"04" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/743/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.
за участю секретаря судового засідання Кафланова А.С.,
розглянувши справу № 916/743/24 в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: фізичної особи-підприємця Вишемирського Ігоря Валентиновича /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 /
до відповідача: фізичної особи-підприємця Заставної Ілони Сергіївни /РНОКПП НОМЕР_2 , адреса - АДРЕСА_2 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 /
про стягнення заборгованості у розмірі 248 957,50 грн
за участі представників сторін:
від позивача: з'явився, повідомлений належним чином, надано клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача /вх. № 13450/24/;
від відповідача: не з'явився, повідомлений належним чином, причини неявки невідомі.
26.02.2024 позивач фізична особа-підприємець Вишемирський Ігор Валентинович звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою /вх. № 765/24/ до фізичної особи-підприємця Заставної Ілони Сергіївни про стягнення заборгованості у розмірі 248 957,50 грн за виконане перевезення. Позивач просить також стягнути судовий збір, витрати на правову допомогу у розмірі 14 300,00 грн та гонорар успіху у розмірі 4 000,00 грн у разі задоволення позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати послуг міжнародного перевезення вантажу за заявою на організацію міжнародного перевезення вантажу від 19.12.2023.
Позов пред'явлено на підставі ст.ст. 903, 906, 916, 929, 931, 932 ЦК України, ст. 193 ГК України.
Ухвалою суду від 04.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/743/24; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін призначено на 04.04.2024 о 10:30 год.
01.04.2024 на адресу суду надійшло клопотання позивача по розгляд справи за відсутності представника /вх. № 13450/24/, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
До судового засідання сторони не з'явилися, повідомлені належним чином.
До повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Ухвала Господарського суду Одеської області від 04.03.2024 у справі № 916/743/24 направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу, за адресою, вказаною в позовній заяві ( АДРЕСА_2 , яка є його зареєстрованим місцем проживання, що підтверджується Витягом в Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотньому боці другої сторінки цих ухвал з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті „Судова повістка".
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом пункту 4 частини шостої якої днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
26.03.2024 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою».
Також суд звертає увагу, що положеннями ч. 7 ст. 120 ГПК України визначено, що учасники судового засідання зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою в вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за відповідною адресою не проживає.
Таким чином, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, № 910/1730/22 від 19.12.2022 року).
Суд зазначає, що основним способом, за допомогою якого суди здійснюють повідомлення учасників справи, є надіслання повісток. Це означає, що якщо в матеріалах справи є корінець повідомлення, в якому зазначено, що лист вручено безпосередньо учаснику справи, наявний підпис працівника пошти, то особа може вважатися належним чином повідомленою. Разом з тим, є випадки, коли судові повістки не вручаються. У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень Господарського процесуального кодексу, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою. Вказане узгоджується з позицією Касаційного цивільного суду Верховного Суду яка викладена у справі №752/24739/19 від 18.01.2023 року.
Також ухвала Господарського суду Одеської області від 04.03.2024 у справі № 916/743/24 направлялась відповідачу на офіційну електронну адресу: ilonaukrtrans@gmail.com, яка вказана у Витязі в Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Так, згідно довідки про доставку електронного листа, копія ухвали суду від 04.03.2024 доставлена до електронної скриньки відповідача 05.03.2024.
Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.03.2024 було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач, обізнаний про розгляд справи № 916/743/24, міг ознайомитися з текстом цієї ухвали.
Крім того про дату, час та місце судового засідання, відповідач по справі повідомлявся шляхом здійснення публікацій в мережі Інтернет на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України.
Оскільки відповідач по справі не надав суду відзив на позовну заяву у строк, встановлений судом, суд в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, 19.12.2023 експедитору - фізичній особі-пірприємцю Вишемирському Ігорю Валентиновичу /позивач, виконавець/, від експедитора - фізичної особи-підприємця Заставної Ілони Сергіївни /відповідач, виконавець/ надійшла заявка № 07 на організацію міжнародного перевезення вантажу.
Відповідно до заявки позивач взяв на себе зобов'язання організувати виконання міжнародного перевезення за маршрутом м. Гданськ (Польща) - м. Вінниця /п. 1 заявки/. Вантаж - шини автомобільні /п. 2 заявки/, місце завантажененя - Гданськ, Польща /п. 5/, пункт перетину кордону - м. Шегині /п. 7/, пункт вивантаження - Україна, м. Вінниця /п.9/.
