«09» квітня 2024 року
м. Харків
справа № 621/1041/20
провадження № 22ц/818/1391/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.
за участю секретаря - Волобуєва О.О.
учасники справи:
позивач - заступник керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси», представниці позивача - Зливка К. О., Сергієнко С. М.,
відповідачі - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, представник відповідача - Степанов С. М., ОСОБА_1 ,
третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 16 січня 2024 року в складі судді Овдієнко В.В.
У квітні 2020 року заступник керівника Чугуївської місцевої прокуратури Харківської області, яка в подальшому замінена на Чугуївську окружну прокуратуру Харківської області, в інтересах держави в особі: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (правонаступник Міністерства енергетики та захисту довкілля України), Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси», звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , третя особа: Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації, про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки у власність держави.
Позовна заява мотивована тим, що Указом Президента України «Про створення національного природного парку «Гомільшанські ліси» № 1047/2004 від 06 вересня 2004 року на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області створено Національний природний парк «Гомільшанські ліси», який підпорядковано Державному комітету лісового господарства України. Оскільки проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду щодо Національного природного парку «Гомільшанські ліси» не розроблений та не затверджений, його межі в натурі не встановлені, то його межі визначаються відповідно до проєкту створення, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 28 листопада 2011 року № 478.
Водночас, наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1300-СГ від 31 серпня 2015 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області орієнтовним розміром 0,06 га із цільовим призначенням для індивідуального садівництва.
У подальшому наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 2446-СГ від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, та передано йому у власність земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 для ведення індивідуального садівництва.
На підставі зазначених наказів державним реєстратором Зміївського районного управління юстиції Штефаном О.А. 08 грудня 2015 року прийнято рішення № 26879557 про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку, про що внесений запис про право власності № 12430068.
Під час розгляду заяви ОСОБА_1 щодо надання йому земельної ділянки матеріали щодо направлення Управлінням до Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області листа з проханням надати позицію щодо можливості надання Головним управлінням дозволу на розроблення документацій із землеустрою, на підставі яких земельна ділянка може бути передана у власність (користування), а також перевірити її бажане місце розташування на відповідність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні, якими обґрунтовуються довгострокові стратегії планування та забудови території населеного пункту і розвитку відповідної територіальної громади, - відсутні.
Листом Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації № 05.02-16-4898 від 30 вересня 2014 року до Головного управління Держземагентства у Харківській області направлявся перелік наявних картографічних даних по територіям та об'єктам природно-заповідного фонду області станом на 30 вересня 2014 року, в який було включено Національний природний парк «Гомільшанські ліси».
Разом з тим органами Держгеокадастру інформацію про розташування земельної ділянки на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, наявності відповідних охоронних зон, обмежень, обтяжень, з урахуванням її розташування на території парку, не зазначено.
Також як вбачається з листа Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації № 04.01-22-137 від 15 січня 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 з урахуванням «Проєкту створення Національного природного парку «Гомільшанські ліси» та «Проєкту організації території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» знаходиться в зоні регульованої рекреації парку.
На час формування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776, винесення оспорюваного наказу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться на території об'єкта природно-заповідного фонду України, надання її у власність громадянину для ведення індивідуального садівництва, необхідною умовою було погодження Департаментом екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації відповідного проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак проєкт землеустрою щодо формування та відведення у власність вказаної земельної ділянки для погодження не надходив та не погоджувався.
Також, відповідно до інформації Національного природного парку «Гомільшанські ліси» від 08 квітня 2020 року, листи про відведення вказаної земельної ділянки у власність, відповідна документація землеустрою до адміністрації парку не надходили, відповідні погодження не надавались.
Крім того, як вбачається з шару Кадастрової карти України «умовна прибережна захисна смуга» вказана земельна ділянка знаходиться у водоохоронній зоні ріки Сіверський Донець.
Зазначив, що ані органом державної виконавчої влади, ані органом місцевого самоврядування не приймалося рішення щодо визначення категорії та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки з урахуванням її знаходження на території Національного природного парку «Гомільшанські ліси».
Статус відповідної території як належної до земель природно-заповідного фонду підтверджується наявністю охоронного зобов'язання у об'єкта природно-заповідного фонду, яке оформлене центральним органом в галузі охорони навколишнього природного середовища.
