ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.03.2024Справа № 910/8162/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/8162/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерполіхім»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур»
про стягнення 16 246 611,58 грн,
За участю представників:
від позивача Тихонов О.А.;
від відповідача Бондар М.М., Волкодав Д.Е.
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерполіхім» (далі - позивач, Товариство) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур» (далі - відповідач, ТОВ «Шакур») про 16 246 611,58 грн (14 556 562,63 грн збитків з відшкодування вартості товару та 1 690 048,95 грн збитків у вигляді упущеної вигоди).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 19.08.2022 № 1908/ШЗб (далі - Договір) в частині повернення товару, переданого на зберігання, у встановлений Договором строк та незабезпечення умов для зберігання товару, у зв'язку з чим товар втратив якісні властивості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.07.2023, а також встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.
29.06.2023 відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/9014/23
30.06.2023 позивачем подані пояснення по справі.
Ухвалою суду від 03.07.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 17.07.2023.
06.07.2023 відповідачем подано клопотання про долучення доказів та додаткові письмові пояснення.
13.07.2023 відповідачем подані додаткові пояснення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Крім того, 13.07.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні 17.07.2023 позивачем подані пояснення по справі.
Ухвалою суду від 17.07.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 31.07.2023.
24.07.2023 позивачем подана відповідь на відзив, а також клопотання про долучення документів.
28.07.2023 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, а також нові письмові пояснення.
31.07.2023 позивачем у підготовчому засіданні подано клопотання про долучення документів.
Ухвалою суду від 31.07.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 21.08.2023.
18.08.2023 позивачем подані пояснення по справі.
Крім того, 18.08.2023 відповідачем подані пояснення по справі.
21.08.2023 у підготовчому засіданні позивачем подані пояснення по справі.
Ухвалою суду від 21.08.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, а також оголошено перерву в підготовчому засіданні до 18.09.2023.
31.08.2023 відповідачем подані письмові пояснення.
15.09.2023 позивачем подані письмові пояснення, в яких також міститься клопотання про витребування у відповідача документів.
Ухвалою суду від 18.09.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 28.09.2023.
25.09.2023 відповідачем подані пояснення, до яких долучено документи, які просив витребувати позивач.
У підготовчому судовому засіданні 28.09.2023 представники позивача та відповідача зазначили, що вважають виконаними завдання підготовчого провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.10.2023.
16.10.2023 відповідачем подано клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку експерта, зауваження до висновку експерта щодо наявності сумнівів у його правильності та заяву про виклик експерта для роз'яснення висновку.
У судовому засіданні 16.10.2023 оголошено перерву до 09.11.2023.
08.11.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
08.11.2023 відповідачем подано клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку експерта та заяву про виклик експерта для роз'яснення висновку.
09.11.2023 відповідач подав суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 09.11.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, поновлено позивачу та відповідачу строк на подання доказів, долучено вказані докази до справи, в судовому засіданні оголошено перерву до 27.11.2023 та викликано в судове засідання, призначене на 27.11.2023, судових експертів Юрченка Є.М. та Вакала С.В. для надання пояснень щодо їх висновків.
20.11.2023 від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів повідомлення та надсилання експертам клопотань про їх виклик.
24.11.2023 від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи протоколів випробувань.
Ухвалою суду від 27.11.2023, яка занесена до протоколу судового засідання, поновлено відповідачу строку на подання доказів, долучено вказані докази та в судовому засіданні оголошено перерву до 11.12.2023.
08.12.2023 від експерта до суду надійшла заява про долучення документів на підтвердження кваліфікації.
У судовому засіданні 11.12.2023 позивачем заявлено усне клопотання про зобов'язання експерта Вакала С.В. надати належним чином засвідчений примірник Технічних умов, на які посилається експерт.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 відкладено судове засідання на 11.01.2024; запропоновано сторонам надати суду до 14.12.2023 перелік запитань експертам, у зв'язку з наданими останніми висновками; запропоновано експерту Вакалу С.В. надати суду копію Технічних умов, на які міститься посилання у п. 10 Джерел до висновку; у випадку неможливості надання, надати письмові обґрунтовані пояснення щодо причин та підстав; зобов'язано експертів надати відповіді на запитання сторін у строк до 01.01.2024; у випадку неможливості надання відповіді на певне питання, надати обґрунтовані роз'яснення з цього приводу.
