Справа № 308/11232/23
09 квітня 2024 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
Головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засіданні - ОСОБА_2 ,
з участю прокурора - ОСОБА_3 ,
та захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Ужгороді, в порядку спеціального судового провадження, кримінальне провадження № 2202207000000059, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.04.2022, про обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця АДРЕСА_1 , мешканця р.ф. м. Зеленоград, українця, громадянина України, з вищою освітою, раніше судимого: вироком Ужгородського міськрайонного суду від 30.05.2022 року за ч.2 ст.110, ч.1 ст. 338 КК України, із застосуванням ст.ст. 70,71 КК України до покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі, з конфіскацією майна, -
у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ч.2 ст. 436-2, ч.2 ст. 110 КК України ,-
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН;
№ 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з цим документом територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали понад 68 держав світу, серед яких і російська федерація (далі - рф).
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та федеральним Законом російської федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» - інформаційною безпекою є, зокрема, захищеність України від намагань маніпулювати суспільною свідомістю, у тому числі шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.
Стаття 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» зазначає, що з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена, зокрема на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, збереження соціально-політичної стабільності суспільства та зміцнення позицій України у світі. Основним напрямом державної політики з питань національної безпеки України в інформаційній сфері є, крім іншого, забезпечення інформаційного суверенітету України.
20 лютого 2014 року, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії рф території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, представниками влади рф і службовими особами зс рф розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія російської федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі по тексту РНБО) від 14 вересня 2020 року “Про Стратегію національної безпеки України”, затвердженої Указом Президента України № 392/2020 від 14 вересня 2020 року - Для відновлення свого впливу в Україні російська федерація, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби; посилюються угруповання збройних сил російської федерації та їх наступальний потенціал, регулярно проводяться масштабні військові навчання поблизу державного кордону України, що свідчить про збереження загрози військового вторгнення; зростає мілітаризація територій тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; зберігається загроза з боку російської федерації вільному судноплавству у Чорному та Азовському морях, Керченській протоці. Спеціальні служби іноземних держав, насамперед російської федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу. Деструктивна пропаганда як зовні, так і всередині України, використовуючи суспільні протиріччя, розпалює ворожнечу, провокує конфлікти, підриває суспільну єдність. Державний суверенітет, територіальна цілісність, демократичний конституційний лад та інші життєво важливі національні інтереси мають бути захищені також від невоєнних загроз з боку російської федерації та інших держав, зокрема спроб спровокувати внутрішні конфлікти.
21 лютого 2022, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, російською федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
У період до приблизно 05 години 00 хвилин 24 лютого 2022 року президент російської федерації володимир путін, а також інші невстановлені представники військово-політичного керівництва рф, діючи всупереч вимогам п.п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації ОСОБА_6 від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів зс рф на територію України.
Так, 24 лютого 2022 року о 5 годині президентом російської федерації володимиром путіним оголошено рішення розпочати військову операцію в Україні, у зв'язку з чим на виконання вищевказаного наказу, під безпосереднім керівництвом та контролем представників влади рф, її збройних сил, спецслужб та інших осіб, військовослужбовці збройних сил російської федерації, шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької та інших областей, в тому числі вийшовши за межі адміністративних кордонів Херсонської, Миколаївської, Запорізької областей, та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також окупували частин вказаної території України, чим змінили межі її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що частково продовжується по теперішній час та призводить до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
24 лютого 2022 року указом Президента України Володимира Зеленського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України на 30 діб та який 20.03.2022 Законом України про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-IX (реєстр. №7168) продовжено на 30 діб до 25.04.2022, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Рішенням Верховної ради України відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року російська федерація визнана державою-агресором, яка здійснює збройну агресію проти України, розв'язала і веде повномасштабну агресивну війну проти України та Українського народу з порушенням норм міжнародного права, вчиняючи злочини проти людства.
