ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.04.2024Справа № 910/19361/23
За позовом Приватного акціонерного товариства "ТЕХЕНЕРГО"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 6 034 659, 33 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: Шегинський Р.А. (в режимі відеоконференції);
від відповідача: Жабровець О.І.;
Приватне акціонерне товариство «ТЕХЕНЕРГО» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 6 034 659, 33 грн, з яких: 4 999 879, 87 грн основний борг, 219 843, 75 грн 3% річних та 814 935, 71 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 853, 854, 887 Цивільного кодексу України, ст.193, 222 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором №21.20.028/19-121-08-21-10632 від 22.07.2021, в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
29.12.2023 та 03.01.2023 від представника позивача надійшли заяви про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/19361/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 07.02.2024.
22.01.2024 від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, зазначає, що строк оплати вартості виконаних робіт у частині суми ПДВ не настав. Також посилається на наявність форс-мажорних обставин, в зв'язку з чим відсутня вина відповідача в несвоєчасній оплаті заборгованості, вказує про наявність підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат. Крім цього, просив суд замінити відповідача - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» його правонаступником - Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
30.01.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві на позов та, зокрема, зазначає, що відповідачем не надано доказів, які би підтверджували неможливість виконання ним зобов'язань з оплати робіт через дію форс-мажорних обставин. Крім цього, вказує на відсутність підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат.
Також 30.01.2024 від позивача надійшла заява про участь в судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 заяву позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції повернуто без розгляду, з підстав наведених в ухвалі.
02.02.2024 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
02.02.2024 від представника позивача надійшло клопотання про участь в судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 заяву позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції задоволено.
05.02.2024 від представника позивача надійшли документи на виконання ухвали суду.
У підготовче засідання 07.02.2024 з'явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з'явився.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 задоволено заяву Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про заміну сторони процесуальним правонаступником та замінено відповідача - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» його процесуальним правонаступником - Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 відкладено підготовче засідання на 06.03.2024.
16.02.2024 від представника позивача надійшло клопотання про участь в судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
У підготовче засідання 06.03.2024 з'явився представник відповідача, представник позивача в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд, протокольною ухвалою, залишив без розгляду клопотання позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції від 16.02.2024, в зв'язку з тим, що ухвалою від 05.02.2024 задоволено клопотання позивача про його участь в режимі відеоконференції у всіх судових засіданнях.
Також враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2024 закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2024.
26.03.2024 від представника позивача надійшло клопотання про участь в судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.
У судовому засіданні 02.04.2024 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Також суд, протокольною ухвалою, залишив без розгляду клопотання позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції від 26.03.2024, в зв'язку з тим, що ухвалою від 05.02.2024 задоволено клопотання позивача про його участь в режимі відеоконференції у всіх судових засіданнях.
У судовому засіданні 02.04.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
22.07.2021 між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) укладено договір №21.20.028/19-121-08-21-10632 (надалі - договір) відповідно до п.1.1. якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання робіт: «Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133. Енергоблоки №1-6. Модернізація системи управління резервних дизель-генераторів. Виконання додаткового обсягу проектних робіт». Код згідно ДК 016.2010-71.12.
Згідно із п.2.1. договору вартість робіт за цим договором зазначається в протоколі погодження договірної ціни (невід'ємний додаток №1 до договору) і визначена на підставі зведеного кошторису з додатками (невід'ємний додаток № 3 до договору) та складає: 4 166 566, 56 грн. Крім того, податок на додану вартість - 20 % від вартості робіт у сумі 833 313,31 грн. Загальна сума договору становить: 4 999 879,87 грн.
У пункті 2.2. договору сторонами оплата виконаних робіт здійснюється за фактично виконаний обсяг робіт на підставі акта здачі-приймання виконаних робіт, підписаного обома сторонами, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 60 календарних днів з дати підписання акта здачі-приймання виконаних робіт. Оплата замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Відповідно до п.5.9. договору належним виконанням робіт за договором є підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.
Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 30.06.2022 (п.12.1. договору).
До договору сторонами підписані додаток №1 - протокол погодження договірної ціни, яка складає 4 999 879,87 грн та додаток №2 - календарний план у якому погоджено 6 етапів виконання робіт та їх вартість.
Так, на виконання умов договору позивачем, були виконані, а відповідачем прийняті роботи на загальну суму 4 999 879,87 грн, що підтверджується підписаними актами приймання виконаних робіт №№1, 2, 3, 4 від 23.12.2021 та №5, 6 від 31.08.2022, які підписані представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень і скріплені печатками.
Також позивачем на підставі вказаних актів приймання виконаних робіт 13.01.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровані податкові накладні №№20, 21, 22, 23 від 23.01.2021 та 14.09.2022 податкові накладні №14, 15 від 31.08.2022.
Крім цього, між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 06.06.2023 згідно якого сторонами погоджено, що борг відповідача перед позивачем за договором складає 4 999 879,87 грн.
01.09.2023 позивач направив відповідачу претензію за вих.№23/03-393 від 31.08.2023 у якій вимагав сплатити відповідача впродовж семи днів, з моменту отримання претензії, 4 999 879, 87 грн основного боргу, 176 074,33 грн 3% річних та 822 999, 62 грн інфляційних втрат.
28.09.2023 за вих.№21-5889/28-вих відповідачем надано відповідь на претензію, в якій зазначено, що в зв'язку з дією форс-мажорних обставин, останній вимушений відмовити в задоволенні претензійних вимог.
Предметом даного позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 999 879, 87 грн основного боргу, 219 843, 75 грн 3% річних та 814 935, 71 грн інфляційних втрат.
