Справа № 675/1947/23
Провадження № 2-а/675/5/2024
"09" квітня 2024 р. м. Ізяслав
Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого -
судді Демчука П.В.,
за участю секретаря судового засідання Григор'євої О.С.,
представника позивача - адвоката Кучерука Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяслав адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
Позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ № 8118043 від 11.11.2023 року. В обґрунтування позову зазначив наступне.
11.11.2023 року об 01 год. 21 хв. щодо ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень.
З вказаними порушеннями позивач не погоджується, вважає що, притягнення до адміністративної відповідальності є безпідставним та необґрунтованим, а дії відповідача суперечать чинному законодавству, постанова у справі є незаконною. За вказаних обставин вважає, що за таких підстав оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24.11.2023 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.
Відповідач Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції направило на адресу суду відзив щодо позовних вимог, відповідно до якого, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, позивач на вимогу працівника поліції не пред'явив документи, зазначені в п. 2.1 ПДР. Даний факт підтверджено відео записом з портативного відеореєстратора поліцейських. Оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАТ № 88043 від 11.11.2023 року винесена у зв'язку з порушенням позивачем Правил дорожнього руху України. Представник позивача - адвокат Кучерук Т.М. в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача ГУ НП в Хмельницькій області в судове засідання не з'явився, надав до суду відзив на позов, вважає оскаржувану постанову законною та обґрунтованою.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАТ № 8118043 від 11.11.2023 року ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом при зупинці працівниками поліції на автодорозі Житомир - Чернівці, 5- й кілометр на БП «Тетерівка» на вимогу не пред'явив документи, зазначені в п. 2.1 ПДР, а саме: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, внутрішніх військ МВС, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); ґ) поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п. 2.4 (а) ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. Даною постановою на позивача накладено стягнення з врахуванням вимог ч. 2 ст. 36 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 грн
З постановою позивач ознайомлений.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Частиною 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з ч. 1ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до Указу Президента України N 64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Рад національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 1С Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан. 27.07.2023 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року № 451/2023, згідно з яким воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам держави влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцево самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України. її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних ос із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку із введенням воєнного стану можуть запроваджуватися заходи правового режиму, зокрема «особливий режим в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян також рух транспортних засобів в умовах воєнного стану».
Військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням, органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцеве самоврядування встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, а також перевіряти у порядку, визначено Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речі транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України (п. 6 та 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 затверджено «Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан».
Для забезпечення здійснення заходів особливого режиму (комплексу заходів, здійснюються в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан) створються система пропускного режиму, в тому числі блокпости, та за рішенням військового командування комендатурою видаються особам перепустки (п. 12 Постанови КМУ № 1455).
Патрулям (спільний рухомий наряд, до складу якого входять уповноважені посадові особи Збройних Сил, Національної поліції, Національної гвардії та Держприкордонслужби) на території, де встановлено особливий режим, в установленому законодавством порядку надано право, у тому числі перевіряти в осіб документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, та перепустки, а в разі їх відсутності затримувати відповідних осіб та доставляти до органів або підрозділів Національної поліції для встановлення особи; у разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу вантажів, які перевозяться зазначеними особами; тимчасово обмежувати або забороняти на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості та в інших громадських місцях перебування або пересування осіб, рух транспортних засобів, зокрема транспортних засобів іноземних консульських установ чи представництв міжнародних організацій; виводити осіб з окремих ділянок місцевості та об'єктів, евакуйовувати транспортні засоби.
Відповідно до п. п. З, 7 ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.
Відповідно до пунктів ч. 1 ст. 23 ЗУ « Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожчій мережі;
Відповідно до ч.2 ст. 24 ЗУ «Про Національну поліцію» у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь і обороті України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
Згідно п. 2.1 Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 (пункт 2.4 Правил).
Згідно ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний, зокрема, мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортній засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до ст. 32 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Право органівНаціональної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ н транспортний засіб, а також поліс (договору) обов'язкового страхування цивільно-правове відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи (постанова Верховного Суду України від 16 серпня 2019 року №524/126/17).
У пункті 14 постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20.10.2019 року по справі №444/2115/17 колегія суддів зазначає, що невиконання вимоги працівників поліції, яка очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особі виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалась на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.
Верховний Суд у постанові від 02.12.2019 року по справі №766/10693/17 вказує на обов'язковість водія на вимогу працівника поліп саме пред'являти документи, а не просто мати при собі, оскільки об'єктивна сторона ч. 1 ст.12 КупАП полягає, зокрема, у непред'явленні на вимогу.
Частиною 1 статті 126 КУпАП, визначена адміністративна відповідальність водія транспортних засобів за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, і містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідально власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхуванні візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством- тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. До переліку правопорушень, що відносяться до компетенції органів Національної поліції розглядати та приймати рішення по справі входять і правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 126 та ст. 125 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення
За приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Доказами в адміністративному судочинстві, згідно ч. 1 ст. 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Диспозиція ч. 6 ст. 121 КУпАП передбачає відповідальність за керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку, тягне за собою накладення штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частина 1 статті 126 КУпАП визначає як керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті121, статтями121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128,129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ вищезазначеної Інструкції, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачені ч.1 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ст.125, ч.1 ст.126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Таким чином, законодавством передбачено спрощену процедуру розгляду посадовою особою - поліцейським справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ст. 125, ч.1 ст. 126 КУпАП. Вказане виключає необхідність дотримання інспектором поліції таких процедур, передбачених для розгляду справи про адміністративне правопорушення в загальному порядку, як надання особі можливості скористатися правом на правову допомогу, подати клопотання тощо.
Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Водночас, вказані положення є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення правопорушення, внаслідок чого провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІУ КУпАП, не здійснюється.
В судовому засіданні було переглянуто відеозаписи з нагрудної камери поліцейських, згідно якого встановлено, що відеофіксація вищевказаного правопорушення відбулась 10.11.2023 року. ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом при зупинці працівниками поліції на автодорозі Житомир - Чернівці, 5- й кілометр на БП «Тетерівка» на вимогу не пред'явив документи, зазначені в п. 2.1 ПДР.
Вказані відеозаписи з нагрудних камер поліцейських, з урахуванням положень Закону України «Про національну поліцію» є належними та допустимими доказами по справі.
Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Вчинення позивачем адміністративних правопорушень підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема відеозаписами з бодікамер поліцейського.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що поліцейський при складанні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності діяв не в спосіб, передбачений КУпАП.
У своїх письмових поясненнях позивач вказує на неправомірність дій працівників поліції, пов'язані із його затриманням, однак суд не вправі давати оцінку таких дій оскільки вони не є предметом даного судового розгляду. Згідно наданої представником позивача копії постанови від 13 лютого 2024 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП стосовно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, тобто із нереабілітуючих підстав.
Доказів, які б спростовували факт вчинення позивачем правопорушення суду не надано, а ті обставини, на які посилається позивач як на підставу скасування постанови в частині притягнення до відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП, наведені ним з метою уникнення адміністративної відповідальності.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, аналізуючи здобуті по справі докази, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст.9,77,241-246,250-251,255,295,297 КАС України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Апеляційну скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого адміністративного апеляційного суду через Ізяславський районний суд Хмельницької області протягом десяти днів з дня проголошення.
Суддя П.В.Демчук