До того ж, повноваження в частині зміни меж національних природних парків за законом належать виключно Президенту України.
Вказав, що формування вказаної земельної ділянки, яка розташована на території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», та передача управлінням Держгеокадастру її у власність відповідачу проведено усупереч вимогам закону. Наведені порушення призвели до порушення цілісності земель Національного природного парку «Гомільшанські ліси», фактичної зміни меж парку в частині їх зменшення, що створює загрозу його існування. Зазначені порушення можуть перешкоджати створенню умов для ефективного туризму, відпочинку, та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів. Землі, які відповідно до проєкту створення входять в межі Національного природного парку «Гомільшанські ліси», є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі з державної власності у приватну.
Зазначив, що індивідуальне садівництво на землях природно-заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів, оскільки на територіях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Національний природний парк «Гомільшанські ліси» є власністю держави та об'єктом з особливим режимом ведення діяльності, а використання природних ресурсів на земельній ділянці вочевидь його порушуватиме.
За викладених обставин, накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 31 серпня 2015 року № 1300-СГ та 13 жовтня 2015 року № 2446-СГ є такими, що суперечать актам цивільного законодавства, порушують цивільні права та інтереси позивачів та підлягають визнанню незаконними і скасуванню; запис про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем підлягає скасуванню, а земельна ділянка має бути повернута у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» відповідачем, який, в силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель природно-заповідного фонду та є частиною Національного природного парку.
Пред'явлення цього позову спрямоване на відновлення порушеного права держави на землі природно-заповідного фонду, суспільної рівноваги та забезпечення конституційного права кожного громадянина користуватися землями природно-заповідного фонду у встановлений законом спосіб.
Щодо строку звернення до суду вказав, що позивачам, в інтересах яких пред'явлено позов, стало відомо про порушення своїх прав та законних інтересів саме під час досудового розслідування кримінального провадження №42019220000000727 від 15 листопада 2019 року після отримання відповідних документів від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та інформації Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації у січні 2020 року та повідомлення прокуратури.
Просив:
визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 31 серпня 2015 року № 1300-СГ про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, орієнтовним розміром 0,06 га для індивідуального садівництва;
визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 13 жовтня 2015 року № 2446-СГ про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 для індивідуального садівництва;
скасувати запис № 12430068 про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 державного реєстратора Зміївського районного управління юстиції Штефана О.А. за ОСОБА_1 ;
зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 площею 0,06 га у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси»;
вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 16 січня 2024 року позовну заяву Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси» - задоволено;
визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 31 серпня 2015 року № 1300-СГ про надання дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами села Коропове Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області, орієнтовним розміром 0,06 га, із цільовим призначенням для індивідуального садівництва;
визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 13 жовтня 2015 року № 2446-СГ про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами села Коропове Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області, та передачі у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,06 га з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 для індивідуального садівництва;
скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна запис № 12430068 від 19 листопада 2015 року про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером: 6321782500:01:000:0776 державного реєстратора Зміївського районного управління юстиції Штефана О.А., індексний номер рішення: 26879557;
зобов'язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 площею 0,06 га у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси»;
стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури з кожного по 4 204,00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду Головне управління Держгеокадастру у Харківській області подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду не відповідають обставинам справи. У складі Національного природного парку можуть бути різні категорії земель різних форм власності, отже надання спірними наказами земельної ділянки у приватну власність не свідчить про зміну меж парку. Охоронне зобов'язання, яке видало Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області, не може бути визнано достатнім доказом для підтвердження статусу всієї території як належної до земель природно-заповідного фонду. Висновок спеціалістів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна є неналежним доказом, який ґрунтується на припущенняx, оскільки за відсутності встановлениx меж Національного природного парку та координат поворотниx точок його земель, неможливо порівняння та дослідження знаходження координат сформованої спірної земельної ділянки в межаx парку. Знаходження спірної земельної ділянки в межах парку можна встановити лише на підставі висновку експерта за наявності встановлених в натурі меж парку. Втручання держави у право добросовісного набувача ОСОБА_1 на мирне володіння майном не є виправданим. Прокурором не доведено підстав для скасування оспорюваних наказів і покладення на нього обов'язку повернути спірну земельну ділянку. Національний природний парк «Гомільшанські ліси» не є ні власником, ні законним користувачем спірної земельної ділянки. Не доведено, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні парку, а потім вибула з власності/користування, а тому задоволення вимог про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» суперечить чинному законодавству. Належним способом захисту є подання віндикаційного позову, на який поширюються вимоги щодо позовної давності. Позовну давність пропущено, оскільки держава та безпосередньо парк могли довідатись про порушення прав з моменту прийняття оскаржуваних наказів та формування земельної ділянки у 2015 році.
