04 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/2916/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.
та представників
Позивача : Овчарук О.О.
Відповідача: Демченко А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа»
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2024
(головуючий - Іванов О.Г., судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.)
у справі №904/2916/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа»
про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», позивач) звернулося До Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» (далі - КП «Криворіжтепломережа», відповідач) про стягнення заборгованість у розмірі 954.527.417,45 грн, з якої: 788.877. 511,69 грн - основний борг, 25.914.566,16 грн - 3% річних, 139.735.339,60 грн - інфляційні втрати.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу №5546-НГТ-5 від 18.06.2021, в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений газ.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 788 877 511,69 грн основного боргу, 20.731.652,90 грн - 3% річних, 139.735.339,60 грн інфляційних втрат та судовий збір. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на виконання умов договору, з жовтня 2021 року по квітень 2022 року, позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1.360.315.293,24 грн, в порушення умов договору, відповідач розрахувався за природний газ частково у розмірі 571 437 781,55 грн, заборгованість відповідача перед позивачем становить 788 877 511,69 грн. Встановивши наявність заборгованості, суд зазначив про наявність правових підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Водночас, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 233 ГК України, та враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, встановивши обставини необхідні для зменшення розміру 3 % річних, заявленого до стягнення, зменшив 3 % річних на 20 %до суми 20.731.652, 90 грн.
5. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині зменшення 3 % річних позивач звернувся до апеляційного суду.
6. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2023 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 5.182.913,26 грн та прийнято в цій частині нове рішення, яким, стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 5.182.913,26 грн. В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2023- залишено без змін.
7. Постанову мотивовано тим, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача 25.914.566,16 грн. 3 % річних за загальний період з 16.03.2022 по 23.05.2023, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки, мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача. Водночас, судом першої інстанції безпідставно зменшено на 20 % розмір нарахованих 3 % річних, оскільки нарахована сума річних складає всього 3,28 % від загальної суми заборгованості, отже заявлені 3% річних не є надмірними, а є співмірними з розміром основної заборгованості. Крім того, судом першої інстанції помилково застосовано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки, правовідносини у справі, що розглядається судом та у справі №902/417/18 не є подібними, зважаючи, що у справі № 902/417/18 було зменшено розмір відсотків річних, який сторонами у договорі погоджено у більшому розмірі ніж встановлено положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
8. Не погоджуючись з висновками апеляційного суду, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням пояснень), у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного господарського суду в частині стягнення з відповідача 5.182.913,26 грн 3 % річних, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
9. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодекс України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування судом положень ст. 625 Цивільного кодексу України, у взаємозв'язку з постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) № 206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (далі - постанова КМУ № 206 від 05.03.2022).
10. Крім того, у касаційній скарзі відповідачем заявлено клопотання, в якому скаржник зазначає, що «у разі наявності підстав, передбачених положеннями ст. 302 ГПК України, передати даний спір на розгляд відповідної палати Верховного Суду».
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
11. Позивачем 02.04.2024, в системі «Електронний суд» сформовано відзив на касаційну скаргу відповідача, з клопотанням про поновлення строку на подачу такого відзиву, ознайомившись з поданим відзивом, Суд зазначає наступне.
12. Ухвалою від 05.02.2024 Верховний Суд встановив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу - до 01.03.2024.
13. За приписами ч. 4 ст. 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
14. За змістом ч. ч. 1 та 2 ст. 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
15. Таким чином, Верховний Суд зазначає про те, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому відповідно до вимог процесуального закону може бути продовженим, а не поновленим.
16. Відповідно до ч. 2 ст. 118 зазначеного Кодексу заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
17. З огляду на зазначене, та враховуючи, що матеріали справи містять докази направлення позивачу копії касаційної скарги, та беручі до уваги, що ухвалу Верховного Суду від 05.02.2024 направлено позивачу 08.02.2024, Верховний Суд залишає без задоволення клопотання позивача про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу, а відзив позивача залишає без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
18. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.06.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та КП «Криворіжтепломережа» (споживач) укладено договір №5546-НГТ-5 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується постачати споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
19. Згідно з п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб, або в якості сировини, а не для перепродажу.
20. Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з червня 2021 року по червень 2024 року, а саме: з червня 2021 року до червня 2022 року в кількості 127 550, 500 тис. куб. метрів. На період з червня 2022 року до червня 2023 року та на період з червня 2023 року до червня 2024 року замовлені обсяги визначаються сторонами окремими додатковими угодами до цього договору.
21. Відповідно до п. 3.1 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
22. Згідно з п. 4.1 договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна обсягів газу, визначених в п. 2.1 цього договору як обсяг І (фіксований) визначається наступним чином: в період з 01.06.2021 до 31.05.2022 ціна природного газу за 10000 куб.м. газу без ПДВ 6183,33 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,58 грн, крім того ПДВ 20% - 27,31 грн, всього з ПДВ 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, обсягів газу в період з 01.06.2021 до 31.05.2022 становить 7583,89 грн.
