вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"08" лютого 2024 р. м. Київ Справа № 911/2554/23
Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп»
до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»
прo стягнення 421 169,41 грн.
Суддя А.Ю. Кошик
При секретарі судового засіданні Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача: Гаврись Я.Б.
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» (надалі - позивач) до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (надалі - відповідач) прo стягнення 421 169,41 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.09.2023 року відкрито провадження у справі № 911/2554/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.10.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 28.09.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 27.09.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 05.10.2023 року від позивача надійшло клопотання б/н від 04.10.2023 року про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.10.2023 року підготовче засідання відкладено на 19.10.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 10.10.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 09.10.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 18.10.2023 року від позивача надійшло клопотання б/н від 18.10.2023 року про проведення засідання без участі представника.
До канцелярії Господарського суду Київської області 19.10.2023 року від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив б/н від 18.10.2023 року та клопотання б/н від 18.10.2023 року про зупинення провадження, яке відхилено судом як безпідставне та не обґрунтоване належними доказами.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.10.2023 року підготовче засідання у справі № 911/2554/23 перенесено на 16.11.2023 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.11.2023 року закрито підготовче провадження у справі № 911/2554/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.12.2023 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 06.12.2023 року від позивача надійшло клопотання б/н від 06.12.2023 року про проведення судового засідання без участі позивача.
У судовому засіданні 07.12.2023 року представник відповідача проти задоволення позову заперечував, представник позивача у судове засідання не з'явився. Розгляд справи відкладався на 18.01.2024 року.
В судовому засіданні 18.01.2024 року оголошувалась перерва в розгляді справи на 08.02.2024 року.
В судовому засіданні 08.02.2024 року представник відповідача проти позову заперечував, представник позивача в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 08.02.2024 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, 11.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОТРЕЙДІНГ ГРУП» (Покупець, позивач) та Публічним акціонерним товариством «ЦЕНТРЕНЕРГО» (Продавець, відповідач) було укладено Договір № 20/21-267-РДД купівлі-продажу електричної енергії (далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого продавець зобов'язується відпустити електричну енергію в об'єднану енергосистему України, а покупець зобов'язується відібрати електричну енергію з об'єднаної енергосистеми України згідно графіку відпуску/відбору електричної енергії, визначеного у додатку № 1.
Відповідно до п. 3.2 Договору оплата за електричну енергію проводиться Покупцем після укладення Договорів договірного списання, визначених у п.4.2. цього Договору, грошовими коштами у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця шляхом перерахування грошових коштів в строки, розмірах, наведених далі, а саме:
- протягом 5 банківських днів з дати підписання Договору в сумі платежу, який становить 100% від вартості всього обсягу відпуску/відбору електричної енергії за перші 74 календарних днів періоду постачання електричної енергії з урахуванням гарантійного внеску;
- не пізніше 2 банківських днів до початку березня 2022 року, в сумі вартості обсягу відпуску/відбору електричної енергії за березень 2022 року з врахуванням першої оплати.
Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОТРЕЙДІНГ ГРУП» (позивач) на виконання умов Договору загалом було перераховано Публічному акціонерному товариству «ЦЕНТРЕНЕРГО» (відповідач) 16 597 785,60 грн. в оплату вартості електричної енергії в обсязі 8 636 МВт.год., що підлягала відпуску у період з 01.01.2022 року по 31.03.2022 року.
ПАТ «Центренерго» відпущено ТОВ «ЕЛЕКТРОТРЕЙДІНГ ГРУП» за Договором у період із 01.01.2022 року по 31.03.2022 року 5 856 МВт.год електричної енергії, загальна вартість якої становить 13 681 985,40 грн.
Отже, у період з 01.01.2022 року по 31.03.2022 року було недовідпущено оплаченої електричної енергії в обсязі 1 248 МВт.год вартістю 2 915 827,20 грн. (16 597 785,60 грн. - 13 681 985,40 грн.=2 915 827,20 грн.), право власності на оплачену електричну енергію в обсязі 1 248 МВт.год до позивача не перейшло.