Підставами позову є порушення відповідачем умов договору, в частині своєчасної оплати виконаних робіт.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, суд зазначає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором підряду, до якого, крім положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, застосовуються також положення глави 61 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Статтею 844 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.
За приписами ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач виконав підрядні роботи загальною вартістю 4 999 879,87 грн, а відповідач, у свою чергу, прийняв вказані роботи, що підтверджується підписаними актами приймання виконаних робіт (т.1, а.с.27-29).
Вказані обставини не є спірними та визнаються учасниками справи, а тому відповідно до ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу не підлягають доказуванню.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, у пункті п.2.2. договору сторонами погоджено, що оплата виконаних робіт здійснюється за фактично виконаний обсяг робіт на підставі акта здачі-приймання виконаних робіт, підписаного обома сторонами, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника протягом 60 календарних днів з дати підписання акта здачі-приймання виконаних робіт. Оплата замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
Як убачається з матеріалів справи акти виконаних робіт підписані сторонами 23.12.2021 (№№1, 2, 3, 4) та 31.08.2023 (№№5, 6), а також позивачем на підставі актів 13.01.2022 та 14.09.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних зареєстровані податкові накладні (т.1., а.с.106-117).
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).
Отже, враховуючи дати підписання актів та реєстрації податкових накладних, при цьому приймаючи до уваги положення ст.253, 254 Цивільного кодексу України, відповідач мав оплатити вартість робіт у такі строки: за актами №№1, 2, 3, 4 від 23.12.2021 до 21.02.2022 та за актами №5, 6 від 31.08.2022 (оскільки 30.10.2022 є неділею) до 31.10.2022.
Разом з тим, як зазначає позивач та не заперечується відповідачем виконані роботи, в тому числі і в строки передбачені договором, останнім оплачені взагалі не були.
Крім цього, як зазначено судом вище 06.06.2023 між позивачем та відповідачем підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 06.06.2023 згідно якого сторонами погоджено, що борг відповідача перед позивачем за договором складає 4 999 879,87 грн.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює підписання відповідачем акту звірки взаєморозрахунків, як визнання ним основного боргу.
При цьому суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що строк оплати вартості виконаних робіт у частині суми ПДВ не настав, оскільки як зазначено судом вище позивачем 13.01.2022 та 14.09.2022 на виконання умов договору та Податкового кодексу України зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, а тому строк оплати за договором настав у повному обсязі.
Отже, враховуючи, що доказів сплати суми основного боргу в розмірі 4 999 879,87 грн у суду немає та відповідачем не надано, позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.
Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення за загальний період з 22.02.2022 по 15.12.2023 3% річних у розмірі 219 843,75 грн та 814 935,71 грн інфляційних втрат.
За змістом ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо своєчасної оплати виконаних робіт, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок 3% річних у сумі 219 843,75 грн, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем невірно визначено строки оплати по актах №5 та №6 від 31.08.2022.
З урахуванням викладеного, судом здійснено власний перерахунок 3% річних, а саме наступним чином:
Номер акта Вартість робіт, грнПеріод нарахування 3% річнихСума 3% річних, грн
№1, 2, 3, 4 2 459 260,4422.02.2022-15.12.2023133 810,72
№5, 6 2 540 619,4301.11.2022-15.12.202385 615,39
Всього219 426,11
Отже, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у загальному розмірі 219 426,11 грн, а тому позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Також судом виконано власний розрахунок інфляційних втрат за період 22.02.2022 по 15.12.2023, з урахуванням існуючої заборгованості за вказаний період та загальний розмір інфляційних втрат за розрахунком суду становить 845 427,76 грн, що є більше ніж заявлено позивачем.
Отже, вимога позивача, про стягнення інфляційних втрат є обґрунтованою, проте враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягають інфляційні втрати саме в розмірі заявленому позивачем - 814 935,71 грн.
Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
У пункті 10.1. договору, сторони погодили, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, (обмеження експорту)/ імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання я моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, посуха, просідання і зсув грунту, інших стихійні лиха.
Згідно із п.10.2. договору наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою Палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами, відповідно до законодавства України.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та тримає на даний час.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише в разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Наведене вище в сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.
Також у п.10.3. договору погоджено, що сторона, що зазнала дії форс-мажору, які унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу. По закінченню дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5 денний строк повідомляє другу сторону.
Відповідно до п. 10.5. договору наявність форс-мажорних обставин звільняє сторони від відповідальності за невиконання / неналежне виконання зобов'язань по договору.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення (опис вкладення цінного листа та чек поштового відділення) відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), з дати їх настання та звернення до Торгово-промислової палати України для посвідчення таких обставин.
Судом також враховано, що відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв'язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов'язання за договором у передбачені ним строки саме внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, відсутності такого прибутку тощо.
З огляду на викладене, посилання відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною є необґрунтованими.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
У той же час, у цій справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України) - 3 %.
Отже, в даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №921/94/21.
Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.
Отже, на переконання суду, в даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Щодо зменшення інфляційних, то суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.
Враховуючи зазначене вище клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних задоволенню не підлягає.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 4 999 879, 87 грн основного боргу, 219 426, 11 грн 3% річних та 814 935, 71 грн інфляційних втрат.
Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства "ТЕХЕНЕРГО" (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 21, квартира 4, ідентифікаційний код 23891483) 4 999 879 (чотири мільйони дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять) грн 87 коп. основного боргу, 814 935 (вісімсот чотирнадцять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) грн 71 коп. інфляційних втрат, 219 426 (двісті дев'ятнадцять тисяч чотириста двадцять шість) грн 11 коп. 3% річних та 72 410 (сімдесят дві тисячі чотириста десять) грн 90 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 09.04.2024.
Суддя Я.А.Карабань