06 березня 2024 року до суду апеляційної інстанції від Національного природного парку «Гомільшанські ліси» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказав, що наданими доказами підтверджено факт розташування спірної земельної ділянки на території парку, а передача її у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва призвела до фактичної зміни меж Національного природного парку «Гомільшанські ліси» в частині її зменшення.
В суді апеляційної інстанції представник Головного управління Держгеокадастру у Харківській області підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Акцентував увагу суду на тому, що фактичної зміни меж Національного природного парку «Гомільшанські ліси» не відбулося.
В свою чергу в суді апеляційної інстанції представниці позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні. При цьому посилалися на правову позицію Верховного Суду щодо цієї категорії справ. Акцентували увагу суду на тому, що фактична зміна меж Національного природного парку «Гомільшанські ліси» відбулася шляхом її зменшення за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 , яка знаходиться у межах території Національного природного парку «Гомільшанські ліси».
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки оскаржувані накази Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, затвердження документації із землеустрою та передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 прийняті з порушенням норм закону, то вони підлягають скасуванню, а також, як наслідок, підлягає скасуванню запис про проведену державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку із зобов'язанням відповідача повернути цю земельну ділянку у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси».
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 «Про створення Національного природного парку «Гомільшанські ліси» з метою збереження, відтворення та раціонального використання особливо цінних природних комплексів долини річки Сіверського Донця, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, створено на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області Національний природний парк «Гомільшанські ліси» і підпорядковано його Державному комітету лісового господарства України, а також установлено площу земель Національного природного парку «Гомільшанські ліси» - 14 314,8 га, у тому числі 3 377,3 га земель, які мають бути надані йому у постійне користування та 10 937,5 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів згідно з додатками.
10 січня 2007 року видано зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження частини території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», створеного Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 в межах Зміївського району площею 7 610,7 га. Зі змісту охоронного зобов'язання вбачається, що в зонах регульованої, стаціонарної рекреації та господарської забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» (а. с. 28 том 2).
29 липня 2015 року Відділом Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області за зверненням ОСОБА_1 складено довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями № 01-15.1/1691, з якої вбачається наявність земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,06 га (а. с. 19 том 1).
04 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із письмовою заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га із земель сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (сіножаті), яка розташована за межами населеного пункту села Коропове на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, для подальшої передачі йому у власність. До заяви додав викопіювання з кадастрової карти (плану), на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а. с. 18 том 1).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 31 серпня 2015 року № 1300-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами села Коропове Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області орієнтовним розміром 0,06 га із цільовим призначенням для індивідуального садівництва (код згідно КВЦПЗ - 01.05) (а. с. 16 том 1).
Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-6302091832015 від 29 вересня 2015 року Відділом Держгеокадастру у Зміївському районі Харківської області зареєстровано земельну ділянку державної форми власності з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 для індивідуального садівництва (а. с. 20 том 1).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 13 жовтня 2015 року № 2446-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва, розташованої за межами села Коропове на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, та передано у власність громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку, розташовану за межами села Коропове Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області площею 0,06 га з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (сіножаті) для індивідуального садівництва (а. с. 17 том 1).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 205436115 від 26 березня 2020 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 площею 0,06 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, землі сільськогосподарського призначення, за адресою: Харківська область, Зміївський район, сільська рада Задонецька належить ОСОБА_1 . Запис про право власності № 12430068 від 19 листопада 2015 року. Державну реєстрацію права власності проведено державним реєстратором Зміївського районного управління юстиції Штефаном О.А.; індексний номер рішення: 26879557 від 08 грудня 2015 року (а. с. 15 том 1).
15 листопада 2019 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019220000000727 щодо порушення вимог закону при передачі у власність земельних ділянок (а. с. 36 том 1).