Позивачем було направлено відповідачу вимогу № 05/07-02 від 05.07.2022 року про повернення грошових коштів, за змістом якої позивач вимагав від відповідача повернути грошові кошти у розмірі 2 915 827,20 грн., сплачені останнім на користь відповідача як передоплата за Договором. Зазначена вимога була отримана відповідачем 07.07.2022 року.
Однак, відповідачем суму передоплати за Договором у розмірі 2 915 827,20 грн. повернуто не було, відповідь на вимогу не надано.
Рішенням Господарського суду Київської області від 23.01.2023 року у справі №911/1341/22 стягнуто з ПАТ «Центренерго» на користь ТОВ «ЕЛЕКТРОТРЕЙДІНГ ГРУП» 2 915 827,20 грн. основного боргу та 3 115,54 грн. 3% річних. За наслідками апеляційного перегляду згідно із постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 року рішення Господарського суду Київської області від 23.01.2023 року у справі №911/1341/22 залишено без змін і набрало законної сили.
Таким чином, за наслідками розгляду справи Господарського суду Київської області №911/1941/22 стягнуто з відповідача 2 915 827,20 грн. за Договором № 20/21-267-РДД купівлі-продажу електричної енергії від 11.10.2021 року за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2022 року та стягнуто 3% річних у сумі 3115,54 грн., розрахованих за період з 19.07.2022 року по 31.07.2022 року на суму 2 915 827,20 грн.
Отже, судом встановлено обов'язок відповідача з повернення грошових коштів у розмірі 2 915 827,20 грн. та дату настання його прострочення - 19.07.2022 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку».
Таким чином, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 2 915 827,20 грн., яка мала бути повернута до 18.07.2022 року включно, встановлений судовим рішенням у справі №911/1341/22, тому згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини не потребують додаткового доказування.
Як зазначає позивач, що не спростовано відповідачем, станом на дату подання даного позову відповідачем заборгованість у сумі 2 915 827,20 грн. не погашена.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Як зазначає позивач, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
З огляду на те, що відповідачем не виконано грошове зобов'язання перед позивачем за Договором, яке також встановлено рішенням суду, відповідно до ст. 610, 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані 3% відсотки річних за період з 01.08.2022 року по 17.08.2023 року в сумі 91 309,33 грн. та інфляційні втрати за період з серпня 2022 року по липень 2023 року в сумі 329 860,08 грн.
Нарахування 3% річних та інфляційних втрат проведено на суму основного боргу у розмірі 2 915 827,20 грн., яку стягнуто за рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1341/22, яке набрало законної сили і не виконане відповідачем.
В ході розгляду справи відповідач подав відзив, в якому зазначив, що 3% річних підлягають списанню в період дії воєнного стану на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
При цьому, відповідач наполягає, що укладений між сторонами Договір купівлі-продажу електричної енергії містить елементи кредитного договору, оскільки позивачем здійснювалась попередня оплата за електричну енергію.
Також відповідач зауважує, що зі змісту норми ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язання з оплати інфляційних нарахувань та відсотків річних виникає лише після пред'явлення відповідної вимоги. Матеріали справи не містять відомостей про надсилання відповідачу відповідної вимоги, отже, відповідач не порушив права позивача на відповідні додаткові нарахування.
Відповідач зазначає про невірне нарахування інфляційних витрат, оскільки позивачем не було включено до розрахунку дефляцію за серпень 2023 та неповний місяць, що призвело до арифметичної невірності здійсненого розрахунку інфляційних втрат.
Також відповідач посилається на відсутність його вини та важке фінансове становище, яке спричинено перебоями (зупинками) в роботі Зміївською ТЕС, Трипільськаою ТЕС, Вуглегірською ТЕС через військову агресію російської федерації проти України, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Крім того, відповідач з посиланням на ст. 233 Господарського кодексу України зазначає про неспівмірність нарахованих сум інфляційних та річних, тяжкий фінансовий стан та особливий статус відповідача, який виконує критично важливі функції в інтересах держави, просить зменшити розмір інфляційних нарахувань та 3% річних на 99%.