Як встановлено, планування, фінансування та реалізація російською федерацією агресивної війни та агресивних воєнних дій проти України, проведення розвідувальної та підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, організовується, спрямовується, здійснюється силами, насамперед, зс рф, головного розвідувального управління генерального штабу збройних сил російської федерації, федеральної служби безпеки російської федерації, найманців, а також осіб, залучених до співробітництва на конфіденційній (негласній) основі, у тому числі громадян України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що громадянин України ОСОБА_4 , після початку збройної агресії рф проти України, будучи прихильником мілітаризованої політики здійснюваної рф щодо України та підтримуючи ідеологічну основу так званого «русского мира», перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, з використанням загальнодоступних інформаційних ресурсів в соціальній мережі «Facebook» свідомо виправдовує та заперечує збройну агресію рф проти України, розпочатої у 2014 році, визнає правомірною, заперечує тимчасову окупацію частини території України.
Так, на виконання свого злочинного умислу ОСОБА_4 , будучи громадянином України, усвідомлюючи злочинність своїх дій, будучи обізнаним про здійснення рф збройної агресії проти України, керуючись ідеологічними мотивами, створив загальнодоступний обліковий запис в соціальній мережі «Facebook» під ніком « ОСОБА_7 », за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 3.
Використовуючи наявні в своєму користування інформаційні ресурси у мережі Інтернет, ОСОБА_4 усвідомлюючи, що опубліковані матеріали з 27.03.2022 по 11.04.2022 користувачами даної мережі формують певні ідеї і погляди направленні на схилення інших користувачів до вчинення активних дій, поширив публікації, чим здійснив психологічний вплив на користувачів зазначених соціальних мереж.
В такий спосіб, ОСОБА_4 виготовив та поширив наступні матеріали:
- 27.03.2022 року о 06:25, користувач « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в особі ОСОБА_4 розмістив на сторінці свого облікового запису відеозапис білоруського Youtube - каналу «БЕЛАРУСИНФО» за гіперпосиланням « ІНФОРМАЦІЯ_4 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 »
У ході огляду розміщеного відеоматеріалу встановлено наступний зміст публікації (у проміжок часу 1 хв. 57 сек - 2 хв. 16 сек):
- А почему могли стрелять поєтому дому?Находились ли здесь военные….
- Ну смотрите, 2 варианта что я думаю…Первый вариант, хотели выкурить людей…люди здесь мешали…представьте, каждую ночь с фонариками ходят, шарятся тут по квартирам все, ну как бы не пуганые…нужно было спугнуть, что бы народ свалил, что бы занять полностью квартиры, огневые точки, и чтоб можно было…
- Это кто такие действия делал???
-Ну украинская армия…
У вказаному пропагандистському відеозаписі, ЗСУ зображуються військовим злочинцями, які вбивають мирне населення, спалюють тіла своїх побратимів та нехтують правилами та звичаями ведення війни. Зазначається, що в Україні армія рф воює саме з фашистськими німецькими, американськими, натовськими загарбниками, а саме, в ході подальшого огляду вищевказаного відеозапису, встановлено наступний зміст публікації (у проміжок часу 5 хв. 50 сек - 7 хв. 05 сек):
-Сережа, скажи пожалуйста, куда ты идешь добровольцем?
- Куда, куда…куда все сейчас идут… едем отечество освобождать от фашистских, немецких, американских, западных захватчиков…
- Натовских?
- Натовских..да..вот едем именно туда…помогать нашей Родине…Рассии…
- Хорошо…едешь не с Украиной воевать получается?
- Так нет конечно…с Украиной для чего воевать, это наши братья, братья славяне, все наши, едем воевать с американцами, по сути и с их вассалами, все все это понимают…
- Коллективный запад?
- Коллективный Запад, да, который нам жизни вечно не дают…нормальной..
- ОСОБА_8 , а вы туда политруком едете?
- Да, едем политруком, будем идеологически закалять моральный дух бойцов и понимать что они воюют не с Украиной, а воюют они з Западом, Америкой с их вассалами…
- Что воюют не за ДНР?
- Да! А воюем за отечество, за которое наши деды воевали, вот за то мы и воюем сейчас, все в принципе повторяется…история повторяется..
- Границы 45 года?
- Границы 45 года, конечно, как Путин и сказал, ОСОБА_9 так же и сказал в принцыпе…кто понимает тот понимает…это освободительная война…поэтому…все все скоро поймут, это очевидно…пока так…
Поряд з цим, у вказаному відеозаписі використано свідчення полоненого українського військовослужбовця, який стверджує, що саме співробітники ГУР та батальйону « ОСОБА_10 » нібито замінували більшість цивільних та інфраструктурних об'єктів в Маріуполі, через те, що основні втрати несли не війська РФ, а звичайні громадяни, а київська влада використовує населення я «пушечне м'ясо». Російські військові, війська та міліція ДНР зображуються героями та визволителями, які рятують Україну від київського режиму та американських загарбників.