14.12.2023 від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів направлення експертам питань щодо їх висновків.
14.12.2023 від позивача надійшло клопотання про надання питань експерту щодо висновку та витребування доказів.
21.12.2023 суд направив експертам переліки питань позивача та відповідача.
27.12.2023 від експерта Вакала С.В. надійшли відповіді на поставлені питання та 27.12.2023 технічні умови, витребувані судом.
01.01.2024 від експерта Юрченка Є.М. надійшли відповіді на поставлені питання.
09.01.2024 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення у справі.
10.01.2024 від позивача надійшло клопотання про долучення документів.
10.01.2024 від експерта Юрченка Є.М. надійшли відповіді на поставлені питання.
11.01.2024 від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та додаткові пояснення у справі.
Ухвалою суду від 11.01.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено документи, які надійшли від сторін і експертів, у судовому засіданні оголошено перерву до 22.01.2024.
18.01.2024 від експерта Вакала С.В. надійшли пояснення та відповідь на адвокатський запит.
19.01.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі та клопотання про витребування доказів.
22.01.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі та клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 22.01.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено документи, які надійшли від сторін і експертів, у судовому засіданні оголошено перерву до 12.02.2024.
08.02.2024 від відповідача надійшло клопотання про стягнення судових витрат.
08.02.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі та клопотання про долучення документів, що підтверджують понесення судових витрат.
У судовому засіданні 12.02.2024 було оголошено перерву до 22.02.2024.
У судовому засіданні 22.02.2024 було оголошено перерву до 04.03.2024.
01.03.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
04.03.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, дослідив у порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 04.03.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення, письмові пояснення, тощо, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.08.2022 між Товариством (власник) і ТОВ «Шакур» (зберігач) укладено Договір, відповідно до умов якого:
- зберігач зобов'язався на умовах, встановлених Договором, за винагороду прийняти на відповідальне зберігання передані йому власником рідкі мінеральні добрива, а саме КАС-32 у кількості до 570,000 т (далі - товар), і повернути його на першу вимогу (пункт 1.1);
- кількість товару, приймання, розміщення, зберігання та відвантаження товару власника на виробничо-складських площах зберігача, розташованих за адресою: вул. Залізнична, 5-А, Вінницька область, Барський район, м. Бар (підпункт 1.2.1);
- зберігач зобов'язаний забезпечити повне збереження, необхідний режим і технологію зберігання товару (пункт 3.4);
- зберігач зобов'язаний видати за першою вимогою власника належний йому товар або його частину, або оформити його відпуск за реквізитами, вказаними власником (пункт 3.7);
- товар у день передачі на зберігання відповідає сертифікату якості заводу виробника (пункт 3.9.);
- зберігач бере на себе зобов'язання забезпечити надійне зберігання товару впродовж встановленого терміну у повному обсязі за кількістю та якістю (пункт 3.10);
- зберігач не несе відповідальності за погіршення якості товару, яке сталося з незалежних від нього причин, за умови дотримання вимог до зберігання товару, передбачених розділом третім Договору. У разі виявлення протягом строку зберігання або при відвантаженні товару погіршення його якості (у тому числі, якщо таке погіршення виявлене третьою особою, якій відвантаження товару здійснюється за вказівкою власника), сторони здійснюють відбір проб товару в погодженому ними порядку. Відібрані в такий спосіб проби кожна зі сторін має право за власний рахунок передати належно акредитованій лабораторії для проведення експертизи відповідності якості товару показникам, заявленим у сертифікаті якості на товар. Зберігач несе відповідальність за погіршення якості товару у разі встановлення його вини (пункт 5.1);
- Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами (пункт 6.1);
- строк дії Договору - з дати підписання до 31.12.2023. Строк дії Договору може бути пролонговано на інший період, що має бути вказано у додатку до Договору (пункт 6.4).
За приписом частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Отже, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором зберігання.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивач вказує, що на виконання умов Договору всього передано відповідачу на зберігання 518,22 т Товару, а саме:
- з 20.08.2022 по 25.08.2022 - 246,94 т;
- з 01.09.2022 по 03.09.2022 - 271,28 т.
