04 квітня 2024 року
м. Черкаси
Справа № 705/745/24
Провадження № 22-ц/821/563/24
Категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Бородійчука В.Г.
за участю секретаря: Винник І.М.
учасники справи:
заявник (позивач): ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
представник відповідача: адвокат Борох Валерій Миколайович
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бороха Валерія Миколайовича на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 лютого 2024 року (постановлену під головуванням судді Піньковського Р.В. в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області) у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову про визнання права власності на рухоме майно, подану до подання позовної заяви,-
31 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову,до подання самої заяви, в обґрунтування якої зазначає, що 12.07.2003 Сумським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Сумського обласного управління юстиції було зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_2 .
У 2007 році у шлюбі, у них народився син ОСОБА_3 , який після розірвання шлюбу проживає з нею і знаходиться на її утриманні. Добровільно, всупереч ст. 180 СК України, відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку утримувати сина. Домовленості з приводу матеріального утримання дитини між ними не досягнуто.
Згідно вимог чинного законодавства та в інтересах сина, вказує заявниця, вона має право на звернення до суду з позовом про примусове стягнення аліментів з відповідача.
30.12.2003, під час перебування у шлюбі, на ім'я відповідача було придбано за договором незавершений будівництвом, що складає 69 % готовності, жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно умов вказаного договору, право власності на незакінчений будівництвом жилий будинок виникло з моменту нотаріального посвідчення договору, тобто з 30.12.2003.
При цьому, незавершений будівництвом жилий будинок належав продавцю на підставі рішення 11 сесії 21 скликання Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області від 03.07.1992 про виділення земельної ділянки і надання дозволу на будівництво індивідуального жилого будинку і господарських будівель.
26 березня 2004 року відповідачу на підставі рішення Косівщинської сільської ради № 26 передано у приватну власність земельні ділянки площею 0,1111 га, кадастровий номер 5924783800050020127 та 0,1455 га, кадастровий номер 5924783800050020128, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель, а також для ведення особистого селянського господарства.
При цьому, згідно плану меж земельної ділянки, господарська будівля «Б» фактично розміщена на земельній ділянці площею 0,1111 га, кадастровий номер 5924783800050020127, а також 0,1455 га, кадастровий номер 5924783800050020128. При цьому, сам будинок однією з його сторін фактично знаходиться поза межею земельної ділянки 0,1111 га, в тому числі на земельній ділянці площею 0,1455 га.
В той же час, вказує ОСОБА_1 , на підставі ст. 120 ЗК України, перехід права власності на незавершений будівництвом, що складає 69 % готовності, жилий будинок за вищевказаною адресою, разом з цим об'єктом до учасників права власності, тобто сторін по справі, як подружжя, перейшло і право власності на земельну ділянку.
Отже, станом на 30.12.2003 у неї виникло право спільної сумісної власності як на незавершений будівництвом, що складає 69 % готовності, жилий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці Косівщинської сільської ради, так і на земельні ділянки, на якій знаходиться вказаний будинок.
У період з 2016 року по 2023 рік Сумським районним судом розглядалась справа № 587/1240/16-ц за її позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_4 , про поділ сумісно нажитого майна, об'єктом поділу у якій було зазначене вищевказане майно, як об'єкти нерухомості.
В той же час, 08 січня 2024 року з повного тексту постанови Сумського апеляційного суду, їй стало відомо, що цей незавершений будівництвом будинок так і не набув статусу нерухомого майна та є рухомим майном, а саме будівельними матеріалами.
Виходячи із зазначеного, враховуючи факт зміни Сумським апеляційним судом статусу майна та відмови, у зв'язку з цим, у поділі нерухомого майна, існують підстави для її звернення до суду з позовом про поділ рухомого майна.
Також у позові, зазначає ОСОБА_1 , нею буде ставитися питання про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина, і оскільки розмір доходу відповідача їй невідомий, вважає за доцільне розрахувати ціну позову про стягнення аліментів, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум на дитину від 6 до 18 років на 2024 рік встановлено у розмірі 3196,00 грн. (50 % = 1598,00)х6 місяців = 9588,00 грн.
В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначає про те, що в ході розгляду справи № 587/1240/16-ц за її позовом до відповідача, 26.07.2016 було винесено ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження, а також вчинення будь-яких дій щодо об'єктів нерухомого майна, земельних ділянок та автомобіля Лексус, 2008 року випуску, які належали ОСОБА_2 , який, незважаючи на наявність такого забезпечення, протягом року зруйнував житловий будинок, вивіз із нього усе майно: меблі, побутову техніку, сантехніку, котли, ворота гаражу, двері, внутрішнє оздоблення, зняв штукатурку, утеплення, вирвав розетки з вимикачами, склопакети у вікнах тощо. Така поведінка відповідача свідчить про його активні дії, спрямовані на невиконання ухвали суду, а також пошкодження, знищення та приховування спільно нажитого майна. Факт знищення майна підтверджується матеріалами вищевказаної цивільної справи, тому судом 17.05.2017 також було накладено арешт на незавершений будівництвом жилий будинок.
