Тобто не може одночасно існувати обов'язок у Боржника сплатити лізингові платежі, а у Банка - обов'язок повернути ці самі лізингові платежі Боржнику.
Позиція Верховного Суду
40. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.
41. Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду заявленого у межах справи про банкрутство позову про стягнення сплачених Боржником на користь Банку лізингових платежів у рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за Договором.
42. Під час вирішення цієї справи перед господарськими судами постало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для повернення Банком відповідних лізингових платежів, сплачених до розірвання Договору за ініціативою лізингодавця через неналежне виконання своїх зобов'язань Боржником як лізингоодержувачем.
43. У статті 292 Господарського кодексу України (у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що лізинг - господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
44. Згідно з положеннями статті 806 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату.
45. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
46. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
47. У статті 1 зазначеного Закону також передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
48. Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
49. Лізингові платежу можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (стаття 12 Закону України "Про фінансовий лізинг").
50. Водночас згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
51. Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
52. Відповідно до положень частин 2, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
53. Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 (на яку посилається Скаржник у касаційній скарзі) зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
54. Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв'язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов'язок у відповідача відсутній.
55. Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
56. Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
57. На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
58. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
59. Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.
60. Ураховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта.
61. Верховний Суд приймає до уваги, що вказана постанова у справі №904/5726/19 стосується вирішення спору за позовом лізингодавця до лізингоодержувача, зокрема, про стягнення заборгованості за лізинговими платежами під час дії договору лізингу, який у подальшому було розірвано. Однак оскільки викладені Великою Палатою Верховного Суду висновки стосуються, зокрема, питання наявності/відсутності правових підстав для сплати лізингоодержувачем лізингових платежів (у тому числі відшкодування вартості об'єкта лізингу) до моменту розірвання договору лізингу, вони підлягають врахуванню mutatis mutandis також щодо спірних у цій справі правовідносин стосовно правомірності утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів до моменту розірвання договору лізингу.
62. Водночас Верховний Суд відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи Банка про нерелевантність за суб'єктним критерієм посилання Боржника на вказану постанову у справі №904/2357/20, адже вони не ґрунтуються на посиланні на конкретні норми права, які б давали підстави для висновку про особливе врегулювання спірних у цій справі правовідносин у разі, якщо лізингодавцем виступає саме державний банк. На думку Верховного Суду, викладені в зазначеній постанові висновки підлягають прийняттю до уваги під час розгляду цієї справи з урахуванням висновків, викладених в ухваленій пізніше постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.
63. Проаналізувавши викладені в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі мотиви їх ухвалення, Верховний Суд вбачає, що вони не відповідають наведеним висновкам Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права в подібних правовідносинах, адже по суті зводяться до неможливості за будь-яких умов витребування лізингоодержувачем вартості об'єкта лізингу, сплаченої ним у складі лізингових платежів, у разі розірвання договору лізингу з підстав порушення ним зобов'язань зі своєчасної сплати лізингових платежів.
64. Зокрема, Верховний Суд вважає необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі з огляду лише на положення частини 4 статті 653 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні правила щодо правових наслідків розірвання договорів, але не є імперативною нормою та передбачає можливість врегулювання таких наслідків іншим чином як спеціальними нормами закону, так і сторонами у договорі.
65. Водночас господарський суд першої інстанції залишив поза увагою висновки Верховного Суду, викладені ним у вказаних постановах, про припинення в разі розірвання договору лізингу не лише обов'язку лізингодавця з передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача, а й обов'язку лізингоодержувача із відшкодування вартості такого об'єкту, що свідчить про відсутність підстав для отримання та збереження лізингодавцем коштів, сплачених йому лізингоодержувачем у рахунок відшкодування вартості такого об'єкта лізингу (якщо інше не передбачено законом чи договором).
66. З огляду на викладене Верховний Суд також вважає передчасним твердження господарського суду апеляційної інстанції в цій справі про відсутність правових і фактичних обставин виконання сторонами Договору, які б надавали Боржнику право вимагати повернення сплачених лізингових платежів та, відповідно, покладали на Банк зобов'язання їх повернути.
67. Щодо наведеного необхідно звернути увагу на викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 висновок про те, що лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
68. Верховний Суд вважає, що наведена правова позиція щодо необхідності з'ясування умов договору лізингу та структури лізингових платежів підлягає врахуванню також і при вирішенні питання щодо правомірності утримання лізингодавцем вже сплаченого лізингоодержувачем у структурі лізингових платежів відшкодування вартості об'єкта лізингу, адже правові наслідки розірвання договору лізингу не можуть бути більш сприятливими для лізингоодержувача, який не здійснив відшкодування вартості об'єкту лізингу у складі лізингових платежів, порівняно з тим, який здійснив таке відшкодування частково.