- 09.04.2022 року о 08:43, користувачем «Vlado Zelenograd» (адмініструється громадянин України ОСОБА_4 ) у особистому профілі в мережі «Facebook» розміщено особистий допис з назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_6 ». Надалі, у директорії «Коментарі» до даної публікації « ОСОБА_7 » ( ОСОБА_4 ) у відповідь користувачу « ІНФОРМАЦІЯ_7 », зазначає, що «се не херня се пудтверджено..э факти…»
У ході подальшої дискусії з іншими користувачами, « ОСОБА_7 » ( ОСОБА_4 ), наполягає на своїй теорії «да… э даже свидэтели котри видили як она и з якого боку пудлитала» та наголошує «сначала украина признала потом отказалася же то руське но э доказательства и факти..»
На запитання користувача під ніком «Ivan Vanja Mordovanets»: «Які є докази???», «Vlado Zelenograd» ( ОСОБА_4 ) відповідає: «точка у лем на вооружении украини надпись на ракити, номер якуй части принадлежить всу министерство…свидетельства очевидцю…война и война…но треба свои ошибки признавати!!!..коли свои уничтожавуть своїх и начинавуть брехати то вже дно!..»
Водночас, під дописом, у відповідь користувачу « ІНФОРМАЦІЯ_8 » на його заклик пам'ятати хто почав війну, ???», «Vlado Zelenograd» ( ОСОБА_4 ) зазначає «…войну началисьте ви украинци в 2014 р..8 року вы провоцировали росию…»
11.04.2022 року о 06:41, користувачем « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (адмініструється гр. України ОСОБА_4 ) у особистому профілі в мережі «Facebook» що за гіперпосиланням: ІНФОРМАЦІЯ_9 , розміщено фото публікацію з текстом: «БОЛИЕ 800 ВОЕННІХ БАЗ ПО ВСЕМУ МИРУ, БОЛЬЕ 2 МИЛИОНОВ ЖЕРТВ. РЕАЛЬНОСТЬ АМЕРИКАНСКОЙ ДЕМОКРАТИИ»
У коментарях під даним дописом, «Vlado Zelenograd» ( ОСОБА_4 ) цитує меседжі російської пропаганди, зображуючи рф, як державу, яка визволяє та спасає світ. Водночас стверджує, що « Донбас это новообразовавшиеся государство 2014 г. Путем референдума и волеизявлением народа проживавшего на данной территории..Погибшие мирные жители ДНР/ЛНР исключительно действиями нацбатов и всу..»
Згідно з висновком судово-лінгвістичної експертизи №54/15/6-236 від 23.02.2023, у вищевказаних публікаціях розміщених та поширених ОСОБА_4 , на сторінці « ОСОБА_7 » у соціальній мережі «Facebook», наявні висловлювання, що виражають високий ступінь схвалення, прихильності, підтримки деструктивних щодо України рішень та дій держави - агресора російської федерації, виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, заперечення тимчасової окупації російською федерацією частини територій України.
Таким чином, за вищевикладених обставин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у виготовлені та поширенні матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, заперечення тимчасової окупації частини території України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 436?2 КК України.
Так, громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи засудженим (ОСОБА_11 ) до 6 років позбавлення волі за вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 110 ч. 1 ст. 338 КК України, продовжуючи свою злочинну діяльність з використанням особистого профілю « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у соцмережі «Facebook», що за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , 07.04.2023 року з платформи під назвою: «Громада: Буштино, Новобарово, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , дулово, ІНФОРМАЦІЯ_10 » розповсюдив на своїй сторінці публікацію за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_11 .