Узгоджена в п. 14 заявки вартість перевезення становить 6 050,00 євро. Кошти сплачуються у гривнях за курсом НБУ, встановленим на день вивантаження. Оплата за надані послуги проводиться до 7 банківських днів після розвантаження.
З метою виконання взятих на себе зобов'язань позивачем до безпосереднього виконання перевезення був залучений перевізник ФОП Павлюк Петро Михайлович, з яким укладено договір-заявка № 4 від 19.12.2023 про надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів, марка держайвий номер автомобіля - НОМЕР_3 /НОМЕР_4.0
На підтвердження укладення договору перевезення складена міжнародна товаротранспортна накладна CMR № 0691 від 21.12.2023. Дата вивантаження відображена у графі 24 CMR - 28.12.2023. Факт належного виконання послуги підтверджується наявністю відтиску штампу та підпису уповноваженої особи вантажоодержувача в графі 24 накладної CMR.
На виконання договору № 19/12/2023/1 від 19.12.2023 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 3 від 28.12.2023 на сплату послуг у розмірі 248 957,50 грн.
Позивач вказує, що вартість перевезення становить 6 050,00 євро, що еквівалентно 251 882,07 грн, однак за згодою сторін рахунок виставлено на суму 248 957,50 грн.
Оскільки, відповідач не здійснив оплату послуг у строк, визначений у договорі, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.
Господарський суд зазначає, що предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за заявою на організацію міжнародного перевезення вантажу від 19.12.2023 у розмірі 248 957,50 грн.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правочином на підставі ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Сторони є вільними згідно ст. 627 ЦК України в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами на підставі ст. 629 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилами ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, ідо виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір перевезення на підставі заявки № 07 від 19.12.2023.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
За договором транспортного експедирування (ч.1 ст.926 ЦК України) одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо вій не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З урахуванням вказаного, оскільки дослідженими матеріалами справи встановлено належне у повному обсязі виконання позивачем зобов'язання за договором, а також встановлення факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а саме відсутність в матеріалах справи доказів своєчасної та повної оплати відповідачем вартості послуг перевезення, приймаючи до уваги відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача та доказів на спростування доводів позивача, господарський суд приходить до висновку, про обґрунтованість позовних вимог.
Проаналізувавши встановлені обставини, надавши оцінку доводам учасників справи, господарський суд керуючись стандартом вірогідності доказів приходить до висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця Вишемирського Ігоря Валентиновича підлягають задоволенню у повному обсязі, так як обґрунтовані та доведені.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при пред'явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 3734,36 грн., що вбачається із квитанції від 22.02.2024.
Таким чином, враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця Вишемирського Ігоря Валентиновича у повному обсязі, судовий збір у розмірі 3734,36 грн. підлягає стягненню з відповідача.
Стосовно вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, господарський суд зазначає наступне.
За приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з засад господарського судочинства.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вказаною статтею передбачено, якими доказами заявник повинен підтверджувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. У разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказана правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За правилами ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою захисту порушених прав, між позивачем та АО «Лози» укладено договір про правову допомогу від 20.02.2024, за умовами якого повірений зобов'язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії, а саме надати правову допомогу у спорі, що виник із ФОП Заставною І.С. З цією метою: 1. Здійснити огляд, вивчення та попередню правову оцінку документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням (5 год); 2. Провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу (0,5 год); 3. Здійснити аналіз судової практики (1 год); 4. Провести арифметичні розрахунки (0,5 год). Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (14 год). 5. Вчинити інші дії, необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (6 год).
За здійснення дій, що визначені у п. 1.1 цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду у розмірі 14 300,00 грн /п. 2.1 договору/.
При задоволені позову повірений отримує від довірителя премію (гонорар успіху) в сумі 4 000,00 грн /п. 2.3 договору/.
Судом досліджено наданий позивачем акт приймання-передачі наданих послуг від 22.02.2024, підписаний між позивачем та АО «Лози», відповідно до якого загальна вартість наданих послуг становить 14 300,00 грн. Згідно акту повірений надав, а довіритель прийняв послуги:
- огляд, вивчення, аналіз та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням - 5 год 05 хв;
- проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу - 20 хв.;
- аналіз судової практики - 1 год;
- проведення арифметичних розрахунків - 30 хв;
- підготовка пакету документів, необхідний для звернення до суду, підготовка позовної заяви - 14 год. 10 хв;
- вчинення інших дії, необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу - 5 год.
За здійснення дій, що визначені у п. 1.1 цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду у розмірі 14 300,00 грн /п. 2.1 договору/.