69. Однак господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи обмежились посиланням на недобросовісність саме Боржника у спірних правовідносинах, який не виконав свій встановлений договором обов'язок повністю оплатити товар до його передання продавцем, що й стало підставою для розірвання Договору Банком, який усі свої зобов'язання виконав належним чином.
70. При цьому господарські суди залишили поза увагою правові позиції Верховного Суду про те, що наслідком розірвання договору є не лише відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача, але й відсутність права на його оплату лізингоодержувачем, проте для вирішення спору, який виник між лізингодавцем і лізингоодержувачем щодо відшкодування вартості об'єкта лізингу у складі лізингових платежів, необхідно виходити з умов відповідного договору лізингу та структури таких платежів.
71. Так, за змістом встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин, Боржник як лізингоодержувач зобов'язався за Договором сплачувати, зокрема, лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості Майна), а також відсоткову винагороду за користування Майном, винагороду за користування Майном тощо (пп. 6.2.11 Договору). Водночас згідно з пунктом 2.1 Договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2.
72. Оскільки господарські суди під час розгляду справи не дослідили зміст додатку №2 до Договору, обставини щодо дійсної структури лізингових платежів залишилися не встановленими, зокрема, відсутні достатні підстави вважати, що лізингові платежі (у тому числі сплачені Боржником 25.07.2016 в розмірі 233088,12 грн та 23.08.2016 в розмірі 2333019,57 грн) становлять виключно відшкодування частини вартості Майна та не включають винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно тощо, як це передбачено статтею 12 Закону України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
73. При цьому слід зауважити, що попри доводи Боржника про сплату ним під час дії Договору лізингових платежів на загальну суму 2566107,69 грн (що встановлено також судовим рішенням у справі №925/1222/18), він заявив вимоги про стягнення лізингових платежів у рахунок сплати вартості об'єкта лізингу в розмірі 1400000,00 грн. Проте господарські суди не перевірили, чи відповідає заявлена до стягнення сума дійсному розміру сплаченого Боржником відшкодування вартості Майна у складі лізингових платежів, виходячи з їх структури, узгодженої сторонами Договору.
74. Крім того, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини щодо врегулювання сторонами в Договорі наслідків його розірвання, зазначивши лише про визначення у підпункті 6.2.4 Договору обов'язку лізингоодержувача повернути Майно Банку у випадку розірвання Договору зі сплатою Банку заборгованості з лізингових платежів тощо, проте без надання належної правової оцінки правовідносинам сторін з урахуванням наведеної умови Договору, структури лізингових платежів та правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах.
75. З огляду на викладене висновок господарських судів про відмову в задоволенні позову є передчасним, адже не ґрунтується на належному виконанні вимог статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, через залишення судами поза увагою висновків Верховного Суду, зокрема, викладених у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 (на яку посилається Скаржник у касаційній скарзі), з урахуванням висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19. Такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.
76. Водночас Верховний Суд відхиляє як нерелевантні посилання Боржника та Банка на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.09.2020 у справі №918/631/19 (щодо повернення попередньої оплати за форвардним контрактом), від 03.08.2022 у справі №910/6232/21(про стягнення пені та штрафу за порушення строків виконання робіт та повернення з порушенням строків коштів, отриманих як попередня оплата), від 09.02.2022 у справі №904/4859/21 (про повернення передплати за договором поставки), від 14.02.2023 у справі №910/15531/21 (про стягнення інфляційних втрат та пені за прострочення виконаних робіт та несвоєчасне повернення авансу, недоотриманих доходів), від 07.11.2023 у справі №924/215/23 (про стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних за невиконання зобов'язань за договором поставки), від 09.11.2023 у справі №902/919/22 (про стягнення пені, штрафу та штрафних санкцій за порушення терміну повернення попередньої оплати за договором закупівлі послуг), від 26.10.2018 у справі №910/1775/18 (про стягнення грошових коштів, перерахованих у правовідносинах поставки, інфляційних та 3% річних), від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 (про повернення авансового платежу за договором поставки, неустойки, інфляційних втрат, 3% річних), від 09.03.2023 у справі №910/5041/22 (про стягнення попередньої оплати за договором поставки), правовідносини в яких не є подібними до цієї справи. Тобто наведені в перелічених постановах висновки щодо застосування відповідних норм права стосуються тих фактичних обставин, які формують зміст неподібних до цієї справи правовідносин, та їх оцінки в межах дискреційних повноважень судів. Натомість зазначені постанови не містять висновків щодо застосування норм права при вирішенні спорів щодо сплаченого у межах лізингових платежів відшкодування частини вартості предмета лізингу в разі розірвання договору лізингу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
77. Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
78. Касаційну скаргу слід задовольнити частково.
79. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Розподіл судових витрат
80. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) Товариства з обмеженою відповідальністю "Румата Груп" ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 28.09.2023 у справі №925/322/23(925/875/23) скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді В. Білоус
В. Пєсков