Факт приймання-передачі товару на зберігання підтверджується відповідними актами, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 22-28 том І).
Суд зазначає, що ані позивач, ані відповідач під час приймання-передачі товару на зберігання не заявляли один до одного будь-яких претензій стосовно кількості та/або якості товару; доказів протилежного суду не подано.
На виконання умов Договору позивач сплатив відповідачу 329 617,63 грн за послуги зі зберігання товару, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.
Позивач вказує, що у зв'язку з укладенням Товариством і ТОВ Агрофірма «Єдність» угоди від 04.01.2023 про поставку протягом січня-лютого 2023 року добрив рідких азотних КАС-32, на початку січня 2023 року в телефонному режимі повідомив відповідача про намір відвантаження товару та надання найближчим часом відповідних транспортних інструкцій.
Відповідач листом від 12.01.2023 № 1/Ін/2 повідомив про те, що під час проведення планових контрольних замірів 27.12.2022 ним виявлено суттєве падіння густини товару, та про передачу зразків товару до лабораторії для дослідження на відповідність ТУ У 20.1-00203826-024:2020.
Листом від 27.01.2023 № 2/Ін/2 відповідач надав сертифікат аналізу ТОВ «Укрхіманаліз» від 06.01.2023 № 10539/2 про визначення заявлених показників згідно з ТУ У 20.1-00203826-024:2020 у зразку добрива рідкого КАС, відібраному відповідачем 01.09.2022. Згідно з вказаним сертифікатом за перевіреними показниками зразок добрива рідкого (КАС) у межах похибки експерименту відповідає вимогам, наданим відповідачем.
За січень-березень 2023 року позивачем і відповідачем проведено низку досліджень, а саме:
- контрольні проби товару, які відібрані ТОВ «Шакур» під час приймання товару на зберігання:
проба від 01.09.2022, а/м НОМЕР_1 , водій ОСОБА_3 , аналіз зроблено ТОВ «Укрхіманаліз» на замовлення ТОВ «Шакур», сертифікат аналізу від 06.01.2023 № 10539, результат - зразок відповідає вимогам КАС-32;
проба від 23.08.2022, а/м НОМЕР_2 , водій ОСОБА_4 , аналіз зроблено ДУ «Інститут охорони грунтів» на замовлення Товариства, протокол від 26.01.2023 № 11, результат - зразок відповідає вимогам КАС-32;
проба без зазначення дати (серпень-вересень 2022 року), а/м НОМЕР_3 , аналіз зроблено НДІ МІНДІП Сумського державного університету на замовлення ТОВ «Шакур», висновок від 22.02.2023, результат - зразок № 2 відповідає вимогам КАС-32;
проба від 01.09.2022, а/м НОМЕР_2. водій ОСОБА_4 , аналіз зроблено ДП «Науковий токсикологічний центр ім. Л.І. Медведя» на замовлення Товариства, протокол від 20.02.2023 №3/28-А-228-23/1406/29, результат - зразок відповідає вимогам КАС-32;
- контрольні проби товару, відібрані зі сховища ТОВ «Шакур» у м. Бар (місце зберігання товару):
проба від 02.01.2023 № 029/23, РВС-400 №2 (з дна резервуару), проба від 02.01.2023 № 030/22 РВС-400 № 3, аналіз зроблено ДУ «Інститут охорони грунтів» на замовлення Товариства, протокол від 26.01.2023 № 11, результат - зразки не відповідають вимогам КАС-32;
проба від 02.01.2023, РВС-400 № 2 (з дна резервуару), аналіз зроблено ДУ «Інститут охорони грунтів» на замовлення Товариства, протокол від 03.02.2023 № 23, результат - зразок не відповідає вимогам КАС-32, додано води орієнтовно 20% від сумарної маси продукту;
проба від 02.01.2023, РВС-400 № 2 (з дна резервуару), аналіз зроблено ТОВ НСФ «ОТАВА» на замовлення ТОВ «Шакур», звіт від 10.02.2023 № 1857/2023, результат - встановлення складу нерозчинних домішок, можливе потрапляння реагентів для водоочистки;
проба від 02.01.2023 № 1, РВС-400, аналіз зроблено НДІ МІНДІП Сумського державного університету на замовлення ТОВ «Шакур», висновок від 22.02.2023, результат - зразок № 1 не відповідає вимогам КАС-32 і може розглядатися як розбавлене добриво;
проба від 23.02.2023 № 84, РВС-400, № 2 (нижній шар), протокол випробувань від 23.02.2023 № 84, проба від 23.02.2023 № 85, (нижній шар) резервуар РВС-400, № 3, протокол випробувань від 23.02.2023 № 85, аналіз зроблено ДУ «Інститут охорони грунтів», Вінницька філія, на замовлення ТОВ «Шакур», результати - висновків не вказано, за результатами випробувань зразки не відповідають вимогам КАС-32;
проба від 04.03.2023 № 1638/32-1, РВС-400 № 2 (усереднена), проба від 04.03.2023 № 1638/32-2, РВС-400 № 3 (верхній шар), проба від 04.03.2023 № 1638/32-3, РВС-400 № 3 (нижній шар), аналіз зроблено ДП «Науковий токсикологічний центр ім. Л.І. Медведя» на замовлення Товариства, протокол від 20.03.2023 № 3/28-А-476- 23/1638/32, результати - зразки суттєво відрізняються між собою за кольором, не відповідають вимогам КАС-32 майже за всіма показниками.