31 березня 2020 року Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації звернувся до Чугуївської місцевої прокуратури з листом № 04.01-22-1620, яким повідомив, що за результатами аналізу графічних матеріалів проєкту організації території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів» виявлено, що до господарської зони Проєкту входить ділянка, яку надано в приватну власність для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 площею 0,06 га. Земельна ділянка знаходиться на території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», проєкт землеустрою щодо її відведення до Департаменту не надходив і не погоджувався (а. с. 21-22 том 1).
08 квітня 2020 року Національний природний парк «Гомільшанські ліси» листом № 02-36/178 звернувся до прокуратури з повідомленням про розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 у господарській зоні парку, тобто на землях природно-заповідного фонду (а. с. 33 том 1).
Статус Національного природного парку «Гомільшанські ліси» як об'єкта природно-заповідного фонду, підтверджується проєктами його створення та організації території, а також безпосередньо Указом Президента України від 06 вересня 2004 року № 1047/2004 (а. с. 32 том 1, а. с. 36 том 2 диск).
Державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, а також права постійного користування та прав оренди земельних ділянок Національного природного парку «Гомільшанські ліси» не проведено, його межі не закріплено в натурі (на місцевості) межовими знаками, у зв'язку з чим проєкт землеустрою щодо організації та встановлення меж території відсутні, що підтверджується листом Державної екологічної інспекції у Харківській області від 24 грудня 2019 року № 4956/06-10. Інспекція не є розпорядником документів, які стосуються режиму використання та охорони заповідних об'єктів, а саме охоронних зобов'язань, положень про природно-заповідні території, проєктів організацій (а. с. 88 том 1).
30 вересня 2014 року Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації надав інформацію на лист Головного управління Держземагентства у Харківській області щодо проведення інвентаризації картографічних матеріалів, що знаходяться у Департаменті та використовуються в повсякденній роботі, зокрема, схеми Національного природного парку «Гомільшанські ліси» (а. с. 34 том 1, а. с. 26 том 2).
12 лютого 2020 року Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації надав Чугуївській місцевій прокуратурі інформацію про те, що межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі, їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду (а. с. 27 том 2).
З висновку спеціалістів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна щодо розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 відносно території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» вбачається, що зазначена земельна ділянка знаходиться у межах території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» (згідно меж проєкту його створення). На основі розрахунку в ГІС площа земельної ділянки - 0,060045 га (а. с. 29-32 том 2).
З Акта натурного обстеження приватних земельних ділянок, які знаходяться на території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» від 08 грудня 2020 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 має наступну цінність: оселища Бернської конвенції «сінокосні рівнини луки» (оселище Е2.2), мокрі або вологі евтрофні та мезотрофні луки (оселище Е3.4), «вологі папоротеві та високотравні узлісся» (оселище Е5.4); рідкісні види рослин і тварин: рябчики малі (Fritillaria meleagroides), косарики тонкі (Gladiolus tenuis), поліксена (Zerynthia polyxena), махаон (Papilio machaon), подалірій (Iphiclides podalirius), мускусний вусач (Aromia moschata), мідянка (Coronella austriaca), сорокопуд сірий (Lanius excubitor) - зимівля; рекомендований режим збереження території: сінокосіння у пізні терміни (з 01.07); заборонено проведення випасання худоби, забудову території, складання сміття, створення лісових культур, створення малих архітектурних форм, рекреаційну діяльність тощо. Власник земельної ділянки упродовж 2015-2019 років до Національного природного парку «Гомільшанські ліси» з питань погодження земель не звертався. Керівництву Національного природного парку «Гомільшанські ліси» не було відомо про надання земельної ділянки у приватну власність та отримання кадастрового номеру (а. с. 74-84 том 2).
09 квітня 2020 року прокуратурою повідомлено Міністерство енергетики та захисту довкілля України, Державне агентство лісових ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, Національний природний парк «Гомільшанські ліси» про подання позову в інтересах держави (а. с. 38 том 1).
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі сільськогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).
Статтею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Відповідно до статті 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Аналогічний зміст має частина перша статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва) (стаття 44 ЗК України).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 Закону «Про природно-заповідний фонд України» об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів, чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду (частини третя - четверта статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).