Судом встановлено, що представництво ФОП Вишемирського І.В. в Господарському суді Одеської області здійснювалось адвокатом Лозою В.М. на підставі ордеру ВО № 1069622 від 22.02.2024.
Враховуючи вищевказані докази, суд зазначає про доведеність позивачем факту надання йому правничої допомоги.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Проаналізувавши акт здачі-приймання виконаних правових послуг від 22.02.2024, застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, господарський суд з урахуванням критерію реальності, дійсності, необхідності, розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 14 300,00 грн., є необґрунтованими.
Суд вважає безпідставним включення до акту приймання-передачі наданої правової допомоги такої послуги як «підготовка пакету документів, необхідний для звернення до суду», яка разом із послугою «підготовка позовної заяви» оцінена у 14 год 10 хв витраченого часу адвоката. Суд зазначає, що технічне копіюванням документів у вигляді поліграфічних послуг, їх завіряння, направлення документів поштою не є різновидом правничої допомоги, та не вимагає застосування професійних знань адвоката, тому такі дії не можуть бути віднесені до витрат на правничу допомогу. Більш того, жодних доказів, які б свідчили про сплачені поліграфічні послуги, які полягали саме в технічному копіюванні доданих до матеріалів справи документів відповідачем не надано. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 у справі №808/1849/18. При цьому суд враховує, що позовна заява складена на 3 сторінках, що не відповідає 14 год витраченого часу адвоката.
Суд вважає безпідставним включення до акту приймання-передачі наданої правової допомоги такої послуги як «проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу», оскільки на підтвердження вчинення вказаних послуг адвокатом не надано жодних доказів проведення переговорів із відповідачем.
Також безпідставним суд вважає включення до акту приймання-передачі наданої правової допомоги такої послуги як «проведення арифметичних розрахунків», оскільки матеріали справи не містять жодного арифметичного розрахунку, окрім наведення еквіваленту суми заборгованості у гривні, що не відповідає 30 хв витраченого часу адвоката.
Суд вважає безпідставним включення до акту приймання-передачі наданої правової допомоги такої послуги як «вчинення інших дії, необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу», що оцінена адвокатом у 5 год. витраченого часу, оскільки адвокатом не конкретизовано, які саме послуги надані в цій частині, та суд враховує, що адвокат не приймав участь у судовому засіданні, позивачем було надано клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
Так, дослідивши та оцінивши вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з доданими до неї документами, суд враховує:
1) рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі;
2) обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору;
Заявлений адвокатом до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 300,00 грн. не відповідає критеріям, що наведені у частині 4 статті 126 ГПК України, оскільки надані послуги охоплюються однією послугою зі здійснення підготовки заяви по суті спору (в межах якої і формується правова позиція сторони по суті спору).
Суд враховує, що дана справа є малозначною, містить незначний обсяг доказів, адвокатом не було вжито додаткових заходів щодо отримання доказів.
Зважаючи на складність справи, надані послуги, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також приймаючи до уваги клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, господарський вважає за належне стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
У постанові від 05.10.2021 в справі № 907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Щодо вимог про стягнення з позивача «гонорару успіху» у сумі 4 000,00 грн., то суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Суд зауважує, що гонорар успіху визначений у п. 2.3 договору про правову допомогу від 20.02.2024, відповідно до умов якого при задоволені позову повірений отримує від довірителя премію (гонорар успіху) в сумі 4 000,00 грн.
При цьому суд враховує, що визначений відповідачем розмір гонорару успіху становить лише 1,6 % від ціни позову, що свідчить про співмірність та розумність вказаних витрати.
За таких обставин суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення гонорару успіху у розмірі 4 000,00 грн.
Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку про відшкодування позивачу судових витрат у розмірі 10 000,00 грн, з яких: 6 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 4 000,00 грн - гонорар успіху.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Вишемирського Ігоря Валентиновича - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Заставної Ілони Сергіївни /РНОКПП НОМЕР_2 , адреса - АДРЕСА_2 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 / на користь фізичної особи-підприємця Вишемирського Ігоря Валентиновича /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 / заборгованість у розмірі 248 957,50 грн /двісті сорок вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім гривень 50 копійок/ та судові витрати у розмірі 13 734,36 грн /тринадцять тисяч сімсот тридцять чотири гривні 36 копійок/, з яких: 3 734,36 грн - судовий збір, 6 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 4 000,00 грн - гонорар успіху.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення складено та підписано 09 квітня 2024 р.
Суддя Н.Д. Петренко