Згідно з висновком судово-лінгвістичної експертизи від 06.06.2023 № СЕ-19/107-23/5060-ПЧ у публікації, розміщеної та розповсюдженої 07.04.2023 в соцмережі «Facebook», з платформи під назвою: «Громада: Буштино, Новобарово, ОСОБА_12 , Теребля, дулово, ІНФОРМАЦІЯ_10 », користувачем під ніком « ОСОБА_7 », що адмініструється громадянином України ОСОБА_4 , тривалістю 2 хв. 57 с., особа жіночої статі звертається до аудиторії із словами, пряма мова: «Добрий динь срав у пинь, без монтірування без ничого, буду, сяк сяду і буду говорити. Дуже ми красно тоті Українці пишут ош кіть ти зростала на українських піснях та чого по українська не говориш? Файноє питання я бим уповіла, ноо на вто маву дуже прикрасний і дуже довгий отвіт. Бо я врот єбала(нецензурна лексика) Україну вашу, знаєте чого? Бо мені Україна кроме українського паспорта недала руно нихуя (нецензурна лексика) і не дала мені возможность заробити копійку в себе дома коли на Закарпаттю аниєдного завода аниєної фабрики Україна не поклала шоби мож заробити копійку, прийшли мадяри поклали завод, прийшли німці поклали завод, прийшли італьянці поклали швейну, всьо натомуся кінчело, айбо розумієте ош на сих мізерних заводах на всіх закарпатців міста ниєі нам приходиться іти позирати чехи, завто ми всі у чехах йоб його мать (нецензурна лексика) і дале ви ще кажете Закарпаття не Україна, складаєме нахуй петицію йобану і відділяєме Закарпаття від України (нецензурна лексика), а Закарпатських хлопців із фронта вертаєме думів і товди я хочу відіти кося буде на тів войні нахуй розйобувати ци тоті дипутатіки котрі нахуй сидять (нецензурна лексика) у своїх кабінетах у файних галстучках ци хто?Хуй тарко і щи татко йоб його налево (нецензурна лексика). І дале чому Закарпаття сиділо без світла, і даже не по тому графікови, шо там бов, були графіки, вобще боло на тоті графіки насрать, а чому? Коли у нас своє гідроелектро станція, кіть хтось загугліть ош є така хуєбала (нецензурна лексика) на Закарпаттю, шо могло сміло обезпечити по крайнів мірі Львів і Франківськ і так дале, не леш Закарпаття, де логіка? Ви мені об'ясніть ісе тота Україна? Котру я маву страшно любити? І позад цього я маву говорити по Українськи? Ансякий песцій хуй (нецензурна лексика) Чогось я не виділа тих людей обися жалували іще за життя Чехословаків ош їм було погано й бла бла бла, лем чогось стало хуйово (нецензурна лексика) коли ми пішли под Україну, вам ісе не замітно нє? Не складався пазл, ци так? Триста раз подумайте над тим як писати закарпатцю ош чого не говориш по Українськи. А нащот петиції задумайтеся», містяться публічні заклики до дій, спрямованих на зміну меж території або державного кордону України.
Характер і форма вираження закликів до дій, спрямованих на зміни меж території або державного кордону України: складаєме нахуй петицію йобану і відділяєме Закарпаття від України (нецензурна лексика) - заклик інклюзивної дії, до значної/невизначеної кількості реципієнтів, з метою спонукати їх «складати петицію» та «відділяти Закарпаття від України». На граматичному рівні ілокуція заклику передається за допомогою форми дієслів наказого способу 1 особи множини, одне з яких із семантикою зміни меж певного об'єкта («відділяємо»), що на конотаційному рівні містить сему територіальної зміни, а саме: відокремлення однієї з адміністративно-територіальних одиниць (Закарпатської області) від унітарної держави України, що, за умови успішної реалізації даного заклику, закономірно, призведе до зміни меж території або кордону.
«А нащот петиції задумайтеся» - заклик задуматись на рахунок складання петиції [щодо відділення Закарпаття від України]. На граматичному рівні заклик реалізовано дієсловом 2 особи множини в наказовому способі «задумайтеся», що смислово акцентує увагу реципієнтів на високому ступеню доцільності складання даної петиції. У якості додаткової аргументації спонукати реципієнтів до складання даної петиції, метою якої, за умови успішної реалізації, є територіальні зміни, автором наводиться перелік тенденційно підібраної інформації, що характеризує перебування Закарпаття у складі України як таке, що має для області негативні наслідки.
Речення, слова, фрази, які містять публічний заклик до дій, спрямовані на зміни меж території або державного кордону України: «складаєме нахуй петицію йобану і відділяєме Закарпаття від України» (нецензурна лексика).