З огляду на викладене, результати аналізу чотирьох різних контрольних проб товару, які були відібрані ТОВ «Шакур» з різних автоцистерн в різні дні та досліджені різними установами на замовлення як позивача, так і відповідача, свідчать про те, що на момент отримання ТОВ «Шакур» на зберігання товар повністю відповідав вимогам, встановленим для карбамідно-аміачної суміші КАС-32, у свою чергу, результати всіх досліджень зразків, відібраних з резервуарів ТОВ «Шакур» у січні- березні 2023 року, свідчать про те, що під час зберігання товар перестав відповідати вимогам, встановленим для карбамідно-аміачної суміші КАС-32.
Листом від 13.02.2023 № 25 позивач повідомив відповідача про вимушене зупинення реалізації товару, вимагав повідомити в п'ятиденний строк про наявність товару відповідної кількості й якості та забезпечити своєчасне та безперебійне відвантаження КАС-32 належної якості відповідно до транспортних інструкцій Товариства. Також як альтернативний варіант врегулювання ситуації позивач запропонував відповідачу викупити товар за цінами на дату отримання позивачем листа № 1/Ін/2 - на 14.01.2023.
ТОВ «Шакур» листом від 07.03.2023 № 1/Ін/5 направило товариству оферту про внесення змін до пункту 1.1 Договору від 19.08.2022 № 1908/11136 шляхом викладення його в такій редакції:
« 1.1. Зберігач зобов'язався на умовах, встановлених цим договором, за винагороду прийняти на відповідальне зберігання передані йому Власником рідкі мінеральні добрива, відмінні від марки добрив КАС-32, у кількості до 570,000 тон (далі по тексту - товар) і повернути даний товар Власнику на першу його вимогу».
Позивач відхилив вказану оферту листом від 28.03.2023 № 67.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/9014/23 за позовом ТОВ «Шакур» до Товариства «Інтерполіхім» про внесення змін до підпункту 1.1 розділу 1 Договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі № 910/9014/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивач вказує, що був змушений відмовитися від поставки товару на адресу ТОВ Агрофірма «Єдність», оскільки відповідач не виконав вимоги, вказані в листі від 13.02.2023 № 25.
Також Товариство зазначає, що стан якості товару під час зберігання погіршився настільки, що використання його за призначенням стало неможливим, а відновлення його характеристик до рівня діючих вимог за ТУ У 20.1-00203826-024:2020 було пов'язано з витратами, які або співставні з вартістю придбання Товару, або приблизно втричі перевищують вартість його придбання, що було для позивача неприпустимим.
З огляду на вказані обставини, позивач листом від 10.04.2023 № 70 повідомив відповідача про відмову від товару в порядку статті 951 ЦК України та заявив вимогу про відшкодування вартості товару в розмірі 14 556 562, 63 грн (13 745 001,00 грн - вартість товару, 481 944,00 грн - вартість транспортування, 329 617,63 грн - вартість зберігання до 01.04.2023) і компенсації завданих збитків відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України у розмірі 1 690 048,95 грн.