23. Пунктом 5.1 договору, в редакції додаткової угоди №1 від 18.06.2021 до договору, передбачено, що оплата за природний газ за цим договором (окрім розрахункових періодів: жовтень 2021 року, жовтень 2022 року, жовтень 2023 договором, листопад 2021 року, листопад 2022 року, листопад 2023 року, квітень 2022 року, квітень 2023 року, квітень 2024 року, травень 2022 року, травень 2023 року, травень 2024 року) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 50% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1. цього договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу.
24. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
25. Оплата за природний газ здійснюється наступним чином:
- за розрахунковий період - жовтень 2021 року, жовтень 2022 року, жовтень 2023 року здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1 цього договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
- оплата за природний газ у розрахунковий період - листопад 2021 року, листопад 2022 року, листопад 2023 року здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 40% вартості замовленого на відповідний розрахунковий обсягах, визначених в пункті 2.1. цього договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
- оплата за природний газ у розрахунковий період - квітень 2022 року, квітень 2023 року, квітень 2024 року, здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 60% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1 цього договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
-оплата за природний газ у розрахунковий період - травень 2022 року, травень 2023 року, травень 2024 року здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1 цього договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
26. Додатковою угодою №12 від 17.01.2022 внесено зміни до п. 5.1 договору, відповідно до якої оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: оплата вартості обсягу природного газу, що фактично був переданий постачальником у розрахунковому періоді відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу, окрім обсягу І (фіксованого), здійснюється споживачем в повному об'ємі (100% вартості) до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу.
Оплата 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу обсягу І (фіксованого) здійснюється споживачем до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий у розрахунковому періоді природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% вартості фактично переданого природного газу обсягу І (фіксованого).
У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
27. Даний договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 30 червня 2024 року включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1 договору).
28. Позивач зазначає, що у повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором в частині поставки відповідачу природного газу. На підтвердження виконання своїх зобов'язань надав акти приймання-передачі природного газу (за переліком визначеним у судових рішеннях), за жовтень - грудень 2021 року, січень - квітень 2022 року, на загальну суму 1.360.315.293,24 грн.
29. Проте, відповідач лише частково розрахувався за природний газ у розмірі 571.437.781,55 грн, відповідно заборгованість відповідача склала 788.877.511,69 грн, що і стало причиною виникнення спору.
Позиція Верховного Суду
30.Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
31. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
32. Судове рішення відповідачем оскаржується в частині стягнення з нього 5.182.913,26 грн 3 %річних, отже, з урахуванням положень ст. 300 ГПК України, в іншій частині судове рішення судом касаційної інстанції не переглядається.
33. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
34. При цьому, скаржник посилається на п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) № 206 від 05.03.2022.
35. Згідно із п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
36. За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведені положення спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
37. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
38. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, з урахуванням вищезазначеного, касаційний суд зазначає, що такі доводи не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду, з огляду на наступне.
39. Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
40. Згідно із ч.1, 3 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
41. Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
42. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
43. Відповідно до частин 1 та 2 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
44. Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
45. Отже, статтею 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов'язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
46. У силу приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення закріплено у статті 193 ГК України.
47. Судами встановлено, що між сторонами укладено договір постачання природного газу. За яким позивач зобов'язався постачати відповідачу природний газ, а останній зобов'язався приймати та оплачувати отриманий природний газ.
48. За приписами частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
49. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
50. Отже, законодавством передбачено наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, у цьому разі, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
51. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
52. Вимагати сплати суми боргу, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
53. До того ж визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). (Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).
54. Судами встановлено, що відповідачем прострочено строк оплати отриманого природного газу, а тому, суди вказали на обґрунтованість вимог щодо нарахування позивачем відповідачу 3 % річних, зважаючи на положення п. 7.1. договору.
55. Разом з цим ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
56. Водночас, суд першої інстанції, з урахуванням положень ст. 233 ГК України, та зважаючи на правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, вказав на наявність підстав в даному випадку для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних на 20 % від нарахованої суми відсотків річних.
57. Апеляційний суд, зважаючи на розмір заборгованості встановлений судом першої інстанції, зазначив, що нараховані позивачем 3% річних на суму заборгованості не є надмірними складають лише 3,28 % від суми основної заборгованості, до того ж невиконання основного зобов'язання мало довготривалий характер, а тому, у суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення нарахованих позивачем 3% річних.
58. Разом з цим, апеляційним судом обгрунтовано визнано неправильним посилання суду першої інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, оскільки, як встановлено апеляційним судом, правовідносини у справі, що розглядається та у справі № 902/417/18 не є подібними, а тому, такий правовий висновок не може бути враховано у даному випадку.
59. Так, у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.
60. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних, з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення сторонами процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
61. Водночас у справі, яка розглядається Судом, сторонами у договорі не було погоджено розмір відсотків річних більший, ніж передбачено законодавством (частиною 2 статті 625 ЦК України).
62. Отже, справа № 902/417/18 не є подібною до справи № 904/2916/21, оскільки справи є різними за встановленими судами фактичними обставинами справи, що відповідно впливає на висновки судів, щодо застосування положень ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
63. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що апеляційним господарським судом було обґрунтовано вказано, що правовий висновок щодо застосування положень ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, викладений Судом у справі № 902/417/18, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 904/2916/21, а тому, такий правовий висновок не може бути застосовано у даному випадку.
64. Таким чином, апеляційним судом вірно зазначено, що в даному випадку, відсутні підстави для зменшення відсотків річних, оскільки, розмір нарахованих позивачем відсотків річних відповідає законодавству та не є надмірним, зважаючи на розмір основної заборгованості. Отже, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову щодо стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі заявленому позивачем та стягнув з відповідача 5.182.913,26 грн, суму 3% річних на яку судом першої інстанції зменшено заявлені до стягнення 3 % річних.
65. Зважаючи, що касаційним судом не було встановлено неправильного застосування апеляційним судом положень ст. 625 ЦК України, з урахуванням обставин встановлених судами, та зважаючи на відповідні правові висновки Верховного Суду щодо застосування цих положень, про які вказувалось у п. 43, 45 цієї постанови, касаційний суд не вбачає підстав для викладення правового висновку щодо вказаних положень законодавства.
66. Крім того, Суд не вбачає підстав для викладення правового висновку щодо застосування положень постанови КМУ № 206 від 05.03.2022, зважаючи на наступне.
67. Як вбачається з положень абз. 1 п. 1 постанови КМУ № 206 від 05.03.2022, вказаним пунктом встановлено заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання).
68. Пунктом 11 постанови КМУ № 206 від 05.03.2022 визначено, що дія абзаців першого та третього пункту 1 цієї постанови поширюється на юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, у разі, коли такі юридичні особи не мають права на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об'єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану.
69. Зважаючи на вищезазначене Суд вважає, що відповідач не належить до категорії осіб на яких розповсюджуються положення постанови КМУ № 206 від 05.03.2022, оскільки, відповідач не є споживачем комунальних послуг, а є теплопостачальною організацією, тоді як положеннями вказаної постанови, визначено, що заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Крім того, як вбачається зі місту постанову апеляційного суду, положення постанови КМУ № 206 від 05.03.2022, апеляційним судом не застосовувались.
70. У касаційній скарзі відповідачем заявлено клопотання, в якому скаржник зазначає, що «у разі наявності підстав, передбачених положеннями ст. 302 ГПК України, передати даний спір на розгляд відповідної палати Верховного Суду».
71. Касаційний суд вважає таке клопотання необґрунтованим, зважаючи на наступне.
72. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
73. Підстави для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду передбачені статтю 302 ГПК України.
74. Отже, якщо учасник справи звертається до Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, на підставі ч. 1, 2, 3, 4 ст. 302 ГПК України, учасник має обґрунтувати від якого саме правового висновку, палати, об'єднаної палати або ж Великої Палати Верховного Суду є необхідність відступити. Якщо ж учасник справи звертається до суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 цієї статті, зважаючи на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, учаснику справи також необхідно обґрунтувати наявність такої виключної правової проблеми саме й цій справі. Що ж до ч. 6 цієї статті, то звертаючись на цій підставі, учаснику справи необхідно вказати, що судові рішення оскаржуються з підстав порушення судами правил предметної чи суб'єктної юрисдикції та врахувати положення п. 1, 2, 3 ч. 6 ст. 302 ГПК України, якими передбачено виключення щодо оскарження судових рішень з цих підстав.
75. Таким чином, касаційний суд, з урахуванням відповідного обґрунтування поданого учасником клопотання, зважаючи на обставини справи та відповідні критерії, за наявності яких можлива передача справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, приймає рішення про наявність/відсутність підстав для задоволення клопотання про передачу справи на палату, об'єднану палату або Велику Палату Верховного Суду.
76. Однак, заявлене відповідачем клопотання не містить посилання на конкретно визначену ним підставу для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, що передбачено положеннями ст. 302 ГПК України, як і не містить відповідного обґрунтування щодо необхідності передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду і таких підстав не вбачає колегія суддів. Таким чином, Верховний Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про передачу справи на палату, об'єднану палату або Велику Палату Верховного Суду.
77. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга, подана на підставі п. 3 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою, а тому рішення судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
78. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
79. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 ГПК України).
80. Враховуючи викладене, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2024, необхідно залишити без змін.
Розподіл судових витрат
81. Судові витрати за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2024 у справі №904/2916/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.А. Кролевець
Судді О.М. Баранець
О.О. Мамалуй