Таким чином, за вищевикладених обставин, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у розповсюдженні матеріалів із закликами до вчинення умисних дій з метою змін меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, тобто у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України, повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_4 будучи обізнаним, що відносно нього розпочато кримінальне провадження, що йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та обвинувальний акт відносно нього перебуває на розгляді в суді, в судові засідання неодноразово не з'являвся.
Судом вживалися заходи для виклику обвинуваченого для забезпечення доступу до правосуддя, у зв'язку із чим він викликався в судові засідання в порядку ст. 323 КПК України. Так, повістки про виклик на кожне судове засідання були опубліковані у засобах масової інформації загальнодержавної сфери у виданні «Урядовий кур'єр», на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора та офіційному вебсайті Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
У матеріалах справи містяться документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого до слідчого, прокурора (на стадії досудового розслідування) та суду, текст повідомлення про підозру опубліковано на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора, що свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що відносно нього розпочато кримінальне провадження. Обвинувачений мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надавались його захиснику.
У той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_4 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, починаючи зі стадії досудового розслідування даного кримінального провадження.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 здійснювала активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого, а саме приймала участь у дослідженні доказів, виступала у судових дебатах. Захисник був ознайомлений із матеріалами кримінального провадження, що підтверджується відповідною розпискою.
Враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення та судом вживалися достатні заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.
Під час судових дебатів прокурор вказала, що всі обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_4 кримінальних правопорушень були всебічно досліджені органом досудового слідства, перевірені судом під час судового розгляду і знайшли своє підтвердження. Дії обвинуваченого кваліфіковано вірно, а вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч.2 ст. 110 КК України повністю підтверджується належними та допустимими доказами. Прокурор просила визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч.2 ст. 110 КК України, та призначити йому покарання, із застосуванням ст.ст. 70,71 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією усього належного йому майна на користь держави.
Захисник обвинуваченого адвокат - ОСОБА_5 під час судових дебатів просила визнати ОСОБА_4 невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч.2 ст. 110 КК України та виправдати.
Свідок ОСОБА_14 , який є рідним братом обвинуваченого ОСОБА_4 , у судовому засіданні, скористався положеннями ст. 63 Конституції України.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показав суду, що він із ОСОБА_4 познайомився через інтернет мережу Фейсбук, оскільки останній подавав асоціацію як русин, а тому він приєднався до нього в друзі. Між ними була переписка. В подальшому оскільки ОСОБА_4 підтримував росію та збройну агресію, а він засуджував його дії, то він видалив обвинуваченого з друзів. ОСОБА_4 переписувався з багатьма людьми та писав пости з конкретикою.
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні показав суду, що знає обвинуваченого як односельця. Він переписувався з ОСОБА_4 через інтернет мережу ОСОБА_17 , де останній був зареєстрований як « ОСОБА_7 ». На вказаній сторінці також містилося фото обвинуваченого. В подальшому, оскільки ОСОБА_4 у своїх постах, принижував односельців та писав інформацію про війну, то він його заблокував.
Від допиту свідка ОСОБА_18 прокурор відмовилася у судовому засіданні.