Листом від 21.04.2023 № 1/Ін/7 відповідач відмовив у задоволенні вказаних вимог.
З огляду на викладене, позивач звернувся з позовом про стягнення 14 556 562,63 грн в рахунок відшкодування вартості КАС-32 у кількості 518,22 т та 1 690 048,95 грн упущеної вигоди.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зокрема, посилався на те, що:
- практично весь товар, який був переданий на зберігання позивачем, був виготовлений у листопаді 2021 року, тобто з листопада місяця 2021 року виготовлення продукту гарантійний термін його зберігання закінчився у травні 2022 року;
- товар виготовлений з порушенням норм технологічного режиму, при його зберіганні у сховищі можливі зміни хімічних показників товару;
- позивач передав відповідачу рідкі мінеральні добрива відмінні від марки КАС-32, тобто жодної вини ТОВ «Шакур» у втраті якісних характеристик товару не має.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Відповідно до статті 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Статтею 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.
Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Згідно зі статтею 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:
1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;
2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
У силу приписів статті 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом відшкодування збитків.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
У силу приписів пункту 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частинами першою та другою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Отже, з огляду на зміст спірних правовідносин і правову природу Договору, предметом з'ясування у даній справі є наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків.
Слід зазначити, що сторонами на підтвердження своїх доводів надано, зокрема, такі висновки експертів:
- позивачем - висновок експерта від 31.07.2023 № 33/23, з якого вбачається, що добрива, надані на дослідження, містять воду, є розбавленими водою та не відповідають нормам - 1,306-1,326 по ТУ У 20.1-00203826-024:2020 «Добрива рідкі азотні (КАС)»;
- відповідачем - висновок експерта від 05.10.2023 № 3418, відповідно до якого: зразки № 1 та № 3, надані на дослідження, за показниками густини, лужності, масова частка загального азоту відповідають вимогам ТУ У 20.1-00203826-024:2020, однак при їх виготовленні виробником застосовано інше кількісне співвідношення аміачної селітри та карбаміду; зразок № 2, наданий на дослідження, не відповідає вимогам ТУ У 20.1-00203826-024:2020;
- відповідачем - висновок експертного дослідження від 07.11.2023, в якому експерт вказав, зокрема, про те, що вода у зразках може бути наслідком хімічних перетворень.
У силу приписів статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд виходить з того, що обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Господарський процесуальний кодекс України містить такий стандарт доказування як "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
У даному випадку суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Суд виходить з того, що в силу приписів пункту 3.9 Договору сторони чітко узгодили, що товар у день його передачі на зберігання відповідав сертифікату якості заводу виробника, доказів протилежного суду не подано.
Крім того, відповідач під час приймання товару будь-яких претензій щодо якості товару або його невідповідності вимогам ТУ У 20.1-00203826-024:2020 не заявив, акти приймання-передачі були складені та підписані ТОВ «Шакур» без будь-яких застережень щодо кількості та якості товару.
Також про відповідність товару ТУ У 20.1-00203826-024:2020 на момент передачі на зберігання відповідачу свідчать результати досліджень арбітражних проб товару, відібраних саме відповідачем під час його приймання, які долучені до матеріалів справи.
Слід зазначити, що товар було передано на зберігання у серпні та вересні 2022 року, а про втрату товаром якості стало відомо за результатами досліджень проб товару, відібраних протягом січня-березня 2023 року з резервуарів відповідача.
Тобто з моменту передачі товару на зберігання до моменту з'ясування обставини щодо втрати його якості, товар перебував на зберіганні у відповідача п'ять-сім місяців.
ТОВ «Шакур» не надав суду належних, допустимих, достовірних, вірогідних доказів, які б підтверджували те, що:
- на момент передачі на зберігання товар не відповідав ТУ У 20.1-00203826- 024:2020;
- під час перебування товару на зберіганні зміна якості товару відбулася саме внаслідок фізико-хімічних реакцій;
- потрапляння води у товар сталося не з вини відповідача як зберігача.
Що ж до доводів відповідача стосовно спливу шестимісячного гарантійного строку, то слід заначити таке.
Відповідно до пункту 10.2 ТУ У 20.1-00203826-024:2020 строк гарантійного зберігання КАС-32 становить шість місяців з дня виготовлення.