Сумським апеляційним судом було скасовано накладені арешти у зв'язку із закінченням судового розгляду, але враховуючи, що судом апеляційної інстанції так і не було вирішено питання щодо поділу спільного майна подружжя, а відповідач вживає активних дій щодо зняття арештів та заборон, накладених державним виконавцем на виконання судового рішення у справі № 587/1240/16-ц, є необхідність в забезпеченні майбутнього позову.
Враховуючи постійне перебування відповідача за межами території України, наявність у нього російського громадянства, існують підстави вважати, що він найближчим часом за можливості вільно розпоряджатися зареєстрованим на його ім'я майном, здійснить його відчуження на користь третіх осіб без її згоди, як співвласника майна.
Більше того, вказує ОСОБА_1 , їй стало відомо, що відповідач, очевидно з метою унеможливлення виконання можливого рішення суду, має намір відчужити належне йому майно та шукає покупців на оформлене на його ім'я майно, оголошення про продаж якого він розмістив на інтернет сайті «OLX». Зокрема, було розміщено оголошення про продаж майна - будинку за адресою: АДРЕСА_1 і вартість цих об'єктів продавцем Геннадієм була зазначена як договірна.
При цьому, оскільки було скасовано та знято накладені на майно арешти, наведені нею докази у цій заяві, свідчать про явний намір відповідача здійснити відчуження земельних ділянок, на яких знаходиться рухоме майно, що є предметом спільної власності, яке відповідачем не визнається та є предметом судового спору у справі і у разі реалізації такого умислу відповідача, при прийнятті рішення на її користь виникне ситуація, при якій виконання рішення стане неможливим та спричинить необхідність подальшого захисту її порушених прав.
У зв'язку з цим, ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою та просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на незавершений будівництвом жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та земельні ділянки з кадастровими номерами: 5924783800:05:002:0127, 5924783800:05:002:0128, які належать ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , із забороною відчуження та вчинення будь-яких дій, яка включатиме заборону будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі щодо зазначеного майна.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено.
Забезпечено позов шляхом накладення арешту на незавершений будівництвом жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельні ділянки з кадастровими номерами: 5924783800:05:002:0127, 5924783800:05:002:0128, які належать ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , із забороною відчуження та вчинення будь-яких дій, а також забороною будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі щодо зазначеного майна.
Ухвала суду, зокрема, мотивована тим, що оскільки між сторонами існував спір щодо майна, придбаного у період шлюбу, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому порядку вирішувалося питання щодо розподілу майна подружжя, але однією із підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання житлового будинку спільною власністю подружжя апеляційний суд зазначив той факт, що вказана споруда є самочинним будівництвом, а тому не може бути об'єктом права власності, тому заявниця має намір звернутися до суду з іншим позовом, предметом якого є стягнення аліментів з відповідача на утримання їх сина, який проживає з нею та знаходиться на її утриманні, поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на частку в нерухомому майні та крім того, відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Суд вважав, що ОСОБА_1 , діючи в інтересах, в тому числі і свого сина, має намір довести факт завдання їй матеріальної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача, а також забезпечити належний рівень життя їх сину. При цьому, враховуючи досліджені під час розгляду іншої цивільної справи докази та встановлені судом обставини справи, в тому числі, певне розпорядження відповідачем спірним майном до завершення розгляду справи по суті, суд прийшов до висновку, що дійсно існують істотні ризики та ускладнення виконання можливого рішення суду, що призведе не тільки до порушення прав позивача, а й до порушення прав дитини для забезпечення йому належних умов життя.
В апеляційній скарзі, поданій 24 лютого 2024 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Борох В.М., вважаючи ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 лютого 2024 року необґрунтованою, постановленою із порушенням норм процесуального права, при неповному дослідженні судом першої інстанції обставин справи, що мають істотне значення для вирішення даного питання, просить вказану ухвалу скасувати, постановивши при цьому нову, якою відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
В апеляційній скарзі, зокрема зазначено, що суд першої інстанції не врахував, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна , пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Відтак, дана справа підсудна Сумському районному суду Сумської області, оскільки об'єкт нерухомого майна знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того зазначає, що до моменту подання заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 вже зверталась до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із позовом про відшкодування шкоди та визнання права власності на рухоме майно (справа №705/273/24). Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 січня 2024 року було прийнято рішення про передачу даної справи за підсудністю до Сумського районного суду Сумської області.
Вважає, що заява ОСОБА_1 подана з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки її майбутні вимоги не пов'язані між собою та підлягають розгляду різними судами.