Указані статті імперативно відносять землі, яким встановлено статус територій чи об'єктів природно-заповідного фонду, до категорії земель природно-заповідного фонду за фактом знаходження на них об'єктів, які мають спеціальний статус та перебувають під особливою державною охороною.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
Із аналізу наведеної вище норми можна дійти висновку, що національний природний парк - установа загальнодержавного значення із чітко визначеною метою (природоохоронна, рекреаційна і т.д.); ділянки землі для формування цього об'єкту вилучаються з господарського використання (наприклад, з лісових господарств, з сільськогосподарських виробництв, промисловості і т.п.); до складу територій можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів, тобто із приватної чи комунальної власності такі території вилучаються і передаються на баланс цієї установи.
Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження (стаття 37 Закону України «Про природно-заповідний фонд України).
Частиною першою статті 38 вказаного Закону передбачено, що на території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав'яних газонів (частина друга статті 38 Закону № 2456-XII).
Частиною п'ятою статті 38 вказаного Закону встановлено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Частинами 1, 5 статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Згідно зі статтею 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.
Пунктами 1.2., 1.6 Положення про Національний природний парк «Гомільшанські ліси», затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 30 вересня 2011 року № 367 передбачено, що Парк є бюджетною, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Загальна площа Парку становить 14314,8 гектара земель, у тому числі - 3377,3 гектара, які надаються Парку у постійне користування, і 10937,5 гектара, що включаються до його складу без вилучення.
Пунктами 4.1., 4.2., 4.3 Положення передбачено, що територія Парку враховується в усіх видах землевпорядної, проектно-планувальної та проектної документації.
Функціональне зонування території Парку здійснюється відповідно до Проєкту організації його території, що затверджується у встановленому порядку Мінприроди.
На території Парку відповідно до природоохоронного законодавства виділяються такі зони: заповідна зона; зона регульованої рекреації; зона стаціонарної рекреації; господарська зона.
Для кожної зони з урахуванням її наукової, рекреаційної,
історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та
об'єктів встановлюється диференційований режим щодо їх охорони,
відтворення та використання.
В господарській зоні здійснюється господарська діяльність, що не суперечить завданням і цілям НПП. Ця зона виконує функції оточуючої смуги навколо заповідної і рекреаційних зон і захищає їх від небажаних впливів. Лісогосподарська діяльність, режим охорони і використання в зоні є такими, що відповідає системі ведення господарства в категоріях захисності, до яких віднесені лісові насадження зони. На сільськогосподарських землях зберігається традиційна господарська діяльність - випас худоби та сінокосіння.
Забороняється порушення гідрологічного режиму, будівництво ставків; водосховищ та меліорація; промислове будівництво; розорювання земель; виділення земель під садивні товариства; розвідка та видобування корисних копалин.
Ураховуючи імперативні положення статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і статті 43 ЗК України, земля національного природного парку є землями природно-заповідного фонду, перебуває під особливою охороною, щодо неї встановлений спеціальний порядок вилучення (стаття 150 ЗК України), відтворення і використання, а також обмеження щодо її цивільного обороту.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом (пункт «г» частини четвертої статті 84 ЗК України).
Частина перша статті 150 ЗК України відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.
Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. При цьому набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України). А припинення цього права можливе лише за добровільною згодою набувача такого права або шляхом примусового вилучення у такої особи земельної ділянки (статті 140 та 141 ЗК України).
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина п'ята статті 116 ЗК України).
Частина третя статті 186-1 ЗК України визначає, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об'єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, абзац п'ятий пункту 143).
Згідно частини другої статті 393 ЦК України якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 перебуває в межах Національного природного парку «Гомільшанські ліси», що підтверджується проєктом створення парку (долучено на диску), листом Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації № 04.01-22-1620 від 31 березня 2020 року, листом Національного природного парку «Гомільшанські ліси» від 08 квітня 2020 року № 02-36/178, висновком Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
З наданих суду в електронній формі картографічних даних по Національному природному парку «Гомільшанські ліси», у яких визначене зонування та квартали парку, його структура, а також зі звіту спеціалістів у кримінальному провадженні вбачається визначення меж та координат цього парку.
Статус Національного природного парку «Гомільшанські ліси» як об'єкта природно-заповідного фонду підтверджується проєктами його створення та організації території, а також безпосередньо відповідним Указом Президента.
Також, в матеріалах справи наявне охоронне зобов'язання за підписом начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області, відповідно до якого передано під охорону землекористувачу (Державному підприємству «Зміївське лісове господарство») території площею 7 610,7 га, включені до складу частини території Національного природного парку «Гомільшанські ліси» без вилучення у землекористувача, в тому числі з розташованою спірною земельною ділянкою в його складі.