Втім, сплив шести місяців з дня виготовлення товар не означає, що він перестає відповідати вимогам щодо якості. Цей же пункт ТУ передбачає, що після закінчення гарантійного строку зберігання продукт перед застосуванням має бути перевірений на відповідність вимогам цих технічних умов.
Згідно з пунктом 6.3-6.5 вказаних вище ТУ КАС підлягає приймально-здавальним та періодичним випробуванням. Всі фізико-хімічні показники КАС є обов'язковими для приймально-здавальних випробувань і визначаються у кожній партії. Для споживача партією вважається кожна цистерна. Тобто вирішальним чинником у визначенні якості товару та відповідності вимогам ТУ є не сам по собі гарантійний строк, а результати перевірки якісних показників карбамідно-аміачної суміші.
Пунктом 6.4 означених вище ТУ передбачено обов'язковість приймально-здавальних випробувань всіх показників КАС та проведення таких випробувань для кожної партії, і партією вважається кожна цистерна.
Отже, для перевірки товару на відповідність вимогам ТУ відповідач як зберігач мав би вжити необхідні заходи в частині виконання вимоги ТУ У 20.1-00203826-024:2020 стосовно приймально-здавальних випробувань.
Окрім того, в силу приписів статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
ТОВ «Шакур» здійснює господарську діяльність з надання послуг зі зберігання, зокрема, рідких добрив, основний вид діяльності відповідача - складське господарство (КВЕД 52.10), тобто, відповідач є професійним зберігачем у розумінні частини другої статті 936 ЦК України.
Відповідач зберігав товар на підставі Договору та отримував за це відповідну оплату, а тому як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, повинен усвідомлювати наслідки втрати якості товару та необхідність вчинення дій як щодо його збереження, так і стосовно виконання всіх необхідних вимог щодо приймання такого товару на зберігання.
Підписавши акти, що підтверджують факт передачі товару, без жодних зауважень, та Договір з умовою, наведеною у пункті 3.9, відповідач підтвердив те, що товар на момент прийняття був належної якості та відповідав вимогам ТУ У 20.1-00203826-024:2020.
Позивач, як професійний зберігач, зокрема, рідких добрив у силу своєї господарської діяльності не міг не знати вимог ТУ У 20.1-00203826-024:2020 в частині зберігання та приймання карбамідно-аміачної суміші, вимог щодо випробувань кожної партії товару тощо.
Також суд відзначає, що відповідно до листа Приватного акціонерного товариства «Азот» (далі - ПАТ «Азот») від 21.03.2023 № 132-202/2 термін придатності на КАС виробником взагалі не встановлюється, оскільки ця суміш при дотриманні відповідних умов зберігання має стабільні якісні показники. У паспортах якості ПАТ «Азот» зазначає, що при довготривалому правильному зберіганні КАС не втрачає своїх властивостей.
Слід зазначити, що у пункті 3.2 спірного договору встановлено, що товар передається на зберігання до 31.05.2023, тобто на строк більше дев'яти місяців з моменту приймання товару на зберігання (першу цистерну прийнято 20.08.2022).
Тобто відповідач був обізнаний, що під час строку зберігання товару гарантійний строк може закінчитися, ураховуючи шестимісячний термін з дня виготовлення.
Таким чином, посилання ТОВ «Шакур» на те, що товар втратив свої властивості внаслідок закінчення гарантійного строку зберігання, не знайшли свого підтвердження.
Враховуючи вищевикладене, більш вірогідним є те, що відповідачу було передано товар належної якості, що відповідав ТУ У 20.1-00203826-024:2020, який (товар) у подальшому, перебуваючи на зберіганні саме у ТОВ «Шакур», перестав відповідати ТУ У 20.1-00203826-024:2020 та втратив належну якість саме з вини відповідача, оскільки, в силу приписів Договору та норм ЦК України, відповідач, як зберігач, зобов'язаний забезпечити повне збереження, необхідний режим і технологію зберігання товару, та взяв на себе зобов'язання забезпечити надійне зберігання товару впродовж встановленого терміну у повному обсязі за кількостю та якостю.