Щодо преюдиційності вставлених у справі №911/1341/22 фактів, які покладені в основу поданого у даній справі позову, відповідач зазначив, що рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/1341/22 від 23.01.2023 року та постанова Північного господарського суду від 22.06.2023 року оскаржуються ПАТ «Центренерго» в касаційному порядку у Верховному Суді.
У відповіді на відзив позивач заперечував позицію відповідача. Щодо списання інфляційних та 3% річних на період дії воєнного стану позивач зауважив, що між сторонами Договору виникли правовідносини з приводу постачання товару - електричної енергії, які не мають ознак кредитних відносин.
Позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є товар - електрична енергія, а не грошові кошти. Внаслідок укладеного договору купівлі-продажу у відповідача виник обов'язок зустрічної поставки товару - електричної енергії у визначений Договором строк проти отриманої від позивача передоплати. Тобто, у відповідача не виникло права правомірного користування грошовими коштами за визначений процент без зустрічної поставки товару.
Однак, положення п. 18 Цивільного кодексу України стосуються правовідносин, що виникли з договору позики або кредитного договору, за умовами яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем). Натомість спірні правовідносини сторін у даній справі виникли за Договором купівлі-продажу, предметом якого є електрична енергія, а тому на спірні правовідносини не розповсюджуються приписи п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за Договором у визначеному рішенні Господарського суду Київської області від 23.01.2023 року розмірі має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню в силу вищенаведених положень законодавства.
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п. 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
У будь-якому випадку, разом із пред'явленням позову у даній справі вимога ТОВ «ЕТГ» про обов'язок сплатити 3% річних за період з 01.08.2022 по 16.08.2023 та інфляційні втрати за період за період з серпня 2022 року по липень 2023 року була доведена до ПАТ «Центренерго».
Щодо розрахунку інфляційних витрат позивач зауважив, що ним нарахування інфляційних проведені і заявлені за період з серпня 2022 року по липень 2023 року, тому індекс інфляції за серпень 2023 року не підлягає врахуванню.
У запереченні (на відповідь на відзив) відповідач наполягав, що укладений між сторонами Договір купівлі-продажу електричної енергії містить елементи кредиту, оскільки позивачем здійснювалась попередня оплата за електричну енергію.
Відповідно до 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Як вбачається з обставин спору, відповідачем не виконано грошове зобов'язання перед позивачем за Договором у сумі 2 915 827,20 грн. основного боргу, що встановлено рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1341/22, яке набрало законної сили.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується існування простроченої заборгованості відповідача протягом наведених в позові періодів прострочення, відповідач є таким, що порушив виконання зобов'язання, що є підставою для застосування до нього передбаченої Договором та законом відповідальності.
Щодо преюдиційності вставлених у справі №911/1341/22 фактів, суд зазначає, що рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/1341/22 від 23.01.2023 року, висновки якого покладені в основу поданого у даній справі позову, залишено в силі постановою Північного господарського суду від 22.06.2023 року, відповідно набрало законної сили.
Враховуючи набрання рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/1341/22 від 23.01.2023 року законної сили, наразі у суду відсутні підстави ставити під сумнів висновки суду у справі № 911/1341/22 чи зупиняти провадження у справі, що розглядається. В разі скасування рішення суду у справі № 911/1341/22 за наслідками касаційного перегляду, відповідні обставини можуть бути використані відповідачем як нововиявлені.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що відповідачем не виконано грошове зобов'язання перед позивачем за Договором, яке також встановлено рішенням суду, відповідно до ст. 610, 625 Цивільного кодексу України позивачем правомірно нараховані 3% відсотки річних за період з 01.08.2022 року по 17.08.2023 року в сумі 91 309,33 грн. та інфляційні втрати за період з серпня 2022 року по липень 2023 року в сумі 329 860,08 грн.