Оформлення такого документу центральним органом в галузі охорони навколишнього природного середовища підтверджує статус відповідних територій як належних до земель природно-заповідного фонду.
Вказана правова позиція викладена в постанові Колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16.
До того ж, проєкт землеустрою щодо формування та відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 не погоджувався з органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, що суперечить вимогам статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та свідчить про неправомірність набуття особою права власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду.
Зазначене відповідає висновку, якого дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2019 року по справі № 371/463/17-ц, провадження № 61-1135св19.
Суд першої інстанції, встановивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює її передачу у приватну власність з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора.
Передача спірної земельної ділянки у власність громадянина для ведення індивідуального садівництва з урахуванням того, що вона знаходиться у господарській зоні національного природного парку, призвела до фактичної зміни меж Національного природного парку «Гомільшанські ліси» в частині його зменшення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 575/462/21, провадження № 61-2648св22.
Позивач довів належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель території Національного природного парку «Гомільшанські ліси», які є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі у приватну власність, а ведення індивідуального садівництва на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням національного природного парку, оскільки може перешкоджати його збереженню в природному стані, тому правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо того, що у складі Національного природного парку можуть бути різні категорії земель і різних форм власності, а охоронне зобов'язання та висновок спеціалістів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна не підтверджують статусу території як належної до земель природно-заповідного фонду судова колегія відхиляє. При передачі спірної земельної ділянки у приватну власність рішення щодо визначення категорії та зміни цільового призначення з урахуванням її знаходження на території національного природного парку не приймалось. Оформлення центральним органом в галузі охорони навколишнього природного середовища охоронного зобов'язання підтверджує статус відповідних територій як належних до природно-заповідного фонду. Щодо висновку спеціалістів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, то він сформований на основі загальнодоступної картографічної інформації та визначених умовних меж Національного природного парку «Гомільшанські ліси», і підстав вважати його неналежним доказом не вбачається.
Посилання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на те, що знаходження спірної земельної ділянки в межах парку можна встановити лише на підставі висновку експерта за наявності встановлених в натурі меж парку є безпідставними, адже до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, та з клопотанням про призначення експертизи в справі відповідач до суду не звертався.
Доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо того, що належним способом захисту є подання віндикаційного позову, судова колегія вважає необґрунтованими.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням закону потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку, тому за таких умов негаторний позов є ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику (пункти 7.29-7.30).
Оскаржувані рішення щодо надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою та затвердження проєкту землеустрою, видані одним відповідачем у цій справі в інтересах іншого відповідача у цій справі, є незаконними відповідно до встановлених обставин справи, що не спростовано, ставлять під сумнів права, які захищає прокурор, та стали підставою для державної реєстрації права на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 .
Із суті сталого узагальненого правового висновку Верховного Суду щодо необхідності оцінки конкретного способу захисту цивільного права та його ефективності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункти 38-40), тощо) випливає завдання суду оцінити зміст права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, характер його порушення, невизнання або оспорення, наслідки цього у їх зв'язку із заявленими у позові способами захисту такого права чи інтересу.
Оскарження таких наказів, передбачене законом (частина друга статті 55 Конституції України, пункт 10 частини другої статті 16, частина друга статті 393 ЦК України), має наслідком досягнення захисту порушеного права позивача та забезпечує його відновлення у взаємодії з іншими заявленими способами захисту.
Враховуючи вищезазначений висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункти 7.29-7.30), встановлення підстав для захисту порушених прав на землю в межах негаторного позову перебуває у зв'язку із законністю рішень органів держави або місцевого самоврядування, на підставі яких відбулись, зокрема, зміни у реєстраційному підтвердженні державою такого права за позивачем. Оскільки незаконність таких рішень має бути встановлена компетентним органом, то оскарження до суду таких рішень з вимогою їх скасування хоч і не є обов'язковою умовою реалізації відповідного негаторного позову, але й не суперечить ефективним цілям цього позову, особливо якщо такі рішення стосуються особи, до якої фактично звернений негаторний позов. Також треба враховувати, що визнання судом недійсними чи скасування таких рішень є відповідно до умов частини третьої статті 26 Закону про держреєстрацію підставою для відновлення реєстраційного підтвердження державою права на земельну ділянку, за захистом якого звернувся позивач, що також є елементом відновлення порушеного права (визнання його державою).