Суд виходить з того, що в силу імперативних приписів статті 949 ЦК України позивач зобов'язаний повернути відповідну кількість товару такого самого роду та такої самої якості, що і був прийнятий ним на зберігання.
Оскільки відповідач не виконав вимогу позивача в частині надання товару відповідної якості, у свою чергу, Товариство відмовилося від товару, який не відповідає вимогам ТУ У 20.1-00203826-024:2020 та перебуває на зберіганні у ТОВ «Шакур», то в силу приписів статей 22, 623, 951 ЦК України наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача прямих збитків у розмірі 14 074 618,63 грн, з яких:
- 13 745 001,00 грн - вартість товару на момент його придбання, що підтверджується договором поставки від 17.01.2022 № 1701/22, укладеним позивачем і товариством з обмеженою відповідальністю «Минералис»;
- 329 617,63 грн вартість послуг зі зберігання з серпня 2022 року по березень 2023 року, які були оплачені Товариством на користь ТОВ «Шакур».
Що ж до вимог про стягнення витрат на транспортування у розмірі 481 944,00 грн, то вказані витрати у розумінні приписів статті 224 ГК України та статей 22, 623, 951 ЦК України не є збитками, а тому відсутні правові підстави для покладення таких витрат на відповідача.
Крім того, суд зазначає, що під час розгляду даної справи судом не встановлено вини саме відповідача у заподіянні збитків у зв'язку з понесенням позивачем витрат на транспортування, як обов'язкового елементу наявності підстав для стягнення збитків, оскільки такі витрати понесені позивачем на виконання договірних зобов'язань з відповідачем, при цьому сам позивач у подальшому відмовився від приймання товару за договором зберігання, у зв'язку з чим суд вважає вимогу позивача в частині стягнення з відповідача 481 944,00 грн витрат на транспортування необгрунтованою та відмовляє в її задоволенні.
Стосовно вимог Товариства про стягнення упущеної вигоди у розмірі 1 690 048,95 грн слід зазначити таке.
Позивач вказує, що він планував продати передані відповідачу на зберігання добрива Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Єдність», у зв'язку з укладенням угоди від 04.01.2023 про поставку протягом січня-лютого 2023 року.
Вартість реалізації товару відповідно до специфікації від 04.01.2023 № 14 з доставкою до с. Малинівка Донецької області складала 17 619 894,58 грн.
Позивач визначив упущену вигоду у розмірі 1 373 283,00 грн за такою формулою:
17 619 894,58 грн (вартість товару за угодою з Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Єдність») - 14 556 562,63 грн [13 745 001,00 грн (вартість товару) + 481 944,00 грн (вартість транспортування) + 329 617,63 грн (вартість зберігання до 01.04.2023)] = 1 373 283,00 грн (упущена вимога).
Суд виходить з того, що упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок довести, зокрема, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц).
Також позивач (кредитор) повинен довести факт вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Втім, позивач не довів належними допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність всіх елементів цивільного правопорушення стосовно стягнення упущеної вигоди, у тому числі, реальну можливість отримання визначених ним доходів (упущеної вигоди у розмірі 1 373 283,00 грн), тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, суд зазначає, що відповідач в кінці грудня 2022 року звертався до позивача та повідомляв про падіння густини у розчині переданого на зберігання товару, у зв'язку з чим саме позивач, проявивши обачність, мав знати, що переданий на зберігання товару міг не відповідати вимогам щодо якості перед укладенням з Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Єдність» договору.
Враховуючи викладене, судом задовольняються вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 14 074 618,63 грн (13 745 001,00 грн вартості товару на момент придбання та 329 617,63 грн вартості послуг зі зберігання), у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає частковому задоволенню.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача у розмірі 211 119,26 грн.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур» (04070, м. Київ, вул. Спаська, 11; адреса для листування: 04205, м. Київ, пр-т Оболонський, 30, оф. 76; код 32668563) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерполіхім» (01024, м. Київ, вул. Іоанна Павла Другого, буд. 4/6, корп. А, оф. 305; код 32757658) 14 074 618 (чотирнадцять мільйонів сімдесят чотири тисячі шістсот вісімнадцять) грн 63 коп. збитків і 211 119 (двісті одинадцять тисяч сто дев'ятнадцять) грн 26 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 09.04.2023
Суддя О.Г. Удалова