Нарахування 3% річних та інфляційних втрат проведено на суму основного боргу у розмірі 2 915 827,20 грн., яку стягнуто за рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1341/22, яке набрало законної сили і не виконане відповідачем. При цьому, рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1341/22 стягнуто також 3% річних за період прострочення з 19.07.2022 року по 31.07.2022 року, який враховано у позові і заявлені позивачем 3% річних нараховані поза межами періоду нарахування у справі №911/1341/22.
Щодо зауважень відповідача до розрахунку інфляційних, судом встановлено, що як вбачається з розрахунку позову, інфляційні нараховані та заявлені до стягнення за період до липня 2023 року, тому індекс інфляції за серпень 2023 року не підлягає застосуванню. При цьому, суд зауважує на безпідставності примушення позивача до зміни періоду нарахування інфляційних.
Щодо тверджень відповідача про наявність підстав для списання річних та інфляційних в період дії воєнного стану, судом досліджено та встановлено наступне.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, відповідний п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України стосується саме прострочення позичальника стосовно повернення кредиту, наданого банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).
Правовідносини позики врегульовані главою 71 Цивільного кодексу України і за своїм змістом характеризуються домовленістю саме щодо надання грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, у власність особі, яка зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Однак, в даному випадку повернення передплачених коштів не було предметом домовленостей сторін, відповідний обов'язок виник у зв'язку з порушенням зобов'язання, що не надає відповідачу статусу позичальника, а правовідносинам - статусу кредитних.
Щодо посилання відповідача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 року у справі № 910/14180/18, суд зазначає, що такі правові висновку зроблені стосовно правового регулювання, а не визначення статусу правовідносин в контексті застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.
Щодо посилання відповідача на несправедливий та неспівмірний характер відповідальності, про яку мова йде в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, суд зазначає, що в даному випадку не залежно від строків (меж) нарахування відповідальності, позивач має право на стягнення визначених законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) нарахувань до повного погашення заборгованості, до збільшення відповідних нарахувань призводить зволікання самого боржника з погашенням заборгованості.
Крім того, відповідні нарахування визначені законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) і мають компенсаційних характер, не відносяться до неустойки і їх зменшення не передбачено.
Також суд враховує, що в період дії воєнного стану в Україні та збройної агресії рф, всі господарюючи суб'єкти зазнали негативного впливу і перебувають в схожих умовах. Предметом позову є стягнення відповідальності за порушення грошового зобов'язання з повернення коштів, які позивач сплатив відповідачу і такі кошти були призначені виключно для розрахунків у правовідносинах з позивачем, тому мали залишатись у відповідача.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних за період з 01.08.2022 року по 17.08.2023 року у сумі 91 309,33 грн. та інфляційних втрат за період з серпня 2022 року по липень 2023 року у сумі 329 860,08 грн. на суму основного боргу у розмірі 2 915 827,20 грн., яку стягнуто за рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1341/22, яке набрало законної сили і не виконане відповідачем. Відповідні позовні вимоги обґрунтовані та доведені, відповідачем неспростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Крім того, суд вважає за доцільне послатися на норми процесуального законодавства, які, серед іншого, передбачають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України). Чинне господарське процесуальне законодавство ґрунтується на принципі змагальності сторін, а у ч. 2 ст.74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача в повному обсязі.
Також позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн. З огляду на складність справи, необхідний обсяг адвокатських послуг та витрат часу адвоката, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн. відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч.4 ст.126, ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України. До того ж, складність справи, необхідний обсяг адвокатських послуг та витрат часу адвоката здебільшого зумовлені численними безпідставними запереченнями відповідача.
Таким чином, суд дійшов висновку про покладення на відповідача відшкодування позивачу 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 77-79, 123, 126, 129, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» прo стягнення 421 169,41 грн. задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт Козин, вул. Рудиківська, 49, код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротрейдінг Груп» (04116, місто Київ, вул. Старокиївська, будинок 14, код ЄДРПОУ 42190690) 91 309,33 грн. 3 % річних, 329 860,08 грн. інфляційних втрат, 5 054,03 грн. витрат по сплаті судового збору та 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.Ю. Кошик
повний текст рішення складено 09.04.2024 року