Якщо позивач звертається з декількома позовними вимогами, які відповідають способам захисту, передбаченим законом, та не суперечать одна одній (їх реалізація не суперечать одна одній), можуть бути розглянуті в межах одного судового провадження, то той факт, що задоволення однієї якоїсь окремо взятої з цих вимог не призведе до ефективного відновлення порушеного права чи інтересу позивача за умови, що задоволення їх всіх до такого відновлення призведе, а кожна окрема не заважає реалізації найбільш ефективної, не дає підстав для відмови у задоволенні такої окремо взятої вимоги, зокрема, якщо вона є реалізацією позивачем частини другої статті 55 Конституції України та пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України. Протилежне суперечить принципам доступу до правосуддя, які захищає ЄСПЛ (наприклад, параграфи 22-23 рішення від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» («Airey v. Ireland»), серія А, № 32, заява № 6289/73).
Задоволення позовних вимог позивача призведе до відновлення порушеного права, за захистом якого він звернувся, що відповідає вимогам ефективності, визначеним Верховним Судом у своїх правових висновках (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98) тощо).
Отже, у суду відсутні підстави у цій справі відмовити у задоволенні позову через неефективність обраного способу захисту порушених прав, оскільки це призводить до безпідставного втручання суду у право позивача, передбачене як частиною першою статті 4 ЦПК України, так й частиною другою статті 55 Конституції України, пунктом 10 частини другої статті 16, частиною другою статті 393 ЦК України.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 621/3475/19, провадження № 61-8186св22, від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20, провадження № 61-5014св23.
Зазначеним спростовується посилання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на те, що прокурором обрано не той спосіб захисту права.
Доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо того, що Національний природний парк «Гомільшанські ліси» не є ні власником, ні законним користувачем спірної земельної ділянки, а тому задоволення вимог про зобов'язання відповідачки повернути земельну ділянку у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» суперечить чинному законодавству, та втручання держави у право добросовісного набувача ОСОБА_1 на мирне володіння його майном не є виправданим, також не можуть бути взяті до уваги.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Як вбачається з усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов'язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).
Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього природного середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Право держави повернути земельну ділянку, яка знаходиться під об'єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.
Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Повернення Національному природному парку «Гомільшанські ліси» спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки, яка належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і, зокрема, частині світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об'єкту природно-заповідного фонду.
У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
В силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_1 при її передачі, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель природно-заповідного фонду та є частиною Національного природного парку. Немає жодних підстав вважати, що відповідач не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об'єктом на місцевості та власними діями щодо останнього.
Аналогічні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 27 вересня 2023 року у справі № 621/394/20 (провадження № 61-5014св23).
За таких обставин неможливо виснувати, що втручання у право ОСОБА_1 на об'єкт, який він за добросовісної поведінки не міг отримати, є для нього надмірним тягарем. Немає жодних підстав вважати, що перед тим, як отримати земельну ділянку, у відповідача були перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цієї ділянки.
Правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
З огляду на вказане, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 554/10377/16-ц, провадження № 61-34334ск19.
Отже, у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою для індивідуального садівництва на території об'єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами, а вимога про повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0776 у відання держави в особі Національного природного парку «Гомільшанські ліси» не суперечить вимогам закону.
Твердження Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про пропуск прокурором строку позовної давності судова колегія також вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються встановленими судом обставинами справи.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У частині першій статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.
У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.
Оспорювані накази датовані 2015 роком, а прокурор звернувся з позовом до суду у квітні 2020 року, оскільки позивачам, в інтересах яких пред'явлено позов прокурором, стало відомо про порушення прав та законних інтересів саме під час досудового розслідування кримінального провадження від 15 листопада 2019 року. Не всі органи, в інтересах яких подано позов, на момент допущення порушення прав держави в силу своїх повноважень та можливостей могли і повинні були дізнатися про порушення прав. Отже, підстав вважати пропущеним строк позовної давності не вбачається.
До того ж, прокурором заявлено негаторний позов, на який не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 922/1832/19.
Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області висновків суду першої інстанції не спростовують.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору за перегляд справи апеляційним судом не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 16 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді О. В. Маміна
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 09 квітня 2024 року.