Стверджує, що в оскаржуваній ухвалі нічим не обгрунтовано, яким чином невжиття заходів, про які просить заявниця, може вплинути на невиконання чи утруднення виконання майбутнього рішення суду про стягнення аліментів.
04 березня 2024 року до Черкаського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, просить суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Бороха В.М. підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч.1 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до ч. 5 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
З аналізу статей 150-153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому, забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Як роз'яснено в п.п.1, п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, серед іншого вважав, що позивач, діючи в інтересах, в тому числі і свого сина, має намір довести факт завдання їй матеріальної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача, а також забезпечити належний рівень життя їх сину. При цьому, суд врахував досліджені під час розгляду іншої цивільної справи докази та встановлені судом обставини справи, в тому числі певне розпорядження відповідачем спірним майном до завершення розгляду справи по суті, у зв'язку із чим прийшов до висновку, що дійсно існують істотні ризики та ускладнення виконання можливого рішення суду, що призведе не тільки до порушення прав ОСОБА_1 , а й до порушення прав дитини на забезпечення належного рівня його життя.
Разом з тим, колегія суддів з такими висновками місцевого суду погодитись не може з огляду на наступне.
Як вбачається зі змісту поданої 31 січня 2024 року ОСОБА_1 заяви про забезпечення позову, її метою є накладення арешту на незавершений будівництвом жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельні ділянки з кадастровими номерами: 5924783800:05:002:0127, 5924783800:05:002:0128, які належать ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною відчуження та вчинення будь-яких дій, а також забороною будь-яким особам вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі щодо зазначеного майна.
Заявниця вважає, що саме таке забезпечення дасть їй змогу, звернувшись у майбутньому до суду з позовом про визнання права власності на рухоме майно, забезпечити виконання рішення у даній справі.
Водночас, апеляційним судом встановлено, що до подання даної заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 вже звернулась до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом про відшкодування шкоди та визнання права власності на рухоме майно.
17 січня 2024 року ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області цивільну справу №705/273/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та визнання права власності на рухоме майно - передано до Сумського районного суду Сумської області за підсудністю.
Зі змісту зазначеної ухвали вбачається, що предметом даного позову є визнання права спільної сумісної власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва об'єкту незавершеного будівництвом житлового будинку з надвірними спорудами , які знаходиться за адресою: с. Косівщина Сумського району Сумської області.
З Єдиного державного реєстру судових рішень судом апеляційної інстанції встановлено, що 19 лютого 2024 року зазначений вище позов за заявою ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Таким чином, підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на незавершений будівництвом жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельні ділянки з кадастровими номерами: 5924783800:05:002:0127, 5924783800:05:002:0128 в даному випадку відсутні, оскільки спір в суді з приводу визнання права власності на рухоме майно відсутній.
Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінилися певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Також колегія суддів вважає слушними доводи скаржника з приводу того, що судом першої інстанції не обґрунтовано, яким чином не вжиття заходів, про які просить заявниця, можуть вплинути на виконання чи утруднення виконання рішення суду про стягнення аліментів.
На переконання колегії суддів, спір про стягнення аліментів та забезпечення дитині належних умов життя, в даному випадку, не пов'язаний з накладенням арешту на майно, яке виключно є предметом спору щодо його поділу.
При цьому, колегія суддів не вбачає жодних обґрунтованих підстав стверджувати, що невжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявниця, призведе чи може призвести до порушення прав дитини.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову, поданої до подання позовної заяви не досліджується порушення судами правил підсудності, оскільки це питання регулюється правилами подачі відповідного позову до суду, а не заяви про його забезпечення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить заявник, відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, оскільки є достатні підстави припускати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може призвести до утруднення чи неможливості виконання судового рішення, не знайшли свого об'єктивного підтвердження у ході перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 02 лютого 2024 року.
За таких обставин, ухвала суду першої інстанції не може бути визнана законною та обґрунтованою, оскільки постановлена з порушенням вимог процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для її скасування та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що справа з приводу визнання права власності на рухоме майно по суті судом ще не розглядалась, рішення не ухвалювалось, а отже, за таких обставин, заявник не позбавлений можливості, в разі наявності потреби, звернутись до суду із заявою про забезпечення позову, яка може бути подана відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України на будь - якій стадії розгляду справи, але при цьому, надати відповідне обґрунтування саме такого забезпечення позову, на якому наполягає заявник.
Керуючись ст.ст. 367,368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бороха Валерія Миколайовича - задовольнити.
Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 лютого 2024 року -скасувати та прийняти нову.
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову про визнання права власності на рухоме майно, подану до подання позовної заяви.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
В.Г. Бородійчук
/повний текст постанови суду виготовлено 08 квітня 2024 року/