Суд заслухавши прокурора, захисника, покази вказаних свідків, дослідивши надані докази, вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч.2 ст. 110 КК України, доведена повністю та підтверджується зібраними по справі доказами, яким в ході судового розгляду було надано належну оцінку і які були дослідженні судом в повному обсязі, а саме:
- витягом № 2202207000000059 від 19.04.2022 року про внесення відомостей в ЄРДР про вчинені ОСОБА_4 кримінальні правопорушення за ч.2 ст. 436-2, ч.2 ст. 110 КК України;
- рапортами про виявлення ознак кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст. 436-2, ч.2 ст. 110 КК України,
- актом огляду від 18.04.2022 року, предметом огляду якого є допис та коментарі поширені користувачем « ОСОБА_7 » на особистій сторінці в соціальній мережі Фейсбук, що спрямовані на виправдовування та заперечення збройної агресії рф проти України, а також глорифікацію її учасників,
- актом огляду від 08.06.2023 року, предметом огляду якого є відеозапис поширений користувачем « ОСОБА_7 » на особистій сторінці в соціальній мережі Фейсбук, у якому містяться заклики спрямовані на порушення територіальної цілісності та недоторканості України,
- повідомленням про підозру від 14.06.2023 року, згідно якого ОСОБА_4 , у спосіб передбачений КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 436-2, ч.2 ст. 110 КК України,
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 22.03.2023 року, в ході якого свідок ОСОБА_14 впізнає на фото свого рідного брата ОСОБА_4 ,
- висновком експерта №54/15/6-236 від 23.02.2023 року,
- висновком експерта №СЕ-19/107-23/2906- ФМ від 23.03.2023 року,
- висновком експерта №СЕ-19/107-23/5060- ПЧ від 06.06.2023 року (описано у вступній частині вироку),
- протоколом огляду від 20.04.2022 року, предметом огляду якого є профіль в соціальній мережі Фейсбук під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », де містяться дописи та коментарі, які спрямовані на пропаганду ідеї «руського міра» (допис за 27.03.2022 року),
- протоколом огляду від 14.03.2023 року, предметом якого є огляд профілю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », в ході якого ідентифіковано його адміністратора - ОСОБА_4 по фото,
- протоколами огляду від 22.03.2023 року та від 13.04.2023 року, об'єктом огляду яких є публікації, які розміщені в соціальній мережі Фейсбук під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та їх розповсюдження,
- відповіддю на доручення слідчого №58/6/1510 від 19.05.2022 року, згідно якої ОСОБА_4 документований паспортом громадянина України, на даний час проживає на території рф.
Таким чином, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України.
Вищенаведені досліджені докази отримані у передбаченому КПК України порядку і визнані судом належними і допустимими.
Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недопустимими.
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 - «…що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».
У справах “Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії” від 06.12.1998 (пункт 253), “Козинець проти України” від 06.12.2007 (пункт 54), “Нечипорук і Йонкало проти України” від 21.04.2011 (пункт 150), “Зякун проти України” від 25.02.2016 (пункт 40) Європейський Суд неодноразово наголошує про те, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи поза будь-яким сумнівом і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Отже, заслухавши сторін судового провадження, суд приходить, «поза розумним сумнівом», до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінальних правопорушень і кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 436?2 КК України - виготовлення та поширенння матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії рф проти України, розпочатої у 2014 році, заперечення тимчасової окупації частини території України та за ч.2 ст. 110 КК України - посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, вчинені потворно.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, згідно з вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України та роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4 є вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Також при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, однин із яких є тяжким злочином, а також те, що злочини вчинені умисно, в період дії воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність злочинів, дані про особу обвинуваченого, який є раніше судимим, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за останнім місце проживання на території України характеризується негативно.
Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_4 слід обрати покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень, в межах санкцій ч. 2 ст. 436-2, ч.2 ст. 110 КК України та вимог ст.ст. 70,71 КК України ( ОСОБА_4 має судимість), у виді позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, оскільки суд, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, переконаний, що таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення, попередження нових злочинів.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні. Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Процесуальні витрати у справі складають - 15724,80 грн. за проведені у справі експертизи, які підлягають стягненню з ОСОБА_4 .
Запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, до вступу вироку в законну силу, залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 323, 368, 373-374, 395 КПК України, ст.ст. 12, 50, 65, 111-1 КК України, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст. 436-2, ч.2 ст. 110 КК України та призначити йому покарання за :
ч.2 ст. 436-2 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, з конфіскацією всього належного йому майна.
ч.2 ст. 110 КК України у виді 8 (восьми) років позбавлення волі, з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років, з конфіскацією всього належного йому майна.
У відповідності до ч. 4 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до даного покарання, частково приєднати невідбуту частину покарання згідно вироку Ужгородського міськрайонного осуду Закарпатської області від 30.05.2022 р. (справа № 308/2693/17) остаточно призначивши ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років, з конфіскацією всього належного йому майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту його фактичного затримання, після набрання вироком суду законної сили.
Запобіжний захід, обраний щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, до вступу вироку в законну силу, залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судові витрати по справі, які складають - 15724,80 грн.
Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його оголошення учасниками процесу до Закарпатського апеляційного суду.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, обвинуваченому та захиснику.
Інформацію про ухвалений вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті суду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1